Ухвала

від 25.04.2022 по справі 461/6176/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 461/6176/17

провадження № 61-1111ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду

м. Львова від 12 лютого 2020 року, ухвалу Львівського апеляційного суду

від 16 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Снопківське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Снопківське» про зобов`язання здійснити перерахунок розміру плати за послуги утримання будинку та прибудинкової території,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Львівське комунальне підприємство «Снопківське» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись із зустрічним позовом до Львівського комунального підприємства «Снопківське» про зобов`язання здійснити перерахунок розміру плати за послуги утримання будинку та прибудинкової території.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2020 року задоволено позовні вимоги Львівського комунального підприємства «Снопківське». Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Львівського комунального підприємства «Снопківське» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 10 227,67 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовлено.

Ухвалою від 02 вересня 2021 року Львівське комунальне підприємство «Княже місто» залучене до участі у даній справі, як правонаступник Львівського комунального підприємства «Снопківське».

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви Львівського комунального підприємства «Княже місто», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди з тих підстав, що її умови є невиконуваними, оскільки з врахуванням дат, з якими сторонами мирової угоди пов`язується виконання зобов`язання за умовами мирової угоди, такі мали бути виконані ще до її затвердження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2020 року залишено без змін.

15 січня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду

м. Львова від 12 лютого 2020 року, ухвалу Львівського апеляційного суду

від 16 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали, та запропоновано надати документ про сплату судового збору за подання касаційної скарги на судове рішення (або документи, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону), надати копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

У квітні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких підстав.

Право касаційного оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.

Окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

- формулювання застосованого судом висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

- обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

- зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

За загальним правилом, скаржник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи, містить формальне посилання на неправильність та незаконність судових рішень, а також висновки щодо невстановлення певних обставин під час розгляду справи.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано положення статей 19, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Разом із тим, у поданій касаційній скарзі заявником чітко не зазначено в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права чи правові наслідки незастосування норм матеріального (процесуального) права до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирішення спору.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 463/6333/15-ц оцінюється критично, у даному випадку суд касаційної інстанції не вирішував спір по суті, а направив справу на новий розгляд так як судами попередніх інстанцій обставини справи з`ясовано неповно, тобто у цій справі правового висновку щодо застосування положень статей 19, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Верховним Судом здійснено не було. Крім того, цю справу було розглянуто за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень статей 19, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яку заявник просить переглянути у касаційному порядку, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права та не дає підстав вважати, що заявником викладені передбачені ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19: від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Формальне посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є дотриманням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Разом із тим, Верховний Суд не приймає посилання заявника на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року у справі № 1238/8935/12, як на правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, так як це судове рішення не є постановою Верховного Суду, а тому посилання на таке судове рішення не є підставою касаційного оскарження і не свідчить про неоднакове застосування норм права.

Крім того, відповідно до відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, такої ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (від 09 листопада 2016 року у справі № 1238/8935/12) не існує.

Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду при вирішенні спорів, що виникають із подібних правовідносин, зокрема правовим висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду № 61-20985св18, № 61-33565св18, № 61-12265св18, № 61-8987св18.

Зміст цих правових висновків зводиться до того, що у випадку надання підприємством житлово-комунальних послуг споживач зобов`язаний оплатити надані послуги. Факт їх ненадання має бути підтверджений належними доказами. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати наданих послуг.

Решта доводів касаційної скарги зводиться до зобов`язання Верховного Суду здійснити оцінку (переоцінку) встановленим обставинам та зібраним доказам по справі, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України не допускається.

Щодо оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, слід зазначити, що суд касаційної інстанції не може, без перегляду справи по суті, надавати оцінку обставинам не прийняття судом мирової угоди.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, так як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 не виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, тому за правилами пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2020 року, ухвалу Львівського апеляційного суду

від 16 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Снопківське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Снопківське» про зобов`язання здійснити перерахунок розміру плати за послуги утримання будинку та прибудинкової території - повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк