Ухвала

від 21.04.2022 по справі 199/6456/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

22 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 199/6456/21

провадження № 61-2427ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Закрите акціонерне товариство Будівельна компанія «Приоритет», Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична машинобудівна компанія» про визнання права власності, припинення іпотеки та заборони, скасування їх державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Разом із позовом представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на предмет позову - дитячий комбінат № 286, загальною площею 50,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборонити відповідачу, державним реєстраторам та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на вказане нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових права на нерухоме майно.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 серпня 2021 року у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову - відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Ухвалу Амур- Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 серпня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відчуження та заборони вносити зміни.

Заборонено державним реєстраторам, ОСОБА_1 та будь-яким особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам, та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме: дитячий комбінат № 286, що складається з: літ. А - 2, підвалу, а-1-прибудови, загальною площею 1921,2 кв. м, а1 - ганку, а2 ганку, а3 ганку, а4 ганку, а5 ганку, а6 ганку, а7 - ганку, літ. Б - сараю, б1 - ганку, б2 - ганку, б3 - ганку, загальною площею 50,0 кв. м, літ. В - сміттєзбиральника, літ. Г - сараю, г1 - ганку, літ. Д - навісу, літ. Е - навісу, літ. Ж - навісу, літ. З -навісу, літ. I - навісу, літ. К - навісу, № 1 - воріт, № 2 - хвіртки, № 3 - огорожі, № 4 - огорожі, № 5 - басейну, № I - мостіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбаченні чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо вказаного нерухомого майна.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

11 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року і залишити в силі ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 серпня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не взято до уваги, що жодних фактичних обставин, які дозволяють припустити, що відповідач будь-яким чином має намір перешкоджати виконанню можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, у справі не існує. Більше того, як в заяві про забезпечення позову, так і в апеляційній скарзі про наявність таких обставин не зазначено, та не додано жодного письмового доказу, який би свідчив про недобросовісність намірів відповідача. При цьому, судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 638/12183/18, від 24 березня 2021 року в справі № 635/3813/20, відповідно до яких суд при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову повинен виходити із доведеності можливості подальшого утруднення виконання судового рішення без застосування таких заходів. Крім того, на день ухвалення оскаржуваної постанови справа вже була по суті розглянута та 13 грудня 2021 року ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Судом апеляційної інстанцій установлено, що предметом заявлених позовних вимог є визнання права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради на дитячий комбінат № 286, розташований за адресою: вулиця Котляревського, 6, місто Дніпропетровськ, та припинення іпотеки та заборони в Державному реєстру речових прав на спірне нерухоме майно, що внесені на підставі договору іпотеки від 26 лютого 2020 року № 445 та скасування їх державної реєстрації.

Суди апеляційної інстанції пересвідчилися, що між сторонами дійсно виник спір щодо спірного нерухомого майна.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Врахувавши доводи заяви про забезпечення позову та характер спору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову.

Вжитий апеляційним судом захід забезпечення позову є співмірним з вимогами позовної заяви та має тимчасовий характер.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду щодо співмірності застосованого заходу забезпечення позову узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності обставин, які свідчили б про необхідність вжиття обраного ним заходу забезпечення позову, не заслуговують на увагу, оскільки відчуження спірного нерухомого майна, з урахуванням наявності спору стосовно цього майна, тобто існування правової невизначеності щодо права власності на майно дійсно може призвести до ускладнення або ж взагалі неможливості виконання рішення суду.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що на день ухвалення оскаржуваної постанови справа вже була розглянута по суті, не заслуговують на увагу, оскільки це не впливає на правильність оскаржуваного судового рішення, з огляду на те, що рішення суду першої інстанції від 13 грудня 2021 року станом на 15 грудня 2021 року не набрало законної сили.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Закрите акціонерне товариство Будівельна компанія «Приоритет», Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична машинобудівна компанія» про визнання права власності, припинення іпотеки та заборони, скасування їх державної реєстрації, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська