Ухвала

від 06.05.2010 по справі 11-а-843

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ТСУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА Справа № 11-а-843 Головуючий у першій інстанції: Педенко А.М

Категорія: ст. 286 ч.1 КК України Доповідач: Шальнєва Т.П.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 травня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді : Дембовського С.Г.

суддів: Шальнєвої Т.П., Балацької Г.О.

за участю прокурора: Рабінчук Т.І.

засудженого: ОСОБА_2

захисника: ОСОБА_3

потерпілого: ОСОБА_4

представника потерпілого: ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_3 на вирок Соломянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року, яким:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця АДРЕСА_1 громадянина України, працюючого водієм спецмашини на Центральній учбово-тренувальній базі по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон», зареєстрованого у АДРЕСА_2 проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 раніше не судимого:

засуджено:

- за ст. 286 ч.1 КК України на 1 рік обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України засуджений зобовязаний періодично зявлятися в органи кримінально-виконавчої інспекції на реєстрацію, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу цих органів, повідомляти ці органи про зміну місця проживання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь Київського НДІСЕ 1912 грн. з а проведення судово автотехнічної експертизи по справі.

Постановлено стягнути з ДП Центральне учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 28.11.2007 року приблизно об 11 год. 30 хв., керуючи транспортним засобом підвищеної небезпеки технічно справним автомобілем “ВАЗ-21053”, д.н.з. НОМЕР_3 грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3б, 8.1, 10.1, 10.5, 11.4, 12.1, 12.3, 16.12 Правил дорожнього руху України, а саме, підїжджаючи до перехрестя вул. Народного Ополчення з вул. Смілянської в м. Києві, виконуючи поворот ліворуч на вулицю Смілянську, проявив неуважність до дорожньої обстановки, проігнорував вимоги правил дорожнього руху і на ділянці дороги з необмеженою оглядовістю, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, не надавши дорогу транспортному засобу, що рухався по перехрещуваній дорозі з права на ліво походу його руху, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Тойота Камрі» д.н.з. НОМЕР_2 під керування водія ОСОБА_4, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини справи, кваліфікацію дій засудженого, просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 скасувати в частині призначеного покарання за мякістю призначеного йому покарання. Постановити по справі новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України та призначити покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки. У решті вирок залишити без змін. На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

В апеляційній скарзі захисник засудженого, вважаючи вирок суду щодо ОСОБА_2 незаконним, необґрунтованим, просить його скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування, вказуючи на неповноту дізнання, досудового та судового слідства, істотні порушення кримінально-процесуального закону, а також на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Потерпілим ОСОБА_4 на апеляційну скаргу захисника засудженого були подані заперечення, в яких останній просить залишити вирок суду першої інстанції без змін.

Засудженим апеляція на вирок суду першої інстанції не подавалась.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який просив свою апеляцію задовольнити та заперечував проти задоволення апеляції захисника, пояснення засудженого та його захисника, які просили задовольнити їх апеляцію, а проти задоволення апеляції прокурора заперечували, пояснення потерпілого та його представника, які просили залишити вирок суду першої інстанції без зміни, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винність засудженого ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину при обставинах, викладених у вироку, є обґрунтованими, підтверджується доказами, які суд першої інстанції належно дослідив в судовому засіданні й яким дав належну оцінку.

Так, винність засудженого ОСОБА_2 підтверджується:

- показаннями потерпілого ОСОБА_4 , який пояснив, що 28.11.2007 року він керував автомобілем «Тойота Камрі» д.н.з. НОМЕР_1 і рухався зі швидкістю не більше 60 км/г в сторону аеропорту «Жуляни». Коли він підїхав до перехрестя вулиць Народного Ополчення та Смілянської в м. Києві, почав, що загорілось зелене світло світлофора, що дозволяв рух його автомобілю. Рухаючись по лівій смузі, він пригальмував перед пішохідним переходом, оскільки побачив жінку, яка перебігала дорогу на червоний сигнал пішохідного світлофору, але в цей час автомобіль під керуванням ОСОБА_2 виїхав перед ним, в результаті чого сталось зіткнення. Його автомобіль після зіткнення розвернуло та призвело до зіткнення ще з одним автомобілем, що стояв з правої сторони;

- показаннями свідка ОСОБА_7, який пояснив, що в той день, коли сталось ДТП, 28.11.2007 року, він був його свідком, та бачив, що автомобіль «Тойота Камрі», який їхав попереду нього, рухався на зелений сигнал світлофору. Коли вони підїхали до перехрестя, раптово з лівої сторони став рухатись автомобіль «Ваз», що призвело до зіткнення з автомобілем «Тойота». На думку свідка винним є саме водій автомобіля «ВАЗ», бо він звернув увагу на те, що він не слідкував за дорогою і не дивився праворуч в момент здійснення ним повороту;

- показаннями свідка ОСОБА_8, який пояснив, що 28.11.2007 року він знаходився в салоні свого автомобіля «ВАЗ- 2110» на вул. Н. Ополчення в м. Києві і збирався розпочати рух. Після того, як в його автомобіль раптово вїхав автомобіль «Тойота Камрі», він вийшов та оцінив обстановку. Стало одразу ж зрозуміло, що ДТП сталась через те, що водій автомобіля «ВАЗ 21053» не пропустив автомобіль «Тойота», який рухався на зелене світло світлофору. Також свідок уточнив, що він зробив висновок про те, що автомобіль «Тойота» рухався саме на зелений сигнал світлофору, оскільки він пропускав автомобілі, що рухались в попутному напрямку.

Суд правильно поклав в основу вироку такі показання потерпілого та свідків, оскільки вони були послідовними, логічними, переконливими, не мають ніяких суперечностей, які б давали підстави для сумнівів та узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, з протоколом огляду місця ДТП від 28.11.2007 року, який був підписаний всіма учасника ДТП без будь-яких зауважень (т.1 а.с. 15-19); даними, які містяться у схемі ДТП, на якій зазначено розташування транспортних засобів під час зіткнення автомобілів та після нього, яка також підписана всіма учасниками ДТП без будь-яких зауважень (т.1 а.с. 14); даними висновків судово-медичної експертизи № 556/к від 14 березня 2008 року, відповідно до якої ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості (т.1 а.с. 71).

Крім того, винність ОСОБА_2 підтверджується і висновком авто технічної експертизи № 11642 від 26.10.2009 року, в частині, в якій встановлено, що дії водія автомобіля «ВАЗ-21053» не відповідали вимогам п. 16.6 ПДР України і вказана невідповідність з технічної точки зору знаходилась у причинному звязку з виникненням ДТП.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав дану експертизу достовірною в частині винності водія ОСОБА_2, оскільки вона підтверджується іншими доказами, на які суд послався у вироку та не протирічить фактичним обставинам справи.

Доводи в апеляції захисника щодо неповноти досудового слідства, яке виразилось в тому, що слідчим не було сфотографовано транспортні засоби, які в подальшому були визнані речовими доказами, не заслуговують на увагу, оскільки згідно ст. 79 КПК України це є право слідчого, а не обовязок.

Не заслуговують на увагу й доводи захисника про незаконність постанови про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Слідчий, прийшовши до висновку, що особа, яка скоїла злочин 28.12.2007 року встановлена, виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2, розяснивши останньому, при цьому, право на оскарження даної постанови (т.1. а.с. 9), однак ОСОБА_2 своїм правом не скористався.

Доводи захисника про те, що ні слідчим ні судом не було перевірено чи дійсно ОСОБА_4 був травмований під час ДТП, не заслуговують на увагу, оскільки в той же день, коли сталось ДТП, ОСОБА_4 пройшов медичний огляд, і в нього були виявлені тілесні ушкодження, про що було відображено у протоколі (т.1. а.с. 24). Крім того, останньому знов таки, в день коли сталась ДТП, була видана довідка з Київської міської клінічної лікарні № 4 про те, що він звертався до травмпункту, і у нього виявлені тілесні ушкодження (т.1. а.с. 27).

Будь-яких даних про необєктивність органів досудового слідства і суду при збиранні і дослідженні доказів при перевірці справи також не встановлено і додатково апелянтами не надано.

Не знайшли свого підтвердження й посилання захисника про істотні порушення норм кримінально-процесуального закону, які б помогли бути підставою для скасування вироку.

Отже, суд повно та всебічно розглянув справу, у вироку дав належну оцінку всім доказам, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження, і обґрунтовано постановив обвинувальний вирок.

Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_2 за ст. 286 ч.1 КК України є правильною.

Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання його особі, то вони не заслуговують на увагу.

Міра покарання ОСОБА_2 призначена з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливою, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, є необхідною та достатньою для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції взяв до уваги, що ОСОБА_2 вчинив злочин, який згідно ст. 12 КК України, віднесений до категорії злочинів невеликої тяжкості, його особу, відсутність обтяжуючих покарання обставин, те, що він працює водієм і це є його єдиний спосіб отримання заробітку. З урахуванням цих даних у сукупності суд першої інстанції обґрунтовано визнав можливим призначити ОСОБА_2 покарання за ст. 286 ч.1 КК України у виді обмеження волі, але не в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ст. 286 ч.1 КК України та без позбавлення його права керування транспортними засобами на певний термін.

У той же час суд першої інстанції, призначаючи відповідне покарання та визнавши обставинами, що помякшують покарання позитивні характеристики з місця роботи, те, що ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є інвалідом дитинства 3-ої групи, обґрунтовано визнав можливим застосування до останнього положень, передбачених ст. 75 КК України та звільнив його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням на нього обовязків, відповідно до ст. 76 КК України.

Враховуючи наведене, слід визнати, що призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не є мяким.

Підстав для скасування вироку, направлення справи на додаткове розслідування колегія суддів не знаходить.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Вирок Соломянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року щодо ОСОБА_2 без змін.

Головуючий:

Судді: