Постанова

від 08.02.2022 по справі 939/182/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 939/182/20

провадження № 61-11547св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ТА МАТЕРІ ЇХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СМТ КЛАВДІЄВО-ТАРАСОВЕ БОРОДЯНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ",

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року у складі судді Унятицького Д. Є., з урахуванням ухвали Бородянського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року, та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ТА МАТЕРІ ЇХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СМТ КЛАВДІЄВО-ТАРАСОВЕ БОРОДЯНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ" (далі - РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЇ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю.

Позов обґрунтований тим, що РЕЛІГІЙНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ на праві власності належать будівля храму з допоміжними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою площею 0,15 га, кадастровий номер 3221055500:02:015:0034, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

Згідно з указом Митрополита Київського і всієї України предстоятеля Православної церкви України Єпіфанія (далі - Митрополит Київський) від 02 липня 2019 року № 339 священик ОСОБА_1 призначений настоятелем парафії Святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії Київської Єпархії Української православної церкви смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області.

Відповідно до указу Митрополита Київського від 29 липня 2019 року № 481 ОСОБА_1 звільнений з настоятеля цієї парафії, у зв`язку з діями, що вносять розділення у церковне середовище.

Згідно з указом від 29 липня 2019 року № 480 протоієрей ОСОБА_4 призначений настоятелем парафії Святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії Київської Єпархії Української православної церкви смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області.

Після звільнення колишній священик парафії ОСОБА_1 продовжує займати приміщення храму з допоміжними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та чинить громаді перешкоди в користуванні цією нерухомістю, а саме: перешкоджає доступу до приміщень, змінивши в них двері із замками та поставивши на вікна грати. У зв`язку з цим громада вимушена відправляти службу на вулиці, а не в приміщеннях храму, що є грубим порушенням її майнових прав. Відповідач вселився у приміщення громадського будиночку при храмі, літ. «А», та перешкоджає громаді ним користуватися.

У зв`язку з незаконними діями відповідача, які призводять до тривалого конфлікту з релігійною громадою селища, позивач просив усунути перешкоди у користуванні будівлею храму з допоміжними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зайняті ним приміщення будівлі храму з допоміжними будівлями та спорудами, повернути ключі від храму та будинку РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ голові парафіяльної ради РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити зайняті ним приміщення будівлі храму з допоміжними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та повернути ключі від храму та будинку РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ голові парафіяльної ради РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні на власний розсуд своїм майном.

Відповідач чинить перешкоди позивачу в користуванні будівлею парафіяльного храму, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року виправлено описки в рішенні Бородянського районного суду від 28 січня 2021 року. В першому абзаці вступної частини, першому, третьому, десятому абзацах мотивувальної частини, першому абзаці резолютивної частини замість назви релігійна організація "Релігійна Громада святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Київської єпархії Української православної церкви смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області" зазначити назву РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ТА МАТЕРІ ЇХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СМТ КЛАВДІЄВО-ТАРАСОВЕ БОРОДЯНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ" у відповідних відмінках. У першому абзаці мотивувальної частини рішення цифр та слова "№ 339 від" цифру 22 замінити цифрою 02.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року, з урахуванням ухвали цього суду від 19 лютого 2021 року, залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і об`єктивно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі й обґрунтовано задовольнив позов РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. З огляду на те, що наявність перешкод у користуванні майном релігійної громади обґрунтовано перебуванням його у неправомірному користуванні відповідача, то зобов`язання останнього усунути та не чинити перешкоди в користуванні позивачу приміщенням будівлі храму з допоміжними будівлями та спорудами є належним способом захисту порушеного права позивача на користування належною йому на праві власності будівлею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року, з урахуванням ухвали Бородянського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року, та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що 19 лютого 2021 року судове засідання в суді першої інстанції проведено без участі відповідача.

Суд апеляційної інстанції відмовив ОСОБА_1 відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із розірванням договору з адвокатом та 01 червня 2021 року розглянув апеляційну скаргу без участі заявника.

Суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних, оскільки справа має значний суспільний інтерес, помилково призначив розгляд справи у спрощеному провадженні.

Суд відмовив у зупиненні провадження у справі, що переглядається до розгляду пов`язаної справи № 939/1856/20, оскільки у цій справі ОСОБА_1 оскаржує законність статусу РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Суди передчасно зробили висновки про законність права власності РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇна земельну ділянку, кадастровий номер 3221055500:02:015:034, оскільки правомірність набуття права власності на неї оскаржується в іншій справі.

Суди не встановили наявність у позивача права власності на нерухоме майно.

Суди не звернули уваги, що набуття права власності на майно відбувається до його державної реєстрації. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує набуте особою право власності.

Суд першої інстанції проводив розгляд справи за позовом особи, якої не існує.

Суд не виконав вимоги частин першої-третьої статті 185 ЦПК України, не перевірив правильність найменування позивача та суми судового збору, яка підлягала до сплати, не надав термін для усунення недоліків позовної заяви, не повернув її позивачу.

Ухвалюючи рішення про виселення відповідача з родиною, суди порушили його право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спірним рішенням також порушене право відповідача на свободу релігії, оскільки він позбавлений можливості проводити повноцінне богослужіння.

Суди не взяли до уваги, що позивач зазначає про конфлікт в середині громади Православної церкви України між священником і прихожанами, однак цей конфлікт стосується двох церковних громад, а саме: громади Київського Патріархату релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату Мцц. Віри, Надії , Любові та матері їх Софії смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області, настоятелем якої є ОСОБА_1 та РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ТА МАТЕРІ ЇХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СМТ КЛАВДІЄВО-ТАРАСОВЕ БОРОДЯНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ".

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Релігійна організація просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

З липня 2019 року відповідач не є членом РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ відповідно до реєстру РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ та не має права одноособово розпоряджатися спірним майном та чинити перешкоди позивачу - власнику у користуванні ним, членам РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Парафіяльні будівлі мають статус «громадські», були збудовані за рахунок коштів, які жертвувалися вірянами на будівництво храму. Відповідач не є власником спірного майна.

Суд встановив, що саме позивач - юридична особа (код ЄДРПОУ 35732437) є власником будівлі храму з допоміжними бідівлями та спорудами, земельної ділянки, кадастровий номер 3221055500:02:015:0034, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями інформаційних довідок з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно та державного акта на право постійного користування зеельною ділянкою.

Відповідач був найманим працівником, не мав і не має ніякого відношення до власності.

На сьогодні відповідач не перебуває на посаді настоятеля (матеріали справи № 640/24312/19), не має підтверджених законних прав користуватися чи володіти майном позивача для ведення своєї діяльності, а вся релігійна громада не має доступу до своїх приміщень храму і громадської бідівлі.

Відповідач неодноразово звертався з різними позовами до різних судів, намагався скасувати право власності громади, скасувати реєстрацію громади, проте позови залишалися без розгляду або в задоволені їх було відмовлено, або відповідач забирав свою позовну заяву.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року зупинено виконання рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року справупризначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ є власником будівлі храму з допоміжними будівлями та спорудами та земельної ділянки, кадастровий номер 3221055500:02:015:0034, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до указу Митрополита Київського від 02 липня 2019 року № 339 священик ОСОБА_1 призначений настоятелем парафії Святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської єпархії Київської області.

Згідно з указом Митрополита Київського від 29 липня 2019 року № 481 ОСОБА_1 звільнений з настоятеля вказаної парафії, у зв`язку з діями, що вносять розділення в церковне середовище.

Відповідно до указу Митрополита Київського від 29 липня 2019 року № 480 протоієрей ОСОБА_4 призначений настоятелем парафії Святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії смт Клавдієво-Тарасове Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Бородянського району Київської області.

02 серпня 2019 року настоятель парафії ОСОБА_4 звернувся до Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київськиій області зі заявою, в якій просив забезпечити доступ до приміщення храму та парафіяльного будинку на АДРЕСА_1 , перешкоди в якому чинить ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що між власником приміщення та відповідачем відсутні договірні відносини.

Відповідно до даних технічного паспорту будівля храму з допоміжними будівлями та спорудами не відноситься до об`єкта житлової нерухомості.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження пояснень відповідача про використання ним приміщення будівлі як житла.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, помилково віднесли її до категорії малозначних справ, суд необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи № 939/1856/20 до набрання законної сили судового рішення у цій справі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (частини перша, третя, четверта статті 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Системний аналіз зазначених вище норм матеріального права дає підстави вважати, що власник, у тому числі житлового приміщення або будинку, має право вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні нею.

Щодо доводів касаційної скарги, що місцевий суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив усі докази у справі, надав їм неправильну правову оцінку, зокрема в матеріалах справи відсутній документ, який підтверджує право власності на парафіяльний будинок, який у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 грудня 2019 року вказаний як підстава винкинення права власності, земельна ділянка до незаконної її перереєстрації представниками Православної Церкви України на правах законної власності належала громаді Китївського Патріархату, то Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Як встановили суди та відомо з матеріалів справи, власником будівлі храму з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ, яка є правонаступником релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату Мцц. Віри, Надії , Любові та матері Софії смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області (далі - Релігійна громада).

У судах першої та апеляційної інстанції відповідач відповідно до закону не спростував, що власником майна не є позивач.

Суди встановили, що настоятелем парафії Релігійної громади з 01 червня 2010 року призначений ОСОБА_1 , який діяв від імені та в інтересах цієї громади (т. 1, а. с. 70 ).

Відповідно до указів Митрополита Київського від 02 липня 2019 року № 339 та від 29 липня 2019 року № 481 священик ОСОБА_1 був настоятелем парафії Святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської єпархії Київської області.

У позовній заяві РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ зазначила, що у приміщення громадського будиночку при храмі, літ «А», вселився та живе ОСОБА_1 .

Із матеріалів справи відомо, що згідно з пунктом 4 акта ревізійної комісіїРЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ від 03 грудня 2019 року в парафіяльному будинку на АДРЕСА_1 в кімнатах проживання колишнього настоятеля, виявлено особисті речі всієї родини (т. 1, а. с. 24).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначав, що з 2014 року, коли побудовано основні приміщення храму, він як священик, постійно проживає в житловій частині разом із родиною - дружиною та малолітньою дочкою, яка є особою з інвалідністю з дитинства. Родина займає частину приміщення парафіяльного будинку (т. 1, а. с. 53-58). Вважає, що його виселення порушує його право на житло, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 разом з дружиною та дитиною проживають у м. Києві, де дитина відвідує навчальний заклад.

Встановивши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів використання ним допоміжного приміщення релігійної громади, як місця постійного проживання, що виключає застосування положень статті 8 Конвенції до спірних правовідносин. Відповідні обставини із посиланням на належні та допустимі докази ОСОБА_1 не спростував.

Верховний Суд зазначає, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom).

Термін «житло» в тлумаченні ЄСПЛ означає насамперед місце, де особа є «вдома». Наголос робиться на аспекті важливості об`єкту (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об`єкту, приміром, його відповідності певним вимогам.

ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» зазначив, що ніщо у статті 8 Конвенції та у попередніх рішеннях Суду не свідчить на користь того, що концепція «житла» має обмежуватися резиденцією, яка облаштована відповідно до чинного законодавства та визнав, що захистом статті 8 Конвенції охоплюється циганська кибитка (шатро). Окрім цього, гарантії статті 8 Конвенції поширюються також на офіси (адвокатів, нотаріусів та ін.) та інші володіння особи.

Із урахуванням підстав позову та встановлених обставин справи, а саме, що у приміщення громадського будиночку при храмі, літ «А», вселився та живе ОСОБА_1 , в парафіяльному будинку на АДРЕСА_1 в кімнатах проживання колишнього настоятеля, виявлено особисті речі всієї родини, Верховний Суд зазначає, що необхідно оцінити допустимість і пропорційність втручання в право ОСОБА_1 на житло.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі, що розглядається, вимога про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зайняті ним приміщення є обгрунтованою і відповідає нормам матеріального права, оскільки власником парафіяльного будинку є позивач, цей будинок є допоміжною будівлею до храму. ОСОБА_1 не довів, що він є власником парафіяльного будинку. Доказів на підтвердження того, що він за власні кошти його будував і цей будинок належить йому на праві власності не надав.

Разом із тим, права релігійної організації, як власника житлового будинку, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в якій закладено принцип мирного володіння майном.

У своїй практиці ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають.

Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Подібні висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідач вселився до парафіяльного будинку зі згоди попереднього власника - Релігійної громади, проживав з родиною у будинку п`ять років, відправляв богослужіння в храмі. На сьогодні парафії РЕЛІГІЙНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ призначено нового настоятеля і ОСОБА_1 не відправляє богослужіння в цій парафії.

У матеріалах справи відсутня інформація та суди не встановили наявність укладених договорів найму між ОСОБА_1 та новим власником будівлі храму з допоміжними будівлями та спорудами.

З метою дотримання права нового настоятеля парафії РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ щодо можливості повноцінного відправлення богослужіння, дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, в контексті спірних правовідносин, заявлені РЕЛІГІЙНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ, як новим власником, матеріально-правові вимоги є законним заходом захисту її права власності.

Верховний Суд зауважує, що згідно із встановленими судами обставинами справи, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, щобудинок, який належить РЕЛІГІЙНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ, на АДРЕСА_1 використовується нею для проживання священнослужителів Єпархії, він користувався будиночком для проживання у період здійснення функцій настоятеля відповідної парафії, після його увільнення та призначення настоятелем іншої особи РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ мала потребу у забезпеченні проживання у будиночку новопризначеного настоятеля. Крім того, суди не встановили, що парафіяльний будинок є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 і його сім`ї, отже рішення суду про звільнення ним вказаного будинку буде для нього надмірним тягарем.

Аргументи касаційної скарги про порушення прав Релігійної громади є необгрунтованими, оскільки з матеріалів справи відомо, Релігійна громада відповідно до нової редакції статуту, прийнятого рішенням загальних зборів від 01 серпня 2019 року, протокол № 1, затвердженого Єпархіальним архієреєм Управління Київського єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополитом Київським і всієї України 05 серпня 2019 року змінила назву на РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ.

15 грудня 2018 року згідно з рішенням власного Помісного Собору, УПЦ КП припинила свою окрему діяльність, а вся її повнота увійшла до складу Православної Церкви України (далі - ПЦУ),

Помісний собор - це собор єпископівта інших кліриків, мирян, помісної церкви або певної її області для обговорення та вирішення питань і справ віровчення, релігійно-морального життя, устрою, управління і дисципліни.

Єдина автокефальна ПЦУ створена того ж дня Об`єднавчим Собором як Помісна УПЦ згідно з канонічними правилами, зокрема 34 Апостольського правила, і як релігійне об`єднання згідно із законодавством України.

Отже, на підставі рішень Помісного собору УПЦ КП від 15 грудня 2018 року релігійне об`єднання УПЦ КП припинило свою діяльність, а релігійна організація «Київська Патріархія УПЦ КП», яка відповідно до її статуту була релігійним адміністративним центром та центральним виконавчо-розпорядчим органом УПЦ КП, після створення та реєстрації статуту релігійної організації «Київська Митрополія УПЦ (ПЦУ)» увійшла до складу релігійного об`єднання УПЦ (ПЦУ).

Зазначені обставини були відомі відповідачу. При призначеннні указом Митрополита Київського від 02 липня 2019 року № 339 настоятелем парафії Святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської єпархії Київської області священик ОСОБА_1 не заперечував проти обставин створення єдиної автокефальної ПЦУ.

Доводи касаційної скарги, що апеляційну скаргу розглянуто без участі ОСОБА_1 та суд не взяв до уваги клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки у нього не було адвоката, Верховний Суд не бере до уваги, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції з`ясував питання участі відповідача та його представника у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції встановив, що справа перебувала у провадженні суду тривалий час, з січня 2020 року до січня 2021року, відповідач та його адвокат брали участь під час судового розгляду справи, надавали пояснення та заявляли клопотання. 18 грудня 2020 року відповідач подав заяву про розірвання договірних відносин з адвокатами Арлаховим А. О., Романюк М. В., Боряк Г. Л., Боряк Г. А. (т. 2, а. с. 54), а згідно з даними протоколу судового засідання від 28 січня 2021року брав участь у розгляді справи, проте добровільно покинув зал судового засідання (т. 2, а. с. 86).

Крім того, з матеріалів справи відомо, що 13 травня 2021року до початку судового засідання ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи з тієї причини, що розірвав договірні відносини з адвокатами Арлаховим А. О., Романюк М. В., Боряк Г. Л., Боряк Г. А. , Філоновою В. Ю. та необхідністю укладення ним угоди з іншим адвокатом.

Суд апеляційної інстанції оголосив у справі перерву до 01 червня 2021 року. Відповідно до довідки Національної асоціації адвокатів України рада адвокатів Донецької області адвокатське бюро «Писарев та партнери» ОСОБА_1 наданий усний правовий аналіз та консультацію у цивільній справі, яка відбулась у період з 21 до 25 травня 2021 року.

01 червня 2021 року відповідач у судове засідання повторно не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його бажанням мати адвоката під час розгляду справи. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неявка відповідача в судове засідання без поважних причин, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи і ухвалив розглядати справу за його відсутність відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є необгрунтованими, не свідчать про порушення права ОСОБА_1 на правову допомогу.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що 19 лютого 2021 року судове засідання в суді першої інстанції проведено без участі відповідача, то Верховний Суд зазначає таке.

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року виправлено описки в рішенні Бородянського районного суду від 28 січня 2021 року. В першому абзаці вступної частини, першому, третьому, десятому абзацах мотивувальної частини, першому абзаці резолютивної частини зазначено правильно назву Релігійної організації.

Відповідно до частини другої статті 269 ЦПК України питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Згідно з частинами першою, другою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

У матеріалах справи відсутня ухвала суду першої інстанції, що внесення виправлень у судове рішення буде вирішуватися без повідомлення учасників.

Згідно з протоколом судового засідання від 19 лютого 2019 року у судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду заяви належним чином повідомлені (т. 2, а. с. 104).

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання про розгляд заяви ОСОБА_1 про виправлення описки від 09 лютого 2021 року.

Відповідно до статті 353 ЦПК України в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції від 19 лютого 2021 року окремо від рішення суду не оскаржувалася.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує весення виправлень у назву позивача, а лише посилається на розгляд заяви без його участі.

Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 269 ЦПК України явка учасників справи є не обов`язковою при вирішенні питання про внесення виправлень у судове рішення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Верховний Суд зазначає, що обов`язок суду повідомляти учасників справи про час і місце розгляду справи є процесуальною гарантією здійснення ними своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Із системного аналізу положень статтей 128, 269, пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України випливає, що підставою для скасування судового рішення є те, що справа заслухана судом з порушенням процесуальних гарантій учасника справи знати про часі имісце судових засідань, неповідомлення учасника справи про внесення виправлень у судове рішення не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції проводив розгляд справи за позовом особи, яка не існує, є необгрунтованими з огляду на встановлені судами обставини справи.

Доводи касаційної скарги, що суд не виконав вимоги частин першої-третьої статті 185 ЦПК України, не перевірив правильність найменування позивача та суми судового збору, яка підлягала до сплати, не надав термін для усунення недоліків, не повернув позовну заяву позивачу, не є підставою для скасування судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних, оскільки справа має значний суспільний інтерес, помилково призначив розгляд справи у спрощеному провадженні є необгрунтованими, з огляду на таке.

В ухвалі Бородянського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року суд зазначив, що позовна заява відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України та ухвалив провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

03 квітня 2020 року Бородянський районний суд Київської області у судовому засіданні розглянув заяву ОСОБА_1 із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Суд першої інстанції не встановив обов`язкового розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, зазначивши в судовому рішенні, що позивач не порушує питання про виселення неповнолітньої особи з постійного місця проживання, а виходячи з обставин, що викладені у відзиві, розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, враховуючи предмет доказування вона є справою незначної складності.

Верховний Суд зазначає, що неодноразове подання заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження є правом особи та не свідчить, що суд зобов`язаний розглядати справу за правилами загального позовного провадження, оскільки підстав визначених частиною шостою статті 19 ЦПК України суд не встановив для розгляду такої категорії справ.

Доводи касаційної скарги, що суд відмовив у зупиненні провадження у справі, що переглядається, до розгляду справи № 939/1856/20, в якій ОСОБА_1 оскаржує законність статусу РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ не є обов`язковою підставою для скасування судових рішень. Суд не встановив об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, у якій ОСОБА_1 оспорює зміну керівника релігійної організації, запис про державну реєстрацію змін до установчих документів, розпорядження про реєстрацію нових редакцій статутів, реєстрація прав на земельну ділянку, оскільки на підставі зібраних у справі доказів Бородянський районний суд Київської області мав можливість встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, про що зазначив в ухвалі від 02 листопада 2020 року.

Щодо заперечення ОСОБА_1 від 28 грудня 2021 року проти прийняття до розгляду Верховним Судом відзиву РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ на касаційну скаргу, то Верховний Суд зазначає таке.

Ухвала Верховного Суду від 23 вересня 2021 року про відкриття касаційного провадження у справі та витребування матеріалів справи з касаційною скаргою направлена на адресу РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ, однак зазначені матеріали повернені на адресу суду касаційної інстанції 29 жовтня 2021 року з відміткою «за закінчення терміну зберігання». 08 листопада 2021 року ці матеріали повторно направлені на адресу РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення таке отримано РЕЛІГІЙНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ 30 листопада 2021 року.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини сьомої статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

В ухвалі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року встановлено строк на подання відзиву до 23 жовтня 2021 року, тобто протягом місяця.

РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ отримала ухвалу про відкриття касаційного провадження 30 листопада 2021 року, відповідно до поштового штемпеля на конверті направила відзив на касаційну скаргу 07 грудня 2021 року, отже, відзив подано у строк, визначений ЦПК України.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та їм надана правова оцінка.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не є повноваженнями суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року підлягає поновленню.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року, з урахуванням ухвали Бородянського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року, та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко