Рішення

від 11.04.2023 по справі 509/4969/21

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/4969/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладання шлюбу, визнання земельної ділянки та незавершеного будівництвом об`єкту нерухомості об`єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області, із вищевказаною позовною заявою, вимоги якої в подальшому збільшила та в остаточній редакції від 16 грудня 2021 року, в якій просила суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (відповідач 1), без шлюбу у період з 02.02.2005 року по 15.01.2021 року; визнати земельну ділянку площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809 та збудований, однак не введений у експлуатацію житловий будинок (об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться на земельній ділянці адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003-4809, посвідчений приватним нотаріусом; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши у право власності ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123155800:01:003:4809, посвідчений приватним нотаріусом. Разом із позовною заявою було подана заява про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на земельну ділянку, площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:01:003:4809, належну на праві власності ОСОБА_4 (відповідач 2) РНОКПП НОМЕР_1 та збудований, однак не введений в експлуатацію житловий будинок (об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:01:003:4809.

Відповідач та його представник ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Печериця В.П. позовв підтримала та просила його задовольнити.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 2005 року по січень 2021 року проживали разом, спілкувались як подружжя, вели спільне господарство, планували своє спільне життя, обговорювали питання фінансового характеру, були пов`язані спільним побутом, надавали один одному матеріальну та моральну підтримку, мали взаємні права та обов`язки, ходили разом в гості, разом святкували дні народження та інші свята, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка.

Дані обставини було підтверджено свідками ОСОБА_6 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , і який є двоюрідним братом ОСОБА_3 , та ОСОБА_7 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , який знає ОСОБА_3 з 2013 року, який працював з ним та був другом родини.

За час спільного проживання (Сторін, ведення спільного господарства із відповідачем ОСОБА_3 ними набуто у власність земельну ділянку, площею 00215 та, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809, яка було оформлена на Відповідача та на якій було збудовано будинок, який не введено в експлуатацію.

Відповідач 1 Без її відома та без згоди позивачки здійснив відчуження їх спільного сумісного майна, а само: вищезазначеної земельної ділянки на користь відповідача ОСОБА_4 , про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурським Г.М. від 23.01.2019 року, реєстровий номер 23.

Позивачка вважає, що такі дії відповідача 1 порушують її законні права як власника майна, оскаржуваний правочин вчинено у порушення вимог цивільного законодавства, у зв`язку із чим підлягає судом визнанню недійсним.

Відповідач не згодний з доводами позивача та вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували спільне проживання позивача з відповідачем 1 у період з 2005 року по січень 2021 року, також, відповідач вважає, що позивачем не було доведено жодної складової сім`ї, які передбачені ст.3 СК України, тому вважає заявлені позовні вимоги незаконними та такими, що не підлягають задоволенню зважаючи на наступне. Відповідач зазначає у своїх поясненнях, що матеріали справи не містять докази, які б підтверджували, що у сторін був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, що у них були спільні витрати та придбання майна в інтересах сім`ї.

Також, відповідач вважає, що при встановлення факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у поняті домогосподарство. На думку Відповідача Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повність або частково об`єднують та витрачають кошти.

Оскільки позивачем, на думку відповідача, не було доведено факт ведення спільного домогосподарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, тому за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України вважати майно (спірну земельну ділянку) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловіку, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагаєст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1ст. 81 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК Українивстановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю.

Згідно із ст.74 СК України Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За змістом ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Відповідно до ст. 63 Сімейного Кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленості між ними.

Згідно ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Згідно ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним (лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків Його недійсності буде встановлено (наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, (який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Отже, метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі statusquo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину

Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК України на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Такої ж думки дійшов Верховний Суд України у своїй Постанові від 25.05.2016 у справі № 6605цс16, де зазначив, що«…з огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 24, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/ відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав»

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 2005 року по січень 2021 року проживали разом, як подружжя, вели спільне господарство, планували своє спільне життя, були пов`язані спільним побутом, надавали один одному матеріальну та моральну підтримку, мали взаємні права та обов`язки, ходили разом в гості, разом святкували дні народження та інші свята, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка.

В матеріалах справи міститься договір користування майном 2018 року, що засвідчує факт спільного проживання Позивача та Відповідача 1.

Також, матеріали справи містять фотознімки, які були долучені учасниками справи та підтверджують доводи позовної заяви і не спростовують їх.

Також, в матеріалах справи містить інформаційну довідку про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 5123755800:01:003:4809 з якої вбачається, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_4 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 за ним зареєстровано земельну ділянку, номер запису про право в державному реєстрі прав 29970950.

11 квітня 2023 року у судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_6 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , пояснив, що є двоюрідним братом ОСОБА_3 , що знаходиться з позивачем та відповідачем 1 в дружних стосунках і по теперішній час. Також, ОСОБА_6 повідомив про те, що позивач та відповідач з одного села, що вони проживали разом з Позивачем та її сином як повноцінна сім`я більше 15 років спочатку в будинку Позивача в с. Мирнопіллі, а у 2018 році переїхали до м. Одеси та мешкали у передмісті. ОСОБА_6 також зазначив, що він з позивачем та відповідачем разом відпочивали та відвідували сім`ями один одного.

Свідок ОСОБА_7 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , який знає ОСОБА_3 повідомив, що знайомий з відповідачем 1 з 2013 року, що він з відповідачем працювали разом на одному підприємстві, ходили один до одного в гості та що відповідач і позивач до нього приїздили завжди разом.

За час спільного проживання позивача та відповідача 1, ведення спільного господарства, ними було набуто у власність земельну ділянку, площею 00215, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809, яку було оформлено на Відповідача.

Відповідач 1 без відома Позивача та без її згоди здійснив відчуження їх спільного сумісного майна, а само: вищезазначеної земельної ділянки на користь відповідача 2, про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурським Г.М. від 23.01.2019 року, реєстровий № 23.

Окрім того, за час спільного проживання позивача та відповідача 1 та ведення спільного господарства на вищезазначеній земельній ділянці ними було здійснено будівництво житлового будинку, який станом на теперішній час, відповідно встановленого Законом порядку не введено в експлуатацію та не зареєстровано право власності. У зв`язку із відсутністю реєстрації права власності на збудований житловий будинок, в силу положень цивільного законодавства відносно збудованого житлового будинку договору дарування укладено не було.

Суд вважає безперечним факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та факт порушення майнових прав позивача відповідачем 1 шляхом вчинення правочину щодо відчуження належного Сторонам на праві спільної сумісної власності майна, а саме земельної ділянки, без відома Позивачки, без її згоди та поза її волею.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 , рнокпп - НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , рнокпп - НОМЕР_3 без шлюбу у період з 02.02.2005 року по 15.01.2021 року.

Визнати земельнуділянку площею0,0215га,розташовану заадресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номер-5123755800:01:003:4809та збудований,однак невведений уексплуатацію житловийбудинок (об`єктнезавершеного будівництва),що знаходитьсяна земельнійділянці адресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номер-5123755800:01:003:4809об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Гурським Г.М.

Застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши у право власності ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Гурським Г.М.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя В.К.Кочко