Рішення

від 04.02.2022 по справі 363/3873/17

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.02.2022 Справа № 363/3873/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Несин Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання недійсними наказів, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

встановив:

В жовтні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання у приватну власність земельних ділянок та витребування їх з чужого незаконного володіння. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що прокуратурою Київської області встановлено, що ДП Вищедубечанське лісове господарство є постійним користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 14 446,5 га відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування (планшетів, таксаційних описів тощо). На підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області громадянам надано у приватну власність земельні ділянки для індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради, а саме: наказом від 19.08.2015 року ОСОБА_3 площею 0,1032 га кадастровий номер 3221884000:33:016:7004; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5142/0/38/-15-СГ ОСОБА_4 площею 0,1032 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7002; від 19.08.2015 року № 10-1516/36-15-СГ ОСОБА_5 , площею 0,1060 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7001; від 01.09.2015 року № 10-2102/36-15-СГ ОСОБА_6 , площею 0,1170 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7003; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5140/0/38-15-СГ ОСОБА_7 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7008; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5138/0/38-15-СГ ОСОБА_8 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:7002; від 08.09.2015 року № 10-2681/36-15-СГ ОСОБА_9 , площею 0,1195 га, кадастровий номер 3221884000:33:010:7001; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5139/0/38-15-СГ ОСОБА_10 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:022:7005; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5147/0/38-15-СГ ОСОБА_11 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:7001; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5137/0/38-15-СГ ОСОБА_12 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:027:7001. В подальшому ОСОБА_12 здійснив поділ належної йому ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:027:7001, у зв`язку з чим набув право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:027:7003 площею 0,0132 га та 3221884000:33:027:7004 площею 0,1056 га. Після цього на підставі ряду цивільно-правових угод ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 відчужили всі вказані вище ділянки на користь ОСОБА_13 .

Позивач зазначає, що набуті ОСОБА_13 земельні ділянки останнім 04.01.2017 року об`єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:022:6010 площею 1,1477 га. Крім того, 12.10.2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:022:6010 площею 1,1477 га здійснено поділ, в результаті якого утворились нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221884000:33:022:6011 площею 0,1га, 3221884000:33:022:6012 площею 0,3 га, 3221884000:33:022:6013 площею 0,4377 га, 3221884000:33:022:6014 площею 0,1га, 3221884000:33:022:6015 площею 0,1 га, 3221884000:33:022:6016 площею 0,11 га. В подальшому, ОСОБА_13 відчужено на користь третіх осіб вказані вище земельні ділянки у зв`язку з чим, на даний час право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6011, 3221884000:33:022:6012 та 3221884000:33:022:6013 перейшло до ОСОБА_14 , а право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6014 та 3221884000:33:022:6015 до ОСОБА_15 , а право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:022:6016 - до ОСОБА_16 . Позивач вказує, що спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство та повністю накладаються на землі ДП та набуті відповідачами у приватну власність всупереч вимог ст. 84, ч. 4, 7 ст. 122, ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 Земельного Кодексу України та ст.ст. 16, 27 Лісового кодексу України, без згоди постійного землекористувача, без вилучення їх з постійного користування, в порядку передбаченому законом, а також порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, всупереч ст. 20 ЗК України, ст. 57 ЛК України без погодження відповідними органами лісового господарства. Крім того, спірні земельні ділянки набуті відповідачами, всупереч вимог ст.ст. 186, 186-1 ЗК України, ст.ст. 9, 95 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , тобто без проведення землевпорядної експертизи та погодження проекту органами лісового господарства та всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610-р. У зв`язку з цим, позивач вважає, що прийняті накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст. 152, 155 ЗК України та ст.ст. 16, 21, 393 ЦК України та лише повернення земельних ділянок їх належному власнику - Кабінету Міністрів України забезпечить інтереси держави та відновить порушені права ДП Вищедубечанське лісове господарство .

На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання у приватну власність земельних ділянок для індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, а саме: від 19.08.2015 року ОСОБА_3 площею 0,1032 га кадастровий номер 3221884000:33:016:7004; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5142/0/38/-15-СГ ОСОБА_4 площею 0,1032 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7002; від 19.08.2015 року № 10-1516/36-15-СГ ОСОБА_5 , площею 0,1060 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7001; від 01.09.2015 року № 10-2102/36-15-СГ ОСОБА_6 , площею 0,1170 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7003; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5140/0/38-15-СГ ОСОБА_7 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7008; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5138/0/38-15-СГ ОСОБА_8 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:7002; від 08.09.2015 року № 10-2681/36-15-СГ ОСОБА_9 , площею 0,1195 га, кадастровий номер 3221884000:33:010:7001; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5139/0/38-15-СГ ОСОБА_10 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:022:7005; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5147/0/38-15-СГ ОСОБА_11 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:7001; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5137/0/38-15-СГ ОСОБА_12 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:027:7001.

В ході судового розгляду даної справи за клопотанням позивача ухвалою суду залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_1 та замінено відповідача у справі ОСОБА_17 на ОСОБА_1 ; відповідача у справі ОСОБА_16 на ОСОБА_2 . У зв`язку з цим, просить витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння: ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6011, площею 0,3 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6012 та площею 0,4377 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6013; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6014, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6015, площею 0,1100 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6016, які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Крім того, просив стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області, витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.12.2017 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, призначено розгляд справи (а.с. 112 т. 1).

Ухвалою суду від 01.03.2018 року за клопотанням позивача замінено первісного відповідача у справі ОСОБА_14 на належного відповідача - ОСОБА_17 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_14 .

На підставі клопотання позивача від 16.11.2021 року протокольною ухвалою суду замінено найменування органу прокуратури, який звернувся до суду з даним позовом у справі № 363/3873/17 з Прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру ; залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_1 та замінено відповідача ОСОБА_17 на ОСОБА_1 ; відповідача у справі ОСОБА_16 на ОСОБА_2 .

28.02.2018 року до суду надійшли пояснення від представника в інтересах Кабінету Міністрів України, в яких зазначає, що Кабінет Міністрів України підтримує заявлені позовні вимоги, оскільки спірні земельні ділянки незаконно вибули з постійного користування ДП Вищедубечанське лісове господарство та з власності розпорядника Кабінету Міністрів України. А тому єдиним належним способом захисту порушеного права власності є витребування даних земельних ділянок з незаконного володіння. Зазначає, що Кабінету Міністрів України стало відомо про оскаржуване розпорядження про передачу у власність спірних земельних ділянок з моменту пред`явлення позову прокурора. Крім цього, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок, тощо. А тому просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі (а.с. 170-174 т. 1).

26.02.2018 року до суду надійшли пояснення від третьої особи по справі ОСОБА_13 , в яких він зазначив, що прокурор безпідставно звернувся до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, не надано будь-яких доказів підтверджуючих бездіяльність Кабінету Міністрів України, не вказано з якого часу стало відомо Кабінету Міністрів України про факти, описані в позовній заяві. Також не обґрунтовано та не надано пояснень чому третя особа - ДП Вищедубечанське лісове господарство самостійно не звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, хоча в позові вказано, що лише повернення земельних ділянок відновить порушені права ДП. Зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт користування ДП земельною ділянкою, яка начебто була вилучена у ДП. Вказує, що спірними наказами Головного управління Держгеокадастру затверджувалася документація із землеустрою та надавалися у власність земельні ділянки третім особам, а відповідачі набули право власності на земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладені з третьою особою ОСОБА_13 . Не надано доказів, що договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок не відповідають законодавству. Крім того, відсутні докази, що спірні земельні ділянки знаходяться на території лісів, що перебувають у постійному користуванні на земельні ділянці ДП Вищедубечанське лісове господарство , а надана відповідь від 21.06.2017 року суперечлива. А тому просить суд у задоволенні позову прокурора відмовити в повному обсязі (а.с. 146-149 т. 1).

15.06.2018 року від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи ОСОБА_13 , в якій позивач зазначає, що всі доводи ОСОБА_13 ґрунтуються на припущеннях. Спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство на підставі Державного акту серії ІІ-КВ № 003309 від 24.09.1998 року. Предметом позовної заяви є саме витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь власника. У відповідності ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребувано, а згідно судової практики договори купівлі-продажу земельних ділянок не потрібно визнавати недійсними. Вважає, що вказувати про період часу з якого Кабінету Міністрів України та прокуратурі області стало відомо про факти, викладені в позовній заяві є недоцільним, оскільки строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не минув. Крім того, в позовній заяві обґрунтована підстава для представництва прокурором в суді. Подані до суду всі докази, які підтверджують всі обставини, на які посилається прокурор в позові. Також позовна заява повністю відповідає положенням Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, містить обґрунтування принципів суспільного , публічного інтересу , а тому просить задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 12-35 т. 2).

08.10.2018 року від представника третьої особи - ДП Вищедубанське лісове господарство адвоката Кілічава Т.М. надійшли пояснення на позовну заяву, в яких зазначає, що спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства ДП Вищедубанське лісове господарство в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Наголошує на тому, що на момент відведення спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення лісового фонду та погодження на вилучення земельних ділянок ДП Вищедубечанське лісове господарство не надавало. спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство та повністю накладаються на землі ДП та набуті відповідачами у приватну власність всупереч вимог ст. 84, ч. 4, 7 ст. 122, ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 Земельного Кодексу України та ст.ст. 16, 27 Лісового кодексу України, без згоди постійного землекористувача, без вилучення їх з постійного користування, в порядку передбаченому законом, а також порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, всупереч ст. 20 ЗК України, ст. 57 ЛК України без погодження відповідними органами лісового господарства. Крім того, спірні земельні ділянки набуті відповідачами, без проведення землевпорядної експертизи та погодження проекту органами лісового господарства та всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610-р. У зв`язку з цим, вважає, що прийняті накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області підлягають визнанню недійсними та отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику (а.с. 82-86 т. 2).

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 129-32 т. 1).

Прокурор в ході судового розгляду у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та наданих письмових пояснень, в судове засідання 04.02.2022 року прокурор Довбиш С.М. не з`явився, надав суду клопотання від 04.02.2022 року про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. В наданих суду поясненнях позов підтримав, просив задовольнити з підстав викладених в позові, надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с. 166 т. 2).

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Савінський К.В. у судове засідання 04.02.2022 року не з`явився, надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, в ході судового розгляду проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні, з підстав викладених у відзивах на позовну заяву.

Представник третьої особи ДП Вищедубечанського лісового господарства Кілічава Т.М. в судове засідання не з`явилась, подала до суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі, просить суд розглядати справу у її відсутність.

Інші сторони у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, заяв та клопотань до суду від них не надходило. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не зявились.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до абз 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

В позовній заяві прокурор навів обґрунтування підстав звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, а саме необхідністю захистити порушені інтереси держави при розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, що є національним багатством українського народу, яку незаконно передано у власність, а також нездійсненням Кабінетом Міністрів України дій щодо оскарження в судовому порядку спірних рішень та повернення земельної ділянки.

Як встановлено під час розгляду справи, що на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області громадянам надано у приватну власність земельні ділянки для індивідуального садівництва на території Лебедівської сільської ради, а саме: наказом від 19.08.2015 року ОСОБА_3 площею 0,1032 га кадастровий номер 3221884000:33:016:7004; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5142/0/38/-15-СГ ОСОБА_4 площею 0,1032 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7002; від 19.08.2015 року № 10-1516/36-15-СГ ОСОБА_5 , площею 0,1060 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7001; від 01.09.2015 року № 10-2102/36-15-СГ ОСОБА_6 , площею 0,1170 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7003; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5140/0/38-15-СГ ОСОБА_7 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:7008; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5138/0/38-15-СГ ОСОБА_8 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:7002; від 08.09.2015 року № 10-2681/36-15-СГ ОСОБА_9 , площею 0,1195 га, кадастровий номер 3221884000:33:010:7001; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5139/0/38-15-СГ ОСОБА_10 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:022:7005; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5147/0/38-15-СГ ОСОБА_11 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:7001; від 04.09.2015 року № 81-10-7777.3-5137/0/38-15-СГ ОСОБА_12 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:027:7001. В подальшому ОСОБА_12 здійснив поділ належної йому ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:027:7001, у зв`язку з чим набув право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:027:7003 площею 0,0132 га та 3221884000:33:027:7004 площею 0,1056 га, що підтверджується копіями вказаних наказів (а.с. 35-44 т. 1).

Після цього на підставі договорів купівлі-продажу від 15.12.2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 відчужили всі вказані вище ділянки на користь ОСОБА_13 , що підтверджується копіями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 48-82 т. 1).

Набуті ОСОБА_13 земельні ділянки 04.01.2017 року об`єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:022:6010 площею 1,1477 га, що підтверджується копіями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 83-85 т. 1).

Крім того, 12.10.2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:022:6010 площею 1,1477 га здійснено поділ, в результаті якого утворились нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221884000:33:022:6011 площею 0,1га, 3221884000:33:022:6012 площею 0,3 га, 3221884000:33:022:6013 площею 0,4377 га, 3221884000:33:022:6014 площею 0,1га, 3221884000:33:022:6015 площею 0,1 га, 3221884000:33:022:6016 площею 0,11 га. В подальшому, ОСОБА_13 відчужено на користь третіх осіб вказані вище земельні ділянки у зв`язку з чим, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6011, 3221884000:33:022:6012 та 3221884000:33:022:6013 перейшло до ОСОБА_14 , а право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6014 та 3221884000:33:022:6015 до ОСОБА_15 , а право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:022:6016 - до ОСОБА_16 , що підтверджується копіями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 86-103 т. 1).

29.08.2017 року на підставі договорів купівлі-продажу за №№ 4816, 4819 та 4822 ОСОБА_14 відчужив належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6011, 3221884000:33:022:6012 та 3221884000:33:022:6013 на користь ОСОБА_17 , що підтверджується копіями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 133-146 т. 1).

В подальшому 03.04.2020 року ОСОБА_17 на підставі договорів купівлі-продажу за №№ 308, 309 та 310 відчужив належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:022:6011, 3221884000:33:022:6012 та 3221884000:33:022:6013 на користь ОСОБА_1 , що підтверджується копіями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 115 т. 4).

13.04.2020 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу за № 342 відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221884000:33:022:6016 площею 0,1100 га на користь ОСОБА_2 , що підтверджується копіями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 115 т. 4).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Крім того, Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України ).

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

ДП Вищедубечанське лісове господарство є постійним користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 14 446,5 га відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування (планшетів, таксаційних описів тощо).

Відповідно до листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем Київгеоінформатика від 23.06.2017 року № 01-01/393 з доданими схемами, зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:016:6001, 3221884000:33:022:6011, 3221884000:33:022:6012, 3221884000:33:022:6013, 3221884000:33:022:6014, 3221884000:33:022:6015 та 3221884000:33:022:6016 повністю накладаються на землі ДП Вищедубечанське лісове господарство , згідно державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309 (а.с. 33-34 т. 1).

Відповідно до листа ДП Вищедубечанське лісове господарство від 21.06.2017 року № 09-01/342 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221884000:33:016:6001, 3221884000:33:022:6011, 3221884000:33:022:6012, 3221884000:33:022:6013, 3221884000:33:022:6014, 3221884000:33:022:6015 та 3221884000:33:022:6016 знаходяться в постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство у кварталі 813 виділ 7,8 Хотянівського лісництва та квартал 711 виділ 6 Дубечанського лісництва в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Вище наведені земельні ділянки відведені у приватну власність без відома та погодження ДП Вищедубечанське лісове господарство (а.с. 24 т. 1).

Таким чином, судом вбачаються порушення порядку виділення земельної ділянки.

Доводи представника третьої особи Швидкого О.В., про відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують право користування ДП Вищедубечанське лісове господарство спірними земельними ділянками, а також віднесення останніх до земель лісового фонду, суд вважає необґрунтованими, оскільки на підтвердження факту віднесення спірних земельних ділянок, до земель лісогосподарського призначення надано лист КДП Київгеоінформатика від 23.06.2017 року з схемою накладення спірних земельних ділянок на землі, що перебувають у постійному користування ДП Вищедубечанське лісове господарство згідно Державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 року серії ІІ-КВ № 003309, листом ДП Вищедубечанське лісове господарство від 21.06.2017 року з доданими копіями планшету № 1 та таксаційними описами, листом ВО Укрдержліспроект від 23.09.2019 року № 542 з фрагментами з публічної карти з нанесеними межами кварталів 710.711 Дебечанського лісовпорядкування відповідно до матеріалів лісовпорядкування та межами земельних ділянок згідно з поданими кадастровими номерами, а тому є належними доказами підтвердження факту належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Посилання представника третьої особи ОСОБА_13 , на лист Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство від 25.02.2019 р. № 06-42/66, про те, що в межує кварталу, де знаходяться спірні земельні вилучалися земельні ділянки та надані в користування ТОВ Маяк і ТОВ КіАН , не може бути доказом вилучення спірних земельних ділянок, оскільки, доказів того, що саме ці спірні ділянки входили до складу земель, які вилучалися та надавалися в користування ТОВ Маяк і ТОВ КіАН до суду не надано. Інформація, яка зазначена в листі Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство , вказує лише на те що, в межах кварталу, відповідно до державного акту серії ІІ-КВ № 003309 від 24.09.1998р. вилучалися земельні ділянки, однак, не зазначено, що саме спірні земельні ділянки вилучалися та передавалися в користування.

Крім того, із наданих до суду копій розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації від 05.02.2004 р., про передачу в оренду земельних ділянок в користування ТОВ Маяк та ТОВ КіАН , копії викопіровки з плану меж Лебедінвської сільської ради, копії акту відновлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки та копій звезених планів земельних ділянок с/т ІНФОРМАЦІЯ_1 та с/т Маяк-2 , вбачається, що кожна із вилучених земельних ділянок має власний номер та доказів того, що спірні земельні ділянки відносяться до вилучених земель до суду не надано.

Щодо заявлених позовних вимог, про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6011, площею 0,3 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6012 та площею 0,4377 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6013 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6014, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6015, площею 0,1100 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:6016, які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району, суд дійшов до наступного.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У частині першій статті 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння,не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту статті 388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акта.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірних земельних ділянок та незаконність договорів купівлі продажу, на підставі яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на спірні земельні ділянки, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зістаттею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 125, частини другої статті 126 ЗК України у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. У разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою воно посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.

Згідно ст. 1 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули права власності на спірні земельні ділянки у 2020 році у законний спосіб, а саме уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу із особою, якій було передано земельну ділянку у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України ( Недійсність правочину ) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи, договори купівлі-продажу земельних ділянок ніким не оспорювалися та суду не надано доказів, щодо визнання вказаних договорів недійсними або нікчемними.

З урахуванням вищенаведених норм Закону, суд приходить до висновку, що відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було набуто право власності на спірні земельні ділянки за цивільно-правовою угодою, яка була посвідчена не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом - договорами купівлі продажу, а тому останні є добросовісними набувачами права власності на вказані земельні ділянки.

Згідно ст. 131 ЦК України, громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 5 ЗК України, одними з принципів земельного законодавства є принцип невтручання держави в здійснення громадянами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом та принцип забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. а, б ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правомірність набуття відповідачами права власності на земельні ділянки підтверджена належними правовстановлюючими документами, фактом державної реєстрації такого права. Крім того, відповідачі є добросовісними набувачами земельних ділянок, оскільки набули право власності на підставі чинних і ніким не оспорених договорів купівлі-продажу на оплатній основі.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Право власності на земельну ділянку відповідно до статті 140 ЗК України може бути припинено за підставами: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду.

Доказів вчинення відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як власниками спірних земельних ділянок будь-яких дій, визначених вказаною статтею, суду не подавалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За таких обставин, позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у її право власності, оскільки вказані особи набули права власності на підставі оплатних договорів купівлі продажу.

Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього. Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублено власником, або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У справі Рисовський проти України від 20.10.2011 року, заява № 29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип Належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а ще потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З матеріалів справи вбачається, що первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державної власністю. В подальшому майно набуто у власність за відплатними правочинами особа, яка мали право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та їх визнання державними органами, про що свідчить державна реєстрація цих правочинів.

Таким чином, суд вважає, що в задоволені позову Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, слід відмовити, оскільки слід врахувати, що відповідачі набули права власності на земельні ділянки у встановлений законом спосіб, шляхом укладання правочину, який визнаний держаними органами, а тому є належними набувачами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

З урахуванням положення статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 4, 5, 78, 80, 81, 90, 125, 126, 140, 152, 153 ЗК України, ст.ст. 16, 131, 215, 321, 328, 330, 373, 388 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 15, 56, 76-81, 89, 95, 141, 177, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273-279 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання недійсними наказів, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.Д. Рудюк