Постанова

від 20.04.2023 по справі 347/2476/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/2476/21

Провадження № 22-ц/4808/26/23

Головуючий у 1 інстанції Драч Д. С.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.

суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 15 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Драч Д.С. в м. Косів, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заступника директора Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення від роботи, поновлення виконання трудових обов`язків на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із наведеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона працює вчителем інформатики у ОСОБА_4 з 13 вересня 2016 року.

03 листопада 2021 року вона отримала від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, у відповідь на яке 10 листопада 2021 року написала пояснювальну записку про відмову надавати інформацію про наявність сертифіката на підставі статті 286 ЦК України, яка гарантує право на таємницю про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, а також гарантує заборону вимагати та подавати за місцем роботи відповідну інформацію про діагноз та методи лікування. У період з 04 листопада 2021 року по 12 листопада 2021 року вона хворіла та перебувала на амбулаторному лікуванні. У відповідь на пояснювальну записку відповідач 12 листопада 2021 року вручив їй лист-відповідь № 244/05-10, де повідомлялося про те, що вона не виконала вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року, а тому буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

Наказом відповідача від 12 листопада 2021 року № 239-к/тр її відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року включно на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вказаний наказ є незаконним, оскільки ні в наказі про прийняття її на роботу, ні в посадовій інструкції вчителя інформатики чи в інструкції з безпеки життєдіяльності працівників на період карантину, ні в будь-якому іншому документі, підписаному нею, такого зобов`язання немає, так само, як і жодним законом України не передбачено повноважень відповідача на відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них вищезгаданого щеплення. Таким чином, правових підстав примушувати працівників вакцинуватися проти COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби у роботодавця немає.

Оскільки її відсторонено від роботи незаконно, то з відповідача підлягає стягненню на її користь середній заробіток за весь час такого відсторонення.

Крім того, внаслідок незаконного відсторонення від роботи їй заподіяна моральна шкода, оскільки її сім`я залишилася без єдиного джерела доходів, так як її чоловік тимчасово безробітний, що призвело до втрати нормальних життєвих умов та вимагало у неї пошуку додаткових заробітків для утримання сім`ї.

Посилаючись на наведене, позивачка просила визнати незаконним та скасувати наказ № 239-к/тр від 12 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи та поновити її на займаній посаді; зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи до дня ухвалення судового рішення; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 15000 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Косівського районного суду від 15 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 239-к/тр від 12 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 15 листопада 2021 року та допущено ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків на посаді вчителя інформатики ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 742,87 грн та моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2724 грн.

Ухвалено, що рішення суду в частині поновлення виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 та в частині стягнення середнього заробітку у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

На рішення суду Рожнівський ліцей « ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що наказ № 239-к/тр від 12 листопада 2021 року є правомірним, оскільки виданий на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 передбачено, що на період дії карантину обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 підлягають працівники, зокрема закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Передбачається, що щеплення є обов`язковим у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595.

ОСОБА_1 працює в закладі освіти та має постійний контакт із учнями та колективом, а тому своєю бездіяльністю щодо вакцинації наражає на небезпеку інших людей. Позивачка була належним чином повідомлення про необхідність надання документу з приводу вакцинації проти COVID-19, однак не здійснила жодних дій щодо його подання, а лише усно повідомляла про наявність протипоказань. Водночас жодних медичних довідок чи інших документів, які б підтверджували такі протипоказання, не надавала. Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи є безпідставними.

Також безпідставною є вимога позивачки про поновлення її на роботі, оскільки така вимога може бути заявлена лише у випадку звільнення з роботи, а в даному випадку має місце тимчасове відсторонення від роботи.

Крім того, не підлягала задоволенню і вимога ОСОБА_1 про виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заробітна плата це винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. У випадку відсторонення від роботи працівник тимчасово увільняється від виконання його трудових обов`язків, а тому заробітна плата такому працівникові не виплачується.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначила, що судом повно встановлено всі фактичні обставини справи, а їх дослідження та аналіз детально описані у повному тексті судового рішення. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У засіданні апеляційного суду позивачка скаргу заперечила, просила відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили. В попередньому засіданні представник відповідача та відповідач скаргу підтримали, просили її задоволити.

З урахуванням положень частини другої статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Рожнівським ліцеєм « ОСОБА_5 відповідно до наказу № 193-к від 12 вересня 2016 року та з 13 вересня 2016 року займає посаду вчителя інформатики (а.с. 13, 25-26).

03 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала від керівництва Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, яким позивачку повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. В повідомленні висловлено прохання до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595, та попереджено, що у випадку ненадання одного із зазначених документів до вказаної дати, 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (а.с. 9).

З 04 по 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною та перебувала на амбулаторному лікуванні (а.с. 16).

10 листопада 2021 року позивачка надала директору ОСОБА_2 пояснювальну записку на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 03 листопада 2021 року, у якій вказала про свою відмову надати документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання із посиланням на статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ та статтю 286 ЦК України (а.с. 10).

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 було надано лист-відповідь на її пояснювальну записку, в якому позивачку повідомлено, що у зв`язку ненаданням жодного документу про щеплення проти СОVID-19, що є невиконанням вимог постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, її буде відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що його зумовили (а.с. 11).

Наказом Рожнівського ліцею « ОСОБА_5 від 12 листопада 2021 року № 239-к/тр ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 12).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» визначено вичерпний перелік хвороб, щеплення проти яких є обов`язковим та включається до календаря профілактичних щеплень. Щеплення від COVID-19 до зазначеного переліку не відноситься, а тому не може бути підставою для відсторонення працівника від роботи. Також відсторонення позивачки від роботи відбулося за відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, що суперечить положенням Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року. Крім того, підставою відсторонення позивачки від роботи у спірному наказі про відсторонення вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 від 03 листопада 2021 року № 236/05-10, що є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Тому вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення її від роботи і поновлення виконання нею трудових обов`язків на займаній посаді підлягають задоволенню.

Оскільки позивачку було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, то підлягає задоволенню і позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що діями роботодавця щодо відсторонення позивачки від роботи порушено її законні трудові права, гарантовані Конституцією України, що безумовно призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що певний час вимагало від неї додаткових зусиль для організації її життя. Таким чином, позивачка була вимушена звертатись до суду та доводити свою правоту, залишаючись без доходу (заробітної плати, яку вона одержувала до винесення спірного наказу про відсторонення її від роботи). Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд, врахувавши вимоги розумності та справедливості, дійшов висновку, що моральна шкода, завдана позивачці, може бути оцінена у 5000 грн.

Однак погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, враховуючи наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Встановлено, що ОСОБА_1 не надала роботодавцю документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, у зв`язку з чим наказом Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника від 12 листопада 2021 року № 239-к/тр позивачку відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 працює вчителем інформатики у ОСОБА_4 та належить до працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивачка була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність надання її керівнику до 05 листопада 2021 року документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Водночас позивачка відмовилась надати роботодавцю вказані документи.

У даному випадку індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в Рожнівському ліцеї «Гуцульщина» імені ОСОБА_6 і мають право на безпечний освітній процес та відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення проти COVID-19. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника.

Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 686/27893/21 (провадження № 61-9179св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21 (провадження № 61-9756св22).

Враховуючи кількість соціальних контактів ОСОБА_1 на робочому місці, у тому числі контактів із дітьми, які здобувають освіту в Рожнівському ліцеї «Гуцульщина» імені Федора Погребенника і мають право на безпечний освітній процес, та загрозу, яку потенційно могла нести позивачка як невакцинований працівник, колегія суддів вважає дії директора Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника в даному випадку пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Позивачкою не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Заперечення позивачки щодо наявної можливості у роботодавця запровадити стосовно неї дистанційний режим роботи не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається зі змісту наказу по ліцею від 01 вересня 2021 року за № 167 «Про режим роботи закладу» (а.с. 159), у навчальному закладі було встановлено безперервну навчальну діяльність за очною формою організації освітнього процесу. Дійсно пунктом 9 даного наказу передбачено запровадити гнучкий дистанційний режим роботи працівників ліцею відповідно до Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики від 04 жовтня 2006 року № 359, на час дії карантинних обмежень. Однак, такий режим згідно Рекомендацій запроваджується рішенням роботодавця та узгоджується з виборним органом первинної профспілкової організації або обумовлюється колективним договором та стосується роботи навчального закладу та працівників у певних умовах. В ході розгляду справи судом не встановлено, що таке рішення ліцеєм приймалося.

Оскільки підстави для визнання незаконним та скасування наказу Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені ОСОБА_6 від 12 листопада 2021 року № 239-к/тр про відсторонення позивачки від роботи не знайшли свого підтвердження, то у суду відсутні були і правові підстави для задоволення вимог позову в частині допуску позивачки до виконання трудових обов`язків на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а також допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Керуючись ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Косівського районного суду від 15 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заступника директора Рожнівського ліцею «Гуцульщина» імені Федора Погребенника - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення від роботи, поновлення виконання трудових обов`язків на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач: Л.В. Василишин

Судді: В.Д. Фединяк

І.О. Максюта