Ухвала

від 15.02.2022 по справі 755/10687/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/10687/20

Провадження №: 1-кп/755/208/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2022 р. м.Київ

Дніпровський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, кримінальне провадження №120201000400002339 відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Новосибірськ Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, освіта вища, не працюючого, не військовозобов`язаного, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за обвинуваченням в скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.186, ч.3 ст.15 ч.3 ст.186 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

перекладача Мухамед ОСОБА_6 ,

В С Т А Н О В И В:

І. Суть питання, що вирішується.

В провадженні суду на стадії судового розгляду (дослідження доказів сторони обвинувачення відповідно до визначеного судом обсягу та встановленого порядку) перебуває дане кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №120201000400002339, відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням в скоєнні в скоєннізлочинів,передбачених ч.3ст.186,ч.3ст.15ч.3ст.186КК України (справа №755/10687/20, провадження №1-кп/755/198/21).

Ухвалою суду від 22.12.2021 року в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 було відмовлено, та продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 19 лютого 2022 року включно.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

ІІ. Позиція і клопотання учасників судового провадження.

1. Клопотання прокурора.

В судовому засіданні 15.02.2022 року під час обговорення судом питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою (оскільки судове провадження не було завершене до його спливу) прокурор подав до суду клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 .

На думку прокурора, вік обвинуваченого, стан його здоров`я, соціальні зв`язки дозволяють йому ефективно переховуватися від суду, що унеможливить розгляд судом кримінального провадження.

При цьому будь-яких даних про неможливість перебування обвинуваченого під вартою за станом здоров`я як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду отримано не було.

Крім того, прокурор зазначає, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, тому існують підстави для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що у повному обсязі відповідає вимогам чинного національного та міжнародного законодавства, практиці ЄСПЛ.

Прокурор вважає, що з метою забезпечення кримінального провадження та виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, є необхідність у застосуванні до нього запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, з метою уникнення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема, переховування від органу досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків або інших учасників у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги суспільну небезпеку інкримінованих обвинуваченому протиправних діянь, прокурор вважає, що інші, менш суворі запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку обвинуваченого, а тому просить суд з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків та забезпечення розгляду кримінального провадження продовжити строк тримання його під вартою на шістдесят днів.

2. Клопотання сторони захисту.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 подав до суду письмове клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт в нічний час доби, в якому посилався на відсутність зазначених прокурором ризиків, те, що обвинувачений раніше не судимий, тісні соціальні зв`язки обвинуваченого, який є батьком трьох малолітніх дітей, наявність тяжких захворювань у його доньки, а також те, що обвинувачений має постійне місце проживання у м.Чернігові та наявність рекомендаційного листа ТОВ «Український діамант» щодо можливого працевлаштування обвинуваченного. Крім того, захисник зазначає, що ЄСПЛ було прийнято заяву ОСОБА_3 щодо порушення розумних строків тримання під вартою.

Посилаючись на вимоги чинного КПК України та практику ЄСПЛ, із урахуванням тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою, просив суд застосувати до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, що на його думку, в повному обсязі відповідає вимогам законодавства.

Обвинувачений ОСОБА_3 думку та клопотання свого захисника підтримав, окремо подав своє клопотання про зміну запобіжного заходу, просив суд його задовольнити, при цьому зазначив, що, на його думку, ризики, зазначені прокурором, є безпідставними та грунтуються на припущеннях, жодного доказу наявності вказаних ризиків прокурором не надано. Крім того, справа тривалий час перебуває на розгляді, а тому просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

ІІІ. Положення закону, яким керувався суд.

Згідно з ч.1ст.177КПКУкраїни метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У частині 2статті177КПКУкраїни визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбаченічастиною першоюцієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.178КПКУкраїни при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

За правилами ч.1ст.183КПКУкраїни тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченогостаттями 255-255-3-3Кримінального кодексу України.

Відповідно до вимог ч.ч.1,3ст.28КПКУкраїни під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Критеріями длявизначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Відповідно до ст.17ЗаконуУкраїни «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Частиною 5статті9КПКУкраїни визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та заявлених сторонами клопотань судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження триманняособипідвартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України та враховано судом при вирішенні клопотань учасників судового провадження.

ІV. Висновки та мотиви суду

Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши надані сторонами клопотання з додатками, суд приходить до висновку про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, виходячи з наступного.

З матеріалівкримінального провадження№120201000400002339 вбачається, що ухвалою суду від 22.12.2021 року в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 було відмовлено, та продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 19 лютого 2022 року включно.

Згідно з положеннями ч.2 ст.177, ст.197 КПК України, підставою продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдається до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

При вирішенні питання про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, вік та стан здоров`я, майновий стан, міцність соціальних зв`язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.

Так, суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєні умисних злочинів проти власності, поєднаних із застосуванням насильства, які згідно ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, за які законом передбачене покарання від чотирьох до восьми років позбавлення волі, офіційно ніде не працює, законних джерел доходу не має, також суд враховує кількість епізодів інкримінованих кримінальних правопорушень та конкретні обставини справи.

Крім того, на розгляді Дарницького районного суду м.Києва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочинів, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні і наявність характеризуючих даних про особу обвинуваченого, його, на думку захисту, бездоганну процесуальну поведінку, наявність у нього тісних соціальних зв`язків, не виключають наявність зазначених вище ризиків, а також ризику продовження чи повторення протиправної поведінки.

При цьому суд зазначає, що поданий стороною захисту, на підтвердження наявності у обвинуваченого ОСОБА_3 постійного місця проживання у м.Чернігові, договір найму житлового приміщення не свідчить про згоду власника вказаного приміщення на перебування обвинуваченого у зазначеній квартирі під час можливого застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що є обов`язковою умовою застосування такого виду запобіжного заходу.

Крім того, неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров`я встановлюється у визначеному законом порядку. Спеціальний висновок комісії, який би свідчив про те, що ОСОБА_3 страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані.

Крім того, дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі не досліджені.

Суд зазначає, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно якої «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певнимзлочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Щодо розумності строку тримання обвинуваченого під вартою та строків розгляду даного кримінального провадження, суд зазначає наступне.

Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці і законність тримання під вартою необхідно оцінювати виходячи з особливостей конкретної справи.

Проте обрання строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст.5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п.70).

Відповідальність за дотримання розумних строків тримання обвинуваченого під вартою покладається, в першу чергу, на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п.100).

Однак суд звертає увагу на те, що незавершення до цього часу судового провадження у справі викликано її складністю, великим обсягом доказів, які підлягають дослідженню, кількістю та поведінкою учасників судового провадження, обставинами справи тощо, в тому числі неодноразова заміна захисників за клопотанням обвинуваченого, чисельними клопотаннями сторони захисту про відкладення судових засідань, дата та час яких кожного разу узгоджується судом з усіма присутніми учасниками судового розгляду, що може свідчити про зловживання своїми правати та умисне затягування судового розгляду.

Крім того, посилання сторони захисту на відкриття провадження в ЄСПЛ щодо тривалого тримання під вартою обвинуваченого, не може бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, адже вказані обставини не свідчать про задоволення вимог заявника.

Суд вкотре наголошує, що вживаються усі передбачені законом заходи з метою дотримання розумних строків розгляду справи, обвинувачений у якій тримається під вартою.

Гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, частково співпадають з гарантією, передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, і дійсно вимагають, щоб відносно особи, яка тримається під вартою, органи державної влади виявляли «особливу ретельність в ході провадження по справі», однак це не має гальмувати зусилля суду щодо відповідального виконання своїх завдань (рішення ЄСПЛ у справі «Херцегфальві проти Австрії», «Садегул Оздемір проти Туреччини»).

Щодо визначення розміру застави суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбаченихчастиною четвертоюцієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбаченихстаттею 194цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченомучастиною четвертоюцієї статті.

Згідно з ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

У частині 5 ст.182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з практикою ЄСПЛ об`єктивна тяжкість пред`явлених особі обвинувачень не може бути єдиною підставою для відмови звільнення особи під заставу, а «існування і збереження серйозних вказівок на винуватість особи» само по собі не виправдовує його «тривале утримання» під вартою, хоча, безумовно має значення при визначенні обґрунтованості тримання особи під вартою (рішення у справі «Томазі проти Франціїї» та інші).

Аналізуючи вимоги чинного національного та міжнародного законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , їх підвищену суспільну небезпеку, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу, міцність соціальних зв`язків, як того вимагають вимоги ч.4 ст.182 КПК України, та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, тривалість перебування обвинуваченого під вартою (понад 1 рік), відсутність у нього судимостей, суд приходить до висновку про можливість визначити обвинуваченому заставу, в розмірі двадцяти прожитковихмінімумів дляпрацездатних осіб, з покладенням у разі внесення застави обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати за наявності на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон;

- носити електронний засіб контролю.

Саме такиймінімальнийрозмір застави та зазначені вищеобов`язки у разі її внесення, на думку суду, не є непомірним з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості злочинів, що інкримінуються обвинуваченому, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 та належний контроль з боку можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов`язків (вказаний висновок відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» від 08.01.2009).

Керуючись ст.ст.177-178, 181, 183, 331, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 відмовити.

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 15квітня2022року включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 49620 (сорок дев`ять тисяч шістсот двадцять) гривень у національній грошовій одиниці.

Роз`яснити, що ОСОБА_3 або заставодавець мають право у будь-який момент протягом строку дії ухвали внести заставу у вказаному розмірі у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м.Києва.

У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_3 покладаються наступні обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати за наявності на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон;

- носити електронний засіб контролю.

Встановити термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, - два місяці з моменту винесення ухвали.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Виконання ухвали доручити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання - керівнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя Дніпровського районного суду

м.Києва ОСОБА_1