Постанова

від 30.11.2020 по справі 635/5419/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 листопада 2020 року

м. Харків

справа № 635/5419/19

провадження № 22-ц/818/5395/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватна організація Учбовий спортивно-технічний центр Харківського району Товариства сприяння обороні України ,

представники - Стаднік Олександр Васильович, ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року в складі судді Шинкарчука Я.А.,

у с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що він з 01 лютого 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи майстром виробничого навчання водіння автомобілем Учбового спортивно-технічного центру Харківського району Товариства сприяння обороні України (далі - УСТЦ Харківського району ТСОУ) на підставі наказу від 19 січня 2011 року № 8.

Наказом УСТЦ Харківського району ТСОУ від 11 червня 2019 року № 8 був звільнений з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за прогул без поважних причин. Посилаючись на те, що звільнення здійснено з порушенням норм законодавства про працю, оскільки його особисто не повідомлено про це, в день звільнення трудову книжку не видано та не проведено повного розрахунку, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі.

19 вересня 2019 року УСТЦ Харківського району ТСОУ подав відзив на позовну заяву.

Відзив мотивований тим, що 10 червня 2019 року та 11 червня 2019 року ОСОБА_1 був відсутній з 08.00 до 17.00 годин на робочому місці, без повідомлення відповідача про поважність причин відсутності, про що було складено відповідні акти. Листом ОСОБА_1 було повідомлено про можливість забрати трудову книжку. 24 червня 2019 року позивач з`явився до відповідача та отримав трудову книжку, однак поставити підпис про її тримання відмовився, про що було складено акт.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 був звільнений з посади майстра виробничого навчання водінню автомобілем з дотриманням норм КЗпП України.

13 жовтня 2020 року до Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що докази на підтвердження факту прогулу в матеріалах справи відсутні. Графік черговості за 10 червня 2019 року та 11 червня 2019 року на підтвердження факту його відсутності на роботі саме в ці дні відповідачем не надано. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що була порушена процедура його звільнення. При цьому в задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 безпідставно відмовлено, а справу розглянуто з порушенням розумних строків.

20 листопада 2020 року УСТЦ Харківського району ТСОУ подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги про порушення трудових прав позивача під час звільнення допустимими доказами не підтверджено. Позовні вимоги є безпідставними та недоведеними.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України ).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 з 01 лютого 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи майстром виробничого навчання водіння автомобілем УСТЦ Харківського району ТСОУ) на підставі наказу від 19 січня 2011 року № 8 (а. с. 33, т. 1)

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку УСТЦ Харківського району ТСОУ, затверджених 06 травня 2019 року директором ОСОБА_5 , в організації (установі, закладі) встановлено наступний режим роботи: початок роботи о 08.00 годині, перерва з 12.00 години до 13.00 години, кінець робочого дня о 17.00 годині, а для викладачів початок роботи о 17.00 годині, кінець робочого дня о 20.30 годині (а. с. 45-49, т. 1).

06 травня 2019 року затверджено посадову інструкцію майстра виробничого навчання водінню, відповідно до положень пункту 1.1 розділу І якої, майстер виробничого навчання водінню відноситься до педагогічних працівників. Від ознайомлення з посадовою інструкцією майстра виробничого навчання водінню ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом від 06 травня 2019 року (а. с. 55-59, т. 1)

На підставі наказу директора УСТЦ Харківського району ТСОУ Нечепуренко Н.М. № 51 від 07 червня 2019 року сформовано навчальну групу № 52 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії В у визначеному складі з 30 осіб, на період з 08 червня 2019 року (до навчання приступити) по 17 серпня 2019 року (закінчити навчання), до якої майстром виробничого навчання призначено, зокрема, ОСОБА_1 (а. с. 50, т. 1).

Відповідно до службової записки інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_4 від 10 червня 2019 року, складеної на ім`я директора УСТЦ Харківського району ТСОУ Нечепуренко Н.М., 10 червня 2019 року з 08.00 годин до 13.00 годин на робочому місці майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній, на дзвінки не відповідав (а. с. 34, т. 1).

10 червня 2019 року о 17.00 годині у присутності директора ОСОБА_5 , інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_4 та головного спеціаліста з кадрової роботи ОСОБА_6 складено акт про те, що 10 червня 2019 року з 8.00 години ранку і до закінчення робочого дня, тобто до 17.00 години, майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на зв`язок не виходив (а. с. 35, т. 1).

Відповідно до службової записки інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_4 , складеної 11 червня 2019 року на ім`я директора УСТЦ Харківського району ТСОУ Нечепуренко Н.М., 11 червня 2019 року з 08.00 годин до 13.00 годин майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, на дзвінки не відповідав (а. с. 36, т. 1).

11 червня 2019 року о 17.00 годині у присутності директора ОСОБА_5 , інструктора виробничого навчання водіння ОСОБА_4 та головного спеціаліста з кадрової роботи ОСОБА_6 складено акт про те, що 11 червня 2019 року з 8.00 години ранку і до закінчення робочого дня, тобто до 17.00 години майстер виробничого навчання водіння автомобіля ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на зв`язок не виходив (а. с. 37, т. 1).

Наказом УСТЦ Харківського району ТСОУ № 8 від 11 червня 2019 року майстра виробничого навчання водінню автомобіля ОСОБА_1 звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) з 11 червня 2019 року (а. с. 38, т. 1).

Для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки ОСОБА_1 не з`явився, про що складено акт від 11 червня 2019 року (а. с. 39, т. 1).

24 червня 2019 року ОСОБА_1 з`явився до УСТЦ Харківського району ТСОУ за адресою: м. Мерефа, вул. Дніпровська, 201 для отримання трудової книжки, однак підпис про отримання трудової книжки не поставив, крім того ОСОБА_1 відмовився від пояснення про відсутність його на роботі 10 червня 2019 року, про складено акти від 24 червня 2019 року (а. с. 40, 123, т. 1).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Крім того, статтею 29 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце.

При цьому КЗпП України не містить ані визначення місця роботи, ані визначення робочого місця. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (стаття 93 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом місцезнаходження підприємства, установи, організації збігається з місцем його виробничої діяльності. Але на деяких підприємствах з особливим характером роботи місце їх знаходження не збігається з місцем розташування об`єктів і територій, на яких фактично трудяться працівники, тобто дільниці можуть бути розташовані за межами населеного пункту, в якому знаходиться офіс підприємства.

Коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства розташовані в іншій місцевості , місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором. Особливості місця роботи (розташування не за місцем знаходження підприємства, а також зміна місця їх розташування) мають бути обумовлені при прийнятті на роботу. Якщо такої домовленості не було, то переміщення з одного об`єкта на інший, розташований в іншій місцевості, є переведенням на роботу в іншу місцевість і потребує згоди працівника.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст. 142 КЗпП України).

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення ? це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховний Судом в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 750/5598/17 (провадження № 61-43413св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на порушення процедури його звільнення. Разом із тим, наказ УСТЦ Харківського району ТСОУ № 8 від 11 червня 2019 року про звільнення в установленому законом порядку не оскаржено.

З огляду на викладене, правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України ).

Доводи ОСОБА_1 щодо режиму роботи для викладачів з 17.00 до 20.30 годині не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на те, що посадові інструкції працівників на момент призначення ОСОБА_1 на роботу, тобто в редакції станом на 01 лютого 2011 року, були відсутні. Разом із цим, Правила внутрішнього трудового розпорядку УСТЦ Харківського району ТСОУ, якими встановлено режим роботи для викладачів з 17.00 до 20.30 годині, як і нова посадова інструкція майстра виробничого навчання водінню, відповідно до положень якої ця посада відноситься до педагогічних працівників, в новій редакції були затверджені 06 травня 2019 року. При цьому від ознайомлення з посадовою інструкцією ОСОБА_1 відмовився, що підтверджено актом від 06 травня 2019 року.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, за відсутності вимог про скасування наказу про звільнення, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частиною першою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367 , 374 ч. 1 п. 1, 375 , 382 , 384 ЦПК України , суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 04 грудня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина