Рішення

від 17.02.2022 по справі 733/1301/21

ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/31/22

Єдиний унікальний №733/1301/21

Рішення

Іменем України

18 лютого 2022 року м. Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі головуючого - судді Овчарика В.М.,

за участю секретаря Ткаченко В.М.,

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2 та

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ічня за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення її від роботи та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що 05 листопада 2021 року директором гімназії було видано наказ № 164 про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 без збереження заробітної плати, з чим позивачка не згодна, так як ні в трудовому кодексі, ані в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачкою та відповідачем, такого зобов`язання зі сторони позивачки немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивачки від роботи з підстав відсутності згаданого вище щеплення. Вважає, що її відсторонення було проведено з порушенням відповідної процедури, при цьому Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не встановлено як обов`язкове щеплення від COVID- 19, як і не встановлено Законом окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від даної хвороби, а тому відмова працівника від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни.

Відповідно до відзиву, поданого відповідачем (а.с. 19-23, 53-58), останній просить відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що при винесенні наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи він діяв у передбачений законом спосіб. Право позивачки на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки працівники закладів освіти кожен день взаємодіють із великою кількістю людей, а тому ризикують інфікуватися на коронавірусну хворобу та інфікувати інших людей. Крім того, вважає, що втручання у права і свободи позивачки було цілком виправдане, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, а також рішення Верховного суду.

Відповідно до відповіді на відзив, поданих позивачкою (а.с. 28-30) та її представником (а.с. 63-65) останні зазначають, що ані Кодекс законів про працю, ані Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачають можливості відсторонити працівника від роботи на законних підставах через відсутність у нього щеплення від COVID-19. Єдиним документом, який дає право роботодавцю відсторонити працівника від роботи у зв`язку з відсутністю у нього обов`язкових профілактичних щеплень є подання посадової особи державної-епідеміологічної служби. Також представник позивачки вважає необґрунтованими та безпідставними посилання відповідача на позицію Верховного Суду у рішеннях, що стосуються щеплень, оскільки предмет позову в них інший.

Заперечень у відповідь на відзив позивачки та її представника від відповідача не надійшло.

Ухвалою суду від 19 листопада 2021 року відкрито провадження по справі (а.с. 13); 15.12.2021 року позивачкою подана уточнена позовна заява (а.с. 33-37); ухвалою суду від 19 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 72-73).

Заяв та клопотань від учасників справи не надійшло.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити із зазначених у ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що сторони перебувають у трудових відносинах, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 11).

Наказом директора Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради № 164 від 05.11.2021 позивачку ОСОБА_1 було відсторонено від роботи вчителя англійської мови, з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Виданню вказаного наказу передувало вручення позивачці ОСОБА_1 повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 і правовим підставами зазначено ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №16-45-ІІІ , Наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 (а.с. 25).

Актом відсторонення від 05.11.2011 року № 1 підтверджується факт відмови вчителя англійської моги ОСОБА_1 від щеплення COVID-19 (а.с. 26).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 755/6458/15-ц.

Конституційним Судом України (у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998 року №12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині 3 статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом частини другої цієї статті працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Виходячи з викладеного, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким є Міністерство охорони здоров`я України, може встановлюватися перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином, до інших випадків відсторонення працівника від роботи, передбачених законодавством, про що зазначено у статті 46 КЗпП України, належить, зокрема, випадок, передбачений в частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інших інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівниками професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від роботи, тому посилання позивачки про те, що законодавством України не передбачено відсторонення працівника від роботи через відмову вакцинуватися від COVID-19 суд вважає необґрунтованими.

Щодо законодавчого обґрунтування обов`язковості щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 суд враховує наступне.

Так, як в частині першій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», так і в частині першій статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Проте, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Частиною другою статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» також передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Відповідно до п.1 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня в 2011 року (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/ 19897, Календар профілактичних щеплень в Україні включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Пунктом 2 вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Таким чином, наведеними нормами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» та Календарем профілактичних щеплень в Україні передбачено встановлення обов`язкових щеплень проти інших інфекційних хвороб.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Так, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Поняття інфекційної хвороби визначено у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Суд звертає увагу, що відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», гостра респіраторна хвороба COVID-19 внесена до цього переліку як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

Як вбачається із змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Міністерство охорони здоров`я має право визначити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тобто МОЗ має право встановити перелік як окремих професій, так і виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням. Наказом МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, визначено, зокрема, всіх працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, що не суперечить змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, відмова або ухилення працівника від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, керівниками державних органів (державної служби), підприємств, установ та організацій, тому посилання позивачки про законність відсторонення від роботи є наявність обов`язкового подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби до роботодавця суд вважає необґрунтованими.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 № 463-IX заклад загальної середньої освіти - юридична особа, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, що провадиться на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти.

Згідно зі статею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, громадяни України, зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Як вже було встановлено в судовому засіданні, позивачка працює на посаді вчителя англійської мови в Ічнянській гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради, який є закладом освіти, тому на неї поширюється дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств, які є нормативно-правовими актами і обов`язковими до виконання, тому директор Ічянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради була зобов`язана відсторонити від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень і надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я.

Виходячи з того, що позивачкою станом на 08 листопада 2021 року не було надано директору Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради жодного документу на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, тому директор вказаного закладу мала всі законні підстави для винесення наказу про відсторонення працівника з 08 листопада 2021 року на строк до здійснення щеплення проти COVID-19, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, без збереження заробітної плати.

Суд вважає, що відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати не порушило її право на працю, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України і міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019, справа № 3-425/2018 (6960/18).

Статтями 3, 27, 49 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Обов`язкова вакцинація працівників закладів освіти не є абсолютною, оскільки обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, підлягають працівники у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, а тому примусова вакцинація державою не допускається. В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 березня 2012 року , заява № 24429/03 у справі «Соломахін проти України» сформував правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статті 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано: «що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8». «Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.У контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом. Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Як вбачається зі змісту статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав, зокрема і право на працю, із зазначенням строку дії цих обмежень.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №682/1692/17 вказано, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників закладів освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Таким чином обов`язкова вакцинація для позивачки з подальшим її відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Позивачка є працівником закладу освіти та контактує з дітьми. Допущення до роботи з дітьми осіб, які не мають обов`язкових щеплень, є неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей. Відсутність обов`язкового щеплення у позивача порушує також права інших осіб - учасників освітнього процесу на безпечні умови праці. Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником закладу позашкільної освіти протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, батьків та їх дітей, який відвідують цей заклад. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Суд визнає, що відсторонення позивачки від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від обов`язкового щеплення проти COVID-19 .

Відсторонення працівника від роботи за своєю суттю не є зміною умов праці, а полягає у тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, посада, система та розмір оплати праці.

Інші доводи позивачки, наведені у позовній заяві та відповіді на відзив, висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (Van de Hurk v. The Netherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає, що право позивачки на працю у закладі освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки остання відмовилася від обов`язкового щеплення, при цьому підстав для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 судом не було встановлено.

З урахуванням відсутності підстав для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають.

Разом із тим суд враховує, що позивачка після отримання нею щеплення може відразу приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивачку у розмірі 1 816 грн, так як судовий збір у зазначеній сумі не був сплачений останньою при подачі позову до суду, від сплати якого вона не звільнена.

Керуючись ст. 46, 233 КЗпП України, ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ічнянським РВ УМВС України у Чернігівській області 11 червня 1996 року.

Відповідач: Ічнянська гімназія імені Васильченка Ічнянської міської ради, місце розташування: вул. Богдана Хмельницького,6, м. Ічня, Прилуцький район, Чернігівська область, ЄДРПОУ 31844084.

Повне судове рішення складено 21 лютого 2022 року.

Головуючий суддя В.М.Овчарик