Постанова

від 10.01.2023 по справі 199/6456/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 січня 2023 року

м. Київ

справа № 199/6456/21

провадження № 61-9230св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Закрите акціонерне товариство Будівельна компанія «Приоритет», Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична машинобудівна компанія»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргоюДніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома» (далі - ТОВ «Аксіома»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Закрите акціонерне товариство «Будівельна компанія «Приоритет» (далі - ЗАТ «БК «Приоритет»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична машинобудівна компанія» (далі - ТОВ «УЕМК»), про визнання права власності, припинення іпотеки та заборони, скасування їх державної реєстрації, посилаючись на те, що за проханням Амур-Нижньодніпровської районної ради міста Дніпропетровська рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2001 року № 25/24 «Про надання згоди на прийняття об`єктів у комунальну власність територіальної громади міста» було надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста дошкільного закладу № 286 Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш» імені Артема (далі - ВАТ «Дніпроважпапірмаш»), якому розпорядженням міського голови від 16 січня 2002 року № 54-р присвоєно адресу: вулиця Котляревського, 6. 29 січня 2002 року комісія, до складу якої входили голова правління ВАТ «Дніпроважпапірмаш» Домуша Г. Т. та заступник голови правління по фінансам і обліку ВАТ «Дніпроважпапірмаш», провела обстеження та передала належний ВАТ «Дніпроважпапірмаш» дошкільний заклад № 286 відділу освіти Амур-Нижньодніпровської районної у місті раді. Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 лютого 2002 року № 242 «Про дошкільний заклад № 286 ВАТ «Дніпроважпапірмаш» за адресою: вулиця Котляревського, 6» дошкільний заклад № 286 підпорядковано відділу Амур-Нижньодніпровській у місті раді. Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03 лютого 2003 року № 123 будівлі та споруди колишнього дошкільного закладу № 286 передано з балансу ВАТ «Дніпроважпапірмаш» на баланс відділу освіти Амур-Нижньодніпровської районної у місті ради. Разом з тим 07 квітня 2008 року між ЗАТ «БК «Приоритет», яке зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 27 квітня 1999 року і є юридичною особою приватного права, в особі генерального директора Ракчєєва О. М. (продавець) та ТОВ «УЕМК» в особі директора Карпенко О. І. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме - капітальних будівель та споруд колишнього дошкільного закладу № 286, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року в справі № 12/71-08 визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 07 квітня 2008 року між ЗАТ «БК «Приоритет» і ТОВ «УЕМК», а також визнано за ТОВ «УЕМК» право власності на капітальні будівлі та споруди колишнього дошкільного закладу № 286. При цьому Господарський суд Дніпропетровської області обґрунтував своє рішення в справі № 12/71-08 тим, що ЗАТ «БК «Приоритет» є власником капітальних будівель та споруд колишнього дошкільного закладу № 286. Однак в даному випадку істотними обставинами є те, що органами досудового слідства було встановлено, що при підписанні договорів купівлі-продажу від 02 грудня 1999 року між ВАТ «Дніпроважпапірмаш» в особі голови правління Домущей Г. Т. (продавець) та ВАТ «Дніпропетровський силікатний завод» в особі директора Немцова Ю. Б. (покупець), від 28 січня 2002 року між ТОВ «Дніпропетровський силікатний завод» в особі директора Немцова Ю. Б. (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Металтрейд» (далі - ТОВ «Металтрейд») в особі директора Карпенко О. І. (покупець), від 29 листопада 2004 року між ТОВ «Металтрейд» в особі директора Карпенко О. І. (продавець) та ЗАТ «БК «Приоритет» в особі виконавчого директора Шипко О. Ф. (покупець) підписи директорів підприємств були підроблені, про що свідчить ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року у справі № 199/13472/13-к, якою обвинуваченого ОСОБА_4 (колишнього генерального директора ЗАТ «БК «Приоритет» ) звільнено від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності. Крім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ «Аксіома» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 березня 2009 року, укладеного між ТОВ «Аксіома» та ТОВ «УЕМК», а також - запис про державну реєстрацію іпотеки, підставою для внесення якого став договір іпотеки від 26 лютого 2020 року № 445, укладений між ОСОБА_2 (іпотекодержатель), ТОВ «Аксіома» (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (боржник). 29 квітня 2021 року було вчинено ще два правочини щодо спірного нерухомого майна, а саме: договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за яким до відповідача перейшли права іпотекодержателя, зокрема право задовольнити свої вимоги за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Аксіома», за яким ОСОБА_1 набув право власності на будівлі та споруди колишнього дошкільного закладу № 286. З урахуванням встановленого господарським судом факту підробки підписів у відповідних правочинах будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 , не могли бути предметом вищезазначених договорів. Враховуючи викладене, Дніпровська міська рада просила: визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на дитячий комбінат № 286, розташований за адресою: місто Дніпро, вулиця Котляревського, 6; припинити іпотеку та заборону в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що внесені на підставі договору іпотеки від 26 лютого 2020 року № 445, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О. О., номери записів в реєстрі: 41763500, 41763573, та скасувати їх державну реєстрацію.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав належних, достовірних та допустимих доказів неправомірності набуття права власності на спірне майно відповідачем та попередніми власниками, а також доказів того, що спірне нерухоме майно є власністю міської ради.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року в справі № 12/71-08, яке набрало законної сили та не скасоване, право власності на дитячий комбінат № 286 визнано за ТОВ «УЕМК», то відсутні підстави для визнання за Дніпровською міською радою права комунальної власності на спірний об`єкт нерухомості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У вересні 2022 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Дніпровська міська рада набула у власність дитячий комбінат (колишній садочок) № 286, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ще у 2002 році. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що в ухвалі Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року у справі № 199/13472/13-к, якою обвинуваченого ОСОБА_4 (колишнього генерального директора ЗАТ «БК «Приоритет» ) звільнено від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності, встановлено факт підробки підписів директорів підприємств в договорах купівлі-продажу спірного майна від 02 грудня 1999 року, від 28 січня 2002 року, від 29 листопада 2004 року. Таким чином, спірне нерухоме майно незаконно вибуло з комунальної власності міської ради на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року в справі № 12/71-08, у зв`язку з чим державна реєстрація за відповідачем права власності на це майно є неправомірною.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

25 жовтня 2022 року справа № 199/6456/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року, яке набрало законної сили та не скасоване, у справі № 12/71-08 позов ТОВ «УЕМК» до ЗАТ «БК «Приоритет» про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (капітальних будівель та споруд колишнього дошкільного закладу № 286, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ), укладений 07 квітня 2008 року між ЗАТ «БК «Приоритет» (продавець) та ТОВ «УЕМК» (покупець). Визнано за ТОВ «УЕМК» право власності на дитячий комбінат № 286, що складається з: літ. «А-2» - дитячий комбінат № 286, підвал, а-1 - прибудова, загальною площею 1 921,2 кв. м;а1 -ґанок;а2 - ґанок;а3 - ґанок; а4 - ґанок; а5 - ґанок; а6 - ґанок; а7 - ґанок; літ. «Б» - сарай; б1 - ґанок; б2 -ґанок; б3 -ґанок; літ. «В» - сміттєзбиральник; літ. «Г» - сарай; г1 -ґанок; літ. «Д» - навіс; ліг. «Е» - навіс; літ. «Ж» - навіс; літ. «З» - навіс; літ. «І» - навіс; літ. «К» - навіс; № 1 - ворота; № 2 - хвіртка; № 3 - огорожа; № 4 - огорожа; № 5 - басейн, І - мостіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

ВДержавному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ «Аксіома» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 березня 2009 року, укладеного між ТОВ «Аксіома» та ТОВ «УЕМК», а також - запис про державну реєстрацію іпотеки, підставою для внесення якого став договір іпотеки від 26 лютого 2020 року № 445, укладений між ОСОБА_2 (іпотекодержатель), ТОВ «Аксіома» (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (боржник).

29 квітня 2021 року було вчинено ще два правочини щодо спірного нерухомого майна, а саме:

- договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 лютого 2020 року № 445, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за яким до відповідача перейшли права іпотекодержателя, зокрема право задовольнити свої вимоги за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Аксіома», за яким ОСОБА_1 набув право власності на будівлі та споруди колишнього дошкільного закладу № 286.

Згідно з частиною першою статті 316, частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту у визначений спосіб права власності на майно у судовому порядку є, зокрема, наявність підтвердженого належними доказами права особи щодо такого майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права (невизнання, оспорювання тощо).

Отже, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року, яке набрало законної сили та не скасоване у встановленому законом порядку, право власності на дитячий комбінат № 286, щодо якого виник спір, було визнане за ТОВ «УЕМК», у зв`язку з чим Дніпровською міською радою не доведено належними доказами факт наявності в неї прав щодо такого майна, а отже, й порушення цих прав (невизнання, оспорювання тощо) попередніми власникамита відповідачем, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року у справі № 199/13472/13-к, якою встановлено факт підробки підписів директорів підприємств в договорах купівлі-продажу спірного майна від 02 грудня 1999 року, від 28 січня 2002 року, від 29 листопада 2004 року, у зв`язку з чим дитячий комбінат № 286 незаконно вибув з комунальної власності міської ради на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року у справі № 12/71-08, є неспроможними, оскільки вказана ухвала стосувалася звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 (колишнього генерального директора ЗАТ «БК «Приоритет») від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України за закінченням строків давності та закриття кримінального провадження, а зазначений в її описовій частині короткий виклад наведених досудовим слідством обставин вчинення підробки підписів, не є встановленими судом обставинами. Крім того, суди при розгляді інших справ не можуть ставити під сумнів рішення судів, які набрали законної сили, та надавати цим рішенням правої оцінки, перевіряти їх правильність.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У вищезгаданих постановах, на які послався заявник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 911/3594/17: статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно;

- у справі № 610/1030/18: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна;

- у справі № 916/2791/13: із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності;

- у справі № 145/2047/16-ц: як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Однак на відміну від вищезгаданих справ у справі, яка переглядається, за обставин наявності не скасованого рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, щодо якого виник спір, за іншою особою позивачем не було підтверджено існування в нього права власності на таке майно. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 911/3594/17, № 610/1030/18, № 916/2791/13, № 145/2047/16-ц.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко