Постанова

від 20.04.2022 по справі 509/4969/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4853/22

Номер справи місцевого суду: 509/4969/21

Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Борогана Валентина Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду м. Одеси від 28 вересня2021 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, -

встановив:

21 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Одночасно,21вересня 2021року ОСОБА_2 звернулась досуду іззаявою прозабезпечення позовушляхом накладенняарешту наземельну ділянку,площею 0,0215га,розташовану заадресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номер:5123755800:01:003:4809,належну направі власності ОСОБА_1 ,та збудованийі невведений уексплуатацію житловийбудинок (об`єктнезавершеного будівництва),що знаходитьсяназемельній ділянціза адресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номер:5123755800:01:003:4809, посилаючисьна те,що невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено. Суд наклав арешт:

на земельну ділянку, площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:01:003:4809, належну на праві власності ОСОБА_1 , та

на збудований, однак не введений у експлуатацію житловий будинок (об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:01:003:4809.

В апеляційній скарзі адвоката Бороган Валентин Володимирович в інтересах відповідача ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись порушення судом норм процесуального права.

На підставі ст. 29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», у виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02.03.2022р. та 16.03.2022р., узв`язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р.,керуючисьстаттею 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», враховуючи рішенняРади суддів України №9від24.02.2022р. та рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022р. щодо роботи судів в умовах воєнного стану,з метоювжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано Розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, до якого внесені зміни розпорядженням №2 від 16 березня 2022 року, відповідно до п.п. 3-4 якого:

Зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, підрозділів територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя, розгляд цивільних справ продовжитибез участі учасників провадженняв приміщенні Одеського апеляційного суду.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно. Позивачу ОСОБА_2 судова повістка надсилалась на зазначену нею адресу, однак поштова кореспонденція повернулась із відміткою «адресат відсутній».

Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнаваласьапеляційним судом обов`язковою.

Відповідно до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 21 квітня 2022 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів,на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановленихцим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свободчи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ізчастинами 1,2статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

В силу вимог частини 3статті 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспектіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи із наступного.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

«Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків».

«При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги» (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року №5).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи такожє основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце в системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, що «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, ай право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формальногоставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Аналізуючи зазначені норми права та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не пересвідчився в тому, що позивач не навів правових підстав забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на майно,не надав докази на підтвердження необхідності забезпечення позову, саме у такий спосіб, не навів мотивів щодо співмірностііз заявленими вимогамиміж сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не перевірив наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішеннята безпідставно вирішив питання про задоволення заяви про забезпечення позову, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції й постановлення нового рішення про залишення заяви про забезпечення позову без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п остановив:

Апеляційну скаргу адвоката Борогана Валентина Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Овідіопольського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року про забезпечення позову скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 21 квітня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік