Постанова

від 17.02.2022 по справі 3-2260/11

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 3-2260/11

3-в/583/55/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року суддя Охтирського міськрайонного суду Сумської області Яценко Н.Г., розглянувши подання начальника Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області Кладька Руслана Володимировича про звільнення від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту у зв`язку із закінченням строку давності його виконання стосовно ОСОБА_1 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням постанови суду від 27.12.2011, -

встановив:

Начальник Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області Кладько Р.В. звернувся до суду з даною заявою, відповідно до якої просить звільнитиОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 7 (сім) діб, накладеного постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.12.2011 № 3-2260 за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строку давності її виконання. Вимоги вмотивовані тим, що на виконання в Охтирському РВП ГУНП в Сумській області перебуває зазначена постанова Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.12.2011, якою на ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 7 діб за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Посилаючись на те, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання судовим рішенням законного сили, тобто через 10 днів з дня її винесення у не перевищувати 2-х років, та неможливість виконання вказано постанови, заявник звернувся з даним поданням до суду.

Представник Охтирського РВП ГУНП в Сумській області та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце слухання справи повідомлені належним чином, представник Охтирського РВП ГУНП в Сумській області подав заяву про розгляд справи без його участі, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи.

Суд проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україну проголошено правовою державою. До основних ознак правової держави належить, зокрема, верховенство Конституції щодо законів та інших правових актів, а відповідно ч. 2 ст. 3 Основного Закону України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, що обумовлює максимально повне забезпечення юридичними засобами охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Такі підвалини державного ладу в Україні знайшли відображення у ч. 1-2 ст. 55 Конституції України, згідно з якими кожному гарантується право на судовий захист, зокрема на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що кореспондується з п. 8 ч. 3 ст. 129 Основного Закону, яким передбачене право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Наведені конституційні норми корелюють з положеннями, які з метою захисту прав людини визначені в міжнародно-правових документах (п.п. a , b п. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.; п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.) і вказують на зобов`язання держав-учасниць забезпечити у національному законодавстві кожному ефективний засіб правового захисту від порушення його прав особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України (далі КСУ) у рішенні від 25.12.1997 № 9-зп, даючи офіційне тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, зазначив, що в ній міститься загальна норма, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (абз. 1 п. 2 мотивувальної частини). У резолютивній частині цього рішення в імперативній формі констатовано, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1); відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмежене (п. 2).

Розвиваючи цю концепцію, КСУ у своєму рішенні від 16.11.2000 № 13-рп/2000 зазначив, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 55, 59, 63 Конституції України (абз. 2 п. 6 мотивувальної частини).

Органи державної влади, у тому числі й суди, не можуть нехтувати наведеною офіційною інтерпретацією вказаних конституційних норм, оскільки відповідно ч. 5 ст. 124 Конституції України рішення КСУ є обов`язковим до виконання на всій території України.

Процедурну регламентацію реалізації конституційного права на судовий захист у різних галузях судового провадження унормовано в положеннях Кодексу України про адміністративні правопорушення та у процесуальних кодексах.

Відповідно ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення його завданням є, зокрема, охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності. Ці завдання стосуються також діяльності судді під час ухвалення ним постанов у справі про адміністративні правопорушення, в тому числі й щодо перегляду постанов за скаргами учасниками процесу. Здійснити захист свого права у разі постановлення суддею незаконного судового рішення у справі про адміністративне правопорушення громадянин може лише шляхом його оскарження до суду апеляційної інстанції.

КСУ неодноразово зазначав, що право на судовий захист, гарантоване ч. 1 ст. 55 Конституції України, у системному зв`язку з положеннями п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, передбачає як звернення до суду першої інстанції, так і оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, оскільки їх перегляд гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина (рішення: від 11.12.2007 № 11-рп/2007; від 27.01.2010 № 3-рп/2010; від 28.12.2010 № 12-рп/2010; від 08.07.2010 № 18-рп/2010; від 02.11.2011 № 13-рп/2011; від 22.04.2014 № 4-рп/2014.

Таким чином, право на оскарження (на скаргу) не обмежується лише зверненням за захистом до суду першої інстанції з подальшим розглядом обставин справи і постановленням судового рішення, а охоплює також можливість його інстанційного оскарження. При цьому КСУ також неодноразово зазначав, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону на таке оскарження (рішення: від 27.01.2010 № 3-рп/2010; від 28.04.2010 № 12-рп/2010; від 08.07.2010 № 18-рп/2010; від 02.11.2011 № 13-рп/2011; від 25.04.2012 № 11-рп/2012; від 29.08.2012 № 16-рп/2012; від 22.04.2014 № 4-рп/2014.

Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення з урахуванням вказаних правових позицій КСУ, можна дійти висновку, що в ній не лише не міститься прямої заборони оскарження конкретних видів постанов, які суддя ухвалює у справі про адміністративне правопорушення, а й не наведено видів постанов, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Право зазначених у названій нормі Кодексу України про адміністративні правопорушення суб`єктів на апеляційне оскарження не обмежене видами постанов, які суддя може ухвалити вирішуючи будь-яке питання в справі, зокрема на стадії виконання судового рішення.

Виходячи із припису п. 8, як однієї із основних (загальних) засад судочинства, що міститься у ч. 3 ст. 129 Конституції України, можна стверджувати, що положення ч. 2 ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення не обмежують право зазначених у ній суб`єктів оскаржити в апеляційному порядку постанову судді у справі про адміністративні правопорушення, яку винесено у зв`язку з виконанням судового рішення.

Законодавство України про адміністративне правопорушення складається Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (ч. 1 ст. 2), а згідно ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ Про міжнародні договори України та ст. 17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається Кодексу України про адміністративні правопорушення та іншими законами України і здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 246 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Судом встановлено, що постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.12.2011 року по справі № 3-2260/11, яка набрала законної сили 09.01.2012, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 7 діб. Строк відбуття арешту ухвалено рахувати з моменту затримання (а.с. 4).

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до порядку визначеного розділом V Кодексу України про адміністративні правопорушення Охтирським міськрайонний суд Сумської області супровідним листом за вих. № 3-2260 від 27.12.2011 копію постанови суду від 27.12.2011 по справі № 3-2260/11 направлено для виконання на адресу начальника Охтирського МВ ГУМВС України в Сумській області. Станом на 17.02.2022 року відомості про виконання вказаної постанови до суду не надходили, заяви чи клопотання Охтирського РВП ГУНП в Сумській області про надання додаткового строку для виконання даної постанови відсутні.

Інформації про ухилення ОСОБА_1 від виконання накладеного адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту матеріали справи не містять.

23.11.2018 рішенням КСУ № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018 (3911/15) за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 1 ст. 294, ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): положення ч. 1 ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 ( Адміністративний арешт ) цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення, яке є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Необхідно зауважити, що чинний Кодексу України про адміністративні правопорушення, до якого постійно вносяться зміни за своєю суттю є законом, який поєднує норми матеріального та процесуального права, охоплює всі сфери суспільно-економічного життя і в той же час містить в собі ряд колізійних норм або норм, які не виконуються через їх недосконалість (нікчемних норм), а тому потребує системних законодавчих змін.

Зокрема, стадія виконання постанови про накладення адміністративних стягнень є заключною і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання і 2) безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративних стягнень.

Під зверненням постанови до виконання у ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу НП, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови, що дотримано судом першої інстанції.

Безпосереднє виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту також забезпечує орган НП у порядку, встановленому законами України (ч. 2 ст. 300 Кодексу України про адміністративні правопорушення), однак системний аналіз основних положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому числі і розділу V цього Кодексу, дає апеляційному суду підстави для висновку, що незважаючи на власну назву ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання, що в свою чергу надає надзвичайно широкі можливості для зловживань у процесі виконання цих судових рішень, необґрунтовано обмежує права, свободи і законні інтереси осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та взагалі нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення і зводить нанівець деякі загальні засади судочинства, що закріплені у ст. 3, 24, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України; ст. 1, 7, 39, 245, 246, 268, 298, 300, 303, 305 і 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення; розділі I ЗУ Про судоустрій і статус суддів .

Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків виконання постанови про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, залишивши цим самим за відповідними органами (посадовими особами), уповноваженими забезпечувати виконання таких рішень, право на власний розсуд визначати ці строки, чим створив підґрунтя для можливих зловживань з боку останніх, тому чинна редакція ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає коригуванню.

Фактична безстроковість виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а необмежений строк виконання своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.

Припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах Кодексу України про адміністративні правопорушення можливе лише за наявності обставин, зазначених у п. 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування стягнення), п. 6 (скасування акту, який встановлює відповідальність) і п. 9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст. 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Однак вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у цьому конкретному випадку застосована бути не може.

На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

Цей висновок об`єктивно узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28.03.2000 у справі Барановський проти Польщі (Baranowski v. Poland), заява № 28358/95). ЄСПЛ нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (рішення від 15.11.1996 у справі Доменічіні проти Італії (Domenichini v. Italy), п. 33, Reports 1996-V), а у справі Солдатенко проти України (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07) зазначив, встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися відповідно до процедури, встановленої законом , п. 1 ст. 5 не просто відсилає до національного закону... він також стосується якості закону , вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права... При цьому якість закону означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля (п. 111, рішення від 23.10.2008).

У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства (Steel and Others v. the United Kingdom), рішення від 23.09.1998 (п. 54), Суд наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом , зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права .

В інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі Єлоєв проти України (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); у п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі Новік проти України (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06).

Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 23.12.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям правопорушення , а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним . У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Виходячи із системного аналізу законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі Швидка проти України (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі Лучанінова проти України (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі Надточій проти України (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВССУ і ВС, апеляційний суд приходить до переконання, що справа про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді адміністративного арешту належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість суду застосувати аналогію закону при апеляційному розгляді постанови судді щодо відмови у визнанні такою, що не підлягає виконанню постанови цього ж судді про накладення стягнення, тобто застосувати у межах своєї компетенції до Кодексу України про адміністративні правопорушення іншої норми закону, зокрема КК, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.

Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ Звільнення від покарання та його відбування і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Згідно ч. 1 цієї статті особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п`ять років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) десять років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п`ятнадцять років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 3 і 4 ст. 80 КК).

Україна є соціальною, правовою державою; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 1, 3 Основного Закону). В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Основного Закону).

КСУ у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зауважив, що верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (абз. 2, 3, 4 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини).

Суд вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в провадженні в справах про адміністративні правопорушення не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (яким і є арешт згідно п. 8 і 9 ст. 51, 60 КК; п. 7 ч. 1 ст. 24, 32 Кодексу України про адміністративні правопорушення); 3 роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що строк давності виконання постанови Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.12.2011 накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання ним законної сили, а саме з 09.01.2012 цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення , та не перевищувати 2-х років, а тому вимоги за заявою підлягають задоволенню в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення.

Керуючись ст. ст. 283, 294, 298-300, 303, 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ПОСТАНОВИВ:

Подання начальника Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області Кладька Руслана Володимировича про звільнення від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту у зв`язку із закінченням строку давності його виконання стосовно ОСОБА_1 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням постанови суду від 27.12.2011 задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту строком сім діб, накладеного постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.12.2011 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення , у зв`язку із закінченням строку давності виконання цього судового рішення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко