Постанова

від 14.02.2022 по справі 260/820/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 260/820/21 пров. № А/857/22834/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної державної адміністраці про визнання дії та бездіяльності протиправними, -

суддя (судді) в суді першої інстанції Рейті С.І.,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, яким просив стягнути з відповідача - Закарпатської обласної державної адміністрації на користь позивача - ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 69802,26 грн. за час затримки виконання відповідачем постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі № 260/137/20.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що позивач в заяві не навів належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цими позовними вимогами, а тому підстави для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою відсутні.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстнції

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позовні вимоги стосуються не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а виплати середнього заробітку відповідачем за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, спір в даній адміністративній справі виник з приводу невчасного виконання відповідачем постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі № 260/137/20 та, як наслідок, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки його виконання.

Так, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі № 260/137/20 скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 року у справі № 260/137/20 та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Судом постановлено визнати протиправним та скасувати висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця ОСОБА_1 - начальника управління молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації; визнати протиправним та скасувати розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації від 11.12.2019 року № 112-р "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності у 2019 році державних службовців які займають посади державної служби категорії "Б", призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється головою обласної державної адміністрації" в частині, яка стосується ОСОБА_1 ; скасувати розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації від 16.12.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації; стягнути із Закарпатської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2019 року по 07.10.2020 року у розмірі 213637,22 грн.; стягнути із Закарпатської обласної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2102,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення 11.01.2021 року головою Закарпатської обласної державної адміністрації А. Полосковим видано розпорядження за № 5-р про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації з 17.12.2019 року. Пунктом 2 вказаного розпорядження визначено ОСОБА_1 приступити до виконання посадових обов`язків за посадою начальника управління молоді та спорту обласної державної адміністрації Закарпатської області з 15.01.2021 року.

Таким чином, як зазначає позивач, час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року складає 66 днів, а тому вважає, що за час затримки виконання судового рішення на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток.

При цьому, позивач із відповідним позовом до суду звернувся 11.03.2021 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗПП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відтак, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно п. 17 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відтак, вірним є висновок суду, що оскільки ОСОБА_1 поновлений на керівній посаді в Закарпатській обласній державній адміністрації, то цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки.

Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що позовні вимоги стосуються не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а виплати середнього заробітку відповідачем за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Таким чином строк звернення до суду у даному випадку не був обмежений одним місяцем, як це встановлено спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому скаржником строк звернення до суду не пропущено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального справа, що призвело до неправильного вирішення питання, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 260/820/21 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 21.02.2022 року