Окрема думка

від 25.01.2022 по справі 761/46025/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ступак О. В.

справа № 761/46025/18

провадження № 61-8263св21

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня

2021 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишено без змін.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходила з того, що позивачем не доведено, що рішення, прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Камбіо», є незаконним та порушує його права, адже прийняття такого рішення обумовлене як збільшенням вимог Фонду до ПАТ «Банк Камбіо», яке пов`язано з відшкодуванням Фондом вкладникам такого банку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду, так і на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.

Із наведеними висновками колегії суддів не погоджуюся, у зв`язку із чим, відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України, викладаю окрему думку.

Встановлені судами обставини

Постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2014 року за

№ 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних і запроваджено обмеження у діяльності банку, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматись тільки у грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням із куратором банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 04 грудня

2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 грудня 2014 року прийнято рішення № 140 про запровадження з 05 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Камбіо».

Відповідно постанови Правління Національного банку України від 27 лютого

2015 року № 144 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо», Виконавчою дирекцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 46 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Додусенка В. І. строком із 02 березня 2015 року по 01 березня 2016 року включно.

10 червня 2015 року на офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення, яким повідомлено про прийняття виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 червня 2015 року рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Камбіо» (протокол № 120/15).

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 серпня 2015 року № 192/15 Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» розпочато задоволення вимог кредиторів другої черги, відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 05 листопада 2015 року № 260/15 погоджено початок задоволення позачергових вимог кредиторів (Національний банк України) та вимог кредиторів третьої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Камбіо», відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

22 лютого 2016 року рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за № 212 продовжено строки здійснення процедури ліквідації

ПАТ «Банк Камбіо».

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 липня 2016 року № 1164 «Про затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Камбіо»», затверджено зміни № 4 до переліку (реєстру) вимог кредиторів

ПАТ «Банк Камбіо», акцептованих Уповноваженою особою Додусенком В. І. Після затвердження змін загальна сума акцептованих вимог кредиторів збільшилася на 262 165 107,16 грн.

Застосовані норми права

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом щодо неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 і пункт 8 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону № 4452-VI).

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами з метою забезпечення виконання зобов`язань банку з виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників Фонд має право надати неплатоспроможному банку цільову позику. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

Аналогічні норми передбачені у пункті 17 частини п`ятої статті 12 Закону № 4452-VI за умови недостатності коштів у банку для оплати витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, проведенням заходів та залученням до роботи осіб відповідно до пункту 2 частини шостої статті 36, пунктів 7 і 8 частини другої статті 37 та частини четвертої статті 47 цього Закону, виконавча дирекція Фонду приймає рішення про надання цільової позики на покриття таких витрат банку за рахунок коштів Фонду.

У пунктах 1-4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення. Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Згідно з пунктом 4 розділу ІV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 29 Закону № 4452-VI, у редакції, чинній на час початку ліквідації банку, Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду. Фонд також набуває прав кредитора на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої банку протягом дії тимчасової адміністрації.

Пунктами 1, 2 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті; витрат, пов`язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Відповідно до пунктів 7, 8 частини другої статті 37 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення уповноваженою особою Фонду другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством; призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду.

Частиною четвертою статі 47 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду має право залучати до своєї роботи інших спеціалістів, оплата праці яких здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Фонду за рахунок банку, що ліквідується, у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження щодо складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у встановленій черговості.

До третьої черги відносяться вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону, та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону.

До четвертої черги відносяться вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб - вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебігу ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Висновки за результатами розгляду справи

У справі, яка переглядається, Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивачем не доведено, що при формуванні реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення до нього змін на загальну суму 262 165 107,16 грн уповноваженою особою та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб порушені права позивача.

Вважаю такі висновки передчасними, оскільки судами не перевірено доводів позивача про порушення його інтересів відповідачами, адже внесення змін до реєстру акцептованих вимог призвело до збільшення обсягу кредиторських вимог третьої черги, що впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, у тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами.

У результаті такі неправомірні дії уповноваженої особи Фонду, за твердженням позивача, можуть призвести до нестачі грошових коштів на погашення кредиторських вимог четвертої черги, тобто вкладників банку до числа яких входить і позивач.

Частиною четвертою статті 52 Закону унормовано, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Отже, збільшення суми акцептованих вимог кредиторів третьої чергиможе призвести до порушення прав та законних інтересів інших кредиторів, зокрема тих, чиї вимоги акцептовані то четвертої черги.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Верховний Суд вже аналізував наявність ефективних способів захисту вкладників банків за чинним законодавством. Так у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, дивись пункти 104, 105 постанови) Велика Палата Верховного Суду констатувала наступне).

Частиною першою статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності. Відповідно до частини третьої цієї статті особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень (індивідуальних актів), прийнятих на його виконання, а також рішень (індивідуальних актів) щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень, рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку та рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також рішень (індивідуальних актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Тобто, частиною першою статті 266-1 зазначеного Кодексу встановлений вичерпний перелік справ, які розглядаються відповідно до цієї статті. Зокрема, відповідно до пункту 2 цієї частини до них належать справи щодо законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень.

Отже, чинне законодавство не передбачає порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, існує наявність прогалини в законодавстві, яка підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до суду кредиторами банку.

За результатами розгляду цієї справи можна констатувати, що чинне законодавство взагалі не передбачає процедури оскарження дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до нього.

Існування передбаченої законом процедури затвердження реєстрів, складених уповноваженою особою Фонду, рішенням Виконавчої дирекції Фонду не дає підстав для висновку, що існує ефективний контроль за діями уповноваженої особи Фонду при складанні реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, з урахуванням того, наприклад, що до третьої черги вимог кредиторів банку відносяться у тому числі вимоги та витрати самого фонду.

Отже, чинне законодавство встановлює, що уповноважена особа Фонду складає реєстр акцептованих вимог кредиторів, до третьої черги яких входять вимоги по покриттю витрат самого Фонду, цей реєстр затверджується рішенням Виконавчої дирекції Фонду. Тобто можливість будь-якого зовнішнього контролю відсутня.

У цій справі встановлено, що після затвердження змін загальна сума акцептованих вимог кредиторів третьої черги збільшилася на 262 165 107,16 грн, що не може не впливати на права позивача, як кредитора четвертої черги.

Таким чином у цій справі спір необхідно було вирішувати, перевіряючи правомірність конкретних дій уповноваженої особи Фонду щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів третьої черги, внаслідок чого розмір таких вимог збільшився на 262 165 107,16 грн, що впливає на права позивача, як кредитора четвертої черги.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного

09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням наведеного, висновок судів, з яким погодилась колегія суддів Верховного Суду про те, що прийняте Фондом рішенням про затвердження змін до реєстру акцептованих вимогкредиторів на загальну суму 262 165 107,16 грн не порушує права ОСОБА_1 , вважаю необґрунтованим, оскільки судами не встановлено та не оцінено, які ж вимоги було додатково включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів третьої черги, чи правомірним було таке включення.

Висновок про те, що збільшення акцептованих вимог кредиторів третьої черги на 262 165 107,16 грн не порушує права кредиторів четвертої черги може бути зроблений за умови встановлення, що після задоволення вимог усіх кредиторів третьої черги достатньо коштів для задоволення вимог кредиторів четвертої черги, або, що хоча коштів для задоволення вимог кредиторів четвертої черги і не достатньо, проте акцептування нових вимог кредиторів третьої черги відбулось відповідно до вимог закону, тобто правомірно. Проте, судами такі обставини не встановлювались, тому вважаю, що оскаржувані рішення підлягали скасуванню з направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України.

Суддя О. В. Ступак