Постанова

від 11.04.2022 по справі 552/5250/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 552/5250/19

провадження № 61-8420св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), Державне підприємство «Сетам»,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Полтавського міського округу Святецька Ірина Вікторівна, Маляр Тетяна Миколаївна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Сетам», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Полтавського міського округу Святецька І. В., державний реєстратор Маляр Т. М., про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконними рішень, про виділ в натурі земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником ѕ житлового будинку з частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 грудня 2017 року ОСОБА_2 успадкував від ОСОБА_5 частину цього житлового будинку. Зазначає, що ОСОБА_5 за час життя не було зареєстровано частини спадкового майна, як окремий об`єкт власності.

Зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року поділено житловий будинок і господарські споруди між ним і ОСОБА_5 у частках ѕ і ј відповідно.

За державним актом серія ЯГ № 668223 земельна ділянка на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_2 не отримав та не зареєстрував своє право на спадкову частину вказаної земельної ділянки.

Оскільки ОСОБА_1 є власником ѕ будинку, то має право на виділ в натурі ѕ земельної ділянки.

Зазначав, що ОСОБА_2 ігнорує правила добросусідських правовідносин, здійснив самочинне будівництво на частині земельної ділянки, що є у спільному користуванні, перешкоджаючи позивачеві реалізовувати право власності на спільну земельну ділянку.

На підставі викладеного, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудовану споруду на земельній ділянці спільного сумісного користування;

- скасувати рішення від 05 грудня 2017 року № 38523317 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Полтавської обласної філії державного підприємства «Будинок Юстиції» Маляр Т. М.;

- скасувати рішення від 09 грудня 2017 року № 38627161 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Святецькою І. В., стосовно садибного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І. В. на ім`я ОСОБА_2 ;

- визначити частки у спільній сумісній власності на земельну ділянку розміром 783 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310136400:14:006:0073: за ним - на ѕ частини, за ОСОБА_2 - на ј частину;

- припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку за державним актом серія ЯГ № 668223 на АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , кадастровий номер 5310136400:14:006:0073.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Полтавського міського округу Святецька І. В., про виділення в натурі частки земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були співвласниками садиби АДРЕСА_1 .

На думку заявника, рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року про поділ домоволодіння в натурі та встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою було реалізовано співвласниками.

Оскільки рішенням Київського районного суду від 02 листопада 2009 року встановлений порядок користування спільною земельною ділянкою, то ОСОБА_2 має право на виділ в натурі земельної частки відповідно до розміру, який встановлений вказаним рішенням суду, тобто 12/29 частин.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 просив суд:

- визначити, що розмір частки ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільній сумісній власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, становить 12/29, а розмір частки ОСОБА_1 становить 17/29;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на земельну ділянку, 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 12/29 частин земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 , відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 668224, виданого 19 квітня 2007 року, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 ;

- виділити у власність ОСОБА_2 в натурі з майна, що є у спільній частковій власності, земельну ділянку площею 324 кв. м, що складає 12/29 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено частки співвласників у праві спільної сумісної власності земельної ділянки площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: за ОСОБА_1 - 17/29 частини, за ОСОБА_5 - 12/29 частини.

Право спільної сумісної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 12/29 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року, яким визначено порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (спадкоємець - ОСОБА_2 ), є чинним, а тому відсутні підстави для неврахування його судом. При таких обставинах, визначення часток та виділ в натурі земельної ділянки слід виконувати відповідно до розмірів 17/29 - за ОСОБА_1 і 12/29 - за ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд вважав їх недоведеними.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року рішення місцевого суду у частині вирішення позовних вимог про визначення часток у спільній сумісній власності на землю та поділ в натурі земельної ділянки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 таким чином: ОСОБА_1 - ѕ, ОСОБА_2 - ј.

Поділено в натурі земельну ділянку площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , згідно з висновком експерта № 14-20 від 04 грудня 2020 року.

ОСОБА_1 виділено у власність земельну ділянку площею 587 кв. м (на плані зафарбовано синім кольором) з такими межами: з боку земельної ділянки житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник», АДРЕСА_2 , довжина межової лінії складає: 3.31 м, 1.69 м, 5.39 м, 5.78 м; з боку земельної ділянки на АДРЕСА_3 довжина межової лінії складає: 25.62 м, 6.49 м; з боку земельної ділянки міської ради ( АДРЕСА_1 ) довжина межової лінії складає: 2.03 м, 14.92 м; з боку земельної ділянки по АДРЕСА_4 довжина межової лінії складає: 3.14 м, 12.10 м, 7.47 м; з боку земельної ділянки виділяється у власність ОСОБА_2 , довжина межової лінії складає: 0.6 м, 4.24 м, 2.77 м, 12.9 м, 3.41 м, 5.63 м.

ОСОБА_2 виділено у власність земельну ділянку площею 196 кв. м (на плані зафарбовано червоним кольором) з такими межами: з боку земельної ділянки на АДРЕСА_5 довжина межової лінії складає 10.42 м; з боку земельної ділянки житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник», АДРЕСА_2 , довжина межової лінії складає: 2.22 м, 0.83 м; з боку земельної ділянки, що виділяється у власність ОСОБА_1 , довжина межової лінії складає: 5.63 м, 3.41 м, 12.90 м, 2.77 м, 4.24 м, 0.6 м; з боку земельної ділянки на АДРЕСА_4 довжина межової лінії складає: 12.54 м, 0.98 м, 9.16 м.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 783 кв. м, кадастровий номер 5310136400:14:006:0073, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Тому поділ земельної ділянки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 слід здійснити відповідно до розміру їхніх часток у праві власності на жилий будинок та господарські споруди.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в іншій частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції в цій частині дав правильну оцінку наданим у справу доказам і встановленим фактичним обставинам та зробив правильний висновок про необґрунтованість таких вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази в їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. Зупинено дію постанови Полтавського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

10 червня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Установлено, що підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 1980 року, посвідченого Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на ј частину жилого будинку з часткою надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником ѕ частини жилого будинку з частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 липня 2003 року, виданого Другою Полтавською державною нотаріальною конторою.

Рішенням Київської районної у м. Полтаві ради № 458 від 12 вересня 2006 року передано у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що мешкають на АДРЕСА_1 , із земель житлової та громадської забудови, земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 783 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 668223, № 668224, виданих 19 квітня 2007 року, земельна ділянка, площею 783 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: землі житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Частки співвласників не визначені.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-4426/09 визнано за ОСОБА_1 право власності, у тому числі на самочинні перепланування та добудовані частини будинку АДРЕСА_1 , а саме на частину будинку «А-1», квартира № 1 , що в цілому складається з передпокою 1-1 площею 10 кв. м, кухні 1-4 площею 13,3 кв. м, кімнати 1-5 площею 14,5 кв. м, кімнати 1-6 площею 18 кв. м, вбиральні поєднаної 1-7 площею 8 кв. м, передпокою 1-8 площею 14,7 кв. м, передпокою 1-9 площею 21 кв. м, кімнати 1-10 площею 10,9 кв. м, кімнати 1-11 площею 9 кв. м, гаражу «Г», погребу «г», огорожі № 1, хвіртки № 2.

Припинено спільну часткову власність на домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом виділення в окрему одиницю нерухомого майна і визнання за ОСОБА_1 прав власності на частину будинку № «А-1», квартира № 1 , що в цілому складається з передпокою 1-1 площею 10 кв. м, кухні 1-4 площею 13,3 кв. м, кімнати 1-5 площею 14,5 кв. м, кімнати 1-6 площею 18 кв. м, вбиральні поєднаної 1-7 площею 8 кв. м, передпокою 1-8 площею 14,7 кв. м, передпокою 1-9 площею 21 кв. м, кімнати 1-10 площею 10,9 кв. м, кімнати 1-11 площею 9 кв. м, гаражу «Г», погребу «г», огорожі № 1, хвіртки № 2 як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Визначено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 2 висновку будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2009 року.

Виділено в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 459 кв. м, в тому числі під частиною житлового будинку «А-1», гаражем «Г», погребом «г».

Виділено в користування ОСОБА_5 земельну ділянку площею 324 кв. м (на плані зафарбовано в синій колір), в тому числі під частиною житлового будинку літ. «А-1», сараєм літ. «а1», вбиральнею літ. «Б».

Лінію розподілу земельних ділянок встановлено по умовним точкам 1, ІІ,ІІІ,ІУ з лінійними промірами від точки І до точки ІІ, розмір складає 4,5 м, від точки ІІ до точки ІІІ розмір складає 3,5 кв. м, від точки ІІІ до точки ІУ розмір складає 12,65 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2016 року ОСОБА_5 у віці 81 років померла, про що у державному реєстрі актів цивільного стану, зроблено відповідний запис № 924 та видано свідоцтво про смерть.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого 07 грудня 2017 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Святецькою І. В., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її онук ОСОБА_2 .. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з садибного (індивідуального) житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5310136400:14:006:0073.

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І. В. від 29 січня 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку в АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належала ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що відповідно до державного акта на земельну ділянку ЯГ 668224, виданого Київською районною у м.Полтаві радою 19 квітня 2007 року, власниками земельних ділянок зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , власність зазначена як «спільна сумісна».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 17 вересня 2019 року, ОСОБА_2 належить згідно із свідоцтвом про право на спадщину, серія та номер 3823, виданого 07 грудня 2017 року Приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Святецькою І. В., садибний (індивідуальний) житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 29,4 кв. м, житловою площею 11,4 кв. м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 5310136400:14006:0073, який складається з сараю 1а, вбиральні Б, погрібу 5а, огорожі 3, воріт огорожі 4, колонки питної 7, ями вигрібної 9. ОСОБА_1 належить 3/4 частини садиби на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04 липня 2003 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, за № 1-1124, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 85 709 грн, в тому числі збудованого самовільно: сіни літ. а3, самовільно переплановано в буб А-1: кухня 1-4 пл.15,5 кв. м, кухня 2-5 пл. 3,8 кв. м.

Висновком № 14-20 від 04 грудня 2020 року судової земельно-технічної експертизи встановлено, що розділити земельну ділянку з кадастровим номером 5310136400:14:006:0073, площею 783 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників: ѕ - ОСОБА_1 , ј- ОСОБА_2 технічно можливо.

В дослідній частині висновку запропоновано варіант поділу земельної ділянки площею 783 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5310136400:14:006:0073) відповідно до часток співвласників: ѕ - ОСОБА_1 , ј - ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов`язання знести самочинно збудовану споруду, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, постанова апеляційного суду в цій частині вимог в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно зі статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Результат системного аналізу статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників і технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

До аналогічного правового дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц (провадження № 61-40289св18).

У відповідності до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у діючій редакції у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час придбання позивачем частки у спірному домоволодінні, визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому слід ураховувати, що положеннями частини четвертої статті 120 ЗК України (у зазначеній редакції) визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Таким чином, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у відповідній редакції слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04 липня 2003 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, за № 1-1124, належить ѕ частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновком № 14-20 від 04 грудня 2020 року судової земельно-технічної експертизи встановлено, що розділити земельну ділянку з кадастровим номером 5310136400:14:006:0073, площею 783 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників: ѕ - ОСОБА_1 , ј- ОСОБА_2 технічно можливо.

В дослідній частині висновку судовим експертом запропоновано варіант поділу земельної ділянки площею 783 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5310136400:14:006:0073) відповідно до часток співвласників: ѕ - ОСОБА_1 , ј - ОСОБА_2 .

При таких обставинах апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що поділ земельної ділянки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 слід здійснити відповідно до розміру їхніх часток у праві власності на жилий будинок та господарські споруди.

Посилання у касаційній скарзі на відступлення від закріпленого іншим судовим рішенням порядку користування спірною земельною ділянкоюспростовується змістом вказаного рішення суду, іншими матеріалами права,

висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, у відповідності до яких визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників і технічна можливість виділу частки або поділу нерухомого майна відповідно до часток співвласників.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює дію постанови Полтавського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити дію постанови Полтавського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов