Постанова

від 13.04.2022 по справі 363/5297/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 363/5297/18

провадження № 61-573св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція»,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., у цивільній справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Київська лісова науково-дослідна станція») з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , у якому просив: поновити строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом; визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1793 щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнати недійсним державний акт серії ЯМ № 086384 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію.

У січні 2019 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , у якому просив: поновити строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом; визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1795 щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт серії ЯМ № 086383 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 3221885200:20:283:0301, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 квітня 2019 року цивільну справу № 363/5297/18 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 363/290/19 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що згідно з розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1793 ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва, що розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯМ № 086384 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300.

Згідно з розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 1795 від 06 жовтня 2011 року ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва, яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯМ № 086383 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3221885200:20:283:0301.

Позивач вказував, що передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки віднесені до земель лісогосподарського призначення та належать на праві постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

Вказував, що Вишгородська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася спірними земельними ділянками, оскільки їх передано у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», а також їх передано для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а для ведення садівництва за рахунок земель лісогосподарського призначення, що суперечить вимогам статей 46, 84 ЗК України та статей 7, 8 ЛК України.

Також зазначав, що процедура вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення потребує обов`язкового погодження органу з питань лісового господарства. Однак Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, що підтверджується листом від 11 січня 2018 року № 04-48/78.

Крім того вказував, що при відведенні у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок не було проведено Державну експертизу проектів землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок.

Вказував, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо лише у вересні 2017 року після отримання листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» від 05 серпня 2017 року № 189 та листа Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 13 вересня 2017 року № 456 з фрагментами публічної кадастрової карти України, якими підтверджено факт відведення спірних земельних ділянок у приватну власність частково за рахунок земель лісового фонду.

Державному агентству лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не було відомо про оспорювані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та видачу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державних актів на спірні земельні ділянки, а тому вважав, що строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними заявами пропущено ним з поважних причин.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, а також, що вони перебували в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Також позивач не довів, що під час прийняття оспорюваних розпоряджень Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області перевищено повноваження у межах своєї компетенції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором належним чином не обґрунтовано підстави для звернення до суду із даним позовом в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором пропущено строк позовної давності та не надано доказів поважності причин його пропуску.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звертаючись до суду з позовом у грудні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» пропустив встановлений законом строк позовної давності.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав помилковим висновок про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року прокурор Київської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позовних вимог та наявності порушення вимог земельного та лісового законодавства під час відчуження спірних земельних ділянок лісового фонду у приватну власність фізичним особам без попереднього їх вилучення з постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, однак невірно застосував норми цивільного законодавства про позовну давність та безпідставно підтримав позицію суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності на момент звернення до суду.

Посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14 в яких вказано, що строк позовної давності має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені; у органів виконавчої влади відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим.

Зазначав, що позовні вимоги про захист прав і законних інтересів держави на землі лісового та водного фондів слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Вишгородського районного суду Київської області.

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року провадження у справі, яка переглядається, було зупинено до закінчення перегляду в касаційному суді Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, згідно розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1793 передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 21 листопада 2011 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 086384 площею 0,1200 га, для ведення садівництва, яка розташована у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300.

Згідно з розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1795 передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1200 га, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 21 листопада 2011 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 086383 площею 0,1200 га, для ведення садівництва, яка розташована у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221885200:20:283:0301.

Згідно з листом Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 13 вересня 2017 року № 456 та наданих ним же фрагментів публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 1, 2 і межами їх таксаційних виділів Старопетрівського лісництва Київської ЛДНС відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, земельні ділянки, зокрема, з кадастровими номерами 3221885200:20:282:0300, 3221885200:20:282:0301 повністю або частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», а саме на 17, 19 виділ 2 кварталу Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» листом №278 від 10 травня 2018 року повідомлено, що складені планшети 1993 року (викопіювання із планово-картографічних матеріалів) погоджувались в органах землевпорядкування.

Згідно із планшетом 2 (лісовпорядкування 1993 року) Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та планшету № 2 (лісовпорядування 2003 року) Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» площа та контури 17, 19 виділ 2 кварталу Старопетрівського лісництва не змінились.

Також, згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства «Київської лісової науково-дослідноїстанції» 2004 року (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) земельні ділянки передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1793, від 06 жовтня 2011 року № 1795, є земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мали відповідні таксаційні характеристики.

Відповідно до листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» від 05 вересня 2017 року № 189, останнє не давало погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3221885200:20:282:0247, 3221885200:20:283:0300, 3221885200:20:283:0301, 3221885200:20:283:0302 на території Лютізької сільської ради Вишгородського району.

З листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 січня 2018 року № 04-48/78 вбачається, що управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3221885200:20:283:0300, 3221885200:20:283:0301, 3221885200:20:283:0302, 3221885200:20:283:0247.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18) (пункт 61), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18) (пункт 62), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19) (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) (пункт 51), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункт 73) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 80) вказано, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158 гс18).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичною особою - відповідачем.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури позовні вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1793 та № 1795 щодо передання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання недійсними державних актів серії ЯМ № 086384 та серії ЯМ № 086383 про право власності на земельні ділянки для ведення садівництва, кадастровий номер 3221885200:20:283:0300 та кадастровий номер 3221885200:20:283:0301, які розташовані на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункт 76).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про визнання незаконними і скасування розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації та визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, однак відмовили у позові застосувавши строк позовної давності, тоді як обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, наведено правовий висновок про те, що під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Оскільки у справі, яка переглядається в касаційному порядку, позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів про право власності на земельні ділянки не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, а не за спливом позовної давності, то посилання заявника в касаційній скарзі на вищевказані правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, є необґрунтованим.

Щодо позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» слід зазначити таке.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20).

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, заявлених в інтересах ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та у цій частині залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), тобто в судовому рішенні Верховного Суду після подання касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в резолютивних частинах (щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог) - залишити без змін.

Таке вирішення спору в означеній частині узгоджується з правовими висновками, наведеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Керуючись статтями 257, 400, 409, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в резолютивних частинах щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог залишити без змін.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, заявлених в інтересах Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція», скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук

О. С. Ткачук