Ухвала

від 22.02.2022 по справі 524/3423/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 524/3423/20

провадження № 61-2757ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костянецький Антон Григорович, на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 серпня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 січня

2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Прокоп Олександр Едуардович, про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року Акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми)

(далі - приватний нотаріус Кременчуцького МНО Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми)

Прокоп О. Е., про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що на примусовому виконанні тривалий час перебувають виконавчі листи, видані на підставі рішень Крюківського районного суду міста Кременчука від 04 грудня 2009 року та від 03 квітня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрексімбанк» грошових коштів. Рішення судів досі є невиконаними, тому що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання грошових зобов`язань.

Під час виконавчого провадження банку стало відомо, що ОСОБА_2

є власником нерухомого майна, а саме - будівель та споруд

виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісної будівлі? розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , яке перебувало в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль»

зі строком виконання зобов`язання за договором до 21 лютого 2017 року включно.

11 жовтня 2017 року державний виконавець Крюківського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького Міського управління юстиції (далі - Крюківський ВДВС Кременчуцького МУЮ) о 13 год. 07 хв. 14 сек. зареєстрував обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_2 ; підстава - постанова про арешт майна боржника. В той же день о 18 год. 50 хв. приватний нотаріус Кременчуцького МНО Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Прокоп О. Е. посвідчив договір про припинення зобов`язань переданням відступного, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно у рахунок виконання нею зобов`язань за договором позики від 11 квітня 2017 року в сумі 1 600 000 грн. У такий спосіб ОСОБА_2 перестала бути власником зазначеного майна і зробила неможливим виконання за його рахунок судового рішення на користь АТ «Укрексімбанк».

Оскільки банк заперечує дійсність спірного правочину і зазначає, що його права порушені; договір є фіктивним, а відповідач ОСОБА_2 діяла недобросовісно, АТ «Укрексімбанк» просило суд:

- визнати недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного, який було укладено 11 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 22784221 від 11 жовтня 2017 року, яке було прийнято приватним нотаріусом Кременчуцького МНО Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми)

Прокопом О. Е.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 серпня 2021 року позов АТ «Укрексімбанк» задоволено.

Визнано недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 11 жовтня 2017 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Прокопом О. Е., реєстраційний номер 2075.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(місто Суми) Прокопом О. Е., індексний номер 22784221 від 11 жовтня

2017 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2022 року рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області

від 18 серпня 2021 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач довів належними та допустимими доказами недобросовісність поведінки ОСОБА_2 , як сторони правочину, яка, будучи обізнаною про грошові зобов`язання перед кредиторами та оціночну вартість нерухомого майна, зловживаючи своїм правом на шкоду інтересам кредитора, відчужила його на користь

ОСОБА_1 .

Разом з тим, оскільки реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 відбулася на підставі правочину, визнаного судом недійним, позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також підлягають задоволенню,

з відновленням реєстрації права власності на об`єкти нерухомості

за ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі, поданій 18 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костянецький А. Г., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України

(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),

а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що 17 листопада 2006 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір (для кредиту на придбання нерухомості), відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у сумі 98 000 доларів США, з кінцевою датою погашення - 15 листопада

2021 року на купівлю семикімнатної квартири АДРЕСА_2 , вартістю 707 000 грн,

згідно з інвестиційним договором від 12 січня 2006 року.

Заочним рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 04 грудня 2009 року у справі № 2-1191/2009 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2006 року

в розмірі 697 284,24 грн (рішення набрало законної сили).

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - семикімнатну квартиру

АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки на рівні заставної вартості, визначеної договором іпотеки від 17 листопада 2006 року,

в розмірі 894 880 грн.

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 03 квітня

2012 року у справі № 2-2307/2011 стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь на користь ПАТ «Укрексімбанк» борг в сумі 337 088,83 грн та 24 921,79 доларів США (рішення набрало законної сили).

На підставі рішень Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 04 грудня 2009 року та від 03 квітня 2012 року видані виконавчі листи від 25 березня 2010 року № 2-1191 та від 05 червня 2012 року № 2-2307 щодо боржника ОСОБА_2 , які перебувають

на примусовому виконанні у Крюківському ВДВС Кременчуцького МУЮ

(ВП № 38644688, ВП № 33143989).

Суди також встановили, що боржник ОСОБА_2 є власником нерухомого майна - торгово-офісної будівлі, яка розташована на

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 5359909. Зазначене майно перебувало в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до довідки про оціночну вартість нерухомого майна нерухоме майно, вартість якого у 2008 році іпотекодержателем АТ «Райфайзен Банк Аваль» була оцінена у 2 258 700 доларів США, станом на 17 серпня 2021 року може коштувати 60 445 111,08 грн.

11 жовтня 2017 року державний реєстратор о 13 год. 07 хв. 14 сек. зареєстрував обтяження за № 22790149 на підставі постанови про арешт майна боржника у ВП № 51164988

Також 11 жовтня 2017 року приватний нотаріус Кременчуцького МНО Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(місто Суми) Прокоп О. Е. о 15 год. 33 хв. 20 сек. перевіряв наявність обтяжень на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта 1197853104 та з`ясував, що обтяжень на об`єкт немає; перевірено інформацію щодо наявності обтяжень за суб`єктом ОСОБА_2 .

Станом на 15 год. 34 хв. 06 сек. 11 жовтня 2017 року у Реєстрі була наявна інформація про наявність обтяження за № 22772184, зареєстрованого державним виконавцем 11 жовтня 2017 року о 13 год. 07 хв. 14 сек., а також заборони на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 4540152 на підставі договору іпотеки.

Заборони з реєстраційними номерами обтяжень 4540152 та 6528251 знято 11 жовтня 2017 року на підставі листів АТ «Райффайзен банк Аваль». Станом на 18 год. 31 хв. 08 сек. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, заборона державного виконавця Горбульова А. В. на підставі постанови про арешт нерухомого майна за суб`єктом ОСОБА_2 була відсутня.

Станом на 18 год. 39 хв. 11 жовтня 2017 року щодо суб`єкта - боржника ОСОБА_2 інформація про заборону в Єдиному реєстрі боржників відсутня.

11 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького МНО Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Прокопом О. Е. припинено заборону відчуження та іпотеку зазначеного нерухомого майна, а о 18 год. 38 хв. 03 сек. ним же посвідчено договір про припинення зобов`язань переданням відступного, відповідно до умов якого ОСОБА_2 на виконання зобов`язань за договором позики, укладеним між нею та позикодавцем ОСОБА_1 , передала їй у власність в якості відступного будівлі та споруди виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісної будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони оцінили вартість відчужуваних будівель у 1 150 000 грн; зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 на суму 1 600 000 грн припинилися, а також припинилося її право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Власником майна стала ОСОБА_1 , і проведена реєстрація цього права власності.

11 жовтня 2017 року державний виконавець о 13 год. 07 хв. 14 сек. зареєстрував заяву про державну реєстрацію обтяження, реєстраційний номер заяви 246057, а також вчинив інші реєстраційні дії із зазначеним номером заяви. Остання дія того дня відбулася о 18 год. 33 хв. 23 сек. - формування інформаційної довідки з Державного реєстру прав за суб`єктом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрексімбанк», як на підставу своїх порушених прав, зазначало, що його права порушені, оскільки спірний договір є фіктивним, а відповідач ОСОБА_2 діяла недобросовісно.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та зловживання своїми правами.

При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), та послатися на спеціальну правову норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), а також в ухвалах Верховного Суду

від 06 березня 2020 року у справі № 462/2990/14-ц (провадження

№ 61-3314ск20) та від 11 листопада 2021 року у справі № 333/4033/20 (провадження № 61-17514ск21).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.

У наведеній ситуації принципове значення має саме правова поведінка відчужувача, оскільки за виконання грошового зобов`язання він як боржник відповідає усім своїм майном, яке може забезпечувати процес виконання судового рішення. Обізнаність боржника про грошове зобов`язання та одночасне вчинення дій із відчуження належного йому майна дає підстави для ініціювання стягувачем відповідного спору під час вирішення якого судами здійснюється оцінка таких дій боржника та надається правова кваліфікація вчиненого ним правочину, та як наслідок, зокрема визнання договору дарування фіктивним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня

2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19),

від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), а також у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі

№ 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій вважали, що оспорювані електронні торги порушують право власності позивача, а допущені ДП «Сетам» порушення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, стосуються його прав як боржника, який має законні очікування щодо належного здійснення виконавчого провадження та законного продажу його майна. Таким чином, правочин з продажу майна позивача за більшою ціною вочевидь не порушує прав чи законних інтересів боржника. Виходячи з цього, Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до дійсних мотивів звернення позивача з позовною заявою, вбачаючи у нього намір уникнути виконання судового рішення, ухваленого в 2011 році, на яке направлене виконавче провадження, в межах якого здійснений продаж майна відповідача

в 2017 році.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження

№ 14-436цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року

у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) предметом позову

є звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд вказав, що апеляційний суд безпосередньо не дослідив оспорюваний правочин, який є предметом спору. Суд також не врахував, що договір, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір; не перевірив доводів позивача про те, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу.Отже, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), а також у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження

№ 61-17511св19), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, не є суперечливими, а їхні фактичні обставини, предмет позовних вимог та правове регулювання відрізняються.

Верховний Суд також зауважує, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Посилання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костянецький А. Г., на те, що вона є добросовісним набувачем за спірним договором не мають правового значення, бо предметом спору у справі є визнання правочину недійсним, а не витребування майна з добросовісного набувача.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костянецький А. Г., про зупинення дії рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 серпня 2021 року

та постанови Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2022 року

до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Прокоп Олександр Едуардович, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костянецький Антон Григорович, на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 серпня 2021 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк