Ухвала

від 22.02.2022 по справі 569/19535/19

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/19535/19

1-кс/569/1010/22

УХВАЛА

22 лютого 2022 року м. Рівне

Слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним клопотанням у якому просить суд скасувати арешт на домоволодіння (жилий будинок, літня кухня, сарай, гараж, огорожа, відмостка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Рівненського міського суду від 18.11.2019.

В судовому засіданні ОСОБА_3 повністю підтримав клопотання, просив його задоволити з викладених у ньому підстав.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду клопотання повідомлений у встановленому порядку.

З урахуванням заяв учасників судового розгляду, відповідно до ч. 4ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши надані матеріали, слід прийти до наступного висновку.

Судом встановлено, що Рівненським РУП ГУНП в Рівненській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019180010005664 від 16.09.2019 за ст. 190 КК України.

ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні визнано потерпілим.

18.11.2019 за результатами розгляду клопотання слідчого, ухвалою слідчого судді накладено арешт на майно домоволодіння (жилий будинок, літня кухня, сарай, гараж, огорожа, відмостка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_4 , та позбавлено будь-кого можливості розпоряджатися будь-яким чином, вказаним будинковолодінням до прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до ухвали суду про накладення арешту на майно слідує, що підставою для цього слугувала необхідність забезпечення позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав вважати, що воно є речовим доказом у кримінальному провадженні, та для забезпечення цивільного позову.

Власником арештованого майна є ОСОБА_4 .

Окрім того встановлено, що заявником було подано до Рівненського міського суду цивільний позов до ОСОБА_4 про усунення перешкод у прийнятті спадщини та скасування державної реєстрації права власності на зазначене домоволодіння.

Даний спір було вирішено укладенням між сторонами мирової угоди, яку затверджено Рівненським міським судом Рівненської області 16 грудня 2021 року, відповідно до ст. 207 ЦПК України.

Згідно ухвали Рівненського міського суду від 16.12.2021р. затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Згідно з умовами даної мирової угоди ОСОБА_4 з метою примирення передає у власність ОСОБА_3 3/5 частки належного їй на праві приватної власності будинковолодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 (про скасування реєстрації права власності на яке ставиться питання у в позовній заяві). Відповідно до п. 2 Ухвали дана Ухвала суду є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, в тому числі за ОСОБА_3 в розмірі 3/5.

На даний час ОСОБА_3 має виконати умови укладеної мирової угоди та здійснити дії щодо реєстрації права власності на 3/5 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, після консультації у Центрі надання адміністративних послуг у місті Рівному державний реєстраторвідмовив заявнику у вчиненні реєстраційних дій щодо нерухомого майна на підставі поданої ним ухвали Рівненського міського суду від 16.12.2021р., якою затверджено Мирову угоду, оскільки на дане нерухоме майно накладено арешт у кримінальному провадженні ухвалою Рівненського міського суду від 18.11.2019р. Вказане позбавляє його права зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на 3/5 частини будинковолодіння, яке передано йому згідно укладеної Мирової угоди, що порушує його право на вільне володіння, розпоряджання та користування майном. Існування арешту майна є перешкодою у розпорядженні власністю.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Відповідно дост. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно з п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно доч.1ст.100КПК Україниречовий доказ,який бувнаданий сторонікримінального провадженняабо вилученийнею,повинен бутиякнайшвидше повернутийвласнику,крім випадківпередбачених ст.ст.160-166,170-174КПКУкраїни.

Статтею 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини.

Під час судового розгляду встановлено недостатність одного лише посилання слідчого на те, що майно є речовим доказом по даній справі, а тому таке майно підлягає арешту.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі " Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").

Основною метою ст.. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

Як встановлено слідчим суддею під час розгляду клопотання про скасування арешту майна, ОСОБА_3 не є підозрюваним, обвинуваченим або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, крім того спір між ним та ОСОБА_4 щодо права власності на арештоване будинковолодіння вирішений, у цивільному порядку, шляхом укладення мирової угоди, і є необхідність виконати умову Мирової угоди щодо реєстрації права власності на нерухоме майно у відповідних розмірах (частках), а тому відпала потреба у накладенні арешту на вказане нерухоме майно. Скасування арешту та здійснення необхідних дій щодо реєстрації права власності в розмірі 3/5 частини будинковолодіння, не призведе до втрати чи будь-якого пошкодження такого майна та настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Враховуючи вищевикладене, доводи власника майна, слідчий суддя вважає, що в подальшому застосуванні даного заходу відпала потреба.

Будь які правові підстави для арешту вищевказаного майна відсутні, а наслідки для арешту є протиправним втручанням у непорушне право приватної власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено власності лише в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Факт перебування майна під арештом тривалий час фактично позбавляє конституційного права власника майна, на законних підставах розпоряджатися своєю власністю.

Безпідставне обмеження права власності у вигляді накладення арешту на майно не є співрозмірним із завданнями кримінального провадження та порушує основоположні права власників майна, які визначеніКонституцією Українита чинним законодавством України.

На підставі вище викладеного, враховуючи нормиКонституції України,ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5" Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», дослідивши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.170-173,174 309 КПК України , слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт накладений ухвалою Рівненського міського суду від 18.11.2019р. у кримінальному провадженні № 12019180010005664 від 16.09.2019, а саме: на домоволодіння (жилий будинок, літня кухня, сарай, гараж, огорожа, відмостка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала остаточна оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1