Постанова

від 22.02.2022 по справі 622/218/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 622/218/13-ц

провадження № 61-971св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Кредитна спілка «Інтер-Інвест»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Милиця Марія Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді

Кочнєва О. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Бурлаки І. В., Котелевець А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2013 року кредитна спілка «Інтер-Інвест» (далі - КС «Інтер-Інвест») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивувала тим, що 18 травня 2010 року між нею та відповідачем укладений кредитний договір, на забезпечення виконання зобов`язань за яким між цими ж сторонами 18 травня 2010 року укладений договір іпотеки, предметом якого є будинок.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, у нього утворилася заборгованість, яку він у добровільному порядку не сплачував, у зв`язку з чим позивач просив вирішити цей спір у судовому порядку.

КС «Інтер-Інвест» просила суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2010 року № 180510-1904400879 у розмірі 195 892,26 грн та 13 890,07 грн пені, звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок

АДРЕСА_1 .

У липні 2017 року КС «Інтер-Інвест» уточнила позовні вимоги та просила суд:

- визначити порядок стягнення заборгованості за кредитним договором

від 18 травня 2010 року № 1805101904400879 з ОСОБА_1 на користь

КС «Інтер-Інвест» за рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року у справі № 622/218/13-ц за позовом

КС «Інтер-інвест» до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Милиця М. Л. у сумі 195 892,26 грн;

- надати КС «Інтер-інвест» право реалізації третій особі предмету іпотеки - будинку «А-2», загальною площею 201,5 кв. м, ганку «А», погрібу «А-2», сараю «Б», літнього душу «В», огорожі 1,2 та колодязю № 3, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з наданням всіх повноважень продавця за ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час укладання правочину щодо відчуження, встановивши початкову ціну на предмет іпотеки у розмірі 339 000,00 грн;

- з метою збереження предмету іпотеки до її реалізації, передати предмет іпотеки, а саме будинок «А-2», загальною площею 201,5 кв. м, ганку «А», погрібу «А-2», сараю «Б», літнього душу «В», огорожі 1,2 та колодязю № 3, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 в управління позивачу з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій

Заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області

від 15 травня 2013 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Інтер-інвест» 195 892,26 грн заборгованості за кредитним договором № 180510-1904400879 від 18 травня 2010 року, 13 890,07 грн пені та звернено стягнення на предмет іпотеки - будинок.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення змінено, в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 01 жовтня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено (провадження № 6-29878цс14).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 як особи, яка не брала участь у справі, відмовлено (провадження 6-15838ск15).

Постановою Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року за заявою ОСОБА_1 про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм діючого законодавства ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2014 року та від 28 липня 2015 року, рішення апеляційного суду Харківської області

від 27 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2015 року та заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-1923цс15).

Ухвалою Верховного суду України від 13 березня 2017 року за власною ініціативою виправлено описку у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року, а саме в резолютивній частині постанови на шостій сторінці в другому абзаці замість «скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції» вказано «скасувати в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року позовну вимогу КС «Інтер-інвест» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 18 травня 2010 року № 180510-1904400879 звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння, що належить на праві власності

ОСОБА_1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Указано, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Жовтневою ради народних депутатів Харківської області

14 вересня 1993 року, зареєстрованого 06 жовтня 1993 року Дергачівським міжміським бюро технічної інвентаризації Харківської області за реєстровим номером 3, записано в реєстрову книгу № 1 та підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством «Архітектурно-інвентаризаційне бюро Золочівського району» 17 травня 2010 року, № 26135943, реєстровий номер 30438056, номер запису три в книзі № 1.

Вирішено реалізацію майна здійснити шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена, наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року в частині позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2010 року № 180510-1904400879 звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Указано, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Жовтневою ради народних депутатів Харківської області 14 вересня 1993 року, зареєстрованого 06 жовтня 1993 року Дергачівським міжміським бюро технічної інвентаризації Харківської області за реєстровим номером 3, записано в реєстрову книгу № 1 та підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством «Архітектурно-інвентаризаційне бюро Золочівського району» 17 травня 2010 року, № 26135943, реєстровий номер 30438056, номер запису 3 в книзі № 1.

Вирішено реалізацію майна здійснити шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не повідомив належним чином ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з процесуальних підстав.

Задовольняючи позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги, а суд апеляційної інстанції вжив усі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи в установлені законом строки шляхом публікації оголошень на веб-порталі судової влади України про судові засідання, призначені на 17 січня 2019 року, 07 лютого 2019 року, 21 лютого 2019 та на 14 березня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року (провадження

№ 61-8056св19), касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року у частині задоволення позову скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позов КС «Інтер-інвест» задоволено.

Звернуто стягнення за договором іпотеки, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Милицею М. Л. за реєстровим № 794, на користь КС «Інтер-інвест» на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме домоволодіння, що складається із: житлового будинку «А-2», загальною площею 201,5 кв. м, житловою площею 115,2 кв. м, ганку «А», погрібу «А-2», сараю «Б», літнього душу «В», огорожі 1,2 та колодязю № 3, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , у рахунок погашання заборгованості за кредитним договором від 18 травня 2010 року № 180510-1904400879 у розмірі 195 892,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту -

61 570,86 грн, відсотки за користування кредитом - 71 960,70 грн, додаткові відсотки за 547 днів - 62 630,70 грн. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Жовтневої ради народних депутатів Харківської області 14 вересня 1993 року, зареєстрованого 06 жовтня 1993 року Дергачівським міжміським бюро технічної інвентаризації Харківської області за реєстровим номером 3, записано в реєстрову книгу № 1 та підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством «Архітектурно-інвентаризаційне бюро Золочівського району» 17 травня

2010 року, № 26135943, реєстровий номер 30438056, номер запису три в книзі № 1.

Указано, реалізацію майна здійснити шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Інтер-інвест» судовий збір за подану уточнену позовну заяву на підставі ухвали Золочівського районного суду Харківської області про залишення уточненої позовної заяви без руху

від 17 липня 2017 року у розмірі 114,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Інтер-інвест» витрати, пов`язані із розглядом справи, а саме витрати на опублікування оголошення про виклик відповідача у судове засідання у газеті «Слобідський край» від 12 січня

2017 року № 3 (22435) у розмірі 278,40 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції послався на положення статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» та вказав, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки відповідач заборгованість за кредитним договором не погасив, наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року, постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, рішення Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2014 року, постанову Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року, ухвалу Верховного Суду України від 13 березня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

27 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано строку для усунення її недоліків.

24 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку подачі касаційної скарги та зменшення розміру судового збору та продовжено строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі Верховного Суду від 27 січня 2021 року.

31 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, витребувано справу із Золочівського районного суду Харківської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності всіх учасників справи, які не були повідомлені належним чином, чим порушив вимоги статей 128, 130 ЦПК України, наказ Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814. Заявник вважає, що пошта не вручала йому судову повістку на 03 грудня 2020 року, а рекомендований лист, направлений на його адресу разом з повідомленням про дату судового засідання та з копією ухвали від 01 жовтня 2020 року, не можна вважати судовою повісткою.

Заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не вчинили всіх дій для його повідомлення про дату судового засідання. Вважає, що відсутні докази його повторної неявки в судове засідання, як і докази його відмови від отримання судової повістки. Направлені йому судові повістки поверталися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не дає підстав для висновку про неналежне повідомлення його про виклик до суду першої та апеляційної інстанцій.

ОСОБА_1 не погоджується із сумою боргу, нарахованого кредитною спілкою.Вказує, що кредитний договір між ним та кредитною спілкою укладений до 18 травня 2011 року, тобто після цієї дати кредитна спілка не мала права нараховувати проценти за кредитом, отже сума боргу, за його підрахунком, становить 48 534,26 грн, а не 185 892,26 грн, як вказував позивач.

Вважає, що з нього неправомірно стягнуто витрати на публікацію оголошення про його виклик у судове засідання до Золочівського районного суду Харківської області на 07 лютого 2017 року, яке 12 січня 2017 року оплатив позивач, оскільки провадження у справі відкрито

24 липня 2017 року, а 17 липня 2017 року суд першої інстанції залишив позовну заяву кредитної спілки без руху.

Вважає, що виклик через оголошення в газеті «Слобідський Край» не узгоджується з положенням Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час розміщення оголошення.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги пункту 6 частини першої

статті 251 ЦПК України, оскільки не зупинив провадження у справі за наявності іншого судового розгляду щодо визнання недійсним договору іпотеки та виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що справа № 622/1311/15-ц, про яку він дізнався із Єдиного державного реєстру судових рішень, була залишена без розгляду, однак він подав іншу позовну заяву з аналогічними предметом. Натомість суд апеляційної інстанції цій обставині не надав оцінку, оскільки не викликав його до суду.

Заявник стверджує, що згідно з положенням частини другої статті 156, часини другої статті 64 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) його неповнолітні онуки користуються будинком, який є предметом іпотеки. Однак під час укладення договору іпотеки кредитна спілка не отримувала попередній дозвіл в органу опіки та піклування. Суди цьому оцінку не надали.

Крім того, посилаючись на положення частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку», ОСОБА_1 вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає вимогам співмірності, оскільки розмір заборгованості порівняно з вартістю предмета іпотеки є незначним. Звернення стягнення на предмет іпотеки не є єдиним можливим способом захисту прав позивача у такому спорі. При цьому стверджує про часткове погашення заборгованості у період з 12 лютого 2014 року по 19 вересня 2015 року на загальну суму 15 785,00 грн. Заявник вказує, що у процентному відношенні розмір непогашеної заборгованості становить 7 % від вартості предмета іпотеки, визначеної у звіті суб`єкта оціночної діяльності станом на 19 квітня 2017 року - 2 724 506,00 грн. Посилаючись на висновки про вартість спірного будинку, визначені у різний період, заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що вартість предмета іпотеки з часом зросла в ціні та є неспівмірною із вимогою до нього, що вбачається з матеріалів справи. Тобто, суди попередніх інстанцій не надали оцінку зібраним доказам.

ОСОБА_1 вказує, що спірний будинок є спільною сумісною власністю його та його колишньої дружини, що згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про іпотеку» потребує нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя. Однак така згода відсутня.

Суди попередніх інстанцій порушили норми ЦПК України, оскільки не залучили до участі у розгляді справи іншого співвласника майна - його колишню дружину.

Суди попередніх інстанцій не дослідили, що між сторонами 12 лютого

2014 року укладений договір реструктуризації заборгованості, що свідчить про припинення звернення стягнення на іпотечне майно.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 295/10621/13-ц (провадження

№ 61-2579св18), від 23 жовтня 2020 року у справі № 211/5641/18 (провадження № К/9901/6660/20), 12 серпня 2019 року у справі

№ 1340/5463/18 (провадження № К/9901/14336/19), від 30 березня

2020 року у справі № 240/2765/19 (провадження № К/9901/35774/19) та

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня

2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2010 року між КС «Інтер-Інвест» та ОСОБА_1 як членом цієї кредитної спілки укладений кредитний договір № 180510-1904400879, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 80 000 грн терміном на 12 місяців, який зобов`язався повернути та сплатити проценти за його користування у розмірі 60 % річних, згідно зі встановленим графіком.

Згідно з пунктом 8.2 договору кредиту, у випадку прострочення виконання кредитного зобов`язання за цим договором позичальником, на нього покладається обов`язок сплати процентів за користування кредитом у розмірі 120 % річних за весь період прострочення.

Згідно з видатковими касовим ордерами, виданими КС «Інтер-Інвест»

від 18 травня 2010 року, 21 травня 2018 року, 07 червня 2010 року,

ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на загальну суму 80 000 грн.

Із метою забезпечення виконання умов договору кредиту, ОСОБА_1 та

КС «Інтер-Інвест» 18 травня 2010 року уклали договір іпотеки, на укладення якого співвласник будинку ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену згоду. Предметом договору іпотеки є належний ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, вартістю 270 156 грн, яку визначено на підставі висновку експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-консалтинг».

Відповідно до пункту 18 договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом 30-денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення здійснюється у випадках, передбачених цим договором, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. У разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель, відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмета іпотеки в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів

від 22 грудня 1997 року № 1448, якщо інше не передбачене законодавством, на день реалізації предмету іпотеки.

Відповідач обов`язки по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів належним чином не виконував, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість.

На виконання вимог умов договору іпотеки КС «Інтер-Інвест» 27 липня

2010 року та 04 липня 2011 року надіслала ОСОБА_1 письмову вимогу про необхідність погашення заборгованості за договором кредиту та про звернення стягнення на житловий будинок у разі несплати боргу.

Унаслідок невиконання кредитних зобов`язань за заявою кредитної спілки, 29 серпня 2011 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Милиця М. Л. вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок. Стягнення проводиться за період з 18 травня 2010 року по 29 серпня 2011 року за рахунок коштів, отриманих від реалізації будинку. Нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги КС «Інтер-інвест» у розмірі

94 768,52 грн, з яких: 61 570,86 грн - сума кредиту, 16 598,83 грн - прострочені проценти за період з 18 березня 2011 року по 29 серпня

2011 року, 16 598,83 грн - додаткові проценти за період з 18 березня

2011 року по 29 серпня 2011 року.

Встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції 03 жовтня 2011 року відкрито виконавче провадження № 29024487 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 29 серпня 2011 року.

Докази його виконання чи погашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Встановлено, що Харківським апеляційним судом судові повідомлення направлялися ОСОБА_1 за адресою, вказаною в апеляційній скарзі:

АДРЕСА_1 .

Ця адреса вказана ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, інших адрес свого проживання чи перебування апелянт суду не надав.

Судові засідання неодноразово переносилися судом апеляційної інстанції у зв`язку із тим, що надіслані на адресу ОСОБА_1 судові повідомлення про дату та час судового засідання поверталися не врученими адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У судове засідання, призначене на 03 грудня 2020 року, судове повідомлення про час та місце судового засідання не вручене. Судове повідомлення повернулося від ОСОБА_1 із відміткою «адресат відсутній». Із конверту цього судового повідомлення встановлено, що оператор поштового відділення ОСОБА_4 здійснювала вихід за адресою: АДРЕСА_1 15 жовтня

2020 року та 17 жовтня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий (захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса)) або самозахист (договір про задоволення вимог іпотекодержателя).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року

у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) вказала, що способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку).

Положеннями частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом, передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).

Для застосування такого способу захисту своїх прав, як звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно не тільки встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, але й розмір заборгованості, в рахунок погашення якої буде звернуто стягнення.

Позивач обґрунтовував своє звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки тим, що відповідач не виконав зобов`язання за договором позики належним чином, оскільки допустив утворення заборгованості.

Встановлено та не заперечується сторонами у справі отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором.

Так, отримання ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 80 000,00 грн підтверджується копіями видаткових касових ордерів від 18 травня

2010 року, 21 травня 2010 року, 07 червня 2010 року.

Прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором

від 18 травня 2010 року № 180510-1904400879 відповідач не заперечує, фактично не погоджується із розміром заборгованості, визначеної

КС «Інтер-Інвест» та стягнутої заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року у справі № 622/218/13-ц

у розмірі 195 892,26 грн, яке рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2014 року, постановою Верховного Суду України

від 02 листопада 2016 року та ухвалою Верховного Суду України

від 13 березня 2017 року, в цій частині залишено без змін. Це судове рішення не виконано.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав доведеним факт неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Пунктом 14.6.1 договору іпотеки від 18 травня 2010 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

У контексті зазначеного та з урахуванням фактичних обставин, встановлених у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачу, у обраний позивачем спосіб.

Доводи касаційної скарги в частині незгоди із розміром кредитної заборгованості, розміром нарахованих та стягнутих судовим рішенням процентів, колегія суддів не приймає, оскільки заборгованість за кредитним договором розмірі 195 892,26 грн, що утворилась станом на 26 лютого

2013 року, стягнута з ОСОБА_1 заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року, яке набрало законної сили 27 лютого 2014 року, згідно з положеннями статті 223 ЦПК України 2004 року, тому оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Доводи касаційної скарги в тій частині, що звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає вимогам співмірності, оскільки розмір заборгованості порівняно з вартістю предмета іпотеки у цьому спорі є незначним, а кредитна спілка не позбавлена можливості застосувати інший спосіб для захисту своїх прав, колегія суддів спростовує, виходячи з наступного.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини третьої статті 39 цього Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов`язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-340 цс15 та постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 372/1760/17, від 12 серпня

2020 року у справі № 450/2216/15-ц.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення прав на житло онуків іпотекодавця укладеним договором іпотеки, колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне домоволодіння перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 (пункт 10.10 договору іпотеки). Отже, неповнолітні онуки відповідача не мали і не мають права власності на вказане домоволодіння. У свою чергу, у разі набуття права користування домоволодінням як члени сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», онуки власника зберігають це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.

Таким чином, укладення договору іпотеки хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права чотирьох неповнолітніх онуків іпотекодавця на користування житлом - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.

Доводи касаційної скарги про те, що договір іпотеки укладено 18 травня 2010 року без згоди іншого співвласника будинку його дружини, яку не залучено до участі у справі спростовуються матеріалами справи та самим пунктом 10.10 договору іпотеки, у якому зазначено, що іпотекодавець передає вищевказаний будинок в іпотеку, придбаний за спільні кошти, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за згодою колишньої дружини ОСОБА_2 , посвідченої 18 травня 2010 року приватним нотаріусом.

Твердження заявника ОСОБА_1 про те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, оскільки не залучено до участі у розгляді справи співвласника домоволодіння ОСОБА_2 , що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів спростовує, виходячи з того, що відповідач зазначений єдиним власником домоволодіння, придбаного ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 та переданого в іпотеку. При цьому встановлено, що договір іпотеки укладений за наявності нотаріально посвідченої заяви колишньої дружини власника будинку - ОСОБА_2 , що узгоджується з положення частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки. Крім того, дружина заявника судове рішення не оскаржила і процесуальних повноважень представляти її інтереси йому не надавала.

Доводи ОСОБА_1 про порушення норм процесуального права внаслідок його неналежного повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції 03 грудня 2020 року на увагу не заслуговують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки наявні в матеріалах справи письмові докази, зокрема поштове повідомлення з відміткою «адресат відсутній» узгоджуються з положеннями пункту третього частини восьмої статті 128, частини четвертої статті 130 ЦПК України. При цьому посилання заявника на відсутність на конверті позначки «Судова повістка» цих висновків не спростовують.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення, оскільки не проставив позначку «Судова повістка» на поштовому відправленні із вмістом судової повістки-повідомлення на

03 грудня 2020 року, що призвело до порушення права заявника, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2020 року у справі № 211/5641/18 (провадження № К/9901/6660/20), 12 серпня 2019 року у справі № 1340/5463/18 (провадження № К/9901/14336/19), від 30 березня 2020 року у справі № 240/2765/19 (провадження № К/9901/35774/19), не заслуговують на увагу, оскільки, на відміну від цієї справи, у вказаних справах поштові відправлення були повернуті до суду із відмітками «інші причини», «не за запитом», «за закінченням встановленого строку зберігання», що не розкривало суті причин неможливості вручення адресату відповідного рекомендованого листа.

Доводи ОСОБА_1 про безпідставне стягнення з нього відшкодування витрат на публікацію оголошення про виклик його у судове засідання Золочівського районного суду Харківської області в газеті «Слобідський край» 12 січня 2017 року яке, на його думку, на 07 лютого 2017 року не призначалося, спростовуються матеріалами справи.

Так, з довідки, складеної секретарем судового засідання Золочівського районного суду Харківської області 26 грудня 2016 року, встановлено, що у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання 26 грудня 2016 року фіксування судового процесу згідно з положенням статті 197 ЦПК України 2004 року не здійснювалося. Розгляд справи відкладено на 07 лютого 2017 року на

11:30 год.

При цьому згідно з Переліком друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду, зокрема відповідача, місце фактичного проживання (перебування) якого невідоме, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 972-р, таким друкованим засобом на території Харківської області у 2017 році була газета «Слобідський край».

Наявність між кредитною спілкою та відповідачем договору реструктуризації заборгованості, укладеного 12 лютого 2014 року, не може бути підставою для припинення звернення стягнення на предмет іпотеки, а свідчить лише про те, що боржник визнав суму боргу у розмірі, стягнутому заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області

від 15 травня 2013 року.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 295/10621/13-ц (провадження № 61-2579св18), та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня

2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Так, у справі № 295/10621/13-ц встановлено, що боржник (іпотекодавець) повністю сплатила суму боргу, в рахунок якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, боржник (іпотекодавець) не сплатив суму боргу 195 892,26 грн, у рахунок якої іпотекодавець просив звернути стягнення на предмет іпотеки. У справах № 444/9519/12, № 310/11534/13-ц, № 202/4494/16-ц предметом спору є визначення розміру кредитної заборгованості.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи, зокрема щодо оскарження договору іпотеки та виконавчого напису нотаріуса, порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не зупинив провадження, аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано постановою суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець