Постанова

від 16.02.2022 по справі 2-7234/09

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 2-7234/09

провадження № 61-6858 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи :

позивачі: ОСОБА_1 , правонаступниками якого є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

відповідач - Одеська міська рада;

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, -ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2009 року у складі судді Целуха А. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що у 2006 році ним було здійснено будівництво нежитлових будівель, загальною площею 321 кв. м. Після завершення будівництва нежитлових будівель вони були введені до експлуатації, зареєстровано право власності на зазначені будівлі. У зв`язку з відсутністю коштів він був вимушений припинити подальше будівництво житлового будинку.

На початку 2009 року, отримавши дозвіл всіх сусідів, за власний рахунок, власною працею із залученням спеціалістів та з дотриманням основних будівельних норм і правил, він на власній земельній ділянці збудував житловий будинок .

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 237,1 кв. м, житловою площею - 78,4 кв. м, та підсобною площею - 153,4 кв. м, який складається з: літ. Д: хол, площею - 36,4 кв. м; кухня, площею - 30,6 кв. м; санвузол, площею - 6,7 кв. м; комора, площею - 2,5 кв. м; житлова кімната площею - 11,7 кв. м; котельна, площею - 7,6 кв. м; гараж, площею - 24,4 кв. м; хол, площею - 35,4 кв. м; житлова кімната, площею - 33,6 кв. м; санвузол, площею - 9,8 кв. м; житлова кімната, площею - 33,1 кв. м; літ. А - гаражно-господарський блок, літ. Б - сарай, літ. В - убиральня, літ. Г - навіс, №№ 1-2 - огорожа.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 237,1 кв. м, житловою площею - 78,4 кв. м, та підсобною площею - 153,4 кв. м, який складається з: літ. Д: хол, площею - 36,4 кв. м; кухня, площею - 30,6 кв. м; санвузол, площею - 6,7 кв. м; комора, площею - 2,5 кв. м; житлова кімната площею - 11,7 кв. м; котельна, площею - 7,6 кв. м; гараж, площею - 24,4 кв. м; хол, площею - 35,4 кв. м; житлова кімната, площею - 33,6 кв. м; санвузол, площею - 9,8 кв. м; житлова кімната, площею - 33,1 кв. м; літ. А - гаражно-господарський блок, літ. Б - сарай, літ. В - убиральня, літ. Г - навіс, №№ 1-2 - огорожа.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка належить позивачу на праві власності. Будівництво відбулося за згодою сусідів. Дії позивача щодо свого майна, яке змінило свою характеристику, є правомірними, не порушують прав інших осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до участі у справі правонаступниками позивача - ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , яка не брала участі у справі, - ОСОБА_6 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний будинок побудований після розірвання шлюбу і не є спільним сумісним майном, що встановлено постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі № 521/21428/13-ц.

Таким чином, ОСОБА_5 як колишня дружина позивача не довела, що вона є особою, якій належить право вимоги за пред`явленим в суді позовом про визнання права власності на спірний житловий будинок, оскільки відсутні докази того, що вона також здійснювала спірне будівництво.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просили оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_2 зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14 та постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 12-135гс19, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_5 зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 202/2158/16, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Разом з цим, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначала порушення судом норм процесуального права, а саме суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Також заявник вказувала на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 2-7234/09 із Малиновського районного суду м. Одеси.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази набуття у передбачений законом спосіб права власності на оспорювану нерухомість. Єдиним документом, що був наданий в суді першої інстанції, є технічний паспорт виготовлений станом на 08 вересня 2009 року, який не є правовстановлюючим документом, та не може бути належним доказом набуття права власності на оспорювані приміщення, а встановлені оскаржуваним заочним рішенням обставини вказують на те, що позивач збудував житловий будинок, тобто зазначене майно є новоствореним. Одеська міська рада не заперечувала проти оформлення новоствореної нерухомості за позивачем в законний спосіб, отже, вбачається відсутність підстави позову щодо предмету спору, однак апеляційним судом при перегляді заочного рішення суду не прийнято зазначену обставину до уваги.

Вказував, що оскаржуваним заочним рішенням суду, яке залишено без змін апеляційним судом, визнано право власності на житловий будинок площею 237,1 кв. м, та нежитлові приміщення, площею 321 кв. м. При цьому судовим рішенням від 04 лютого 2019 року у справі № 521/5237/15-ц нежитлові приміщення, площею 321 кв. м, визнанні самочинною забудовою, та у визнанні права власності щодо них відмовлено.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що позивачем у позовній заяві вказано, що будівництво житлового будинку було розпочато у 2006 році.

Отже, йдеться про реконструкцію нежитлового приміщення у житлове із зменшенням площі з 321 кв. м до 237,1 кв. м, а не про повністю новозбудовану споруду.

Оскаржуване заочне рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим, оскільки право власності визнано судом на будинок, який з`явився за наслідком реконструкції вже існуючого нежитлового приміщення загальною площею 321 кв. м.

Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги обставини, встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року у справі № 521/5237/15-ц, а саме, здійснення ОСОБА_1 будівництва на земельній ділянці самочинно без отримання відповідних дозволів та додержання передбачених законом процедур.

Суд апеляційної інстанції безпідставно, на її думку, визнав преюдиційними обставинами, встановлені судом касаційної інстанції в іншій справі про те, що збудовано будинок після розірвання шлюбу і він не є спільним майном подружжя, не звернувши уваги на те, що такого висновку касаційний суд прийшов саме на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2009 року, яке вона оскаржує.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У липні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 подали відзиви на касаційні скарги, в яких зазначили, що визнають доводи касаційних скарг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 березня 2003 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку, площею 0,2 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу. Цільове призначення використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 011310 видано ОСОБА_1 25 травня 2004 року.

Згідно з технічним паспортом збудований позивачем будинок, загальною площею 237,10 кв. м, житловою площею 78,40 кв. м, підсобною площею 153,40 кв. м, що в цілому складається з: літ. Д -1 - хол, площею 36,4 кв. м, 2 - кухня, площею 30,6 кв. м, 3 - санвузол, площею 6, 7 кв. м, 4 - кладовка, площею 2,5 кв. м, 5 - житлова, площею 11,7 кв. м, 6 - котельна, площею 7,6 кв. м, 7 - гараж, площею - 24,4 кв. м, 8 - хол, площею 35,4 кв. м, 9 - житлова, площею 33,6 кв. м, 10 - санвузол, площею 9,8 кв. м, 11 - житлова, площею - 33,1 кв. м, а також літ. А: гараж- господарський блок, літ. Б - сарай, літ. В - вбиральня, літ. Г - навіс № 1-№ 2 огорожа (а. с. 6-10, т. 1).

Будівництво було здійснено на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності. Мешканці сусідніх квартир проти зазначеного будівництва не заперечують (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 жовтня 2009 року № 62/09 зазначений житловий будинок обладнаний необхідними інженерними комунікаціями, а також обладнанням згідно з вимогами діючих норм та правил. Стан основних несучих та огороджуючих конструкцій не викликає небезпеки для перебування та життєдіяльності людей. Можлива збереження та подальша експлуатація житлового будинку літ. Д, надвірних будівель: літ. А: гараж-господарський блок, літ. Б - сарай, літ. В - вбиральня, літ. Г - навіс, №1, №2 - огорожі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 37, т. 1).

14 вересня 1979 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Київського району м. Одеси між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

20 грудня 2007 року рішенням Київського районного суду м. Одеси, що набрало законної сили 01 січня 2008 року, шлюб між ними було розірвано.

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів спадкової справи, відкритої відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 убачається, що постановою Верховного суду від 08 травня 2018 року у справі № 521/21428/13, ухваленою за результатами перегляду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської Області від 25 травня 2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2016 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, визнання права власності на земельну ділянку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Рішення апеляційного суду від 25 травня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування скасовано та залишити в цій частині в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 237,1 кв. м, житловою площею 78,4 кв. м, та підсобною площею 153,4 кв. м, що в цілому складається з: літ. Д: 1 - хол, площею 36,4 кв. м, 2 - кухня, площею 30,6 кв. м, 3 - санвузол, площею 6,7 кв. м, 4 - кладовка, площею 2,5 кв. м, 5 - житлова 11,7 кв. м, 6 - котельна, площею - 7,6 кв. м, 7 - гараж, площею 24,4 кв. м, 8 - хол, площею 35,4 кв. м, 9 - житлова, площею 33,6 кв. м, 10 - санвузол, площею 9,8 кв. м, 11 - житлова, площею 33,1 кв. м, який належав на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину земельної ділянки, що належала на праві приватної власності ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2 га, кадастровий номер 5110137300:34:016:0005.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину майна, що зазначено в опису, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (на технічному паспорті ділянка зазначена під літ. А ), яке належало на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Вказаною постановою Верховного Суду встановлено, що у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у шлюбі було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок від 25 березня 2003 року, на яких збудовано будинок після розірвання шлюбу, і він не є спільним майном подружжя, оскільки право власності на будинок ОСОБА_1 набув у 2009 році (а.с. 197, т. 1).

13 серпня 2019 року ОСОБА_3 (дочка спадкодавця) отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , згідно з яким успадкувала 1/4 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

13 серпня 2019 року ОСОБА_4 (дружина спадкодавця) отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , згідно з яким успадкувала 1/4 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , посилається на те, що підстав для визнання права власності на спірний житловий будинок в судовому порядку немає, оскільки житловий будинок є самочинним будівництвом, а його батько - ОСОБА_1 не звертався до компетентних органів з метою реєстрація права власності на житловий будинок у встановленому законом порядку. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

Разом з тим, відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( (пункт 52 рішення Європейського суду з прав людиниу справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України , № 32053/13).

Відтак, вимоги ОСОБА_2 про скасування рішення суду, ухвалене на користь позивача, правонаступником якого він є, суперечить волі позивача, положенням частини другої статті 55 ЦПК України та принципу правової визначеності.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звертався із позовом до суду з вимогами про визнання права власності на спірний житловий будинок (справа № 521/21428/13-ц) і за наслідками розгляду вказаної справи за ним було визнано право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спірного житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.

Тобто, наразі ОСОБА_2 оспорює підстави набуття у власність ОСОБА_1 (його батьком) майна, право власності на яке він набув в порядку спадкування за законом за рішенням суду. Такі дії заявник, на думку колегія суддів, свідчать про намагання здійснити перерозподіл часток між спадкоємцями ОСОБА_1 і є недобросовісними.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_5 .

Встановлено, що постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 521/21428/13, ухваленою за результатами перегляду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської Області від 25 травня 2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2016 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, визнання права власності на земельну ділянку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Підставою позову у вказаній справі ОСОБА_5 зазначала те, що земельна ділянка, площею 0,2 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_1 25 березня 2003 року, за час шлюбу із нею, а тому є спільним майном подружжя.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної та касаційної скарг, ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , посилалася на те, що судом апеляційної інстанції помилково враховано висновки суду касаційної інстанції у справі № 521/21428/13-ц, вважала земельну ділянку та спірний житловий будинок спільним майном подружжя, зазначала, що підстав для визнання права власності на спірний житловий будинок в судовому порядку немає, оскільки житловий будинок є самочинним будівництвом.

Як вже зазначалося, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. вирішена справа ), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

У низці своїх рішень Європейський суд з прав людини , здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення Європейський суд з прав людини у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення Європейського суду з прав людиниу справі Устименко проти України № 32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права на справедливий суд.

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Судом касаційної інстанції за результатами перегляду рішень попередніх інстанцій у справі № 521/21428/13-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок, об`єктом спільної сумісної власності подружжя відмовлено.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Відтак, доводам ОСОБА_5 щодо визнання земельної ділянки спільним майном подружжя надано належну правову оцінку Верховним Судом у справі № 521/21428/13-ц.

Доказів того, що вона приймала участь у будівництві спірного житлового будинку матеріали справи не містять, не додано таких доказів і до касаційної скарги.

При цьому колегія суддів враховує, що на час звернення ОСОБА_5 до суду із апеляційною скаргою (жовтень 2018 року) пройшло майже десять років з часу набрання заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2009 року законної сили, а при розгляді справи № 521/21428/13-ц вимог про визнання спірного житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя вона не пред`явила.

За таких обставин оскарження нею заочного рішення суду з підстав самочинного будівництва житлового будинку направлено по суті на перегляд судового рішення у справі № 521/21428/13-ц, яке є остаточним і перегляду не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 .

Посилання касаційних скарг на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року у справі № 521/5237/15-ц безпідставні, оскільки стосуються іншого об`єкта нерухомого майна, а підстави його набуття у власність ОСОБА_1 було оскаржено органом місцевого самоврядування.

Отже, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2009 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта