Постанова

від 22.03.2023 по справі 759/23675/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 759/23675/19

провадження № 61-3068св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 рокуу складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 13 лютого 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, зідно з яким він надав відповідачці позику в сумі 2 460 000,00 грн до 20 лютого 2015 року.

Відповідачка свої зобов`язання за договором позики не виконала, лише сплатила на користь позивача 294 320,00 грн.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму позики в розмірі 2 165 680,00 грн, три проценти річних - 194 911,20 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва 25 березня 2020 року позов задоволено.Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 13 лютого 2015 року у розмірі 2 360 591,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2020 року задоволено. Скасовано заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2020 року.

Скасувавши заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що причини неявки відповідачки в судове засідання є поважними, а докази, на які вона посилається в заяві про перегляд заочного рішення суду на спростування позовних вимог, мають істотне значення для справи.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 13 лютого 2015 року у розмірі 2 165 680,00 грн, три проценти річних - 194 911,20 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка у визначені договором позики строки зобов`язання не виконала, тривалий час продовжувала користуватися отриманими у позику коштами, тому має повернути заборгованість разом з нарахованими трьома процентамирічних на суму боргу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року, просив її скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши позовну давність, послався на відсутність доказів переривання перебігу позовної давності без урахування висновків щодо застосування статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04 вересня 2019 року у справі № 706/312/16-ц, провадження провадження № 61-32718св18, від 19 лютого 2020 року у справі № 524/1283/13, провадження № 61-11413св18, від 02 грудня 2020 року у справі № 752/15929/14-ц, провадження № 61-15855св19, від 18 квітня 2018 року у справі № 296/9624/14-ц, провадження № 61-1155св18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 686/7483/15-ц, провадження № 61-6022св20, від 05 серпня 2020 року у справі № 159/1667/18, провадження № 61-48991св18, від 16 лютого 2021 року у справі № 564/1221/14-ц, провадження № 61-4218св19, від 17 червня 2021 року у справі № 551/424/16-ц, провадження № 61-2298св19, від 28 липня 2021 року у справі № 202/3270/14, провадження № 61-15299св19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 520/16945/15, провадження № 61-6343св20, від 21 червня 2018 року у справі № 336/2784/16-ц, провадження № 61-4622 св 18, від 01 квітня 2020 року у справі № 749/583/17, провадження № 61-1259св17, від 19 вересня 2018 року у справі № 545/3131/16-ц, провадження № 61-16688св18, від 15 квітня 2020 року у справі № 303/2244/18, провадження № 61-14165св19, від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16, провадження № 61-36252св18, від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц, провадження № 61-24759св18, згідно з якими позовна давність не може бути застосована внаслідок переривання перебігу позовної давності у зв`язку із вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, зокрема, періодична сплата коштів на рахунки позивача, що підтверджується розрахунком заборгованості та банківськими виписками з карткового рахунку.

Суд апеляційної інстанції не надав належну правову оцінку доказам переривання позовної давності, що також суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 646/10769/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 138/2502/16-ц, провадження № 61-45499св18, від 29 січня 2020 року у справі № 176/2206/13-ц, провадження № 61-14241св18, від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц, провадження № 61-3084св19, від 20 червня 2018 року у справі № 658/3714/15-ц, провадження № 61-9845св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/7143/15-ц, провадження № 61-34491св18, від 25 липня 2018 року у справі № 635/806/17, провадження № 61-25174св18, від 11 липня 2018 року у справі № 646/10769/16-ц, провадження № 61-27263св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 347/1004/16; провадження № 61-18772св18.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази на підтвердження переривання перебігу позовної давності, взяв до уваги лише те, що 20 лютого 2015 року мало відбутися погашення позики, проте не дослідив довідку банку від 07 липня 2019 року, згідно з якою відповідачка систематично переказувала кошти на рахунок позивача протягом 2015-2019 років.

Також суд апеляційної інстанції не встановив з якою метою відповідачка, починаючи з березня 2015 року (тобто, з наступного місяця після складення нею боргової розписки), вносила кошти на рахунки позивача протягом 2015-2019 років, чи було пов`язано внесення цих коштів із частковим погашенням заборгованості за борговою розпискою від 13 лютого 2015 року, чи існували між сторонами інші фінансові зобов`язання, на погашення яких відповідачка могла б вносити кошти на рахунки позивача, і якими доказами підтверджуються зазначені обставини, які докази були надані відповідачкою на спростування доводів позивача про часткове погашення нею боргу за розпискою від 13 лютого 2015 року, та обставин щодо зарахування коштів на рахунки позивача, що наведені у довідці АТ КБ «ПриватБанк» від 07 лютого 2019 року № 0000001564262977.

Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме, послався на надані представником відповідачки відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) про участь позивача та відповідачки у господарській діяльності підприємств та господарських товариств як їх засновників та/або керівників на підтвердження доводів представника відповідачки про зарахування нею коштів на рахунки позивача за нібито надані останнім товари та послуги, оскільки позивач займався різними видами господарської діяльності.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції суперечать частині другій статті 78 ЦПК України, оскільки суд не врахував, що відповідно до частини четвертої статті 263 ГК України господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами, отже, правовідносини, пов`язані з придбанням товарів та наданням послуг мають бути підтверджені виключно договорами, копій та/або оригіналів яких відповідачка до суду не надала. Отже, відомості з ЄДРПОУ не підтверджують між сторонами договірних відносин з придбання товарів та/або надання послуг, за які відповідачка могла б сплачувати кошти на рахунки позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивач в обґрунтування позову надав копії боргової розписки та довідки банку про часткове погашення боргу відповідачкою, проте відповідачка не довела, що сплачувала позивачу кошти на інші потреби, а не на погашення боргу за розпискою.

Суд апеляційної інстанції, взявши до уваги відомості з ЄДРПОУ, які представник відповідачки надав лише до суду апеляційної інстанції за день до ухвалення оскаржуваної постанови, в порушення частини третьої статті 367 ЦПК України не зазначив поважність причин неподання цих доказів до суду першої інстанції та не з`ясував думку учасників справи про приєднання їх до матеріалів справи.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 381/1016/16-ц, провадження № 61-35032св18.

Суд апеляційної інстанції не врахував вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання стороною своїми процесуальними правами, не надав належну правову оцінку суперечливій поведінці відповідачки, що полягає у невизнанні нею факту передачі коштів за борговою розпискою під час розгляду справи у суді першої інстанції, яка потім безмотивовано змінила думку в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що отримала від позивача кошти за борговою розпискою, проте їх повністю повернула, але жодних доказів на підтвердження цього не надала.

Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція), оскільки вона не регулює спірні правовідносини.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Помилковим є посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на правові висновки, викладені у наведених ним постановах Верховного Суду щодо переривання позовної давності, оскільки вони стосуються випадків, коли позовна давність вже перервалася, а у цій справі відповідачка зобов`язалася повернути позику до 20 лютого 2015 року, тобто, починаючи з 21 лютого 2015 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, який закінчився 21 лютого 2018 року, а позивач звернувся до суду 01 грудня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності.

Довідка банку від 07 лютого 2019 року, на яку посилається позивач, не є допустимим, достовірним та достатнім доказом на підтвердження переривання позовної давності, оскільки у деталях операцій відсутня інформація, що переказ коштів здійснювався саме в рахунок погашення боргу за розпискою від 13 лютого 2015 року.

Позивач з відповідачкою є давно знайомими та мали спільні фінансові питання.

З 2005 року позивач є засновником та керівником юридичних осіб, зокрема ПП «Аквастиль», ТОВ «ІНТО-ТРЕЙД», ТОВ «Рафінад», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , зокрема, які займаються посередництвом у сфері торгівлі товарами широкого асортименту, допоміжних комерційних послуг, оптова торгівля фруктами і овочами, транспортне оброблення вантажів.

Відповідачка також є засновником та керівником юридичних осіб: ТОВ «МІГМАРК» (ЄДРПОУ - 37672160), ТОВ «ЗАФЕР» (ЄДРПОУ - 38824078), ТОВ «МІЖНАРОДНИЙ АЛЬЯНС ФРУКТОВИХ КОМПАНІЙ» (ЄДРПОУ - 40220927), ТОВ «МІРЕЙН» (ЄДРПОУ - 421173591), ТОВ «ЧЕМПІОН КОРП» (ЄДРПОУ - 38282429), ТОВ «ТРЕЙД БЕРІ ГРАНДЕ» (ЄДРПОУ - 41840715), TOB «ІНТЕР ABIC» (ЄДРПОУ - 40470840), ТОВ «ПІНКІ КОМПАНІ» (ЄДРПОУ - 42184341) зокрема, які займаються аналогічною діяльністю.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків, зокрема і вимоги щодо заповнення розрахункових документів, платіжних доручень регламентуються Інструкцією.

Згідно з пунктом 3.1 Інструкції платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа «призначення платежу», оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 Інструкції.

Відповідно до пункту 3.7. Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

Платник відповідає за відомості, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Аналогічною є практика повернення частини позики готівкою, коли кредитор в розписці зазначає, що кошти прийнято саме за відповідним договором позики.

Отже, позика вважається повернутою згідно з частиною третьою статті 1049 ЦК України при зарахуванні сум, які мають саме призначення платежу щодо відповідної позики.

Згідно з матеріалами справи відповідачка не вказувала, що переказ здійснюється на виконання договору позики, укладеного 13 лютого 2015 року.

Надані позивачем банківські довідки не містять даних про призначення платежу, матеріали справи не містять доказів про переривання позовної давності внаслідок вчинення відповідачем дій, які б свідчили про визнання боргу.

У суді апеляційної інстанції представник відповідачки пояснила, що відповідачка грошові перекази робила за надані товари та послуги, з огляду на те, що позивач займався різними видами господарської діяльності.

На підтвердження таких пояснень суду були надані витяги з ЄДРПОУ.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 13 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачці кошти в розмірі 2 460 000,00 грн до 20 лютого 2015 року, що підтверджується власноруч написаною ОСОБА_2 розпискою від 13 лютого 2015 року.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 07 липня 2019 року № 0000001564262977 відповідачка протягом 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років перераховувала кошти на банківські рахунки позивача, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк».

Суд першої інстанції встановив, що згідно з наданими позивачем довідками АТ КБ «ПриватБанк» відповідачка за період з 06 березня 2015 року до 21 червня 2019 року перерахувала на картковий рахунок позивача кошти в розмірі 294 320,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості відповідачки за договором позики від 13 лютого 2015 року становить 2 360 591,20 грн, з яких: 2 165680,00 грн - за договором позики, 194 911,20 грн - три проценти річних.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики, а також трьох процентів річних за час прострочення виконання зобов`язання за цим договором.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов, встановив, що розписка ОСОБА_2 містить підтвердження факту отримання коштів від ОСОБА_1 та зобов`язання їх повернути на його вимогу, проте ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики не виконала, продовжуючи тривалий часкористуватися отриманими в борг коштами, тому повинна повернути заборгованість разом з нарахованими трьома процентамирічних на суму боргу.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові, дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції, застосувавши позовну давність, не перевірив наявність доказів переривання перебігу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19, провадження № 61-13802св21, дійшов висновку, що тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM; від 29 січня 2013 року у справі ZOLOTAS v. GREECE).

Відповідачка про застосування позовної давності заявила у суді першої інстанції.

Згідно з договором позики, який укладено між сторонами, кінцевий термін повернення боргу між сторонами визначено 21 лютого 2015 року.

Позивач як на підтвердження переривання позовної давності посилався на довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 07 липня 2019 року № 0000001564262977, згідно з якою відповідачка протягом 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 років перераховувала кошти на банківські рахунки позивача, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк», за період з 06 березня 2015 року до 21 червня 2019 року вона перерахувала 294 320,00 грн.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків, в тому числі і вимоги щодо заповнення розрахункових документів, платіжних доручень регламентуються Інструкцією, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судових рішень.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Згідно з пунктом 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Одним з обов`язкових реквізитів платіжного доручення є графа «призначення платежу».

Відповідно до пункту 3.7 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що допустимим доказом призначення коштів, які перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № Б8/036-11 дійшов висновку, що право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи (стаття 12 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із вказаними нормами цивільного процесуального закону обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові, оскільки позивач звернувся до суду 01 грудня 2019 року з пропуском позовної давності, виходив з того, що надані позивачем банківські довідки не містять даних про призначення платежу, у матеріалах справи немає доказів про переривання позовної давності внаслідок вчинення відповідачкою дій, які б свідчили про визнання боргу.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи представника позивача про те, що відповідачка не надала суду договори на підтвердження між сторонами інших грошових зобов`язань чи договірних відносин, оскільки саме позивач зобов`язаний був довести переривання позовної давності та вчинення відповідачем дій, які б підтвердили визнання боргу за договором позики.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що представник відповідачки в апеляційному суді пояснювала, що відповідачка грошові перекази робила за надані товари та послуги, з огляду на те що позивач займався різними видами господарської діяльності. На підтвердження таких пояснень суду були надані витяги з ЄДРПОУ.

Проте суд апеляційної інстанції, дійшовши таких висновків та не взявши до уваги надані позивачем довідки, дійшов передчасного висновку про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції відповідно до підпункту «в» частини третьої статті 382 ЦПК України у постанові має викласти мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції відповідно до цивільного процесуального закону має надати оцінку усім обставинам і доказам у справі, на які посилаються сторони.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідачка мала довести, що перераховувала кошти позивачу саме за надані товари та послуги, а не для погашення боргу за договором позики, не надав оцінки, чи є витяги з ЄДРПОУ, надані відповідачкою, належними і достатніми доказами на підтвердження не перераховування нею коштів позивачу за договором позики.

Отже, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги пояснення представника відповідачки, що кошти вона перераховувала на рахунки позивача на виконання інших фінансових зобов`язань, оскільки як позивач, так і відповідачка, займаються господарською діяльністю, а не на виконання договору позики, не надав належну правову оцінку доводам позивача в цій частині, а саме не дослідив зібрані у справі докази на підтвердження переривання перебігу позовної давності, взяв до уваги лише те, що 20 лютого 2015 року мало відбутися погашення позики, проте не надав належної оцінки довідці банку від 07 липня 2019 року, згідно з якою відповідачка систематично переказувала кошти на рахунок позивача протягом 2015-2019 років, в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до розподілу обов`язів доказування кожною стороною у справі.

Суд апеляційної інстанції не встановив, з якою метою відповідачка, починаючи з березня 2015 року (тобто, з наступного місяця після складення нею боргової розписки), вносила кошти на рахунки позивача протягом 2015-2019 років, чи було пов`язано внесення цих коштів із частковим погашенням заборгованості за борговою розпискою від 13 лютого 2015 року, чи існували між сторонами інші фінансові зобов`язання, на погашення яких відповідачка могла б вносити кошти на рахунки позивача, і якими доказами підтверджуються зазначені обставини, які докази були надані відповідачкою на спростування доводів позивача про часткове погашення нею боргу за розпискою від 13 лютого 2015 року, та обставин щодо зарахування коштів на рахунки позивача, що наведені у довідці АТ КБ «ПриватБанк» від 07 лютого 2019 року № 0000001564262977.

Крім того, суд апеляційної інстанції, вказавши, що саме позивач зобов`язаний був довести переривання позовної давності та вчинення відповідачкою дій, які б підтвердили визнання боргу за договором позики, не з`ясував та не виклав мотиви, чи довела відповідачка, що сплачувала позивачу кошти на інші потреби, а не на погашення боргу за розпискою.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен також перевірити твердження позивача про зловживання відповідачкою процесуальними правами, які полягають у невизнанні нею факту передачі коштів за борговою розпискою під час розгляду справи у суді першої інстанції, яка потім безмотивовано змінила думку в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що отримала від позивача кошти за борговою розпискою, проте їх повністю повернула, але жодних доказів на підтвердження цього не надала.

Також заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції частини третьої статті 367 ЦПК України, згідно з якою докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, суд апеляційної інстанції не зазначив поважність причин неподання відповідачкою відомостей з ЄДРПОУ до суду першої інстанції та не з`ясував думки учасників справи про приєднання їх до матеріалів справи, чим порушив норми процесуального права, які повинен усунути під час нового розгляду справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції повинен оцінити, чи такі відомості з ЄДРПОУ є належними та достатніми доказами на підтвердження між сторонами договірних відносин з придбання товарів та/або надання послуг, за які відповідачка могла б сплачувати кошти на рахунки позивача, чи повинна відповідачка надати інші докази: договори, копії та/або оригінали наявності між сторнами таких правовідносин.

Також суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справиповинен надати належну правову оцінку доказам переривання позовної давності з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив обґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, проте недоліки (порушення норм процесуального права що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має перевірити обґрунтованість вимог позивача та заперечень відповідачки, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги, з`ясувати, чи довела відповідачка, що сплачувала позивачу кошти на інші потреби, а не на погашення боргу за розпискою, чи були між сторонами інші фінансові зобов`язання, на виконання яких, як стверджує відповідачка, вона сплачувала кошти. З`ясування цих обтставин має значення для висновку про пропуск позовної давності чи її переривання.

Доводи, наведені у позовних заявах, апеляційній скарзі, а також відповідних запереченнях (відзивах), підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з грудня 2019 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко