Постанова

від 25.04.2022 по справі 378/1194/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 378/1194/20

провадження № 61-20827св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Терен»,

третя особа - Фермерське господарство «Гай ЛТД»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Процан Юрій Григорович, на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 25 червня 2021 року у складі судді Скороход Т. Н. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Терен» (далі - ПП «Терен»), третя особа: Фермерське господарство «Гай ЛТД» (далі - ФГ «Гай ЛТД»), вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила вилучити із чужого незаконного користування у ПП «Терен» земельну ділянку площею, 7,6818 га, кадастровий номер 3224255100:03:001:0033, яка належить їй на праві приватної власності, та зобов`язати ПП «Терен» не чинити їй перешкод у користуванні та розпорядженні вказаною земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що 18 лютого 2010 року батьку позивача - ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 7,6818 га, яка розташована на території Ставищенської селищної ради, та видано державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадщину, до складу якої увійшла зазначена земельна ділянка, прийняла позивач.

У грудні 2016 року від керівника ПП «Терен» ОСОБА_3 вона дізналася, що вказана земельна ділянка знаходиться в оренді ПП «Терен».

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, 09 червня 2017 року вона звернулася до керівника ПП «Терен» стосовно виплат грошових коштів за оренду землі, але отримала відмову.

Маючи у власності земельну ділянку, позивач уклала строкову угоду про оренду землі строком на 7 років з ФГ «Гай ЛТД» та зареєструвала її в реєстрі речових прав на майно від 23 червня 2017 року.

Вказувала, що вона, як власник земельної ділянки, позбавлена можливості отримувати доходи від її використання у ФГ «Гай ЛТД», а також не може самостійно обробляти земельну ділянку, оскільки нею користується ПП «Терен».

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 25 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку позивач уклала з ФГ «Гай ЛТД» договір оренди землі, який зареєстрований 23 червня 2017 року Ставищенською РДА. Строк дії речового права - 7 років.

Таким чином, земельна ділянка, що є предметом спору, перебуває у володінні на правах оренди у ФГ «Гай ЛТД». Саме вказане товариство в разі порушення його права на орендовану земельну ділянку має право реалізувати своє право на його захист відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі».

Звертаючись до суду, позивач вказувала на те, що зайняття земельної ділянки, власником якої вона є, фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) - ПП « Терен » порушує її право володіння на цю земельну ділянку.

Разом з тимпозивач не довела, що відповідач порушує її право як власника спірної земельної ділянки та перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися цим нерухомим майном.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПП «Терен» користувалось спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 28 грудня 2012 року № 30, укладеного із спадкодавцем позивача - ОСОБА_2 . Вказаний договір є чинним та судом недійсним не визнався.

Апеляційний суд відхилив доводи позивача щодо невідповідності підпису орендодавця у договорі від 28 грудня 2012 року № 30 з посиланням на те, що вказаний договір, зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Ставищенському районі Київської області відповідно до закону та належним чином виконувався його сторонами, зокрема земельна ділянка була передана ПП «Терен» ОСОБА_2 , останній отримував кошти за користування, що встановлено рішеннямСтавищенського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та підтверджено сторонами в судовому засіданні, в тому числі сторони погодили, що частина орендної плати була надана ОСОБА_2 в рахунок майбутньої орендної плати, крім того, ОСОБА_1 також отримувала орендну плату за 2019-2020 рік.

Таким чином, ПП «Терен» правомірно користувалось земельною ділянкою, сплачувало орендну плату, а тому вимоги ОСОБА_1 про вилучення земельної ділянки є необґрунтованими та зводяться виключно до незгоди позивача з тим, що ПП «Терен» використовувало земельну ділянку та не сплачувало орендну плату їй особисто в період 2016-2018 років, оскільки вказана орендна плата була сплачена спадкодавцю - її батьку ОСОБА_2 у 2016 році в рахунок майбутньої оплати, що підтверджуться матеріалми справи та було також встановлено під час розгляду справи № 378/1354/18.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, але неправильно зазначив підстави, апеляційний суд змінив судове рішення у частині правового обґрунтування мотивів його прийняття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов.

Також у касаційній скарзі заявник просить стягнути з ПП «Терен» на її користь кошти за користування земельною ділянкою за період з 29 грудня 2012 року до 31 грудня 2020 року як неотриманий дохід у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки у сумі 53 047,02 грн та моральну шкоду у сумі 25 000,00 грн.

Вказані вимоги в суді першої інстанції не заявлялись.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

31 січня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції помилково послався на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року у справі № 378/1353/18 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Терен» про визнання договору оренди недійсним та стягнення неотриманої орендної плати, оскільки цим рішенням у задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного договору відмовлено саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. При цьому відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Договір від 28 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ПП «Терен» про оренду земельної ділянки площею 7,6818 га, кадастровий номер 3224255100:03:001:0033, що належить ОСОБА_2 , не був укладений (є нікчемним).

Всупереч правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/1б-ц, відповідно до якого визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні негаторного позову про витребування земельної ділянки з посиланням на чинність договору оренди, оскільки його дійсність не спростована в судовому порядку, і такими висновками повторно спрямовує позивача на звернення до суду про визнання договору недійсним. При цьому суд не врахував, що вказаний правочин орендар не підписував, а отже, належним способом захисту прав позивача є витребування земельної ділянки, якою без належних підстав користується відповідач.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 вказувала, що волевиявлення на підписання договору оренди у її батька не було, договір він не підписував, а отже, укладення договору оренди не відповідало його внутрішній волі, що підтверджено доказами.

Суди попередніх інстанцій вирішили цей спір з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, допустили неправильне та неповне дослідження доказів та їх юридичної оцінки, що призвело до неповного встановлення дійсних обставин справи.

Суди не врахували та не дали належної оцінки наданим позивачем доказам, не перевірили доводів, що ОСОБА_1 не отримувала від ПП «Терен» орендної плати за 2019 рік в сумі 19 826,00 грн та за 2020 рік в сумі 23 000,00 грн, оскільки відповідні поштові перекази були повернуті відповідачу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ПП «Терен» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач заперечує проти доводів позивача та просить залишити без змін постанову апеляційного суду, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта серії ЯЛ № 444683 на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації від 18 лютого 2010 року, ОСОБА_2 належала земельна ділянка, кадастровий номер 3224255100:03:001:0033, площею 7,6818 га, яка розташована на території Ставищенської селищної ради Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 28 грудня 2012 року № 30, сторонами в якому вказані ОСОБА_2 та ПП «Терен» в особі директора ОСОБА_5 , земельна ділянка, кадастровий № 3224255100:03:001:0033, площею 7,6818 га, що належить ОСОБА_2 , передана в оренду ПП «Терен» строком на 10 років.

У пункті 6 договору установлено розмір орендної плати - 7336,00 грн, та зазначено, що орендна плата за бажанням орендодавця може здійснюватись у натуральній формі. Додатком до вказаного договору є акт приймання-передачі земельної ділянки від 28 грудня 2012 року, сторонами в якому вказані також ОСОБА_2 та ПП «Терен» (т. 1 а. с. 58-63).

Вказаний договір 29 грудня 2012 року був зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Ставищенському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року за № 3221120001005894.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадщину після його смерті прийняла позивач ОСОБА_1 - дочка спадкодавця, яка 09 червня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 35).

09 червня 2017 року позивач отримала свідоцтвопро право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку та як власник земельної ділянки уклала з ФГ «Гай ЛТД» договір оренди, який зареєстрований Ставищенською РДА 23 червня 2017 року (т. 1 а.с. 69-70, 134-138).

Після укладення 23 червня 2017 року договору оренди земельної ділянки з ФГ «Гай ЛТД» ОСОБА_1 17квітня 2018 року, 12 травня 2018року, 29травня 2018 року, 27 червня 2018року зверталася до ПП «Терен» з письмовими вимогами про розірвання договору оренди від 29грудня 2012року, посилаючись на неналежневиконання його умов щодо виплати орендної плати, зокрема у зв`язку з невиплатою орендної плати за 2016, 2017 роки, та про заборону в подальшому використовувати її земельну ділянку (т. 1 а.с. 36-39).

Листом-повідомленням від 03 липня 2018 року ПП «Терен» повідомило позивача про укладення з ОСОБА_2 договору оренди за № 30 від 28грудня 2012 рокущодо земельної ділянки із зазначенням, що орендна плата виплачена завказаним договоромОСОБА_2 згідно з обумовленими сторонами умовами, в тому числі шляхом сплати орендної плати наперед до 2018 року включно, узв`язку з чим просило позивача надати документи про правонаступництво для укладення з нею договору оренди (т. 1 а. с. 40).

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП «Терен», треті особи: ФГ «Гай ЛТД», Відділ державної реєстрації Ставищенської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним договору оренди землі, стягнення неотриманого доходу у вигляді орендної плати та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування підстав недійсності договору оренди земельної ділянки від 28 грудня 2012 року ОСОБА_1 посилалась на те, що вказаний правочин ОСОБА_2 не підписував та не мав волевиявлення на передачу належної йому земельної ділянки в оренду.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 06 серпня 2019 року № 19806-19808/19-32 установлено, що підписи від імені ОСОБА_2 , які містяться в двох примірниках договору оренди землі б/н, та № 30 від 28 грудня 2012 року у рядку «Реквізити сторін» в графі «Орендодавець», у двох примірниках акта приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 28 грудня 2012 року та у двох примірниках додатку до договору оренди землі від 28 грудня 2012 року в графі «Орендодавець», виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (т. 1 а.с. 84-94).

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року у справі № 378/1354/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди на спірну земельну ділянку відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції у вказаному судовому рішенні виходив з того, що з урахуванням підстави позову, наведеної позивачем, за якою позивач просить визнати недійсним оспорюваний договір, вважаючи, що земельна ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

У задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного договору відмовлено саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту та судом зазначено, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020року у справі № 145/2047/16-ц.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду позов про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою та її повернення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та ПП «Терен» спору про право оренди земельної ділянки, яку вона отримала у спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки, за доводами позивача останній не підписував договору оренди землі, а отже було відсутнє волевиявлення спадкодавця на укладання такого правочину, що є підставою для повернення земельної ділянки шляхом подання негаторного позову. Позивач наполягала на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що ця земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену у договорі оренди земельної ділянки) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

У пункті 71 постанови від 23 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду уточнила вказаний висновок, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , посилаючись на позбавлення її права користування земельною ділянкою, яку займає ПП «Терен», просить вилучити з незаконного користування цього приватного підприємства належну їй земельну ділянку, оскільки попередній власник, її спадкодавець, договір оренди земельної ділянки не підписував, умови його не погоджував.

Тобто позивач подала негаторний позов про повернення земельної ділянки, при цьому формулювання позивачем позовних вимог, саме як вилучення земельної ділянки, на зміст позову, як негаторного, не впливає.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, яке набрало законної сили, у справі № 378/1354/18 позов ОСОБА_1 до ПП «Терен», третя особа - ФГ «Гай ЛТД», про визнання договору оренди на спірну земельну ділянку недійсним залишено без задоволення.

У вказаному судовому рішенні суд установив, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 28 грудня 2012 року, укладений від імені ОСОБА_2 з ПП «Терен», підписаний не ним, а іншою особою.

Вказані обставини встановлені судом на підставі дослідження зібраних у справі доказів, зокрема висновку судово-почеркознавчої експертизи від 06 серпня 2019 року, у якому вказано, що підписи від імені ОСОБА_2 , що містяться в двох примірниках договору оренди землі б/н та № 30 від 28 грудня 2012 року у рядку «Реквізити сторін» в графі «Орендодавець», у двох примірниках акта приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 28 грудня 2012 року та у двох примірниках додатку до договору оренди землі від 28 грудня 2012 року в графі «Орендодавець», виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Наведений висновок судово-почеркознавчої експертизи, як і судове рішення наявні у матеріалах справи, що переглядається, та досліджувалися судами попередніх інстанцій.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, суд у вказаному вище судовому рішенні виходив з того, що позивачемобрано неефективний спосіб захисту, оскільки у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

У задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного договору відмовлено саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

У пункті 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості та змінюючи його мотиви відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував, послався на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та констатував, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовлено, а отже, цей договір є чинним. При цьому не врахував преюдиційних обставин, встановлених у цьому судовому рішенні, ухваленому у спорі між тими ж сторонами, а також не звернув уваги на зміст підстав, за яких відмовлено у позові про визнання договору оренди недійсним, та які, за установлених обставин, не є перешкодою для заявлення негаторного позову, чим позивач і скористався, пред`явивши позов у цій справі.

З урахуванням установлених у цій справі обставин, зокрема установленого факту непідписання ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2010 року з ПП «Терен» та преюдиційних обставин, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, що свідчить про неукладеність цього договору, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки та безпідставність користування відповідачем цим майном, Верховний Суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки підлягає задоволенню. При цьому зазначення позивачем у позовній заяві про вилучення у відповідача земельної ділянки, а не її повернення не має правового значення для вирішення цієї справи, оскільки таке формулювання позовної вимоги не спростовує змісту негаторного позову як способу захисту та права, на захист якого він поданий.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У такому разі як негаторний позов слід розглядати позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку.

За установленими у цій справі обставинами позивач як власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом зобов`язання відповідача її повернути.

Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про вчинення власниками земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про вчинення правочину, зокрема отримання ОСОБА_2 за життя та надалі, після його смерті і прийняття спадщини ОСОБА_1 , орендної плати від ПП «Терен» за договором оренди від 18 лютого 2010 року, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

З таких же висновків виходила Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.37, 7.38 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19)

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Верховний Суд не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильне застосування апеляційним судом наведених вище норм матеріального права з урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, щодо неукладення за життя власником земельної ділянки договору оренди, яку успадкувала позивач, призвело до неправильних висновків у справі щодо відсутності підстав відмови у позові.

Судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним, колегія суддів, на підставі статті 412 ЦПК України скасовує ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову з мотивів, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Колегія суддів не бере до уваги зазначені в прохальній частині касаційної скарги вимоги про стягнення з відповідача неотриманого доходу у вигляді орендної плати та відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги не заявлялись позивачем в суді першої інстанції, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач при поданні касаційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 3363,20 грн та її касаційну скаргу задоволено частково, але у переважній більшості заявлених у ній вимог, то судовий збір у вказаному розмірі підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Також з відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в суд першої інстанції та подання апеляційної скарги у розмірах, відповідно 1620,08 грн та 2521,20 грн.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 25 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне підприємство «Терен» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,6818 га, кадастровий номер 3224255100:03:001:0033, яка належить їй на праві приватної власності та розташована на території Ставищенської селищної ради Київської області, з цільовим призначеннм - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Терен» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції у розмірі 3363,20 грн, за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1620,08 грн та за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 2521,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк