Повістка

від 28.11.2024 по справі 509/4969/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-з/813/154/24

Справа № 509/4969/21

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого: Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.04.2023 у складі судді Кочко В.К.,

встановив:

У вересні 2021 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладання шлюбу, визнання земельної ділянки та незавершеного будівництва об`єкту нерухомості об`єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.04.2023 позов ОСОБА_1 задоволено уповному обсязі. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу у період з 02.02.2005 по 15.01.2021. Визнано земельну ділянку площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:01:003:4809 та збудований, однак не введений у експлуатацію житловий будинок (об`єкт незавершеного будівництва), що знаходиться на земельній ділянці адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:01:003:4809 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Гурським Г.М. Застосовано наслідки недійсності правочину, повернуто у право власності ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0215 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123755800:01:003:4809, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Гурським Г.М.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Постановою Одеського апеляційного суду від 29.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.04.2023 скасовано, ухвалено нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. При цьому судом не вирішено питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

04.03.2024 до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення суду, у якій останній просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати, які становлять винагороду адвоката у розмірі 50000 грн за надання правової допомоги, визначеній у Договорі про надання правової допомоги від 12.04.2023.

В судове засідання, призначене на 09.05.2024 сторони не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Борогана В.В. до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 33).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Згідно дост.382 ЦПК Українив резолютивній частині постанови, суд апеляційної інстанції повинен зазначити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 270 ЦПК Україниоднією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.

Частинами другою-п`ятоюстатті 270 ЦПК Українивстановлено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, заяви про зменшення витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.

У ч.3ст. 141 ЦПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

ТобтоЦПК Українипередбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістомстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 рокуу справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12.04.2023 між ОСОБА_3 та Адвокатським бюро «Бороган» укладено договір про надання правової допомоги, згідно п. 2.1. якого Адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надати клієнту наступної правничої допомоги у представництві інтересів клієнта по справі № 509/4969/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.04.2023.

Згідно п.4.1. договору про надання правової допомоги від 12.04.2023, за надання правової допомоги, яка є предметом Договору, згідно пункту 2.1 цього договору, адвокату клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 50 000 грн.

Отже дана сума є фіксованою.

29.02.2024 між ОСОБА_3 та Адвокатським бюро «Бороган» підписано акт приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правової допомоги від 12.04.2023.

Згідно акту приймання-передачі, у відповідності до вимог пунктів 2.1., 4.1 договору про надання правової допомоги від 12.04.2023, адвокатським бюро виконані, а клієнтом прийняті наступні роботи: формування правової позиції, підготовка апеляційної скарги, участь у удових засіданнях по справі №509/4969/21.

Всього за виконану роботу клієнт, протягом 30 календарних днів, з дня підписання цього акту, зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 50000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, від Фарими Д.В. заперечень щодо розміру понесених судових витрат до суду надано не було та не доведено неспівмірності даних витрат.

Колегія суддів враховує практику Верховного Суду, а саме: що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатись у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц); що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу наданих послуг (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12.05.2021 у справі №235/4969/19).

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Так, при дослідженні доказів, що надавались на підтвердження обсягів наданої правничої допомоги в суді апеляційної інстанції встановлено, що остання складалася з формування правової позиції, підготовки апеляційної скарги, участі в судових засіданнях, проте обґрунтованого розрахунку таких витрат не надано, що з огляду на нескладність справи не надає підстав вважати витрати розумними.

Таким чином, проаналізувавши обсяг наданих заявнику послуг в суді апеляційної інстанції, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000 грн.

Керуючись ст.ст.141,270,382,384,389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Ухвалити у справі додаткову постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати за надання правничої допомоги у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, понесених в суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24.12.2024

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

С.М. Сегеда