Рішення

від 14.03.2022 по справі 347/2476/21

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/2476/21

Провадження № 2/347/133/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2022 року Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Драч Д.С., розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, заступника директора Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Крутофіст Оксани Євгеніївни про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення позивача від роботи та поновлення виконання позивачем попередніх трудових обов`язків на займаній посаді,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, заступника директора Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Крутофіст Оксани Євгеніївни про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення позивача від роботи та поновлення виконання позивачем попередніх трудових обов`язків на займаній посаді, мотивуючи тим, що вона працює вчителем інформатики у Рожнівському ліцеї «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади з 13.09.2016 року, наказ №193-к. 03.11.2021 року позивач отримала повідомлення від відповідача про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, у відповідь на яке 10.11.2021 року позивач написала пояснювальну записку про відмову надавати медичну інформацію про наявність сертифіката на підставі ст..286 ЦК України, яка гарантує право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою та заборону вимагати та подавати за місцем роботи відповідну інформацію про діагноз та методи лікування. У період з 04.11.2021р. до 12.11.2021р. Позивач хворіла та перебувала на амбулаторному лікуванні (л/л ЛН №1321118-2002359601-1).

У відповідь на пояснювальну записку 12.11.2021 року відповідач вручив позивачу лист-відповідь № 244/05-10, де повідомлялося про те, що позивач не виконала вимог постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, тому буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

12.11.2021 року позивачу відповідачем було вручено Наказ №239-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », який мотивований тим, що у позивача відсутнє щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року №2153 і розпорядження Рожніської сільської ради №74-о від 27.10.2021 року відповідач відсторонює позивача від її роботи без збереження заробітної плати.

При цьому, ані в наказі про прийняття на роботу, ані в посадовій інструкції вчителя інформатики чи в інструкції №32 з безпеки життєдіяльності працівників на період карантину, ні в будь-якому документі, що підписаний позивачем, такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з підстав відсутності вище згаданого щеплення.

Отже, позивач вважає зазначений наказ про її відсторонення незаконним та просить його скасувати, поновити виконання нею обов`язків на займаній посаді, стягнути з відповідача заробітну плату за весь час відсторонення її від роботи та моральну шкоду у сумі 15000 грн. і судові витрати покласти на відповідача.

За змістом ч.2, п.2 ч.4 ст.19, п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України суд розглядає за правилами спрощеного провадження без виклику сторін малозначні справи, в тому числі справи, що виникають з трудових відносин.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст.279 ЦПК України).

Відповідно ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У зв`язку з наведеним вище, суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження, без проведення судового засідання (ч.13 ст.7 ЦПК України).

Ухвалою судді від 09.12.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

На підставі вказаної ухвали відповідачам було надано термін для подачі відзиву або інших клопотань пов`язаних із розглядом даної позовної заяви. Відповідач надав відзив до суду, в якому просив в задоволенні позову відмовити.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

За вказаних обставин фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює, що відповідає ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків: ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Рожнівським ліцеєм «Гуцульщина» імені Федора Погребенника відповідно до наказу №193-к від 12.09.2016 року та з 13.09.2016 року займає посаду вчителя інформатики (а.с.а.с. 13, 25-26), протипоказання для виконання трудових обов`язків позивачем відсутні станом на 09.08.2021 року, що підтверджується копією особистої медичної книжки ОСОБА_2 (а.с.18). 03.11.2021 року позивач отримала повідомлення від керівництва Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, у якому на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153 та п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 була висунута вимога до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року №595, інакше 08.11.2021 року ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст..46 КЗпП та ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ (а.с.9).

З 04.02.2021 року по 12.11.2021 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною (а.с.16).

10.11.2021 року позивач подала до роботодавця пояснювальну записку на вище зазначене повідомлення, у якій вказала про свою відмову у наданні документу на підтвердження наявності профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання із посиланням на ст. 39-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ та ст.286 ЦК України (а.с.10).

12.11.2021 року позивач одержала лист-відповідь на її пояснювальну записку, у якому ОСОБА_1 повідомлено про її відсторонення від роботи з 15.11.2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що його зумовили у зв`язку із ненаданням документу про щеплення проти СОVID-19 у порушення постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року.

З 15.11.2021 р. на підставі наказу №239-к/тр від 12.11.2021 року ОСОБА_1 була відсторонена від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідност.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цимКодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція Україниє законом найвищої юридичної сили. Закони інші нормативно-правові акти повинні відповідатиКонституції.Конституціяє законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

Зміст верховенства права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили нормКонституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів, нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить норміКонституції України, для правильногоправозастосування слід використовувати нормуКонституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ст.19 Конституції України).

За змістомст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною 1ст. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України та яка визначає, що користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно дост.22 Конституції України: права і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.Приприйнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно дост.3 Конституції України: людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпекавизнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Зазмістомст.28 Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдськомуабо такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.Відповідно до ч. 3ст.281 Цивільного кодексу України: медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.2021 року № 2361 (2021 ) «Вакцини проти (СОVID-19): етичні, юридичні та практичні міркування», та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим. У даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19 : етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).

Відповідно дост. 12 Закону України № 1645-111 від 06.04.2000 р. «Про захист населення від інфекційних хвороб», та ст.ст.42,43 Закону України № 2801-XII від 19.11.1992 р. «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям до 15 років законних представників (батьків).

Відсторонення від роботи це певна санкція, яка застосовується роботодавцем до працівника за порушення ним трудової дисципліни, зумовлені певними (навмисними, свідомими) діями останнього. Воно не є обов`язковою мірою, а лише передбачає таку можливість.

Згідно зст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. В сенсіст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та календарю профілактичних щеплень в Україні затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011№ 595 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 р. №1237/26014 до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Отже, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19. Крім того, відповідно до ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Таким чином відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому Законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Так відповідно дост.27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. В правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто - уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби. В разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи. Крім того,Законне містить поняття «необгрунтована відмова від щеплення», як і не містить вказівок, у якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган. Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання, і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необгрунтованої відмови не має права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

Частиною 6 статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ передбачено порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень, за якої лікар вправі взяти відповідне письмове підтвердження особи про відмову від цих щеплень або засвідчити її актом у присутності свідків.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом4004, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.04.1995 р. №66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за №270/806 (далі Інструкція66).

Пунктом 2.3 Інструкції66 встановлено, щоподання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а такожокремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 р. №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до 2.2 Інструкції 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції66.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, щооргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.

Таким чином,за відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.

Отже, посилання відповідача у спірному наказі про відсторонення позивача від роботи як підставу для нього на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 від 03.11.2021 року №236/05-10 є порушенням вимог ч.2 та ч.6 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

За таких обставин, не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий з порушенням процедури, оскільки в такому випадку буде нівельовано принцип верховенства права.

Законною і такою, що не суперечить Конституції України є наступна процедура введення в Україні карантину: Президент України видає указ про введення надзвичайного стану, Верховна Рада України затверджує цей указ та він набирає чинності, головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину, який його встановлює і карантин набуває чинності. Карантин, встановлений із порушенням цієї процедури, є незаконним.

Відповідно до ст.43 Конституції України: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Статтею 21 КЗпП Українипроголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Згідно ст.64 Конституції України: конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (Рішеннія від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

Надзвичайний стан в Україні станом на час винесення спірного наказу про відсторонення позивача від роботи не було введено, карантин було встановлено із порушення визначеної чинним законодавством процедури, тому обмеження конституційних прав позивача у зв`язку із цим було невиправданим, адже право працівника на працю є домінантним над необов`язковою вакцинацією.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метоюзапобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, своїм листом від 24.12.2021 р. №3223/0/208-21надав роз`ясненнящодо правового регулювання відсторонення невакцинованих працівників, за змістом якого:

Відповідно до ст. 10 Закону України«Про основи законодавства України про охорону здоров`я»громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно зі ст. 12 Закону України«Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021р. № 2153 затвердженоПерелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Як відомо, гостра респіраторна хвороба СОVID-19 не є інфекційною хворобою та не входить до переліку обов`язкових профілактичних щеплень відповідно до вище зазначених нормативних актів.

КЦС ВС також нагадав про рішення ЄСПЛ щодо щеплень від інших інфекційних хвороб. Зокрема, справу «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) таVavrichka others vs Czech Republic.Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

З огляду на ст. 8 Конвенції, ЄСПЛ в кожному випадку досліджує, чи є втручання в приватне життя заявника:

?законним;

?чи відповідає воно законній меті;

?чи є воно виправданим у демократичному суспільстві.

Отже, порушення фізичної недоторканності особи має мати об`єктивні підстави, тобто бути виправданим, а також бути законним і відповідати законній меті.

Відповідно до статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадитьсяза її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров`я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікуваннянеобхідна згодаінформованого відповідно достатті 39цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводятьсяза їх згодоюпісля надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Крім того, у пункті 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до статті 2-1Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається.

Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп (Лист-роз`яснення Міністерства економіки України від 20.08.2021 року).

У пояснювальній записці до проекту наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зазначено про необхідність його погодження, зокрема, з Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні, з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; він не матиме впливу на забезпечення захисту прав та інтересів громадян та рівень зайнятості населення; приятиме захисту працівників закладів освіти від зараження інфекціями, керованими засобами специфічної профілактики, зокрема СОVID-19.

Обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»). При цьому, наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153 не визначає, що діяльність перелічених у ньому осіб може призвести до зараження інших осіб та/або поширенню ними інфекційних хвороб (навіть за умов дотримання карантинних протиепідемічних заходів).

Відповідно до Листа МОЗ України Секретаріату Кабінету Міністрів України на лист №17/4353/ЗПІ-21 від 14.12.2021 року: у Державному експертному центрі МОЗ України відсутні дані щодо завершених клінічних випробувань зареєстрованих в Україні вакцин для профілактики гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої короно вірусом SARS CoV-2.

Профілактичне щеплення від СОVID-19 саме по собі не захищає від захворювання цією хворобою щепленої людини, а лише можливо допомагає організму хворої людини у боротьбі із цим захворюванням, при цьому можливі побічні наслідки цього щеплення та належні випробування відповідного щеплення не досліджені, тому неможливо стверджувати про те, що щеплення від СОVID-19 може гарантувати безпеку як самій вакцинованій людини, так і її оточуючим. Отже, примусове щеплення від вказаної хвороби під загрозою відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не є законним, виправданим та не відповідає законній меті.

Відповідно до змістуст.8 Закону України «Про захист персональних даних»: особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Згідно зі ст.39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я»: пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Основи законодавства України про охорону здоров`я(Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням устатті 11 Закону України «Про інформацію»не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначенихзаконом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Аналіз даних нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного устатті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпадає під діюстатті 11 Закону України «Про інформацію», як медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Як зазначено в спірному наказі за №239-к/тр від 12.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » - підставою для відсторонення є повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 ОСОБА_3 від 03.11.2021 року №236/05-10.

За змістом значеного повідомлення, під загрозою відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, тобто - в примусовому порядку, роботодавець вимагає від неї надання персональної медичної інформації у виді документу, який підтверджує наявність щеплення від СОVID-19, або протипоказань до його застосування. Це повідомлення згідно зазначених норм Закону є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини.

Крім того, за змістом Інструкції № 32 з безпеки життєдіяльності працівників на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) (а.с.19) та посадової інструкції № 8 учителя інформатики ОСОБА_1 (а.с.20-22) не передбачено обов`язку останньої здійснити профілактичне щеплення від СОVID-19, натомість передбачено обов`язкове вжиття заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності під час роботи, пов`язані із профілактикою розповсюдження СОVID-19, до яких не входить обов`язкове щеплення проти цієї хвороби.

Разом з тим, сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, а лише затверджує Перелік професій виробництв та організації, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб.

За змістом ст.46 КЗпП України: відмова працівника у наданні конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути такою підставою обґрунтована відмова працівника від необов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробуванні лікарських засобів.

Відповідно до ч.1ст.5 ЦПК України: здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з п.9ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). За змістом ч.2ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням, суд приходить до висновку, що в даному випадку є всі підстави для застосування аналогії закону, та вирішити питання поновлення порушеного права у зв`язку з незаконним відстороненням, застосовуючи порядок, визначений вст.235 КЗпП України.

Так, відповідно до змістуст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було відсторонено від роботи, на підставіст. 46 КЗпП.

Відсторонення працівника від роботи- є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов`язків, передбачених умовами трудового договору.

Отже працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з якою не розірвано, і який приступить до роботи коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду).

В той же час, п. 4 ч.2ст. 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів (поміж іншого) може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи, відсутність подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи - позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 і поновлення виконання нею трудових обов`язків на займаній посаді підлягає задоволенню.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної ним у постановах від 25.07.2018 р. у справі №552/3404/17 та від 24.04.2020 р. у справі №815/5976/14, і яка згідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українимає враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: «...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати...», «...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».

За ч. 1ст. 94 КЗпПзаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже виходячи з викладеного, видно, що позивач з 15.11.2021 р. була позбавлена можливості працювати, з підстав її незаконного відсторонення від роботи та відповідно - отримувати заробітну плату.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки №156 від 10.11.2021 року (а.с.15) середньомісячна заробітна плата позивача за вересень-жовтень 2021 р., що передували листопаду 2021 р., становить 15600,35 грн.

Середньоденна заробітна плата за ці два місяці, обраховується шляхом ділення сум нарахованої заробітної плати за вересень та жовтень 2021 р. на кількість робочих днів у цих двох місяцях: 16 600,35 + 14600,35 : 42 = 742,87 грн. (середньоденна заробітна плата).

Оскільки суд позбавлений можливості передбачити строк виконання рішення, тому вважає за необхідне зазначити такий порядок його виконання: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в зв`язку з відстороненням від роботи не з її вини, починаючи з 15.11.2021 р. по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 742,87 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивача суд зазначає наступне:

Відповідно дост. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

ВстановленеКонституцієюта законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до п. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»: під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

ЧиннийКодекс законів про працю Українине містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 Кодексу, передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, в даному випадку шляхом поновлення виконання позивачем трудових обов`язків на займаній посаді, а має самостійне юридичне значення.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача, суд виходить з того, що діями роботодавця щодо відсторонення позивача від посади, дійсно порушено її законні трудові права, гарантованіКонституцією України, що безумовно призвело до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало певний період часу від позивача додаткових зусиль для організації її життя. Таким чином, позивач була вимушена звертатись до суду та доводити протягом тривалого часу свою правоту, залишаючись без доходу (заробітної плати, яку вона одержувала до винесення спірного наказу про відсторонення від роботи).

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, суд враховує вимоги розумності і справедливості, а тому вважає, що моральна шкода завдана позивачеві може бути оцінена у 5000 гривень.

Суд зауважує, що заступник директора Рожнівського ліцею«Гуцульщина» іменіФедора ПогребенникаРожнівської сільськоїради об`єднаноїтериторіальної громади ОСОБА_4 не є належним відповідачем у справі, оскільки спірні трудові правовідносини у позивача виникли саме з роботодавцем як юридичною особою, яка є самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, що узгоджується із правовим висновком, висловленим у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022р. у справі №592/6904/21.

Судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог в порядку ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.5,10,263-265,430 ЦПК України, на підставі ст.43, 64 Конституції України, ст. 21, 46, 221, 233, 235, 237-1 КЗпП, ст.23 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимогизадовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ № 239-к/тр від 12.11.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 15.11.2021 року та допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків на посаді вчителя інформатики Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади.

Стягнути з Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15.11.2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 742,87 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.

Рішення суду в частині поновлення виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 та в частині стягнення середнього заробітку у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

СуддяД.С. Драч