Постанова

від 11.04.2022 по справі 260/4374/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/4374/20 пров. № А/857/21687/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рибачука А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів Кухти О.В.,

третьої особи Павленко О.Ю.,

представника третьої особи Майстренко Н.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування дозволу,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Плеханова З.Б.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

11 грудня 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися в суд з адміністративним позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просили: визнати дії Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області щодо видачі ОСОБА_2 Дозволу на виконання будівельних робіт від 29 травня 2009 року за № 880, з реконструкції з розширенням власних нежитлових приміщень №1, 2 на власній земельній ділянці по АДРЕСА_1 під торгово-офісні приміщення та житло в м. Ужгород протиправними; визнати дозвіл на виконання будівельних робіт від 29 травня 2009 року за № 880 виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області на ім`я ОСОБА_2 з реконструкції з розширенням власних нежитлових приміщень №1, 2 на власній земельній ділянці по АДРЕСА_1 під торгово-офісні приміщення та житло в м. Ужгород - незаконним та його скасувати.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано дії Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області щодо видачі ОСОБА_2 дозволу на виконання будівельних робіт № 880 від 29.05.2009 року протиправними. Визнано протиправним та скасовано дозвіл № 880 від 29.05.2009 року Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області на виконання будівельних робіт з реконструкції з розширенням владних нежитлових приміщень № 1,2 на власній земельній ділянці по АДРЕСА_1 під торгово-офісні приміщення та житло в м. Ужгород.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про подання доказів понесених учасником судових витрат, до якого долучила відповідні докази на понесення витрат, які нею були понесені за подачу апеляційних скарг на ухвали, за отримання послуг адвокатів.

Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року в задоволенні клопотання про подання доказів понесених учасником судових витрат по адміністративній справі відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 у даній справі не була стороною, а мала статус третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляла самостійні вимоги щодо предмета спору, а отже понесені нею витрати розподілу в порядку ст. 139 КАСУ не передбачені, оскільки встановлюють правила тільки для сторін по справі.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване додаткове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивачами подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що суд першої інстанції вірно вирішив питання щодо клопотання ОСОБА_2 про подання доказів понесених учасником судових витрат, оскільки вона у даній справі не була стороною.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та її представник апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях покликались на доводи в ній викладені.

Позивач - ОСОБА_4 та представник позивачів щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідачі явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника позивачів, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване додаткове рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь заявниці понесених судових витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно із ст.42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи.

Статтею 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ст. 134 КАСУ витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Частиною 2 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно з ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

За приписами статті 132 КАС України законодавець розрізняє судовий збір і витрати, пов`язані з розглядом справи, як такі, що є різними видами судових витрат.

Як вже зазначено вище, особливості розподілу судових витрат, понесених третіми особами під час розгляду адміністративної справи визначено ч. 11 ст. 139 КАС України.

Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Таким чином, судові витрати, понесені третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, мають відшкодовуватися в тому ж порядку, у якому відшкодовувалися б судові витрати відповідача, розподіл судових витрат має здійснюватися в порядку, передбаченому частиною другою статті 139 КАС України.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 480/6187/20, від 22 січня 2020 року в справі №808/2832/17.

Колегія суддів зазначає, що у даному ж випадку, третя особа заперечувала проти позову та підтримувала позицію відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, з огляду на що, передбачено відшкодування документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз та не передбачає відшкодування інших судових витрат, зокрема, витрат на надання правової допомоги адвокатом третій особі, при ухваленні рішення на користь такого суб`єкта.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 серпня 2019 року №666/754/16-а, відповідно до яких загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачеві - суб`єкту владних повноважень - можуть компенсуватися лише документально підтверджені витрати, пов`язані із залученням свідків і проведенням судових експертиз, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести всі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, учиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження в можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах з органами публічної влади.

Враховуючи вищенаведене, розподілу в порядку ч. 2 ст. 139 КАС України підлягають лише документально підтверджені витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки в даній справі відсутні документально підтвердженні докази таких витрат, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що понесені третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору витрати не підлягають розподілу в порядку ст. 139 КАС України.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване додаткове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 260/4374/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 19 квітня 2022 року.