Постанова

від 01.02.2022 по справі 635/5419/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 лютого 2022 року

м. Харків

справа № 635/5419/19

провадження № 22-ц/818/1340/22

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Приватна організація Учбовий спортивно-технічний центр Харківського району товариства сприяння обороні України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної організації Учбовий спортивно-технічний центр Харківського району товариства сприяння обороні України про поновлення на роботі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року, постановлене суддею Шинкарчук Я.А.

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; апелянт зазначає, що на підставі службових записок написаних ОСОБА_2 було винесено акт про відсутність його на робочому місці, однак такий вид заяви як службова записка за відомостями Державного класифікатора управлінської документації відсутній. Тому на думку апелянта роботодавець не мав права на підставі неіснуючої заяви розглядати питання викладені в ній. Також відповідачем не надано наказу про створення комісії яка перевіряла наявність працівника на робочому місці. Зауважує, зо розпорядчі документи були прийняті в позаурочний час тобто після 17:00, отже це є перевищенням службових обов`язків. Також наголошує, що оскільки його посада відноситься до педагогічних працівників його графік роботи встановлений з 17:00 год до 20:30 год. Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту прогулу. Графік черговості за 10 червня 2019 року та 11 червня 2019 року на підтвердження факту відсутності на роботі саме в ці дні відповідачем не надано. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що була порушена процедура його звільнення. При цьому в задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_2 безпідставно відмовлено, а справу розглянуто з порушенням розумних строків.

УСТЦ Харківського району ТСОУ подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги про порушення трудових прав позивача під час звільнення допустимими доказами не підтверджено. Позовні вимоги є безпідставними та недоведеними.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що не було перевірено чи є посада майстра виробничого навчання водінню посадою викладача та педагогічного працівника, який графік роботи був у позивача 10 та 11 червня 2019 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був звільнений з посади майстра виробничого навчання водінню автомобілем з дотриманням норм КЗпП України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 лютого 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи майстром виробничого навчання водіння автомобілем УСТЦ Харківського району ТСОУ) на підставі наказу від 19 січня 2011 року № 8 (а. с. 33, т. 1)

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку УСТЦ Харківського району ТСОУ, затверджених 06 травня 2019 року директором ОСОБА_4 , в організації (установі, закладі) встановлено наступний режим роботи: початок роботи о 08.00 годині, перерва з 12.00 години до 13.00 години, кінець робочого дня о 17.00 годині, а для викладачів початок роботи о 17.00 годині, кінець робочого дня о 20.30 годині (а. с. 45-49, т. 1).

06 травня 2019 року затверджено посадову інструкцію майстра виробничого навчання водінню, відповідно до положень пункту 1.1 розділу І якої, майстер виробничого навчання водінню відноситься до педагогічних працівників. Від ознайомлення з посадовою інструкцією майстра виробничого навчання водінню ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом від 06 травня 2019 року (а. с. 55-59, т. 1)

Згідно розділу VI п. 6.1 професія Майстер виробничого навчання водінню входить до класу молодших фахівців у галузі освіти і повинна мати відповідну кваліфікацію за дипломом вищих закладів освіти першого рівня акредетації, до яких входять технікуми, училища, інші прирівняні до них вищи заклади освіти.

На підставі наказу директора УСТЦ Харківського району ТСОУ Нечепуренко Н.М. № 51 від 07 червня 2019 року сформовано навчальну групу № 52 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії В у визначеному складі з 30 осіб, на період з 08 червня 2019 року (до навчання приступити) по 17 серпня 2019 року (закінчити навчання). Затверджено персональний склад слухачів. Викладачами призначено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 . Майстрами виробничого навчання призначено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 (а. с. 50, т. 1).

Відповідно до службової записки інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_2 від 10 червня 2019 року, складеної на ім`я директора УСТЦ Харківського району ТСОУ Нечепуренко Н.М., 10 червня 2019 року з 08.00 годин до 13.00 годин на робочому місці майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній, на дзвінки не відповідав (а. с. 34, т. 1).

10 червня 2019 року о 17.00 годині у присутності директора ОСОБА_4 , інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_2 та головного спеціаліста з кадрової роботи ОСОБА_6 складено акт про те, що 10 червня 2019 року з 8.00 години ранку і до закінчення робочого дня, тобто до 17.00 години, майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на зв`язок не виходив (а. с. 35, т. 1).

Відповідно до службової записки інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_2 , складеної 11 червня 2019 року на ім`я директора УСТЦ Харківського району ТСОУ Нечепуренко Н.М., 11 червня 2019 року з 08.00 годин до 13.00 годин майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, на дзвінки не відповідав (а. с. 36, т. 1).

11 червня 2019 року о 17.00 годині у присутності директора ОСОБА_4 , інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_2 та головного спеціаліста з кадрової роботи ОСОБА_6 складено акт про те, що 11 червня 2019 року з 8.00 години ранку і до закінчення робочого дня, тобто до 17.00 години майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на зв`язок не виходив (а. с. 37, т. 1).

Наказом УСТЦ Харківського району ТСОУ № 8 від 11 червня 2019 року майстра виробничого навчання водінню автомобіля ОСОБА_1 звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) з 11 червня 2019 року (а. с. 38, т. 1).

Для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки ОСОБА_1 не з`явився, про що складено акт від 11 червня 2019 року (а. с. 39, т. 1).

24 червня 2019 року ОСОБА_1 з`явився до УСТЦ Харківського району ТСОУ за адресою: м. Мерефа, вул. Дніпровська, 201 для отримання трудової книжки, однак підпис про отримання трудової книжки не поставив, крім того ОСОБА_1 відмовився від пояснення про відсутність його на роботі 10 червня 2019 року, про складено акти від 24 червня 2019 року (а. с. 40, 123, т. 1).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Крім того, статтею 29 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце.

При цьому КЗпП України не містить ані визначення місця роботи, ані визначення робочого місця. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (стаття 93 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом місцезнаходження підприємства, установи, організації збігається з місцем його виробничої діяльності. Але на деяких підприємствах з особливим характером роботи місце їх знаходження не збігається з місцем розташування об`єктів і територій, на яких фактично трудяться працівники, тобто дільниці можуть бути розташовані за межами населеного пункту, в якому знаходиться офіс підприємства.

Коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства розташовані в іншій місцевості , місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором. Особливості місця роботи (розташування не за місцем знаходження підприємства, а також зміна місця їх розташування) мають бути обумовлені при прийнятті на роботу. Якщо такої домовленості не було, то переміщення з одного об`єкта на інший, розташований в іншій місцевості, є переведенням на роботу в іншу місцевість і потребує згоди працівника.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст. 142 КЗпП України).

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення ? це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховний Судом в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 750/5598/17 (провадження № 61-43413св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судова колегія відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що на нього розповсюджується графік роботи викладачів з 17.00 до 20.30 годині.

З посадової інструкції працівників на момент призначення ОСОБА_1 на роботу, та виконання службових обов`язків, його посада не відноситься до посади викладача. Крім того, в наказі №51 позивач ОСОБА_1 зарахований до складу не викладачів, а саме майстра виробничого навчання водінню автомобіля.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

01 лютого 2022 року ОСОБА_4 подала заяву про залучення до матеріалів справи копії документів Приватної організації Учбовий Спортивно-Технічний центр Харківського району товариства обороні щодо плану навчання 52 групи у червні-серпні 2019 року.

Заява обґрунтована тим, що судом касаційної інстанції було звернуто увагу на те, що не зрозуміло чи був позивач педагогом та який графік роботи був йому встановлений, в зв`язку з цим просить залучити нові докази.

Пунктом 3 ст. 367 ЦПК України, в якому визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

ОСОБА_4 не надала доказів неможливості надання цих доказів при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанції. Крім того надані докази перебували у віданні відповідачки жодних перешкод у їх наданні у встановлені законом строки не було.

Судова колегія вважає, за необхідне відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заяви.

Також, 01.02.2022 року ОСОБА_4 подано заяву про компенсацію витрат понесених на правову допомогу за період з грудня 2020 року по березень 2021 року у сумі 3000,00 грн.

У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

В матеріалах справи на арк справи 126 міститься договір про надання правової допомоги укладений 30.01.2020 між ОСОБА_4 та адвокатом Щит І.А. згідно п.3.1. цей договір діє 1 рік, тобто до 30.01.2021 року. Витрати, про відшкодування яких просить відповідач, понесені поза межами строку дії договору. З наданого кошторису вартості послуг вбачається, що послуги надані за період з 20.10.2021 по 01.02.2022 рік. Даних про продовження строку дії договору про надання правової допомоги матеріали справи не містять. Крім того, в порушення вимог процесуального закону відповідачкою не було надано орієнтованого розрахунку судових витрат. Тому судова колегія не вбачає підстав для стягнення зазначених витрат.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення виготовлено 03.02.2022 року.