Постанова

від 22.11.2022 по справі 911/2609/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 911/2609/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Підяш О. С.,

відповідачів - Гриньковського С. П., Марчик О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Чорногуз М. Г., Агрикова О. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 (суддя Саванчук С. О.) у справі

за позовом Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідент", Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Громадська організація "Реабілітаційний центр учасників бойових дій "Крок за кроком",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Ніко Фінанс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Макспромбуд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Траід Цара", Товариство з обмеженою відповідальністю "Терен Груп", Приватне акціонерне товариство "Племінний завод "Бортничі", державний реєстратор Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюн Д. С.,

про скасування рішень та витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2021 року керівник Бориспільської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради (далі - Золочівська сільрада) з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідент" (далі - ТОВ "Провідент"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" (далі - ТОВ "Рента Сіті") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс" (далі - ТОВ "Укрскладсервіс") про: 1) скасування рішень державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Київської області Тютюна Д. С. (далі - державний реєстратор), а саме рішення індексний номер 45756266 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:754:0003; рішення індексний номер 45756292 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001; рішення індексний номер 45756320 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220882600:05:008:0067; 2) витребування на користь держави в особі Золочівської сільради із чужого незаконного володіння ТОВ "Провідент" земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:05:008:0067, площею 0,3095 га, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Гнідинська сільрада); 3) витребування на користь держави в особі Золочівської сільради із чужого незаконного володіння ТОВ "Укрскладсервіс" земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, площею 2,2 га, розташовану на території Гнідинської сільради; 4) витребування на користь держави в особі Золочівської сільради із чужого незаконного володіння ТОВ "Рента Сіті" земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:754:0003, площею 2,3994 га, розташовану на території Гнідинської сільради.

На обґрунтування позову прокурор посилався на те, що державну реєстрацію відомостей, а також державну реєстрацію поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, з якої утворилися три спірні земельні ділянки, здійснено з порушенням норм законодавства (публічного порядку), тому всі наступні правочини щодо відчуження земельних ділянок, сформованих внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, є нікчемними, оскільки підпадають під ознаки, визначені у статті 228 Цивільного кодексу України і, як наслідок, реєстраційні записи, що внесені за результатами вчинення таких правочинів, підлягають скасуванню, а спірні земельні ділянки підлягають витребуванню на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

1.2. У відзиві на позов ТОВ "Провідент" просило відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на недоведення прокурором обставин незаконного вибуття спірних земельних ділянок з комунальної чи державної власності, а також недоведення факту порушення публічного порядку відповідачами під час укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та наголошуючи на правомірності реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за вказаним товариством на земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, а в подальшому на спірні земельні ділянки, які утворилися в результаті її поділу. На думку відповідача, аргументи прокурора стосовно відсутності у державного реєстратора повноважень на вчинення реєстраційних дій через непроходження ним тестування у сфері державної реєстрації є необґрунтованими, оскільки непроходження 20.11.2019 державним реєстратором тестування жодним чином не впливає на його повноваження під час вчинення ним спірних реєстраційних дій 01.03.2019.

1.3. Водночас ТОВ "Провідент" подало заяву про застосування позовної давності до вимог щодо витребування спірних земельних ділянок.

1.4. ТОВ "Укрскладсервіс" у відзиві на позов також заперечило проти його задоволення, зазначало, зокрема про те, що кримінальне провадження від 24.08.2019 № 12019110100001418 за фактом зловживання державним реєстратором службовим становищем закрите на підставі частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України через закінчення строку досудового розслідування, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань, постановою ГУ НП в Київській області від 25.02.2021; ТОВ "Укрскладсервіс" набуло право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2019, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Ніко Фінанс"; сторони дотрималися вимог закону під час укладення вказаного договору, реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Затварницькою І. П. проведені правомірно, до того ж обставини законності набуття ТОВ "Укрскладсервіс" права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2019 встановлені у рішенні Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі № 910/12609/20.

1.5. ТОВ "Укрскладсервіс" також подало заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог та просило відмовити у позові повністю за спливом строку позовної давності.

1.6. ТОВ "Рента Сіті" у відзиві на позов просило відмовити у його задоволенні повністю, наголошуючи, зокрема, на тому, що дії та рішення приватного нотаріуса Затварницької І. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 № 45957976 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:7554:0003, за ТОВ "Рента Сіті" під час проведення державної реєстрації права власності відповідали вимогам Закону України "Про нотаріат", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/12611/20; ТОВ "Рента Сіті" є добросовісним набувачем земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:754:0003; прокурор не довів, що державний реєстратор порушив вимоги законодавства, оскільки не зазначено, відсутність яких саме документів, визначених нормами чинного законодавства, не давала підстав державному реєстратору вчиняти спірні реєстраційні дії; прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження порушення публічного порядку відповідачами при укладенні договорів купівлі-продажу, отже, доводи прокурора щодо нікчемності договорів на підставі статті 228 Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

1.7. ТОВ "Рента Сіті" подало заяву про застосування позовної давності до вимог щодо витребування у відповідачів спірних земельних ділянок на користь позивача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із відсутності доказів вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею та, відповідно, відсутності порушеного права позивача; недоведеності прокурором обставин дотримання критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном та дійшов висновку про обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту, який у подальшому не призведе до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зважаючи на вказані висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, питання позовної давності не розглядалося судом.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у позові, зазначивши додатково, зокрема про те, що у наведеному випадку прокурор і позивач не довели того, що земельна ділянка, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, пізніше поділена на три спірні земельні ділянки належала Золочівській сільраді (Гнідинській сільраді) та вибула з її володіння поза волею без прийняття відповідного рішення, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність наявності законних підстав для витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів - ТОВ "Провідент", ТОВ "Укрскладсервіс" та ТОВ "Рента Сіті" на користь територіальної громади в особі Золочівської сільради; до того ж прокурор взагалі не обґрунтовує позовні вимоги обставинами вибуття пізніше поділеної земельної ділянки з володіння Гнідинської сільради, яку вважає власником. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, прокурор не довів того, що договори, на підставі яких відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки, були спрямовані на незаконне заволодіння такими землями, не довів умислу уповноважених осіб відповідачів на порушення публічного порядку, а тому у суду відсутні правові підстави вважати такі договори нікчемними. Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, відсутні у справі і належні докази незаконності оспорюваних рішень державного реєстратора про реєстрацію спірних земельних ділянок. Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги прокурора про скасування рішень про державну реєстрацію спірних земельних ділянок без одночасного припинення права власності на них не призведе до відновлення порушеного права позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у справі, в якій просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як свідчить зміст касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.04.2021 у справі № 629/1853/16, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, а, по-друге, встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих, недостатніх доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

3.2. Від ТОВ "Укрскладсервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить судові рішення у справі залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що касаційна скарга не містить конкретних посилань на те, які саме норми матеріального права були неправильно застосовані судами попередніх інстанції під час ухвалення оскаржуваних рішень, з належним правовим обґрунтуванням, та того, в чому саме полягає порушення судами попередніх інстанції норми процесуального права.

3.3. ТОВ "Рента Сіті" у відзиві на касаційну скаргу також проти доводів касаційної скарги прокурора заперечує, просить судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.4. Від ТОВ "Провідент" теж надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, наголошуючи на законності та обґрунтованості ухвалених у справі судових рішень про відмову у позові.

3.5. Від керівника Бориспільської окружної прокуратури надійшли відповіді на відзиви на касаційну скаргу, в яких прокурор підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

3.6. Від ТОВ "Провідент" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника товариства.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 29.09.2029 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у цій справі із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 01.11.2022.

01.11.2022 розгляд справи не відбувся, тому згідно з ухвалою Верховного Суду від 14.11.2022 було постановлено здійснити її розгляд у судовому засіданні 22.11.2022.

4.2. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий суддя, Берднік І. С., Багай Н. О.

4.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

4.4. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Золочівської сільради, про скасування рішень державного реєстратора: індексний номер 45756266 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:754:0003, індексний номер 45756292 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, індексний номер 45756320 від 01.03.2019 про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220882600:05:008:0067; та витребування у ТОВ "Рента Сіті", ТОВ "Укрскладсервіс" і ТОВ "Провідент" на користь позивача зазначених земельних ділянок.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, виходив із того, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 02.09.2021 (1) за ТОВ "Рента Сіті" 14.03.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:754:0003, площею 2,3994 га, розташовану на території Гнідинської сільради; підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 № 112, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45957976 від 14.03.2019, приватний нотаріус Затварницька І. П., Київський міський нотаріальний округ; (2) за ТОВ "Укрскладсервіс" 14.03.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, площею 2,2 га, розташовану на території Гнідинської сільради; підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 № 110, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45957530 від 14.03.2019, приватний нотаріус Затварницька І. П., Київський міський нотаріальний округ; (3) за ТОВ "Провідент" 26.02.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:05:008:0067, площею 0,3095 га, розташовану на території Гнідинської сільради; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45756320 від 01.03.2019, державний реєстратор Тютюн Д. С., підстава для державної реєстрації - витяг ДРРП 150006404, виданий 18.12.2018 державним реєстратором; витяг ДЗК НВ-3214398202019, виданий 25.02.2019 відділом у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області; заява від 21.12.2018 № 724 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької І. П.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно з положеннями частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість власника реалізувати право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 126 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (подібну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

У частині 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 76 зазначеного Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та наявні у ній докази, надав оцінку доводам учасників справи, урахував вимоги законодавства, яке регулює спірні правовідносин, та погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, зважаючи на недоведеність обставин, з якими положення статті 388 Цивільного кодексу України пов`язують можливість витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

Суд установив, що прокурор та позивач не довели обставин приналежності земельної ділянки, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, поділеної у подальшому на три спірні земельні ділянки (кадастрові номери 8000000000:90:754:0003, 8000000000:90:455:0001, 3220882600:05:008:0067), Золочівській сільраді (Гнідинській сільраді) та того, що така земельна ділянка вибула з володіння останньої поза її волею, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність наявності законних підстав для витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів - ТОВ "Провідент", ТОВ "Укрскладсервіс" та ТОВ "Рента Сіті" на користь територіальної громади в особі Золочівської сільради.

Як було з`ясовано судами, у листі № 02-18/994 від 20.12.2019 у відповідь на запит слідчого СВ Бориспільського ВП ГУНП в Київській області з проханням надати інформацію про те, чи приймалось рішення про виділ та чи здійснювалась видача державних актів на право власності на землю в межах Гнідинської сільради ВАТ "Племінний завод "Бортничі", Гнідинська сільрада повідомила те, що на засіданні виконавчого комітету сільради 29.05.1997 було прийнято рішення № 32 "Про передачу земель у колективну власність і постійне користування ВАТ "Племзавод "Бортничі"; інформацією щодо видачі державних актів на право власності на землю ВАТ "Племінний завод "Бортничі" сільрада не володіє. Наведене, за висновком судів, свідчить про вибуття у 1997 році за рішенням органу місцевого самоврядування земельної ділянки на користь ВАТ "Племінний завод "Бортничі", що, у свою чергу, як зазначив суд апеляційної інстанції, спростовує доводи прокурора щодо відсутності волевиявлення Гнідинської сільради, яку прокурор вважає належним власником; водночас на обставини законності/незаконності вибуття пізніше поділеної земельної ділянки з володіння Гнідинської сільради прокурор не посилається і ними позов не обґрунтовує.

Разом із тим судами встановлені обставини видачі юридичним особам державних актів на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, на підставі відповідних договорів купівлі-продажу вказаної земельної ділянки у 2008 - 2009 роках. Зокрема, 28.04.2009 ТОВ "Провідент" отримало державний акт серії ЯЖ № 684838 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:05:002:0004, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.08.2008 № 2438, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Траід Цара" (далі - ТОВ "Траід Цара"). ТОВ "Траід Цара", у свою чергу, отримало державний акт серії ЯЖ № 331671 від 20.03.2008 на право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 25.02.2008 № 1749, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Терен Груп" (далі - ТОВ "Терен Груп"), а ТОВ "Терен Груп" отримало державний акт серії ЯД № 790108 від 08.02.2008 на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2007 № 2176. Вказані державні акти видані Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі та зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у листі від 19.03.2021 на запит Бориспільської місцевої прокуратури, наявному у справі, Головне управління Держгеокадастру у Київській області підтвердило, що в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю наявна інформація про факт видачі ТОВ "Траід Цара" 20.03.2008 державного акта серії ЯЖ № 331671, ТОВ "Терен Груп" 08.02.2008 державного акта серії ЯД № 790108, а тому, зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції відхилив за необґрунтованістю доводи прокурора про те, що бланки державних актів на право власності на земельну ділянку із серією ЯЖ в Київській області не видавалися та не використовувалися.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на відсутність належних та допустимих доказів незаконності спірних рішень державного реєстратора про реєстрацію земельних ділянок, кадастрові номери 8000000000:90:754:0003, 8000000000:90:455:0001, 3220882600:05:008:0067, наголосивши, серед іншого на тому, що обставини, встановлені під час реалізації представницьких повноважень Бориспільською окружною прокуратурою та в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні від 24.08.2019 № 12019110100001418, у розумінні положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України не мають преюдиціального значення; їх наявність в господарському процесі підлягає доказуванню позивачем/прокурором в загальному порядку. Водночас згідно з постановою Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 25.02.2021 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР від 24.08.2019 № 12019110100001418, закрите в порядку частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

Поза тим, суд апеляційної інстанції, урахувавши положення статей 204, 215, 228 Цивільного кодексу України, надав оцінку підставам набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки та установив, що прокурор не довів допустимими доказами того, що правочини, за якими відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки, були спрямовані на незаконне заволодіння такими земельними ділянками, не довів умислу уповноважених осіб відповідачів на порушення вказаними договорами публічного порядку, тому, за висновком суду, правових підстав вважати такі договори нікчемними немає.

4.5. Як уже зазначалося, прокурор оскаржив судові рішення у цій справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1), та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних прокурором рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц щодо правових наслідків поділу чи об`єднання земельної ділянки та можливістю у зв`язку з цим захисту права власності, оскільки зазначена постанова була прийнята за іншої, ніж у цій справі (№ 911/2609/21) фактично-доказової бази, тобто хоча й у спорі про витребування земельної ділянки, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками. До того ж суд апеляційної інстанції свої висновки про відсутність підстав для задоволення позову у справі, в якій подано касаційну скаргу, не ґрунтував на неможливості витребування спірних земельних ділянок як утворених за наслідками поділу первинної земельної ділянки.

Водночас через неподібність правовідносин (інші фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, інші докази, подані сторонами на їх підтвердження та оцінені судами) колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц. Аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах; попередні судові інстанції під час вирішення спору у справі, що розглядається, не встановили на підставі належних і допустимих доказів обставин вибуття спірних земельних ділянок поза волею власника.

Стосовно посилань скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.04.2021 у справі № 629/1853/16, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, то колегія суддів зазначає, що, як свідчить зміст оскарженого рішення суду першої інстанції про відмову у позові, з чим погодився суд апеляційної інстанції, правові висновки, викладені у цих постановах та на які посилається скаржник у касаційній скарзі були враховані судом. Водночас, здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції дослідив та надав оцінку підставам набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки та не установив при цьому порушень закону.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету селищної ради з підстав порушення ним прав товариства та прийняття його з перевищенням компетенції вказаного органу), від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 (про звернення стягнення на предмет іпотеки), оскільки за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями правовідносини в цій справі, яка розглядається, та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин; аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у постанові в справі, в якій подано касаційну скаргу, виходячи із встановлених судами обставин справи та підстав для відмови у позові про скасування рішень державного реєстратора та витребування земельних ділянок, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.6. Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих, недостатніх доказів, оскільки скаржник не зазначає, які конкретно докази він вважає недопустимими та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведена свідчить, що інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови попередніх інстанцій з такої підстави.

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 911/2609/21 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у справі № 911/2609/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік