Постанова

від 22.02.2022 по справі 676/6114/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 676/6114/19

Провадження № 22-ц/4820/103/22

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю апелянта, представника Державного навчального закладу «Подільський центр професійно-технічної освіти»,

представника відповідача Діновської Н.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2021 року, суддя Шевцова Л.М., у справі за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави та органу державного управління, який її уособлює - Міністерства освіти і науки України, Державного навчального закладу «Подільський центр професійно-технічної освіти» до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кам`янець-Подільська міська рада, про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки,

встановив:

У вересні 2019 року заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури, (далі прокурор), звернувся в суд в інтересах держави та органу державного управління, який її уособлює - Міністерства освіти і науки України, Державного навчального закладу «Подільський центр професійно-технічної освіти», (далі Училище), з позовом до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, (далі Держгеокадастр), ОСОБА_1 , про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що Училище є правонаступником землекористувача, Кам`янець-Подільського СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі, за яким державним актом Б№041795 від 1983 року, виданим виконавчим комітетом Кам`янець-Подільської районної Ради народних депутатів, закріплено в безстрокове і безплатне користування 107,0 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Однак, розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації в березні 2003 року було припинено право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за межами населеного пункту, загальною площею 65,50 га та передано дану земельну ділянку до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради. В подальшому вказана земельна ділянка відповідно до наказів Держгеокадастру була передана у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства. Наказом Держгеокадастру від 25.08.2015 року, №22-1917-СГ, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 6822482400:03:001:0012). На підставі зазначеного наказу 22.09.2015 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Разом з тим прокурор зауважив, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018 року, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації №251/2003р від 31.03.2003 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПТУ-44», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за межами населеного пункту, наданою в постійне користування ПТУ №44, с. Зіньківці, загальною площею 65,50 га, та передано дану земельну ділянку до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради.

Зважаючи на вищевикладене прокурор, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним наказ Держгеокадастру від 25.08.2015 року, №22-1917-СГ та витребувати у ОСОБА_1 відповідну земельну ділянку на користь держави.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.10.2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо конфігурації та місця розташування спірної земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_2 . Прокурор не надав суду доказів, зокрема, зареєстрованих структурними підрозділами Держгеокадастру графічних матеріалів, щодо фактичного місця розташування земельних ділянок, які він вважає незаконно вилученими. Справа не містить об`єктивних даних на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин щодо накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6822482400:03:00160012 частково або повністю на земельну ділянку з площами 107 га, 65,5 га, 58,5 га, 41,46 га, яка, за твердженням позивача, перебуває на праві постійного користування у ДНЗ «Подільский центр професійно-технічної освіти». Крім того, як вказав суд першої інстанції, про порушення земельних прав Училища Кам`янець-Подільській прокуратурі стало відомо ще в 2013 році, а не лише після надходження рішення господарського суду Хмельницької від 22.03.2018 року у справі №924/924/17, що не є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду з позовом лише в 2019 році. Позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Училища, однак захист інтересів та прав цих державних органів в суді не входить до компетенції прокурора, оскільки ці юридичні особи є державними підприємствами, які спроможні самостійно звертатися до суду за захистом порушених прав. Міністерство освіти та науки України не вчиняло дій, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки, хоча мали таку можливість. Враховуючи, що саме директор навчального закладу, який діє відповідно до Закону України «Про освіту» та статуту ОСОБА_2 , несе особисту відповідальність за функціонування установи, зобов`язаний дотримуватися вимог чинного законодавства України, забезпечувати статутну діяльність, вчиняти весь можливий комплекс дій щодо збереження майна установи, суд вказав, що прокурор фактично звернувся в інтересах не суб`єкта владних повноважень, а Училища, яке державою наділено повноваженнями самостійно здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звернення прокурора до суду з позовом, посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Суд також послався на те, що Державний акт на право користування земельною ділянкою площею 107 га від 1983 року не був зареєстрований в Книгах записів державних актів на право користування землею, а також у відповідних органах Держкомзему та Держгеокадастру. Позивачами не надано доказів щодо виготовлення графічних матеріалів для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, як і самого проекту, починаючи з 2013 року по 2015 рік. На думку суду, Держгеокадастр правомірно розпорядився земельною ділянкою з кадастровим номером 6822482400:03:001:0012, враховуючи, що ОСОБА_1 раніше подала на затвердження погоджений у встановленому ст. 186-1 ЗК України порядку проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Училище станом на 25.08.2015 року не розробило проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, не було погоджено та затверджено відповідної документації із землеустрою в установленому законом порядку, а тому освітня організація не набула права на користування такою земельною ділянкою, відтак у даних спірних правовідносинах права та інтереси позивача не порушені.

В апеляційній скарзі прокурор просив судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема,рішенням господарськогосуду Хмельницькоїобласті від22.03.2018року,яке занаслідком переглядув апеляційномута касаційномупорядку булозалишено беззмін,встановлено фактправонаступництва Училища праві обов`язківземлекористувача,СПТУ-14в Кам`янець-Подільськомурайоні,якому державнимактом Б№041795від 1983року закріпленов безстрокове,безоплатне користування107,0га землів межахзгідно зпланом землекористування.Крім того,вказаним рішеннямгосподарського судувстановлено фактвідсутності добровільноїзгоди навчальногозакладу на припинення права постійного користування земельними ділянками, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Суд, відмовляючи в задоволенні позову безпідставно послався на те, що позивач з 2003 року не звертався до органів місцевого самоврядування щодо закріплення за ним, переоформлення земельної ділянки, оскільки таке твердження суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22.09.2005 р., №5-рп/2005 у справі №1-17/2005, відповідно до якого право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством. Право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за діючими положеннями земельного законодавства, не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог діючого законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано Державний акт на право постійного землекористування. Училище з метою приведення своїх прав та обов`язків відповідно до вимог земельного законодавства у 2012 році звернулося до Зіньковецької сільської ради Кам`янець-Подільського району, однак рішенням сільської ради від 25.02.2012 року навчальному закладу було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки. Після цього, 22.07.2015 року, ОСОБА_2 , з метою приведення прав і обов`язків щодо земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, як правонаступник землекористувача, якому було видано Державний акт на право постійного землекористування, звернулося з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, до якого було додано графічні матеріали розташування земельної ділянки, до Держгеокадастру,однак 30.09.2015року відділДержгеокадастру уКам`янець-Подільськомурайоні листомповідомив навчальнийзаклад проте,що вказанеклопотання 14.09.2015року переданолистом,тобто впорушення встановленогозаконом строкудля розглядувідповідної заяви,на розгляддо Держгеокадастру.Таким чином,своєчасно відповідіна вказанеклопотання навчальнийзаклад такі неотримав,натомість 30.06.2017року Держгеокадастрповідомив навчальнийзаклад проте,що клопотаннянавчального закладурозглянуто несвоєчасно,однак відповідьнавчальному закладунадсилалась раніше. Судом також безпідставно зроблено висновок про те, що позивачем не надано доказів щодо встановлення місця розташування земельної ділянки і її чіткої ідентифікації на місцевості, не встановлені межі та координати земельної ділянки на яку претендує ОСОБА_2 , оскільки не враховано, що відповідно до плану землекористування Кам`янець-Подільського СПТУ-14, який є невід`ємною частиною Державного акту на право постійного користування серії Б №041795 від 1983 року, землевпорядною організацією на замовлення Училища виготовлено графічні матеріали розташування вказаної земельної ділянки, із зазначенням її меж та координат. Незважаючи на те, що позивачем надавалися суду відповідні графічні матеріали, а також пояснення, щодо обставини їх виготовлення, судом вказані докази не взято до уваги при ухваленні рішення. Судом не враховано, що графічні матеріали на яких зазначено місце розташування та розмір земельної ділянки, додаються до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та окремій реєстрації структурними підрозділами Держгеокадастру не підлягають. Судом також не надано належної правової оцінки тій обставині, що згідно з інформаційним листом відділу у Кам`янець-Подільському районі та м. Кам`янці-Подільському ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.01.2019 року, у відділі наявні відомості з Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи), щодо осіб, земельні ділянки яких зареєстровані в межах площі, яка перебувала на праві постійного користування ПТУ №44 на території Зіньковецької сільської ради Кам`янець-Подільського району, серед яких зазначена ОСОБА_1 , яка отримала земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822482400:03:001:0012, та зареєструвала своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.09.2015 року. Слід такожкритично оцінитивисновок судупро те,що пропорушення вимогземельного законодавстваКам`янець-Подільськійпрокуратурі сталовідомо в2013році,а непісля надходженнярішення господарськогосуду Хмельницькоїобласті від22.03.2018року усправі №924/924/17.Враховуючи щопорушення Держгеокадастромправа постійногокористування Училищавідбулося у2015році,однак пронього Кам`янець-Подільськіймісцевій прокуратурістало відомолише 20.04.2019року,після надходженнярішення господарськогосуду Хмельницькоївід 22.03.2018року усправі №924/924/17,тому наявніпідстави дляпоновлення строку,як такого,що пропущенийз поважнихпричин.На думкуапелянта,необґрунтованим єтакож івисновок судупро відсутністьпідстав длязвернення прокурорадо судуз данимпозовом зурахуванням положеньч.3ст.23Закону України«Про прокуратуру»,оскільки Училищета Міністерствоосвіти інауки Українине зверталосядо судуна захистпорушених земельнихправ.Судом такожнеобґрунтовано встановлено,що Державнийакт направо постійногокористування земельноюділянкою площею107га від1983року небув зареєстрованийв Книгахзаписів державнихактів направо користуванняземлею тау відповіднихорганах Держкомземута Держгеокадастру,оскільки вказаніобставини всуді недосліджувалися тане встановлювалися.Помилковим єпосилання судуна те,що прокурорв 2013році вжезвертався доКам`янець-Подільськогоміськрайонного судув інтересахДНЗ «Подільськийцентр професійно-технічноїосвіти» тарішенням судувідмовлено впозові доЗіньковецької сільськоїради проскасування рішення12сесії 6скликання Зіньковецькоїсільської радивід 25.05.2012року №5,оскільки предметспору,характер спірнихправовідносин,позовні вимогита складучасників судовогопроцесу,з приводуякого прокурорзвернувся наданий часдо судуз позовом,не єаналогічним томуспору,який бувпредметом розглядуКам`янець-Подільськийміськрайонним судому 2013році. Крім того, державний навчальнийзаклад звернувсяіз клопотаннямпро наданнядозволу нарозробку проектуземлеустрою доДержгеокадастру влипні 2015року,в тойчас як ОСОБА_1 було затвердженоподаний неюпроект землеустроюв серпні2015року, що вказує на неврахування Держгеокадастром прав та інтересів Училища та надання необґрунтованої переваги в отриманні спірної земельної ділянки ОСОБА_1 .

В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_1 в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що наказом №304 від 12.08.1980 року Державним комітетом Української ССР по професійно-технічній освіті вирішено відкрити в с. Зіньківці на виробничій базі обласного управління сільського господарства Міністерства сільського господарства УРСР технічне училище.

Відповідно до державного акту Б №041795 від 1983 року, виданого виконавчим комітетом Кам`янець-Подільської районної Ради народних депутатів, за землекористувачем - Кам`янець-Подільським СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі закріплюється в безстрокове і безплатне користування 107,0 га землі в межах згідно з планом землекористування. До державного акту Б №041795 від 1983 року додано план землекористування.

Наказом №156/3 від 13.07.1984 року Державним комітетом Української ССР по професійно-технічній освіті вирішено реорганізувати всі середні, технічні училища та училища з одно-дворічним строком навчання в єдиний тип - середні професійно-технічні училища з відповідними відділами по професіям і строкам навчання; встановлено всім навчальним закладам назву «Середнє професійно-технічне училище» (СПТУ).

Відповідно до п. 34 додатку №1 до наказу №156/3 від 13.07.1984 року назва навчального закладу до реорганізації була СПТУ №14 (с. Зеньковці), після реорганізації - ПТУ №44 (с. Зеньковці, Хмельницької області).

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №547 від 03.10.2002 року, ліквідовано ПТУ №44 с. Зіньківці Кам`янець-Подільського району та створено на місці ліквідованого училища філію професійно-технічного училища №26 м. Кам`янця-Подільського в межах бюджетних видатків; будівлі, споруди, навчальне майно та грошові кошти ліквідованого ПТУ №44 вирішено передати на баланс ПТУ №26 м. Кам`янця-Подільського. Також наказано передати контингент учнів професійно-технічного училища №44 для завершення навчання за обраною професією та обсяги державного замовлення до ПТУ №26 м. Кам`янця-Подільського.

Наказом №286 від 07.10.2002 року Управління освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації з урахуванням наказу Міністерства освіти і науки України №547 від 03.10.2002 року, створено комісію з ліквідації професійно-технічного училища №44; створено Зіньковецьку філію Кам`янець-Подільського ПТУ-26 на базі ліквідованого Кам`янець-Подільського ПТУ-44; залишено за новоствореною Зіньковецькою філією Кам`янець-Подільського ПТУ-26 будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, яке було на балансі ПТУ-44. Зобов`язано директора ПТУ №26 внести зміни до статуту професійно-технічного навчального закладу та до 10.01.2003 року подати його на затвердження до Міністерства освіти і науки України в установленому порядку, а також здійснити роботу щодо переоформлення ліцензії в зв`язку з реорганізацією; прийняти контингент учнів ПТУ №44 для завершення навчання за обраною професією.

Рішенням Зіньковецької сільської ради №6 від 11.02.2003 року надано згоду на припинення права постійного користування на землю, загальною площею 65,50 га, з яких: ріллі - 60,10 га, багаторічних насаджень - 4,0 га, пасовища - 1,4 га Зіньковецького професійно-технічного училища №44, що розташовані за межами населеного пункту; припинено право постійного користування земельною ділянкою Зіньковецького професійно-технічного училища №44, загальною площею 10,20 га.

Розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації №251/2003 р від 31.03.2003 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПТУ-44» у зв`язку із ліквідацією професійно-технічного училища №44 с. Зіньківці, розглянувши лист та згоду Зіньковецької сільської ради та взявши до уваги наказ Міністерства освіти і науки України, вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за межами населеного пункту, наданою в постійне користування професійно-технічному училищу №44 с. Зіньківці, загальною площею 65,50 га; передано дану земельну ділянку площею 65,50 га до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради.

Наказом №377від 13.06.2003року «Провдосконалення мережіпрофесійно-технічнихнавчальних закладівХмельницької області»Міністерства освітиі наукивирішено:реорганізувати з01.07.2003року професійно-технічніучилища Хмельницької областіу професійніліцеї запереліком,що додається;встановити,що професійніліцеї єправонаступниками професійно-технічнихучилищ,що реорганізуються,і всвоїй освітній діяльності використовують раніше видані ліцензії до закінчення терміну їх дії.

У переліку професійно-технічних училищ Хмельницької області, що реорганізуються у професійні ліцеї (додаток до наказу МОН №377 від 13.06.2003 року), під №15 значиться назва професійно-технічного училища ПТУ №26, яке реорганізується в Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України «Про внесення зміни до найменування професійно-технічного навчального закладу Хмельницької області» №48 від 26.01.2005 року, вирішено внести зміни до найменування Кам`янця-Подільського професійного будівельного ліцею та надалі іменувати його як державний професійно-технічний навчальний заклад «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей»; встановити, що державний професійно-технічний навчальний заклад «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей» є правонаступником Кам`янець-Подільського професійного будівельного ліцею і в своїй освітній діяльності використовує раніше видані ліцензії до закінчення їх дії.

31.01.2005 року Управлінням освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації видано наказ №30 «Про ліквідацію Зіньковецької філії Вищого професійного училища №14 м. Кам`янця-Подільського», відповідно до якого ліквідовано Зіньковецьку філію вищого професійного училища №14, м. Кам`янця-Подільського, що розташована в с. Зіньківці, Кам`янець-Подільського району; створено комісію з ліквідації Зіньковецької філії вищого професійного училища №14 м. Кам`янця-Подільського; зобов`язано комісію провести інвентаризацію майна, основних засобів та матеріальних цінностей ліквідованої філії станом на 01.01.2005 року і здійснити його передачу-прийом на баланс вищого професійного училища №14 м. Кам`янця-Подільського для забезпечення роботи училища; здійснити заходи з працевлаштування працівників, які вивільняються відповідно до законодавства України; передати контингент учнів ліквідованої Зіньковецької філії вищого професійного училища №14 м. Кам`янця-Подільського для завершення навчання за обраною професією до вищого професійного училища №14 м. Кам`янця-Подільського; виключити Зіньковецьку філію вищого професійного училища №14 м. Кам`янця-Подільського з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в установленому порядку.

Наказом Міністерства освіти і науки України №214 від 16.03.2010 року «Про затвердження статуту державного навчального закладу «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей» встановлено повне найменування юридичної особи: Державний навчальний заклад «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей»; затверджено статут державного навчального закладу «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей».

Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про зміну типу Державного навчального закладу «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей» №375 від 26.03.2013 року, змінено тип Державного навчального закладу «Кам`янець-Подільський професійний будівельний ліцей» на Державний навчальний заклад «Подільський центр професійно-технічної освіти».

22.01.2016 року наказом Міністерства освіти і науки України затверджено Статут ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти», відповідно до п. 1.1 якого ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» є підпорядкованим Міністерству освіти і науки державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Центр може здійснювати допрофесійну підготовку, первинну професійну підготовку, загальноосвітню підготовку, підготовку молодших спеціалістів, професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників, незайнятого населення. Згідно з п. 1.8 Статуту ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» є правонаступником прав та обов`язків Державного навчального закладу «Кам`янець-Подільське вище професійне училище» Кам`янець-Подільський професійний художній ліцей.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 року, №831-р «Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки», наказів Міністерства освіти і науки України (наказ №304 від 12.08.1980 року, наказ №156/3 від 13.07.1984 року, наказ №547 від 03.10.2002 року, наказ №377 від 13.06.2003 року, наказ №441 від 09.12.2003 року, наказ №48 від 26.01.2005 року, наказ №504 від 05.06.2008 року, наказ №214 від 16.03.2010 року, наказ №375 від 26.03.2013 року), Державний навчальний заклад «Подільський центр професійно-технічної освіти» є правонаступником СПТУ 44 с. Зіньківці, Кам`янець-Подільського району.

Розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації №251/2003 р від 31.03.2003 року, припинено право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за межами населеного пункту, загальною площею 65,50 га та передано дану земельну ділянку до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради. Тобто, із 107 га, які передані в 1983 році у користування СПТУ-14, залишилося у користуванні його правонаступника, ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти», 41,5 га вказаної земельної ділянки.

В подальшому, вказана земельна ділянка відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області була передана громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зокрема, наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25.08.2015 року, №22-1917-СГ, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 6822482400:03:001:0012).

На підставі зазначеного наказу, 22.09.2015 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на землю.

Прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України та ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» обґрунтував необхідність такого звернення тим, що останній у спірних правовідносинах уповноважений був звернутися до суду з відповідним позовом, однак вказаного не зробив, відповідних дій також не вчинило і Міністерство освіти та науки України.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Колегія суддів зазначає, що повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до імперативних вимог абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі) не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для розгляду по суті та відмови у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Училища є передчасним, оскільки не відповідає правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20, у якій, зокрема, зазначено, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 року, №1697-VII «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Згідно з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Державний класифікатор України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 року, №97, містить визначення поняття «державна організація (установа, заклад)»: утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління».

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі №204/6292/18 та від 17.06.2020 року у справі №204/7119/18, викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому, така організація має власний кошторис.

Зважаючи на те, що Державний навчальний заклад «Подільський центр професійно-технічної освіти» відповідно до пунктів 1.1, 7.1 Статуту підпорядкований Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом, порядок фінансування та матеріально технічне забезпечення якого визначаються Бюджетним кодексом України, законами України «Про освіту», «Про професійну технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», іншими законодавчими актами, колегія суддів доходить висновку про те, що вказаний державний навчальний заклад є державною установою та не має статусу суб`єкта владних повноважень, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, відтак суд першої інстанції передчасно розглянув позов прокурора в інтересах держави в особі Училища по суті заявлених позовних, в той час як в силу вимог ч. 5 ст. 57 ЦПК України мав би залишити позов у відповідній частині без розгляду.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство освіти та науки України, (далі МОН), є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності в науковій сфері, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері професійної (професійно-технічної) освіти, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері професійної (професійно-технічної) освіти, серед іншого, також належать управління державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих йому закладів професійної (професійно-технічної) освіти у порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»).

До повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади професійної (професійно-технічної) освіти також, зокрема, належать розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ст. 7 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»).

Прокурором Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури листом за №90-1961вих19 було повідомлено МОН про необхідність звернення до суду з позовом про визнання недійсним наказу Держгеокадастру та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, однак МОН листом-відповіддю повідомило прокурора про те, що воно не вчиняло дій спрямованих на повернення спірної земельної ділянки, оскільки майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством, тобто саме Училище несе відповідальність перед МОН за збереження та використання закріпленого за ним майна.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у МОН відсутні повноваження на звернення до суду з відповідним позовом про захист майнових прав підпорядкованих МОН державних навчальних закладів. Разом з тим МОН, здійснюючи державний нагляд (контролю) за діяльністю закладів освіти, до повноважень якого належить управління та розпорядження майном Училища, не вчинило дій, спрямованих на захист інтересів держави, про що вірно вказав прокурор, стверджуючи про те, що вказаною бездіяльністю порушено інтереси держави.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що прокурором доведено наявність законних підстав на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі МОН, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20.

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 5 ЗК України встановлено, що земельне законодавство базується на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, обґрунтовуючи свої вимоги, послався на те, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018 року у справі №924/924/17, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації №251/2003р від 31.03.2003 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПТУ-44», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за межами населеного пункту, яка була надана в постійне користування професійно-технічному училищу №44, с. Зіньківці, загальною площею 65,50 га, та передано дану земельну ділянку до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради.

Вищевказаним рішенням, а також судами апеляційної та касаційної інстанції під час перегляду вказаного рішення встановлено, що згідно з Державним актом Б №041795 від 1983 року, виданим виконавчим комітетом Кам`янець-Подільської районної Ради народних депутатів, за землекористувачем, Кам`янець-Подільським СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі, (правопопередник Училища), було закріплено в безстрокове і безплатне користування 107,0 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Також, прокурором зазначено про те, що розташована за межами населеного пункту земельна ділянка загальною площею 65,5 га, відповідно до якої оспорюваним розпорядженням було припинено право користування Училища, поділена на 12 земельних ділянок, які є самостійними сформованими об`єктами земельних прав відповідно до ст. 791 ЗК України, серед яких також земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0012, яка належить ОСОБА_1 на праві власності та щодо якої прокурором подано позов про витребування.

Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, справа не містить належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка була виділена Училищу в натурі, її площа, місце розташування та конфігурація. Відсутні докази щодо повного або часткового накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6822482400:03:001:0012 на земельну ділянку з площами 107,0 га, 65,5 га, 58,5 га, які, як стверджував в суді позивач, є однією і тією ж земельною ділянкою, площею 107,0 га, однак яка була штучно подроблена, передана іншим землекористувачам, і не перебуває у фактичному володінні ОСОБА_2 та не рахується на балансі останнього.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 20 ЗК УРСР (станом на дату видачі державного акту на право користування землею) згідно Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до положень ст. 20 ЗК УРСР (станом на дату видачі державного акту на право користування землею) видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Згідно з п. 9 постанови Ради Міністрів Української РСР від 29.07.1977 року, №400 «Про порядок ведення державного земельного кадастру», яка була чинною на час видачі СПТУ-14 державного акту на право користування земельною ділянкою площею 107,0 га, формами кадастрової документації є: земельнокадастрова книга підприємства, організації і установи, яким земля надана в постійне користування або довгострокове користування.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 10.06.1977 року, №501 «Про затвердження положення ведення державного земельного кадастру» державний земельний кадастр ведеться за єдиною для Союзу РСР системою і включає дані реєстрації землекористувань, обліку кількості і якості земель, бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель. Ведення державного земельного кадастру здійснюється землевпорядною службою системи Міністерства сільського господарства СРСР, яке здійснює керівництво роботами по реєстрації землекористувань, державному обліку земель та іншими роботами, зв`язаними з веденням державного земельного кадастру; розробляє і затверджує методичні вказівки і інструкції по державній реєстрації землекористувань; забезпечує систематизацію, вивчення і зберігання даних про наявність земель і розподіл їх по категоріях, угіддях і землекористувачах, а також видання матеріалів державного земельного кадастру, що підлягають опублікуванню.

Як зазначено у правовому висновку,викладеному упостанові ВерховногоСуду від20.01.2021року усправі №362/3551/18,в разі спору, суду необхідно обов`язково перевіряти чи було проведено таку реєстрацію у встановленому законом порядку, в тому числі, чи було внесено відповідні відомості про державну реєстрацію безпосередньо до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку.

Як вбачається зі змісту фотокопії державного акту на право користування на земельну ділянку площею 107 га, серія Б №041795, у ньому відсутні записи щодо його реєстрації в державній книзі реєстрації землекористувань: а саме, номер та дата такої реєстрації, що дає підстави вважати, що така реєстрація не була проведена і право постійного користування землею юридично відсутнє.

Про цю обставину свідчить також і той факт, що на спірну земельну ділянку відсутня кадастрова документація, зокрема, земельнокадастрова книга землекористувача, а назва юридичної особи, на чию користь було встановлено землекористування в державному акті від 1983 року, зазначено як Кам`янець-Подільське СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі. В той же час, згідно з наказом Державного комітету УРСР по професійно-технічній освіті від 13.07.1984 року, №156/3, станом на 1983 рік існував навчальний заклад СПТУ №14 с. «Зіньківці», а Кам`янець-Подільського СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі не існувало.

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що спірна земельна ділянка, яку прокурор просив витребувати, перебуває у фізичної особи, яка законним шляхом добросовісно набула її у власність що, на думку колегії суддів, становитиме втручання у мирне володіння цим майном з огляду на наступне.

Положеннями статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенціїз правлюдини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Враховуючи усі наведені вище принципи, колегія суддів вважає, що витребування на користь держави в особі державного навчального закладу із власності ОСОБА_1 земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання прав громадянина який законний шляхом добросовісно набув своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій державного органу уповноваженого на передання в порядку приватизації земельної ділянки у власність.

Із справи відомо, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25.08.2015 року, №22-1917-СГ, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 6822482400:03:001:0012).

Враховуючи викладене, відповідач мала всі підстави вважати, що наказ уповноваженого державного органу є дійсним, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувати, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, передаючи їй земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а вона після отримання цієї земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, щодо розпорядження землею, які знаходяться у їх віданні.

При цьому суд зауважує, що спірна земельна ділянка не належала до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_1 не могла проявити розумну обачність та не могла знати про те, що земельна ділянка могла вибути з користування ОСОБА_2 з порушенням вимог закону.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що намагання виправити допущену в минулому органами державної влади «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на відповідача усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на власника-фізичну особу, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін.

Зазначений висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах міститься у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 369/4858/16-ц, від 22.05.2019 року у справі № 369/2803/16-ц, від 27.11.2019 року у справі № 369/4389/16.

В оскаржуваному рішенні суд мотивував свою відмову у задоволенні позову, крім недоведеністю позовних вимог також і спливом позовної давності та відсутністю поважних причин для поновлення цього строку. Однак, враховуючи, що відмова у задоволенні позову з підстави спливу позовної давності можлива лише за умови встановлення судом обставин у справі, що вказують на обґрунтованість позовних вимог, тому такий висновок суду є помилковим.

Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справ, з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції перевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги, судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову прокурора в інтересах Державного навчального закладу «Подільський центр професійно-технічної освіти» та залишення позову в цій частині без розгляду, в решті рішення суду підлягає зміні з урахуванням мотивів викладених у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2021 року в частині вирішення позову заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного навчального закладу «Подільський центр професійно-технічної освіти» скасувати, в цій частині позов прокурора залишити без розгляду.

В іншій частині мотивувальну частину рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2021 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2022 року.

Судді: Р.С. Гринчук

Л.М. Грох

А.М. Костенко