Рішення

від 31.01.2022 по справі 911/2609/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/2609/21

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бондаренко О.М., розглянув матеріли справи

за позовом Бориспільської окружної прокуратури

08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 21

в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради

08340, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гнідин, вул. Нова, буд. 1, код ЄДРПОУ 04363538

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідент"

03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, код ЄДРПОУ 36039933

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті"

04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, код ЄДРПОУ 38885986

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс"

07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим`є, вул. Радгоспна, буд. 6, код ЄДРПОУ 33565891

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс»

02152, м. Київ, вул. Амвросія Бучми, буд. 5, код ЄДРПОУ 34615120

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСПРОМБУД"

08325, Київська обл., Бориспільський р-н, село Щасливе, вул. Фестивальна, буд. 22, код ЄДРПОУ 42697103

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАІД ЦАРА"

01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 36-38, оф. 50, код ЄДРПОУ 35678176

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРЕН ГРУП"

02099, м. Київ, вул. Ялтинська, буд. 5-б, код ЄДРПОУ 33631602

5. Приватне акціонерне товариство "ПЛЕМІННИЙ ЗАВОД "БОРТНИЧІ"

08325, Київська обл., Бориспільський р-н, село Щасливе, вул. Лесі Українки, буд. 15, код ЄДРПОУ 00849634

6. Державний реєстратор Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюн Д.С.

08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Святопетрівське, вул. Володимирська, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 02043485

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача

7. Громадська організація "Реабілітаційний центр учасників бойових дій "Крок за кроком"

02088, м. Київ, вул. Дяченко, буд. 20-В, код ЄДРПОУ 43121481

про скасування рішень та витребування земельних ділянок

за участі представників сторін:

прокурора: Дацько О.С., посвідчення №061159 від 23.03.2021;

позивача: не з`явився;

відповідача-1: Король І.О., посвідчення №9640/10 від 18.12.2020;

відповідача-2: Потапчук Н.О., паспорт серія НОМЕР_1 від 04.09.2000;

відповідача-3: Марчик О.А., посвідчення №000237 від 05.07.2019;

третіх осіб: не з`явились.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №2611/21 від 06.09.2021) Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідент", Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс" про скасування рішень та витребування земельних ділянок.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам частині 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2021 судом позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк на усунення недоліків позову.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. №23627/21 від 11.10.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла заява (вх. №23626/21 від 11.10.2021) відповідно до якої, з урахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог, прокурором усунуті недоліки позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.10.2021 судом заяву Бориспільської окружної прокуратури (вх. № 23627/21 від 11.10.2021) задоволено, прийнято часткову відмову від позову, прийнято позов (вх. №2611/21 від 06.09.2021, вх.№23627/21 від 11.10.2021) до розгляду, відкрито провадження у справі №911/2609/21 за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання суду на 09.11.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшов відзив на позов (вх. №25265/21 від 01.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-3 надійшов відзив на позов (вх. №25682/21 від 05.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив на позов (вх. №25631/21 від 05.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. №25630/21 від 05.11.2021).

У судове засідання 09.11.2021 з`явились прокурор та представники відповідачів і надали усні пояснення по справі, позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2021 судом відкладено підготовче засідання у справі №911/2609/21 на 30.11.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№26747/21 від 19.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№26746/21 від 19.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№26748/21 від 19.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли письмові пояснення по справі (вх.№27481/21 від 29.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-3 надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№27482/21 від 29.11.2021).

У судове засідання 30.11.2021 з`явились прокурор та представники відповідачів і надали усні пояснення по справі, позивач та треті особи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання позивач, третя особа-2 та третя особа-5 повідомлені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.2021 судом закрито підготовче провадження у справі №911/2609/21 та призначено справу до розгляду по суті на 21.12.2021.

У судове засідання 21.12.2021 з`явились прокурор, представники відповідачів та третьої особи-7 і надали усні пояснення по справі, інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомллялись шляхом направлення ухвали Господарського суду Київської області від 30.11.2021.

У судовому засіданні 21.12.2021 оголошено перерву 18.01.2022, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-3 надійшло клопотання (вх. № 29913/21 від 29.12.2021) про ознайомлення з матеріалами справи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи-7 надійшли письмові пояснення (вх. № 79/22 від 04.01.2022).

У судовому засіданні 18.01.2022 оголошено перерву до 01.02.2022, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 1572/22 від 24.01.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-3 надійшли письмові пояснення (вх. № 1893/22 від 27.01.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли письмові пояснення (вх. № 1894/22 від 27.01.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи -7 надійшла заява про розгляд справи без участі представника (вх. № 2284/22 від 01.02.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли письмові пояснення (вх. № 2277/22 від 01.02.2022) та відповідь на пояснення третьої особи-7 (вх. № 2276/22 від 01.02.2022).

Відповідно до частини 6 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01.02.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

Порушено норми законодавства (публічного порядку) під час державної реєстрації та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004.

Аргументи Бориспільської окружної прокуратури

У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019110100001418 від 24.08.2019 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером № 3220882600:05:002:0004 площею 5,86 га до 14.12.2018 не обліковувалась у Державному земельному кадастрі та не відображалась на публічній кадастровій карті України.

За інформацією Гнідинської сільської ради Київської області та Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 не передавалась у приватну власність будь-яким особам.

28.04.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю «Провідент» отримало державний акт серія ЯЖ № 684838 на право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу № 2438 від 26.08.2008, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Траід Цара», у свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Траід Цара» - 20.03.2008 отримало державний акт Серія ЯЖ № 331671 на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівліпродажу № 1749 від 25.02.2008, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Терен Груп», яке 08.02.2008 отримало державний акт серія ЯД №790108 на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу № 2176 від 11.05.2007.

За інформацією Державного комітету України із земельних ресурсів № 6119/13/4-11 від 22.04.2011 та товарно-транспортної накладної № 213856 бланки державних актів на право власності на земельну ділянку із серією ЯЖ в Київській області не видавались та не використовувались.

Враховуючи вищенаведене, очевидно, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 не перевірив наявність відомостей про зазначену земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, доказом чого є матеріали реєстраційної справи, в яких відсутні відомості про обмін інформацією з ДЗК.

Таким чином, внаслідок грубого порушення державним реєстратором статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та пунктів 10-1, 12, 17, 81-1 Порядку державної реєстрацій речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 112, запис про право власності № 29510097, що внесений державним реєстратором 14.12.2018 за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідент» про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 підлягає скасуванню.

Крім того, у ОСОБА_1 були відсутні повноваження на вчинення реєстраційних дій, з огляду на те, що він не пройшов тестування у сфері державної реєстрації прав.

У подальшому, спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 поділено на три земельні ділянки: 8000000000:90:754:0003, 8000000000:90:455:0001, 3220882600:05:008:0067, проте, під час такого поділу фактично зникло 0,9511 га землі.

Спірні земельні ділянки відчужено на підставі договорів купівлі-продажу на користь інших осіб.

З огляду на те, що державну реєстрацію відомостей, а також державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 здійснено з грубим порушенням норм законодавства (публічного порядку), всі подальші правочини щодо відчуження сформованих внаслідок поділу земельних ділянок є нікчемними, адже, відповідають ознакам, що зазначені у статті 228 Цивільного кодексу України і, як наслідок, реєстраційні записи, що внесені внаслідок вчинення таких правочинів, підлягають скасуванню, а земельні ділянки підлягають витребуванню на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідент»

Земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 та земельні ділянки, які утворились внаслідок її поділу, за період з 2008 року і до теперішнього часу, перебували у приватній власності юридичних осіб та не перебували у комунальній або державній власності, зокрема, не перебували у володінні Злочівської сільської ради або іншого органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Аргументи відносно розташування спірних земельних ділянок на території Злочівської сільської ради не свідчать, що зазначений орган є їх розпорядником, а землі вибули без волі власника.

Крім того, прокурором не зазначено дати вибуття земельної ділянки з власності позивача та документу, на підставі якого вона вибула, тобто, жодним чином не обґрунтоване порушення інтересів держави, в частині вибуття земельної ділянки без волі власника.

Аргументи прокурора відносно відсутності у ОСОБА_1 повноважень на вчинення реєстраційних дій не підлягають врахуванню, з огляду на те, що непроходження 20.11.2019 тестування у сфері державної реєстрації жодним чином не впливає на повноваження державного реєстратора під час вчинення ним дій 01.03.2019.

28.04.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю «Провідент» відповідно до статей 328, 330 Цивільного кодексу України та статті 125 Земельного кодексу України стало власником земельної ділянки площею 5,86 га та мало право розпоряджатись нею на власний розсуд, у тому числі, здійснювати поділ вказаної земельної ділянки та відчужувати її на користь третіх осіб, що також підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.331-3113/2-21 від 19.03.2021, додатками до якого є аркуші з Книги записів реєстрації державних актів, що додатково спростовує аргументи прокурора, що на території Київської області державні акти серія ЯЖ не видавались.

Також прокурором пропущений строк позовної давності, з огляду на те, що спірна земельна ділянка передана Відкритому акціонерному товариству «Племзавод «Бортничі» 29.05.1997 на підставі рішення Гнідинської сільської ради № 32.

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс»

Кримінальне провадження № 12019110100001418 від 24.08.2019 закрите на підставі частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України закінчення строку досудового розслідування, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, постановою ГУ НП в Київській області від 25.02.2021.

Товариство набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2019, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс».

Згідно з отриманими відомостями з Державного земельного кадастру, була відсутня будь-яка інформація про обмеження/обтяження щодо спірної земельної ділянки.

Отже, сторонами дотримані всі загальні вимоги щодо чинності правочину, відповідно до статей 203, 328 Цивільного кодексу України, а реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку зі сторони приватного нотаріуса Затварницької І.П. проведені правомірно, що також підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі № 910/12609/20, яким також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс» є законним власником земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2019 № 110.

У 1997 році земельна ділянка з кадастровим номером № 3220882600:05:002:0004 вибула з державної власності Гнідинської сільської ради, яка згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.20 № 715 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» своєю територією увійшла до складу Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Тобто, строк позовної давності сплинув у 2000 році, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті»

Дії та рішення приватного нотаріуса Затварницької І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 № 45957976 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:7554:0003 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рента Сіті» під час проведення державної реєстрації права власності відповідали Закону України «Про нотаріат» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/12611/20.

Прокурором не доведено, що державним реєстратором Тютюном Д.М. порушені вимоги законодавства, оскільки не зазначено, відсутність яких саме документів, визначених нормами чинного законодавства, не давала підстав державному реєстратору вчиняти спірні реєстраційні дії.

Також прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення публічного порядку відповідачами при укладенні договорів купівлі-продажу, отже, аргументи прокурора відносно нікчемності договорів на підставі статті 228 Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

Крім того, пропущено строк позовної давності, з огляду на те, що земельна ділянка передавалась Гнідинською сільською радою у 1997 році.

Аргументи Громадської організації «Реабілітаціний центр учасників бойових дій «Крок за кроком»

Громадська організація здійснює діяльність з фізичної та психологічної реабілітації ветеранів бойових дій на сході України та дітей з порушенням розвитку із застосуванням методу іпотерапії.

Зазначена діяльність здійснюється на земельних ділянках з кадастровими немерами 8000000000:90:455:0001, 8000000000:90:754:0003 на яких проводяться відповідні заняття, та які, як обґрунтовано вважала організація, перебували у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

19.09.2019 громадська організація звернулась до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві з клопотанням про відведення в користування зазначеної вище земельної ділянки.

До 14.12.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 площею 5,86 га не обліковувалась у Державному земельному кадастрі та не відображалась на публічній кадастровій карті.

Однак, у лютому - березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Провідент» заволоділо земельною ділянкою шляхом реєстрації Державного акту на право власності на землю Серія ЯЖ № 684838 від 28.04.2009.

Державний реєстратор Тютюн Д.С. під час проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 не перевірив наявності відомостей про зазначену земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, тобто, не вчинив всіх дій, визначених законодавством, що є підставою для скасування реєстраційного запису.

Крім того, державний реєстратор Тютюн Д.С. не мав повноважень на вчинення спірних дій, з огляду на те, що він не пройшов тестування у сфері державної реєстрації прав.

Також, під час поділу земельної ділянки, фактично зникло 0,9511 га, що, у свою чергу, свідчить про фіктивний поділ, тобто, всі подальші правочини відносно спірних земельних ділянок є недійсними.

Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до частини третьої статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

При цьому, вирішуючи питання щодо втручання в право особи на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу. Такими критеріями сумісності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Зазначений підхід із визначення критеріїв структурує метод розгляду справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу. Такий підхід складається з низки послідовних кроків, під час яких повинні розглядатися наступні питання: чи було втручання у право заявника на мирне користування його "майном"? Якщо так, то чи таке втручання складало позбавлення власності? Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном?

Так, принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення "власності" "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження "законів". Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції ("Iatridis v. Greece", § 58; "Former King of Greece and Others v. Greece", § 79; "Broniowski v. Poland", § 147).

Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто, вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв`язку з цим, необхідно зазначити, що, згадуючи "закон", стаття 1 Першого протоколу посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право ("Spacek, s.r.o., v. the Czech Republic", § 54; "Vistins and Perepjolkins v. Latvia", § 96).

Вимога щодо законності, у розумінні Конвенції, вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля ("East West Alliance Limited v. Ukraine", § 167; "Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC. A.S. v. Bulgaria", § 37).

Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам ("Belane Nagy v. Hungary", п. 113).

При цьому, якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 ("Rysovskyy v. Ukraine", заява № 29979/04), пункт 68; "Кривенький проти України" від 16.02.2017 ("Kryvenkyy v. Ukraine", заява № 43768/07), пункт 45).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, Європейський суд з прав людини загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Таким чином, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідності до частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц (провадження № 14-141цс18) зазначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (абзац 1 частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права, у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав, законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто, до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до 16 січня 2020 року.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

За змістом статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84).

Предмет позову в даній справі:

- скасувати рішення державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д.С., індексний номер рішення 45756266 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:754:0003;

- скасувати рішення державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д.С., індексний номер рішення 45756292 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:455:0001;

- скасувати рішення державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д.С., індексний номер рішення 45756320 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 3220882600:05:008:0067;

- витребувати на користь держави в особі Золочівської сільської ради Київської області із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідент" земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:008:0067, площею 0,3095 га, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області;

- витребувати на користь держави в особі Золочівської сільської ради Київської області із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс" земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001, площею 2,2 га, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області;

- витребувати на користь держави в особі Золочівської сільської ради Київської області із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:754:0003, площею 2,3994 га, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

По-перше, суд зазначає таке.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається із заявлених позовних вимог, прокурором заявлено про скасування рішень державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д.С. про реєстрацію земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:90:754:0003; 8000000000:90:455:0001; 3220882600:05:008:0067 з одночасним витребуванням вищенаведених земельних ділянок, проте, заявлені позовні вимоги є взаємовиключними, що, у свою чергу, свідчить про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Крім того, суд зазначає, що, у випадку скасування рішень державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д.С. про реєстрацію земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:90:754:0003; 8000000000:90:455:0001; 3220882600:05:008:0067 належним способом захисту є витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004 на підставі поділу якої утворились три вищенаведені земельні ділянки.

По друге, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто, до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до 16 січня 2020 року.

Отже, враховуючи вищенаведені висновки суду та вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", очевидно, що вимоги про скасування рішень державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д.С. про реєстрацію земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:90:754:0003; 8000000000:90:455:0001; 3220882600:05:008:0067 без одночасного припинення права власності не призведе до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до 16 січня 2020 року, тобто, жодним чином не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Подібні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14.04.2021 у справі № 629/1853/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.12.2021, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 906/495/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19.

По третє, суд зазначає таке.

Предметом позову у цій справі є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Золочівської сільської ради земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:754:0003; 8000000000:90:455:0001; 3220882600:05:008:0067, які (вимоги) обґрунтовано тим, що вказане майно вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, та в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Відповідно до частини третьої статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

При цьому, вирішуючи питання щодо втручання в право особи на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу. Такими критеріями сумісності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Зазначений підхід із визначення критеріїв структурує метод розгляду справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу. Такий підхід складається з низки послідовних кроків, під час яких повинні розглядаються наступні питання: чи було втручання у право заявника на мирне користування його "майном"? Якщо так, то чи таке втручання складало позбавлення власності? Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном?

Так, принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення "власності" "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження "законів". Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції ("Iatridis v. Greece", § 58; "Former King of Greece and Others v. Greece", § 79; "Broniowski v. Poland", § 147).

Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто, вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв`язку з цим, необхідно зазначити, що, згадуючи "закон" стаття 1 Першого протоколу посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право ("Spacek, s.r.o., v. the Czech Republic", § 54; "Vistins and Perepjolkins v. Latvia", § 96).

Вимога щодо законності, у розумінні Конвенції, вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля ("East West Alliance Limited" v. Ukraine", § 167; "Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC. A.S. v. Bulgaria", § 37).

Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам ("Belane Nagy v. Hungary", п. 113).

При цьому, якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68; "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, Європейський суд з прав людини загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

При розгляді справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу, зокрема, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, судам, у першу чергу, необхідно досліджувати питання наявності вищевказаних критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, у процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин справи, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів.

Як уже зазначалось, за статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Звісно, рішення Європейського суду з прав людини мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення Європейського суду з прав людини, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

Прокурором взагалі не обґрунтувано, чи є втручання законним, чи має воно на меті "суспільний", "публічний інтерес"; як внаслідок цього відновиться або покращиться економічний інтерес та/або становище держави, у випадку витребування спірних земельних ділянок з приватної власності відповідачів.

Велика Палата Верховного Суду (справа № 359/3373/16-ц) звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Суд зазначає, що до матеріалів справи долучено лист Гнідинської сільської ради № 02-18/994 від 20.12.2019 згідно з яким зазначено, що 29.05.1997 Гнідиньскої сільскою радою прийнято рішення № 32 «Про передачу земель у колективну власність і постійне користування Відкритому акціонерному товариству «Племзавод «Бортничі», тобто, орган місцевого самоврядування в особі сільської ради на території якої знаходилась земельна ділянка (яка у подальшому внесена до Державного реєстру під кадастровим номером № 3220882600:05:002:0004), своїм рішенням передала її у власність юридичної особи, проте, питання правомірності та законності спірного рішення, прокурором та позивачем не заперечується, що, у свою чергу, свідчить про відсутність порушеного права позивача та спростовує аргументи прокурора відносно вибуття земельної ділянки з власності держави без її волі.

У подальшому, спірну земельну ділянку відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Терен Груп» на підставі договору купівлі-продажу № 2176 від 11.05.2007, в наслідок чого видано державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯД № 790108 від 08.02.2008.

У матеріалах справи міститься лист Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.04.2011 № 6119/13/4-11 до якого долучено товарно-транспортну накладну № 02АБГ, згідно з якою вбачається, що 05.09.2006 Київському Головному управлінню земельних ресурсів передано бланки державних актів на право власності на земельну ділянку: серія ЯД № 767001-800000, що, у свою чергу, свідчить про добросовісність набуття земельної ділянки на підставі дійсного правочину з попереднім власником, який отримав земельну ділянку на підставі рішення Гнідинської сільської ради № 32 від 29.05.1997, законність якого ні прокурором, ні позивачем не заперечується, отже, визнається його правомірність.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, з огляду на вищенаведені висновки суду, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц).

За результатами розгляду справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 2, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено змагальність сторін, а відповідно до частин 1, 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Принцип змагальності закріплений, зокрема, у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що прокурором обраний неналежний та неефективний спосіб захисту, який у подальшому не призведе до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відсутності доказів вибуття земельної ділянки з власності держави поза її волею, недоведеності прокурором обставин дотримання критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, шляхом подання відповідних доказів.

Зважаючи на вищевикладені висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, питання позовної давності не розглядаються судом.

Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Київську обласну прокуратуру.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 73, 74, 76-86, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову (вх. № 2611/21 від 06.09.2021) Бориспільської окружної прокуратури (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 21) в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гнідин, вул. Нова, буд. 1, код ЄДРПОУ 04363538) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідент" (03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, код ЄДРПОУ 36039933), Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, код ЄДРПОУ 38885986), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс" (07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим`є, вул. Радгоспна, буд. 6, код ЄДРПОУ 33565891) про скасування рішень та витребування земельних ділянок -відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.02.2022.

Суддя С.О. Саванчук