Ухвала

від 25.01.2022 по справі 1-34/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11/813/9/22

Номер справи місцевого суду: 1-34/11

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційніскарги прокурора Білгород Дністровської окружної прокуратури, близьких родичів підсудного ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.04.2021 року, яким:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Каспійськ, Каспійського району, Астраханської області, росіянина, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, народним депутатом не є, проживаючого по АДРЕСА_1 , працював головою громадської благодійної організації Представництво фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації «Прометей-світло», розташованої в АДРЕСА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

визнано невинним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 194 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Зазначеним вироком суду першої інстанції підсудний ОСОБА_9 визнаний невинуватим та виправдано за скоєння інкримінованих йому злочинів, яке на думку досудового слідства скоєно за наступних обставин.

Так, працюючи головою громадської благодійної організації Представництво фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації «Прометей - світло», розташованою АДРЕСА_2 , будучи посадовою особою, в період з 19 червня по листопад 1998 року, більш точнішу дату в процесі розслідування встановити не представилося можливим, умисно, з корисливих мотивів, діючи на територія місто Білгород - Дністровський, Одеської області вчинив ряд умисних злочинів при наступних обставинах.

ОСОБА_9 працюючи головою громадської благодійної організації фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації «Прометей-світло», будучи посадовою особою, приблизно 19 червня 1998 року, в приміщенні квартири АДРЕСА_3 умисно, з метою подальшого використання, на наявній у нього друкарській машинці марки «Листвиця», виготовив завідомо неправдивий договір, який є офіційним документом, між Представництвом вищеназваного фонду, в своїй особі, і неіснуючим Дворянськими зборами, в особі його голови громадянина ОСОБА_10 , про передачу Представництву фонду дебаркадера, вартістю 2680 гривень 13 копійок, що становило 157,65 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

З метою надання завідомо неправдивому договору, вид чинного, ОСОБА_9 , використовуючи службове становище голови громадської благодійної організації фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації «Прометей-світло», будучи посадовою особою, умисно запевнив його, що у нього є печатка цього ж представництва, а також шляхом ксерокопіювання, наніс на договір копію відбиток печатки громадської організації «Буджакське січове козацьке військо», наявного на інших документах, а також, шляхом ксерокопіювання, наніс на договір копію підпису ОСОБА_10 , що була на інших документах, тобто склав завідомо неправдивий офіційний документ.

Приблизно 12 жовтня 1998 року ОСОБА_9 , працюючи головою громадської благодійної організації Представництво фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації « ІНФОРМАЦІЯ_3 », будучи посадовою особою, в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , умисно, з метою подальшого використання, на наявній у нього друкарській машинці марки «Листвиці» виготовив завідомо неправдивий протокол засідання Ради Представництва, який не відбувся, який є офіційним документом, про нібито колективне ухвалення рішення про передачу дебаркадера, вартістю 2680 гривень 13 копійок, що становило 157,65 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, приватному підприємцю ОСОБА_11 в безстрокове користування і виплати останнім залишкової вартості дебаркадера на рахунок Представництва.

Потім, з метою надання завідомо неправдивого протоколу виду справжнього, ОСОБА_9 використовуючи службове становище голови громадської благодійної організації Представництво фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації « ІНФОРМАЦІЯ_3 », будучи посадовою особою, умисно запевнив його, що у нього є печатка Представництва, а також власноруч виконав підпис від імені секретаря колишнього засідання ОСОБА_12 , яке не відбулось, тобто склав завідомо неправдивий офіційний документ.

Згодом, виготовлені завідомо неправдиві договір і протокол ОСОБА_9 12 жовтня 1998 року використовував для підтвердження свого права розпоряджатися дебаркадером при передачі останнього приватному підприємцю ОСОБА_11 .

Своїми діями ОСОБА_9 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 172 КК України, а саме службове підроблення, тобто складання посадовою особою завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки.

Крім цього, приблизно 20-25 серпня 1998 року, ОСОБА_9 в приміщенні квартири АДРЕСА_4 , умисно, з метою подальшого використання при передачі дебаркадера приватному підприємцю ОСОБА_11 , на наявній у нього друкарській машинці марки «Листвиці» виготовив завідомо підроблену довіреність від імені ОСОБА_10 про те, що останній нібито довіряє йому право розпоряджатися дебаркадером. Потім, шляхом факсимільного копіювання виготовив відбиток печатки «Дворянського зібрання Причорномор`я» і шляхом аплікації наніс його на завідомо підроблену довіреність, а також виконав від імені ОСОБА_10 його підпис на довіреності.

Надалі, ОСОБА_9 за допомогою ОСОБА_13 , який не знав про його злочинні наміри, використовуючи факсимільний апарат, що належить останньому і знаходиться за місцем його проживання в будинку АДРЕСА_5 , виготовив декілька факсимільних копій підробленої довіреності з метою їх подальшого використання.

Далі, приблизно 12 жовтня 1998 року, ОСОБА_9 навмисне, для підтвердження свого права розпоряджатися дебаркадером, при передачі останнього приватному підприємцю ОСОБА_11 , використовував завідомо підроблену довіреність, виготовлену ним раніше яка є підробленим документом.

Дії обвинуваченого ОСОБА_9 органом досудового слідства кваліфіковані за ч. 1 ст. 194 КК України, а саме підробка видається громадською організацією документа, що надає право, з метою використання його самим підроблювачем.

Крім цього, ОСОБА_9 працюючи головою громадської благодійної організації Представництво фонду боротьби з цукровим діабетом Міжнародної асоціації « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розташованого в АДРЕСА_2 , будучи посадовою особою, в листопаді 1998 року, більш точну дату в процесі розслідування встановити не виявилося можливим, перебуваючи в районі причалу Білгород-Дністровського пасажирського управління річкового транспорту, розташованого по АДРЕСА_6 , отримав від приватного підприємця ОСОБА_11 в якості благодійної допомоги Представництву вищеназваного фонду 500 грн. для придбання медичних препаратів проти цукрового діабету. На отриману суму ОСОБА_9 там же виписав прибутковий касовий ордер без номера, відривну квитанцію до нього, там же передав ОСОБА_11 в якості підтвердження отримання від нього зазначеної суми грошей.

Отримавши цю суму, ОСОБА_9 в установленому порядку її по касі товариства не оприбуткував, за звітами підприємства не відобразив і умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем привласнив і звернув на свою користь, тобто вчинив розкрадання зазначених колективних грошових коштів в сумі 500 гривень. Викрадені кошти, ОСОБА_9 використовував в особистих цілях для придбання продуктів харчування, проїзних квитків на громадський транспорт і т. п.

Дії обвинуваченого ОСОБА_9 органом досудового слідства кваліфіковані за ч. 2 ст. 84 КК України, а саме розкрадання колективного майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

ІНФОРМАЦІЯ_4 обвинувачений ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погоджуючись із вироком суду прокурор ОСОБА_14 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом порушено вимоги п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, а саме не зазначено з яких мотивів суд відкидає докази обвинувачення. Зазначає, що ОСОБА_9 вину у вчинені злочину на досудового слідстві визнав повністю, однак в подальшому відмовився від своїх показів. Окрім цього на думку прокурора вина ОСОБА_9 повністю підтверджується письмовими матеріалами кримінального провадження та показами ОСОБА_9 від 19.06.1999 року, 23.09.1999 року та від 26.01.1999 року, які оголошені у судовому засіданні.

Вважає, що судом невірно надана оцінка доказам, не усунуто суперечностей, які виникли під час досудового слідства та судового розгляду, чим допустився припущень в оцінці показань свідків, що істотно вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення.

На думку прокурора суд всупереч положенням ст. 334 КПК України не зазначив підстави для виправлення ОСОБА_9 у пред`явленому йому злочинах та не зазначив мотиви з яких відкинув докази. Зазначає, що судом порушено вимоги ст. 19 КПК України та ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вирок проголошений на російській мові.

Просить вирок суду скасувати та постановити новий, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 194 КК України (1960 року) та у зв`язку із смертю кримінальну справу закрити. Під час перегляду вироку дослідити в повному обсязі докази надані стороною обвинувачення, повторно допитати свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та понятих під час проведення слідчих дій.

В апеляційній скарзі близькі родичі підсудного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначають, що: частково не згодні з вироком суду в частині не зазначення судом порушень конкретних статей КК України, КПК України і інших діючих нормативних актів та міжнародних норм; не зазначення судом в повному обсязі порушень законів, невідповідність фальсифікації та інше, а також не прийняття судом питань по ним, неприйняття судом рішень по встановленню судом порушень, фальсифікації та інше; не згодні з вироком в частині підстав для прийняття виправдувального вироку, які повинні відповідати встановленим судом підставам зазначеним в мотивувальній частині вироку.

Просять змінити вирок суду першої інстанції, де зазначити обставини викладені в апеляційній скарзі.

Близькі родичі підсудного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були належним чином сповіщенні про час та місце розгляду апеляцій, однак в судове засідання не з`явилися, клопотання про відкладення розгляду апеляційній не надавали. В поданій скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначають про розгляд апеляцій за їх відсутності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши: суддю - доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляцію прокурора ОСОБА_14 та заперечував проти апеляції близьких родичів; вивчивши матеріали кримінальної справи та перевіривши доводи апеляцій, апеляційний суд доходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Статтею ст. 62 Конституції України гарантується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 323 КПК України (в ред. 1960 року) вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

У п. 17, 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз`яснено, що при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України (в ред.1960 року). Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлено підсудному і визначене судом недоведеним, а також підстави для виправдування підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Зазначено про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Аналогічна позиція викладена і у п. 146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК України (в ред. 1960 року) виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 4 ст. 334 КПК України (в ред. 1960 року) у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального та кримінально-процесуального Закону, вірно встановив фактичні обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у їх вчинені.

Місцевий суд виконав вимоги закону і, виправдовуючи ОСОБА_7 вказав підстави для його виправдування з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Так, органами досудового слідства не надано належних доказів у діях підсудного ОСОБА_9 складу вищевказаних злочинів, а саме корисливого мотиву та корисливої мети. Обов`язковими суб`єктивними ознаками розтрати майна шляхом зловживання посадовцем своїм службовим становищем є корисливий мотив спонукання до незаконного збагачення з допомогою чужого майна і корислива мета - збагачення себе або незаконне збагачення інших, у яких зацікавлений підсудний.

Крім цього, матеріалами кримінальної справи встановлено порушення органами досудового слідства вимог кримінально-процесуального кодексу (1960 року) під час порушення кримінальних справ щодо підсудного ОСОБА_9 (протоколи оглядів речових докази не відповідають матеріалам кримінальної справи та обвинувальному висновку, зазначені понятті, які не брали участі та не ставили свої підписи у процесуальних документах).

Відповідно до ст. 11 КК України (1960 року), злочином визнається передбачене цим Кодексом суспільно винне діяння (чи бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбачене цим кодексом, але через малозначність не представляє суспільної небезпеки, тобто не завдає і не може заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.

Так, із матеріалів кримінальної справи не вбачаються докази вини підсудного ОСОБА_9 , відсутні події та предмет злочину. Відсутні свідки, документи у яких підсудний ОСОБА_9 підробив печатки та підписи, дебаркадер відсутній, а також відсутні організації та особи, яким би належав дебаркадер.

У зв`язку з тим, що свідок ОСОБА_18 помер, а деякі зі свідків ( ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ) звернулися із заявами про те, щоб їх не викликали в судові засідання, деякі свідки не були взагалі, а стороною звинувачення їхня явка не була забезпечена, суд прийшов до висновку про оголошення протоколів допитів свідків, а також їх показань у судовому засіданні, наданих ними раніше.

Оголошеними у судовому засіданні свідченнями свідка ОСОБА_15 встановлено, що з ОСОБА_10 . ОСОБА_15 знайомий давно і знає його як ватажка місцевого дворянства, під прізвищем ОСОБА_21 . Також ОСОБА_22 було відомо, що Білгород-Дністровському порту належав дебаркадер, що знаходиться біля ресторану «Арго» на лимані. Згодом цей дебаркадер було передано начальником порту туристичному товариству «Супутник». Коли суспільство «Супутник» розпалося, дебаркадер так і залишався стояти на лимані. Яке відношення має до нього ОСОБА_10 , ОСОБА_22 невідомо, вказав, що може бути жодного. Протягом позаминулого та минулого року (1997-1998 рр.) до нього неодноразово звертався зять ОСОБА_23 (Долгорукого) на ім`я ОСОБА_24 та пропонував забрати цей дебаркадер, тобто купити, але вони запросили таку ціну, що він відмовився його купувати. Згодом йому стало відомо, що ОСОБА_25 із міста втік. Через деякий час до ОСОБА_15 звернувся ОСОБА_9 і запропонував забрати цей дебаркадер, бо його вже розікрали і майже нічого не залишилося. Він пропонував ОСОБА_15 забрати дебаркадер за умови, що останній його відремонтує і після ремонту ОСОБА_9 виділить йому пару кают для його організації, який саме йому невідомо, тому що він не знає, де працює ОСОБА_9 та чим займається. ОСОБА_22 погодився і ОСОБА_9 приніс йому копію довіреності, виданої з його ім`я ОСОБА_26 право розпорядження майном ОСОБА_26 . Після цього ОСОБА_22 зажадав, щоби створили комісію, склали акт про стан дебаркадера. Після цього ОСОБА_9 навів кілька своїх знайомих, які представилися представниками дворянства, докторами наук та на підставі спільного огляду було складено акт від 08 жовтня 1998 року, який підписали всі члени комісії. Після складання акта складено договір передачі дебаркадера, який був підписаний ким саме ОСОБА_27 не пам`ятає. Після цього ОСОБА_27 забрав дебаркадер і перегнав його до міського пляжу, де став упорядковувати і ремонтувати. Гроші за дебаркадер ОСОБА_27 не платив. За кілька місяців до ОСОБА_27 підійшов ОСОБА_9 сказав, що має намір їхати до Києва і йому для його організації потрібні гроші. ОСОБА_27 дав ОСОБА_9 на його фонд боротьби з діабетом 500 грн., на які ОСОБА_9 виписав йому прибутковий касовий ордер та видав квитанцію. Даючи гроші ОСОБА_27 вважав, що допомагає фонду ОСОБА_9 . Нині дебаркадер безстроково орендується ОСОБА_27 і він зазнав значних збитків щодо його відновлення (установка 20 дверей, відкачування води та бетонування основи, утримання трьох охоронців, тесляра, маляра тощо), приблизно в сумі 5000 гривень (протокол допиту т. 1 а.п. 50).

Окрім цього, із оприлюднених показань свідка ОСОБА_15 , допитаного у судовому засіданні 03.06.2013 року встановлено, що ОСОБА_9 він знав 20 років, він позичив йому 500 гривень як юридичній особі, а як передавав йому гроші, не пам`ятає. Вказав, що ОСОБА_9 пропонував купити йому дебаркадер, який належав ще РСР якомусь «графу», але він поїхав до Америки, де помер, а дебаркадер залишився безхазяйний. ОСОБА_9 не міг продати дебаркадер, бо він не мав на нього документів. ОСОБА_10 , свідок ОСОБА_22 не знав, він чув від дружини господаря, який помер у Америці, що ОСОБА_9 зробив сам довіреність не так на дебаркадер, але в інше майно. ОСОБА_15 не було відомо, чи був огляд дебаркадера, який був пограбований, винесли двері, вікна. Дебаркадер був переданий податковою через біржу, що горів і вони його гасили (т. 8 а.п. 74-75).

Оголошеними в судовому засіданні свідченнями свідка ОСОБА_13 встановлено, що з ОСОБА_9 він познайомився по своїй роботі, тому що ремонтував йому телевізор приблизно 4 роки тому. Після цього ОСОБА_13 з ОСОБА_9 спілкувався епізодично, звертався в основному до нього сам, якось ОСОБА_13 брав у ОСОБА_28 прилад вимірювання різних випромінювань, деякі схеми. Останнім часом ОСОБА_13 з ОСОБА_9 кілька разів спілкувався, оскільки ОСОБА_9 говорив, що він має прилад вивчення структури ґрунту на глибину до 60 метрів, що він неодноразово обіцяв продемонструвати, проте ОСОБА_13 прилад не бачив. Чим займається ОСОБА_9 ОСОБА_13 достеменно невідомо, лише відомо, що ОСОБА_9 складається в партії ветеранів та займається відкриттям товариства «Знання» у місті Білгород-Дністровському. Про те, що ОСОБА_9 академік та вчений, ОСОБА_13 нічого не відомо, а лише відомо, що ОСОБА_9 колишній геолог. Також ОСОБА_13 чув, що ОСОБА_9 займається якимось нетрадиційним лікуванням, але йому здавалося, що це на 50% шарлатанство. Приблизно у жовтні-листопаді 1998 року, до ОСОБА_13 звернувся ОСОБА_9 та повідомив, що йому має прийти факс звідкись і попросив його прийняти на свій телефон. Приблизно на той час, точніше ОСОБА_13 сказати не міг, на його апарат прийшов факс на ім`я ОСОБА_9 , а саме довіреність від якогось князя ОСОБА_21 на право розпорядження дебаркадером. ОСОБА_13 повідомив ОСОБА_28 , що факс на його ім`я прийшов і попросив прийти забрати його, проте ОСОБА_28 довгий час не з`являвся і цей факс десь загубився. Коли ОСОБА_28 з`явився у ОСОБА_13 , він йому повідомив і сказав, що він може зажадати повторного факсу, проте більше жодних факсів на його ім`я не приходило. В цей же час ОСОБА_28 сказав, що йому потрібна ця довіреність і потім приніс йому якісь документи, попросив зробити з них факсимільні копії. ОСОБА_13 особливо не вникав у ті документи і в те навіщо це потрібно ОСОБА_28 , на прохання ОСОБА_28 зробив йому кілька копій якихось документів, яких сказати не міг. Щодо довіреності, ОСОБА_13 пояснив, що він уважно ознайомився із зазначеною довіреністю, але не може сказати, хто саме робив копію цієї довіреності, проте ця копія схожа на ту, яку він робив для ОСОБА_28 на його прохання, вказав, що можливо цю копію і він робив (т. 1 а.п. 51).

Окрім цього, із оголошених показань свідка ОСОБА_13 , допитаного у судовому засіданні 03.06.2013 року встановлено, що з ОСОБА_9 він був знайомий більше 10 років, познайомився з ним випадково, перебував із ним у робочих відносинах, оскільки ОСОБА_9 здавав проби на ремонт. ОСОБА_13 вказав, що ОСОБА_9 попросив його на свій телефон прийняти факс, у якому був дивний текст про «передачу дебаркадера». Вказаний факс пролежав у ОСОБА_13 більше пів. Року, а коли він переїжджав до іншого приміщення, то факс загубився. Він пам`ятає, щоб ОСОБА_9 просив його вдруге приймати факс та робити копії документів. За текстом факсу пам`ятає, що дебаркадер передавався ОСОБА_9 від князя ОСОБА_21 , у якому він був стані, йому невідомо (т. 8 а.п. 74).

Оголошеними в судовому засіданні свідченнями свідка ОСОБА_16 встановлено, що з 1995 року вона офіційно прийнята на посаду головного лікаря науково-дослідного лікувально-діагностичного центру. Цей центр входить до складу фонду боротьби з цукровим діабетом і створений ОСОБА_9 . Центр свого приміщення не має і фактично поки що не існує. До складу центру крім ОСОБА_12 та ОСОБА_9 більше ніхто не входив, раніше вони працювали у приміщенні на дебаркадері, потім у приміщенні у мехколоні №26. ОСОБА_12 навчалася у Київському міжнародному незалежному інституті парапсихології, розташованому на АДРЕСА_7 , де навчалася з 01 вересня 1987 року по 14 серпня 1990 року, проживала на квартирі у знайомих, винаймала квартиру, де саме не пам`ятала на той момент. Щодо вилученого диплома, ОСОБА_12 пояснила, що коли вона навчалася з 1987 року по 1990 рік у Київському міжнародному незалежному інституті парапсихології, то там їй було видано диплом ПФ 1 №006642 від 18 вересня 1990 року, реєстраційний номер №0714. Свідоцтво серії НОМЕР_2 9 року ОСОБА_12 було видано Рішенням Об`єднаної кваліфікаційної комісії Одеського державного університету від 12 травня 1992 року. До цього ж свідоцтва було видано диплом серії НОМЕР_3 від 03 вересня 1992 року, протокол №38-д. З приводу пред`явленого протоколу засідання Ради Представництва фонду боротьби з цукровим діабетом від 12 жовтня 1998 року, ОСОБА_29 вказала, що підпис у даному протоколі навпроти її прізвища їй не належить і ким виконаний цей підпис їй невідомо, хоча він схожий на його підпис. Їй невідомо, що дебаркадер ОСОБА_9 був переданий підприємцю ОСОБА_15 , яким чином дебаркадер потрапив до ОСОБА_28 їй також невідомо, відомо тільки, що раніше цей дебаркадер нібито належав ОСОБА_10 , відомому їй як князь ОСОБА_21 , на яких умовах ОСОБА_28 передавав катер ОСОБА_30 також невідомо (т. 1 а.п. 52).

Оголошеними у судовому засіданні свідченнями свідка ОСОБА_18 (який нині помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №569 від 19.08.2008 року) встановлено, що на посаді голови Білгород-Дністровського бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» працював приблизно з лютого 1985 року до 1996 року. Вказав, що Білгород-Дністровське бюро мало свій рахунок в АК АПБ «Україна», він мав печатку та право підпису фінансових документів, бухгалтером була ОСОБА_17 , яка мешкає по АДРЕСА_8 , яка весь час була бухгалтером. За своєю структурою бюро підпорядковувалося Одеському бюро безпосередньо Києву. Спочатку це було державне підприємство, згодом обласні та районні бюро реорганізувалися в акціонерні товариства. Бюро мало у власності дебаркадер, на якому і була його база, мало автомобіль «Нива», а також кабінет у будівлі міського відділу освіти на АДРЕСА_9 . Цей кабінет із самого початку належав суспільству «Супутник», бюро займалося організацією міжнародного туризму та все. Приблизно 1996 року діяльність бюро сама собою «потухла», проте офіційно жодної реорганізації (ліквідації, злиття тощо) не відбувалося. Просто ОСОБА_18 та бухгалтер перестали працювати, у зв`язку з відсутністю роботи. Заробітну плату ОСОБА_18 не виплачував приблизно з 1995 року у зв`язку з відсутністю коштів. Рахунок у банку не закривався досі, бухгалтерські документи залишилися у ОСОБА_18 , як і друк бюро. Коли бюро перестало працювати, він продав автомобіль «Нива», а дебаркадер передав в оренду ОСОБА_31 . Приблизно 1995 року до ОСОБА_18 звернувся ОСОБА_32 ) і попросив передати в оренду дебаркадер, оскільки він не міг його утримувати (відсутні були гроші для оплати сторожам, утримання дебаркадера в робочому стані). ОСОБА_18 погодився і уклав із ОСОБА_21 як приватною особою договір оренди дебаркадера, строком на 50 років без права продажу, передачі в оренду та будь-якого іншого відчуження. ОСОБА_18 підписав договір, поставив печатку бюро, також підписав договір та Долгорукий. Під час укладання договору була також і бухгалтер ОСОБА_17 . Оплата була у розмірі приблизно еквівалента 50 доларів на місяць, платив він її приблизно протягом 6 місяців, а потім перестав платити. Договір було складено у двох примірниках, один екземпляр ОСОБА_18 передав ОСОБА_21 , а один лишився в нього. Згодом той екземпляр договору у нього забрали працівники районного відділу міліції, тому що вони розбиралися із заявою ОСОБА_21 про якийсь крадіжку у нього у 1997 році. Балансова вартість дебаркадера становила приблизно 8 чи 10 тисяч гривень. Господарем дебаркадера, фактично був ОСОБА_18 та бюро «Супутник», оскільки це державне майно ОСОБА_33 його не продавав, а лише здав у найм. На той час ОСОБА_33 було відомо, що дебаркадер знаходиться у ОСОБА_15 - приватного підприємця і йому передав дебаркадер в оренду ОСОБА_21 , проте наскільки ця інформація дійсна, ОСОБА_33 не відомо. Крім того, Чекеріс додав, що ОСОБА_9 він не знає взагалі, раніше його ніколи не бачив, жодних договорів на оренду дебаркадера з ним не укладав, довіреностей йому не видавав. (т. 1 а.п. 75).

Оголошеними у судовому засіданні свідченнями свідка ОСОБА_17 встановлено, що на посаді бухгалтера Білгород-Дністровського бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» вона працювала приблизно з 1980 року до 1995 року. Білгород-Дністровське бюро мало своє в АК АПБ «Україна», було юридичною особою, форма власності була державною. Головою бюро був ОСОБА_18 , за своєю структурою бюро підпорядковувалося Одеському бюро і організаційно входило до його структури. Спочатку це було державне підприємство, згодом обласні та районні бюро реорганізувалися в акціонерні товариства. Бюро мало у власності дебаркадер, на якому і була його база, а також кабінет у будівлі міського відділу освіти по вул. Леніна, 29. Кабінет із самого початку належав товариству «Супутник». Бюро займалося організацією міжнародного туризму та все. Приблизно 1995 року діяльність бюро сама собою «потухла» і ОСОБА_17 звільнилася із підприємства, а підприємство ще продовжувало існувати. Офіційно жодної реорганізації (ліквідації, злиття тощо) не відбувалося. Неодноразово, у процесі роботи вони писали листи до бюро міста Києва з проханням дати дозвіл на продаж дебаркадера, проте позитивної відповіді так і не отримували. Приблизно 1993 року на підприємство звернувся ОСОБА_32 і попросив передати в оренду дебаркадер та так підприємство не могло його утримувати (були відсутні гроші на оплату сторожам, утримання дебаркадера в робочому стані), вони погодилися та уклали з ОСОБА_21 , як із приватною особою договір оренди дебаркадера строком на 50 років. Договір був без права продажу, без дозволу Києва. Договір був складений у двох примірниках, один екземпляр був переданий ОСОБА_21 , а один залишився у них на підприємстві. Хазяїном дебаркадера фактично була ОСОБА_17 і бюро «Супутник», оскільки це майно і вони його продавали, лише здали у найм. Без письмового дозволу головного бюро міста Києва продати вони його не мали права. На той час, ОСОБА_17 було відомо, що дебаркадер був у ОСОБА_15 , приватного підприємця. ОСОБА_17 цікавилася у ОСОБА_15 у якому стані перебуває дебаркадер, потім він їй повідомив, що всі формальності залагодив. Окрім цього, ОСОБА_17 доповнила, що дебаркадер значиться за статтею 01 «Основні кошти» у сумі, виділити його вартість вона може, оскільки необхідно подивитися розшифровку 01 звіту. На дебаркадер було повністю нараховані амортизаційні відрахування. З ОСОБА_9 ОСОБА_17 не знайома, його прізвище чує вперше, раніше ніколи не бачила, жодних договорів на оренду дебаркадера з ним не укладала, довіреностей не видавала (т. 1 а.п. 78).

Крім цього, із оголошених показань свідка ОСОБА_17 , допитаної у судовому засіданні 24.03.2013 року, встановлено, що ОСОБА_17 не пам`ятай ОСОБА_9 та не знає, хто така ОСОБА_8 . Вказала, що директор передав ОСОБА_21 дебаркадер і вони уклали договір оренди, дебаркадер вона бачила на причалі, він був у поганому стані та вимагав ремонту. Вона не пам`ятає, як був отриманий дебаркадер, так як це було ще до того, як вона почала працювати, вона не знає, що його купували від порту, дебаркадер не перевозили, тому що дно було забетоноване, надходила вода, дебаркадер виконував функцію готелю. За передачу дебаркадера домовлявся ОСОБА_21 , як укладали договір ОСОБА_17 не бачила, про розірвання договору їй нічого невідомо, з роботи вона звільнилася або 1994 року, або 1995 року. Коли припинив існувати «Супутник» вона пам`ятай, оскільки доти вже звільнилася, дебаркадер передали без права передачі (т. 8 а.п. 73).

Оголошеними у судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_34 , яка раніше була допитана у судовому засіданні від 10.10.2013 року, встановлено, що ОСОБА_34 не знала ні ОСОБА_9 , ні ОСОБА_35 . Вона не пам`ятає, що була зрозумілою на виїмці дебаркадера на міському пляжі 2000 року. Вказала, що у 2000 року вона працювала і 15 травня 2000 року в неї народилася дитина (т. 8 а.п. 92-93).

Свідок ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 звернулася до суду із заявою, згідно з якою просила не викликати її до судових засідань як свідка за звинуваченням ОСОБА_9 , оскільки вона його не знає і ніколи не бачила (т. 7 а.п. 227).

Оголошеними у судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_36 , яка раніше була допитана у судовому засіданні від 28.08.2013 року, встановлено, що ОСОБА_36 ОСОБА_9 не знала, чи проживає за своєю адресою з 1996 року. Вказала, що ОСОБА_37 не проживав за адресою: АДРЕСА_10 , ОСОБА_19 та його дружина ОСОБА_38 теж не проживали, наприкінці 2000 року у них у будинку було листування квартир із нумерації кімнат у нумерацію квартир.

За таких обставин, аналізуючи вищезазначені докази, суд першої інстанції прийшов до висновку, що сумніви у винності підсудного ОСОБА_9 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 194 КК не були усунуті в ході судового слідства, докази прямо і незаперечно вказують на скоєння підсудним ОСОБА_9 інкримінованих йому злочинів, стороною обвинувачення не здобуті, тоді як докази його невинності, досліджені в судовому засіданні, однозначно нічим не заперечуються та допустимі за способом збирання, а також нічим і ніким не знеславлені, у тому числі й державним обвинувачем, з чим погоджується, всупереч доводів прокурора, і колегія суддів апеляційного суду.

Вказаних вимог місцевим судом дотримано в повному обсязі, та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судом за умов змагальності процесу досліджено у повному обсязі всі докази, подані стороною обвинувачення, однак будь-яких допустимих доказів вини підсудного ОСОБА_9 у скоєнні інкримінованих йому злочинів у ході судового розгляду не встановлено та можливість збирання доказів вичерпано, що визнано сторонами процесу, які підтвердили відсутність у них доповнень та інших доказів.

В апеляційні скарзі прокурор, як на підставу доведеності вини ОСОБА_9 посилається на покази ОСОБА_9 від 19.06.1999 року, 23.09.1999 року та від 26.01.1999 року, однак показання останнього не узгоджуються з показаннями інших свідків та відповідно до протоколу допиту підсудного ОСОБА_9 від 10.01.2001 року останній від дачі показів відмовився мотивуючи тим, що кримінальну справа сфабрикована.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України (1960 року) обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

За таких обставин доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевим судом належним чином не надана оцінка показам ОСОБА_9 є безпідставними та необґрунтованими. При цьому посилання прокурора на те, що судом надана невірна оцінка доказам, не усунуто суперечностей, які виникли під час досудового слідства та судового розгляду, під час апеляційного розгляду підтвердження не знайшли, оскільки суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані докази по справі, дав їм належну оцінки та належним чином мотивував свій висновок щодо виправдання підсудного.

Доводи апеляції прокурора про те, що вирок проголошений на російській мові, апеляційний суд не приймає до уваги, так як кримінальним процесуальним кодексом в редакції 1960 року не передбачено заборони проголошення вироку суду російською мовою. Під час розгляду справи учасники провадження у томи числі прокурор, не заперечували проти розгляду справи російською мовою, а проголошений вирок російською мовою не ставить під сумнів висновки суду першої інстанції щодо встановлених судом фактичних обставин справи.

Одночасно, в апеляції прокурора ставилося питання щодо повторного дослідження в повному обсязі доказів наданих стороною обвинувачення та допит свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та понятих під час проведення слідчих дій, посилаючись на незгоду з їх оцінкою судом першої інстанції.

Проте, у задоволені цього клопотання прокурора апеляційним судом було відмовлено з тих підстав, що сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Під час апеляційного провадження повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Доводи апеляції близьких родичів підсудного щодо недотримання судом першої інстанції вимог кримінального та кримінального процесуального кодексу України (в редакції 1960 р.), та інші доводи є голослівними та під час розгляду апеляції не знайшли свого підтвердження та спростовуються змістом вироку суду, в якому висновки суду належним чином мотивовані з посиланням на відповідні норми закону.

Враховуючи викладене, всупереч доводів апеляцій прокурора та близьких родичів підсудного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив усі надані стороною обвинувачення докази, дав їм належну правову оцінку у вироку та прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 194 КК України, та виправдав його.

Істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону під час розгляду кримінальної справи районним судом, які б слугували підставою для скасування чи зміни виправдувального вироку суду, відсутні.

Враховуючи вищевикладене колегія судді вважає, що виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_39 є законним та обґрунтованим, та його слід залишити без змін, а апеляції - без задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 365, 366, 367, 371 КПК України (в ред. 1960 року), апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляції прокурора Білгород - Дністровської окружної прокуратури, близьких родичів підсудного ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Вирок Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.04.2021 року, яким ОСОБА_9 , визнано невинним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 194 КК України, - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4