Постанова

від 15.09.2021 по справі 635/5419/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 635/5419/19

провадження № 61-19636св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватна організація Учбовий спортивно-технічний центр Харківського району Товариства сприяння обороні України ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року в складі судді Шинкарука Я. А. та на постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року в складі колегії суддів Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватної організації Учбовий спортивно-технічний центр Харківського району Товариства сприяння обороні України про поновлення на роботі.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована такими обставинами.

З 01 лютого 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи майстром виробничого навчання водіння автомобілем Учбового спортивно-технічного центру Харківського району Товариства сприяння обороні України (далі - УСТЦ Харківського району ТСОУ) на підставі наказу від 19 січня 2011 року № 8. Наказом УСТЦ Харківського району ТСОУ від 11 червня 2019 року № 8 він був звільнений з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вважає, що його звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки його особисто не повідомлено про звільнення, в день винесення наказу про звільнення трудову книжку йому не видано та з ним не проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просив поновити його на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 звільнений з посади майстра виробничого навчання водінню автомобілем з дотриманням норм КЗпП України, оскільки ним не доведено поважність причин відсутності на роботі 10 та 11 червня 2019 року.

Доводи позивача про те, що його не було ознайомлено з наказом про звільнення, не видано в день звільнення трудову книжку, з запізненням направлено повідомлення про звільнення з можливістю отримання трудової книжки та з запізненням проведено повний розрахунок у зв`язку зі звільненням, суди відхилили, зазначивши, що вказані обставини не впливають на наявність факту порушення трудової дисципліни позивачем, за що до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Суди виходили також із того, що передумовою поновлення на роботі звільненого працівника в судовому порядку є встановлення незаконності такого звільнення. Разом із тим, наказ УСТЦ Харківського району ТСОУ від 11 червня 2019 року № 8, на підставі якого позивача було звільнено, ОСОБА_1 до суду не оскаржив та вимог про визнання звільнення незаконним не пред`явив, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повно встановили фактичні обставини справи, у зв`язку з чим неправильно визначили характер спірних правовідносин та зробили неправильний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Зазначає, що він працював у відповідача на посаді майстра виробничого навчання водіння автомобіля, вказана посада відповідно до посадової інструкції відноситься до педагогічних працівників, у яких згідно правил внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві робочий час в учбовий період становить з 17:00 год до 20:30 год.

Наказом № 51 від 07 червня 2019 року позивача закріплено за навчальною групою № 52 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії В з періодом навчання з 08 червня 2019 року по 17 серпня 2019 року, тобто, на вказаний період у позивача визначений робочий час з 17:00 год до 20:30 год., проте, суди не звернули увагу на те, що службові записки та акти про відсутність позивача на робочому місці 10 та 11 червня 2019 року складені про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 08:00 год до 17:00 год, тобто, в позаробочий час.

Вказує на безпідставність висновку апеляційного суду про те, що факт непідписання позивачем посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених 06 травня 2019 року, свідчить про інший графік роботи, ніж передбачений вказаними документами.

Вважає неправильним висновок апеляційного суду про необхідність оскарження наказу про звільнення, оскільки скасування такого наказу само по собі не відновить порушеного права позивача, проте, є підставою для поновлення його на роботі.

Посилається на упередженість суддів під час розгляду справи та безпідставну відмову суду в задоволенні клопотань про витребування доказів та виклик свідків.

У квітні 2021 року представник відповідача подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги і зводяться до незгоди заявника із наданою оцінкою доказів у справі та встановлених на їх підставі обставин.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В ухвалі Верховного Суду від 15 березня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі доказати, суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та виклику свідків).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 лютого 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи майстром виробничого навчання водіння автомобіля УСТЦ Харківського району ТСОУ) на підставі наказу від 19 січня 2011 року № 8.

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку УСТЦ Харківського району ТСОУ, затверджених 06 травня 2019 року директором ОСОБА_2 , в організації (установі, закладі) встановлено наступний режим роботи: початок роботи о 08.00 годині, перерва з 12.00 год. до 13.00 год., кінець робочого дня о 17.00 год., а для викладачів початок роботи о 17.00 год., кінець робочого дня о 20.30 годині.

06 травня 2019 року затверджено посадову інструкцію майстра виробничого навчання водінню, відповідно до положень пункту 1.1 розділу І якої майстер виробничого навчання водінню відноситься до педагогічних працівників . Від ознайомлення з посадовою інструкцією майстра виробничого навчання водінню ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом від 06 травня 2019 року.

На підставі наказу директора УСТЦ Харківського району ТСОУ ОСОБА_2 № 51 від 07 червня 2019 року сформовано навчальну групу № 52 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії В у визначеному складі з 30 осіб, на період з 08 червня 2019 року (до навчання приступити) по 17 серпня 2019 року (закінчити навчання), до якої майстром виробничого навчання призначено, зокрема, ОСОБА_1 .

Відповідно до службової записки інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_3 від 10 червня 2019 року, складеної на ім`я директора УСТЦ Харківського району ТСОУ ОСОБА_2, 10 червня 2019 року з 08.00 год. до 13.00 год. на робочому місці майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній, на дзвінки не відповідав.

10 червня 2019 року о 17.00 год. у присутності директора ОСОБА_2 , інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_3 та головного спеціаліста з кадрової роботи ОСОБА_4 складено акт про те, що 10 червня 2019 року з 8.00 год. ранку і до закінчення робочого дня, тобто до 17.00 год., майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на зв`язок не виходив.

Відповідно до службової записки інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_3 , складеної 11 червня 2019 року на ім`я директора УСТЦ Харківського району ТСОУ ОСОБА_2 , 11 червня 2019 року з 08.00 год. до 13.00 год. майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, на дзвінки не відповідав.

11 червня 2019 року о 17.00 год. у присутності директора ОСОБА_2 , інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_3 та головного спеціаліста з кадрової роботи ОСОБА_4 складено акт про те, що 11 червня 2019 року з 8.00 год. ранку і до закінчення робочого дня, тобто до 17.00 год. майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на зв`язок не виходив.

Наказом УСТЦ Харківського району ТСОУ № 8 від 11 червня 2019 року майстра виробничого навчання водінню автомобіля ОСОБА_1 звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) з 11 червня 2019 року.

Для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки ОСОБА_1 не з`явився, про що складено акт від 11 червня 2019 року.

24 червня 2019 року ОСОБА_1 з`явився до УСТЦ Харківського району ТСОУ за адресою: м. Мерефа, вул. Дніпровська, 201 для отримання трудової книжки, однак підпис про отримання трудової книжки не поставив, крім того ОСОБА_1 відмовився від пояснення про відсутність його на роботі 10 червня 2019 року, про що складено акти від 24 червня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу від 11 червня 2019 року позивача звільнено з посади майстра виробничого навчання водінню автомобіля у зв`язку з його відсутністю на роботі 10 та 11 червня 2019 року без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що факт прогулу ОСОБА_1 у вказаний період підтверджений актами Про відсутність на робочому місці 10 та 11 червня 2019 року з 08:00 год до 17:00 год.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Заперечуючи проти факту прогулу, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку його робочий час, як майстра виробничого навчання водінню становить з 17:00 год. до 20:30 год., а тому акти про відсутність його на робочому місці 10 та 11 червня 2019 року з 08:00 год. до 17:00 год. не можуть бути підставою для звільнення за прогул, адже доказів відсутності його на роботі з 17:00 год. до 20:30 год. матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції не встановив, чи є посада майстра виробничого навчання водінню посадою викладача та педагогічного працівника, який графік роботи був у позивача 10 та 11 червня 2019 року, та зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув та не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, що мають значення для вирішення спору.

В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що непред`явлення позивачем вимоги про визнання наказу про його звільнення незаконним перешкоджає задоволенню його вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в статті 235 КЗпП України визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі. Незаконність звільнення (наказу про звільнення) в даному випадку є підставою, а не предметом позову, та обставиною, яка підлягає встановленню в ході судового розгляду, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної постанова Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов