Рішення

від 19.04.2022 по справі 466/6665/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6665/21

Провадження № 2/466/446/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Масної К.О.

справа №466/6665/21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

23.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 173065,41 доларів США, в якому просить суд з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 173065,41 доларів США, з яких: 150000 доларів США - сума боргу; проценти за користування позиковими коштами - 23065,41 доларів США та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач покликається на те, що підставами звернення з позовом до суду є невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, суть чого полягає в наступному.

Відповідач отримав у позику у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150000 доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів у борг відповідач 18.12.2019 р. видав розписку, яка складена ним власноручно.

За домовленостями між ОСОБА_3 та відповідачем, останній зобов`язався повернути отримані у борг грошові кошти в строк до 01.07.2021р.

Незважаючи на взяті на себе зобов`язання, відповідач не повернув отримані у борг грошові кошти.

Як зазначено вище та вбачається із складеної відповідачем розписки, 18.12.2019 р. відповідач отримав від ОСОБА_3 на умовах позики грошові кошти в сумі 150 000 доларів США.

В згаданій розписці, копія якої надається суду як додаток до позовної заяви, відповідачем зазначено паспортні дані та місця проживання сторін, а також зазначено зобов`язання повернути кошти в строк до 01.07.2021 року.

Також у складеній відповідачем розписці міститься примітка про власноручне написання боргового документа та відповідність волевиявлення відповідача.

У погоджений сторонами строк - до 01.07.2021 р. відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання, грошові кошти не повернуто. При цьому сторонами правочину не досягалась згода щодо відстрочення виконання зобов`язання з повернення коштів.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) -передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. І047 ЦК України).

Відповідно, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Крім цього, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Всупереч укладеному договору позики та вказаним нормам цивільного законодавства відповідач у встановлений строк не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув борг у розмірі 150 000 доларів США.

В подальшому, 09.07.2021 р. між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого на користь позивача передано право вимоги від відповідача повернення позичених грошових коштів.

Відповідно до вимог ст. 512, 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою також внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведені норми, позивач - ОСОБА_1 , на сьогоднішній день є кредитором ОСОБА_2 у зобов`язанні щодо повернення коштів в сумі 150 000 доларів США, яке виникло на підставі договору позики, оформленого розпискою від 18.12.2019 р.

З врахуванням вищевикладеного, змушений звернутися до суду.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просив позов задовольнити. В останні судові засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд розглядати справу у їх відсутності, а тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Представники відповідача в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити. В останні судові засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про завершення розгляду справи без його участі.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надіслав письмові пояснення по справі, в яких позов підтримав та просив розглядати справу у його відсутності.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

З Розписки від 18.12.2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США та зобов`язався повернути до 01.07.2021 року (а.с.6).

В цей же день, 18.12.2019 року було складено і підписано ще дві Розписки, а саме: Розписка від 18 грудня 2019 року, видана ОСОБА_6 про те, що вона продає ОСОБА_2 свою частку в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» вартістю 750 000 доларів США та підтверджує отримання від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 410 000 доларів США, а решту суми, а саме 340 000 доларів США доручає отримати своєму синові ОСОБА_3 (а.с.69-70); Розписка від 18 грудня 2019 року, видана ОСОБА_2 про одержання від ОСОБА_3 суми 190 000 доларів США на строк до 31.03.2020 року, яка в результаті проведених розрахунків була повернута ОСОБА_2 з підписом ОСОБА_3 про відсутність претензій (а.с.71).

Крім того, 18.12.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (матір`ю ОСОБА_3 ) було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М», ЄДРПОУ 40266495, за яким ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 придбав 98,58% частки в статутному капіталі ТОВ. При цьому, між Сторонами було домовлено, що решту 1,5% частки буде передано Покупцю шляхом виділу об`єкта нерухомого майна ( в результаті виходу учасника), що і було здійснено та оформлено згідно з Актом приймання-передачі майна від 28 січня 2020 року (а.с.61-66).

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства. Договір відчуження майна, предметом якого є частки (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі.

За змістом ч.1 ст. 21 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Окрім того, 09.07.2021 року між третьою особою ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги у зобов`язаннях ОСОБА_2 , які випливають з договору позики, оформленого письмовою розпискою боржника від 18.12.2019 року (а.с.7). На підставі Договору про відступлення права вимоги від 09.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У своїй постанові від 30 грудня 2020 року в справі № 905/1084/16, Верховний Суд виклав такий правовий висновок: законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги)).

Так, досліджуючи текст вищевказаних розписок та їх співставлення зі змістом договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» судом встановлено, що дати підписання зазначених документів, розмір грошових сум, визначених у них, та особи, які брали участь у відповідних правовідносинах співпадають.

Згадувані вище чотири документи, а саме: договір і три розписки складені в один день 18.12.2019 року. Залишковий розмір грошової суми, зазначений у розписці ОСОБА_6 , яку вона не отримала (340 тисяч доларів США), дорівнює сумі грошових коштів, передбачених у розписках ОСОБА_2 (190 та 150 тисяч доларів США). У правовідносинах, що виникли із цих документів, взяли участь три особи: ОСОБА_6 , тобто продавець за договором купівлі-продажу частки, ОСОБА_2 , тобто покупець за договором купівлі-продажу частки та ОСОБА_3 , тобто особа, уповноважена продавцем частки (його матір) на отримання решти грошової суми (340 тисяч доларів США) у покупця за договором купівлі-продажу частки ( ОСОБА_2 ).

На підтвердження виникнення саме таких правовідносин, 28.01.2020 року ОСОБА_6 видала ОСОБА_2 ще один документ із назвою «Розписка» про те, що вона продала йому свою частку в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» в розмірі 100% за вартістю 750 000 доларів США, та підтверджує отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 600 000 доларів США, а решту суми, а саме 150 000 доларів США доручає отримати своєму синові ОСОБА_3 (а.с.73).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 1046, 1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Аналогічний правовий висновок містить постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17. Так, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову, виходили із того, що під час роботи ОСОБА_2 у ювелірному відділі ОСОБА_1 виникла нестача ювелірних виробів, відповідальність за виникнення якої покладено на відповідача, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 15 600, 00 грн, що фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані не були. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили справжню правову природу правовідносин між сторонами, які виникли внаслідок трудової діяльності відповідача, та дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Так, у справі яка розглядається, надані сторонами розписки не містять у собі всіх складових, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що між ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли правовідносини щодо розрахунків за Договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець частки) та ОСОБА_2 (покупець частки). В жодному із досліджених документів (розписках) поняття «передано за договором позики» або «отримано в позику» не вживаються. Відтак справжня правова природа укладених договорів позики виникла з Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року та за своїми правовими ознаками не відповідає договору позики, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

За умовами ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають.

Згідно ч.9 ст. 158 ЦПК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. З врахуванням вказаної норми, слід скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2021 року по справі №466/6665/21, якою накладено арешт на грошові кошти та на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 , в межах ціни позову в розмірі 150 000,00 доларів США.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 158, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2021 року по справі №466/6665/21, якою накладено арешт на грошові кошти та на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 , в межах ціни позову в розмірі 150 000,00 доларів США.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: Рівненська область Рівненський район с. Городище.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 28 квітня 2022 року.

Суддя О. І. Ковальчук