Постанова

від 08.02.2022 по справі 759/23675/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року місто Київ.

Справа 759/23675/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/529/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Желепи О.В.

суддів Кравець В.А., Шкоріної О.І.

при секретарі Сердюк К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року (у складі судді П`ятничук І.В., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 19.12.2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, яким просить з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму позики в розмірі 2165680,00 грн., 3 % річних в розмірі 194911,20 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 9605,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.02.2015 року між ним та відповідачем було підписано договір позики про те, що він надав відповідачу позику в сумі 2460000,00 грн., на строк до 20.02.2015 року. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконала, лише сплатила на користь позивача 294320,00 грн., у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 2165680,00 грн., 3 % річних в розмірі 194911,20 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 9605,00 грн.

25.03.2020 року заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва позовні вимоги було задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.01.2021 року було скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2020 року у вищевказаній справі та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 13.02.2015 року в розмірі 2165680 грн. 00 коп., 3 % річних в розмірі 194911 грн.20 коп. та сплачений судовий збір в розмірі 9605 грн. 00 коп., а всього 2370196 ( два мільйони триста сімдесят тисяч сто дев`яносто шість ) грн. 20 коп.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 подала 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказує на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права,

В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності , аДовідка АТ "КБ "Приватбанк" від 07.07.2019 р. не може бути допустимим, достовірним та достатнім доказом на підтвердження факту переривання строку позовної давності, оскільки у деталях операцій відсутня Інформація, що переказ коштів здійснювався в рахунок погашення боргу за розпискою від 13.02.2015 року, адже сторони по справі давно знайомі та мали різні фінансові відносини. Разом з тим, суттєвим доказом, що має істотне значення для правильного вирішення справи, є відсутність фактичної передачі коштів за розпискою від 13.02.2013 р.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначав, що з доводами апеляційної скарги не погоджується, так як суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі, у зв`язку з чим, наявні підстави для відхилення апеляційної скарги відповідачки.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 доводи скарги підтримала.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Спірні правовідносини регулюються главою 71 Позика.Кредит.Банківський вклад розділу ІІІ Окремі види зобов`язань книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 с. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.02.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 2460000,00 грн., на строк до 20.02.2015 року, що підтверджується відповідною розпискою від 13.02.2015 року написаною власноруч ОСОБА_1 (а.с. 7).

Вказані обставини судом першої інстанції встанволені вірно.

Доводи відповідача про те, що матеріалами справи недоведено факт передачі грошей, колегія суддів відхиляє, так як зі змісту розписки чітко вбачається, що ОСОБА_1 отримала від позивача в борг гроші в сімі 2460000 грн.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором позики перед відповідачем, а саме передав йому у власність грошові кошти в розмірі 2460000,00 грн.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань відповідач суду жодного доказу не надала, а тому висновок суду про те, що права позивача порушені відповідає встановленим обставинам.

Однак, в порушення положень договору позики відповідач взяті на себе обов`язки не виконала, у зв`язку із чим і виникла заборгованість за договором позики.

Разом з тим, відхиляючи доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції вважав доведеною обставину переривання строку позовної давності.

При цьому суд виходив з того, що в договорі визначено строк виконання боргового зобовязання 20.02.2015 р., таким чином перебіг позовної давності в даному випадку починається з 21.02.2015 р., та переривається частковим виконання відповідачем повернення коштів в 2016, 2017, 2018 р., а оскільки позивач звернувся до суду з позовом 19.12.2019 р. то підстав для відмови в позові нема. Із змісту довідки АТ КБ ПриватБанк від 07.07.2019 року №0000001564262977, відповідачка протягом 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років перераховувала кошти на банківські рахунки позивача, відкриті в АТ КБ ПриватБанк , що у відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про багаторазове переривання перебігу позовної давності.

Колегія суддів з таким висновком погодитись не може з огляду на наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається з договору позики, який укладено між сторонами, кінцевий термін повернення боргу між сторонами визначено 21.02.2015 року.

Так, зокрема, згідно ч. 1 ч. З ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Дослідивши надані суду першої інстанції докази на підтвердження переривання строку позовної давності колегія вважає їх не належними та недопустимими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків, в тому числі і вимоги щодо заповнення розрахункових документів, платіжних доручень регламентуються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року (надалі - Інструкція). Згідно п.1.3. вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувані та обов`язкові для виконання ними.

Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа "призначення платежу", оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 Інструкції.

В силу п.3.7 Інструкції, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 р., у справі № 924/33/20, якою рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.07.2020 р. залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не вказувала, що переказ здійснюється на виконання договору позики, укладеного 13.02.2015 року.

З огляду на те, що надані позивачем банківські довідки не містять даних про призначення платежу, матеріали справи не містять доказів про переривання позовної давності внаслідок вчинення відповідачем дій, які б свідчили про визнання боргу.

Представник відповідача в апеляційному суді пояснювала, що відповідач грошові перекази робила за надані товари та послуги , з огляду на те що позивач займався різними видами господарської діяльності.

На підтвердження таких пояснень суду були надані витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Доводи представника позивача про те, що відповідач не надала суду договори, які б підтверджували наявність між сторонами інших грошових зобов`язань чи договірних відносин, колегія суддів не приймає з огляду на те, що саме позивач зобов`язаний був довести переривання позовної давності та вчинення відповідачем дій, які б свідчили про визнання боргу за договором позики.

Також при вирішенні даного спору, колегія суддів, вважає за необхідне врахувати практику Європейського Суду з прав людини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення, застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігти несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу ( п.51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

За обставинами даної справи строк позовної давності розпочався з 21 лютого 2015 року та закінчився 21 лютого 2018 року.

Позивач звернувся в суд 1 грудня 2019 року, тобто майже через два роки після закінчення строку позовної давності.

Доводи представника позивача про те, що відповідач не надала суду доказів про повернення коштів , а тому має повертати борг, колегія суддів не приймає з огляду на те, що відповідач не зобов`язана була зберігати докази повернення коштів на протязі двох років, після закінчення строку, у межах якого позивач міг звертатись до суду за захистом свого порушеного права по договору позики, укладеному в 2015 році.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Заява про застосування позовної давності викладена у відзиві на позов відповідача від 03.12.2019 року.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За правилами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи , що ті обставини справи, які суд вважав встановленими не підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, порушені норми процесуального права , допущено не вірне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності.

За правилом ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись наведеними нормами, та враховуючи, що апеляційний сул відмовляє в задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 14407 ( чотирнадцять тисяч чотириста сім) грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст.268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 14407 ( чотирнадцять тисяч чотириста сім) грн.. 50 коп.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2022 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: В.А. Кравець

О.І. Шкоріна