Постанова

від 28.04.2022 по справі 303/4533/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 303/4533/19

провадження № 61-12158св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області, третя особа - Мукачівська районна рада профспілки працівників агропромислового комплексу,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Монич В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів:

Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області

(далі - ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області), третя

особа - Мукачівська районна рада професійної спілки працівників агропромислового комплексу (далі - Мукачівська районна рада профспілки працівників АПК), про визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Управління ветеринарної медицини в Закарпатській області від 26 січня 2007 року № 5-к ветеринарний лікар-епізоотолог ОСОБА_1 призначений на посаду директора Мукачівської міжрайонної державної лабораторії ветеринарної медицини з 26 січня 2007 року.

Наказом ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області від 22 березня 2019 року № 74-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з 22 березня 2019 року з посади директора Мукачівської міжрайонної державної лабораторії Держпродспоживслужби (далі - Мукачівська МДЛ ДПСС), ветеринарного лікаря-бактеріолога на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, Положенням про Мукачівську МДЛ ДПСС та посадовою інструкцією, зокрема, невиконання завдань Головного управління, які належать до компетенції лабораторії, доручення від 01 березня 2019 року № 10, що призвело до неналежної підготовки до акредитації та організації роботи лабораторії і неможливості виконання завдань Держпродспоживслужби, які належить до компетенції лабораторії.

Про звільнення позивача з роботи на підставі наказу роботодавця

від 22 березня 2019 року № 74-к зроблено цього ж дня в його трудовій книжці відповідний запис під № 16.

Після незаконного звільнення з роботи, позивач звернувся

до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом

до ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області в особі начальника ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області ОСОБА_3., третя особа - Мукачівська районна рада профспілки працівників агропромислового комплексу, про визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року провадження у даній справі закрито та роз`яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами ЦПК України.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- поновити йому строк звернення з позовною заявою про вирішення трудового спору до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держпродспоживслужби

в Закарпатській області від 22 березня 2019 року № 74-к «Про звільнення

з посади Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога ОСОБА_1 »;

- поновити його на роботі (на посаді директора Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога) з 22 березня 2019 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді директора Мукачівської Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога з 22 березня 2019 року;

- стягнути з ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі

61 096,92 грн, моральну шкоду - 15 000 грн;

- визнати недійсним запис № 16 в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення його з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України з 22 березня 2019 року та зобов`язати відповідача внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення з позовною заявою про вирішення трудового спору до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держпродспоживслужби

в Закарпатській області від 22 березня 2019 року № 74-к «Про звільнення

з посади директора Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного

лікаря-бактеріолога ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі (на посаді директора Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога) з 22 березня 2019 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення

ОСОБА_1 на посаді директора Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога з 22 березня 2019 року.

Стягнуто з ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 61 096,92 грн.

Визнано недійсним запис № 16 в трудовій книжці ОСОБА_1

про звільнення його з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України з 22 березня 2019 року та зобов`язано

ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача з роботи було проведено за відсутності для того законних підстав, оскільки останній не виконав доручення роботодавця з незалежних від нього причин, про що інформував останнього; до профспілкового органу про дозвіл на звільнення позивача відповідач не звертався, а строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав позивач пропустив з поважної причини, який підлягає поновленню, оскільки спочатку звертався до суду в порядку адміністративного судочинства. Разом з тим, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 травня 2021 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 строку звернення з позовною заявою про вирішення трудового спору до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області; визнання незаконним і скасування наказу

ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області від 22 березня

2019 року № 74-к «Про звільнення з посади директора Мукачівської

МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на роботі (на посаді директора Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога) з 22 березня 2019 року; допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1

на роботі на посаді директора Мукачівської МДЛ ДПСС ветеринарного лікаря-бактеріолога з 22 березня 2019 року; стягнення

з ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області на користь

ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 61 096,92 грн; визнання недійсним запису № 16 в трудовій книжці

ОСОБА_1 про звільнення його з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України з 22 березня 2019 року та зобов`язання

ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт його протиправного звільнення відповідачем, зокрема, щодо неможливості виконання доручення керівника у визначений строк, проведення в необхідному для акредитації лабораторії обсязі та в належні строки лабораторних досліджень тощо. Отже, підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій 15 липня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, а також скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про поновлення строку на звернення з позовною заявою про вирішення трудового спору, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі, допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису в трудовій книжці та зобов`язання внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення і залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 826/19147/14 (провадження № К/9901/23668/18); від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18).

Також заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя

статті 411 ЦПК України).

Разом з тим, до касаційної скарги додана заява про постановлення окремої ухвали у порядку статті 420 ЦПК України, оскільки апеляційним судом задоволено клопотання відповідача про виклик свідка, під час апеляційного розгляду був допитаний свідок - директор Закарпатської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби (далі - Закарпатська РДЛ ДПСС) ОСОБА_2 . Натомість, незважаючи на попередження суду про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та підписання присяги говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи і розписки про кримінальну відповідальність, свідок навмисно надав неправдиві покази, що можуть суттєво вплинути на рішення суду, чим умисно ввів суд в оману, переслідуючи власні інтереси.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом начальника Управління ветеринарної медицини в Закарпатській області від 26 січня 2007 року № 5-к ветеринарний лікар-епізоотолог ОСОБА_1 призначений на посаду директора Мукачівської міжрайонної державної лабораторії ветеринарної медицини, з 26 січня 2007 року.

Наказом ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області від 07 вересня 2018 № 276-к за неналежне виконання посадових та службових обов`язків, виявлених під час проведення позапланового внутрішнього аудиту відповідності та фінансового аудиту в Мукачівській МДЛ ДПСС, результати якого викладені в аудиторському звіті від 21 серпня 2018 року № 20-06/2, до директора Мукачівської МДЛ ДПСС ОСОБА_1. застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставами для видання наказу зазначені вищевказаний аудиторський звіт, відмова ОСОБА_1 від надання пояснення від 07 вересня 2018 року та акт про цю відмову

від 07 вересня 2018 року.

04 жовтня 2018 року ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області директору Мукачівської МДЛ ДПСС (в тому числі директорам інших лабораторій) вручено завдання № 44, відповідно до якого доручено

до 08 жовтня 2018 року надати інформацію, зокрема, щодо проведення міжлабораторних порівняльних досліджень відповідно до сфери акредитації; про забезпечення необхідними лабораторними витратними матеріалами (поживні середовища, хімічні реактиви) відповідно до сфери проведення досліджень, вказавши дату їх закупівлі.

Листом від 08 жовтня 2018 року на вказане доручення директор Мукачівської МДЛ ДПСС ОСОБА_1. повідомив, що всі міжлабораторні порівняльні дослідження проведені відповідно до акредитації, частина з них знаходиться на підписі в директора Закарпатської РДЛ ДПСС, з невідомих причин не підписані; частина матеріалів закуплена, на іншу частину складено замовлення, лабораторія не проводить ніякі позапланові платні дослідження, а термін використання становить не більше року, тому сенсу замовляти такі реактиви немає через короткий строк придатності, закупівля проведена 24 травня та 07 вересня 2018 року.

Відповідно до доповідної записки від 12 листопада 2018 року директор Закарпатської РДЛ ДПСС ОСОБА_2 зазначив, що директор Мукачівської МДЛ ДПСС ОСОБА_1., зокрема, не надає чітку інформацію на конкретні питання, поставлені в дорученнях Головного управління (зокрема,

від 04 жовтня 2018 року № 44), в тому числі, щодо забезпечення не простроченими та новими закупленими витратними матеріалами (хімічні реактиви, поживні середовища), необхідними для проведення досліджень, надає певні копії накладних щодо закуплених наборів хімреактивів, які потрібні тільки для лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках і ніякого відношення до міжрайонної лабораторії не мають.

Наказом ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області

від 30 листопада 2018 року № 362-к за порушення трудової дисципліни - неналежне виконання посадових та службових обов`язків, передбачених Положенням про Мукачівську МДЛ ДПСС, до директора Мукачівської

МДЛ ДПСС ОСОБА_1. застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставами для видання наказу зазначені доповідна записка директора Закарпатської РДЛ ДПСС від 12 листопада 2018 року та пояснення директора Мукачівської МДЛ ДПСС від 30 листопада 2018 року.

01 березня 2019 року ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області директору лабораторії вручено завдання № 10, відповідно до якого доручено у термін до 15 березня 2019 року: провести всі міжлабораторні порівняння результатів випробувань, що необхідні для акредитації Мукачівської МДЛ ДПСС з дотриманням встановленого порядку та належним оформленням їх результатів та надіслати

до ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області копії

документів-результатів, що підтверджують проведення всіх міжлабораторних порівнянь, що необхідні для акредитації Мукачівської МДЛ ДПСС, в тому числі належним чином оформлені та затверджені протоколи порівняння результатів міжлабораторних випробувань.

На дане доручення, ОСОБА_1 надав відповідь від 15 березня 2019 року № 63 щодо неможливості виконання вказаного доручення із-за незалежних від директора лабораторії причин.

18 березня 2019 року позивач надав відповідь на лист від 18 березня

2019 року, згідно з якою навів поважні причини ненадання копій документів, що не залежать від директора лабораторії, а саме: дослідження на деякі бактеріальні показники харчової продукції, якщо немає позитивних результатів тривають 7 днів, а при потребі виявлення та ідентифікації культури - 10 днів, а мікрологічні - 10 днів, тому дослідження ще тривають, а документи-результати знаходяться в Закарпатській РДЛ ДПСС до закінчення випробувань та підписання протоколів обома із сторін, які проводять порівняльні дослідження. Вимога щодо надання саме міжлабораторних досліджень, а не проведених Мукачівською МДЛ ДПСС лабораторних досліджень, так і надання незатверджених Закарпатською РДЛ ДПСС документів-результатів є неможливою, оскільки вони (дослідження) вважаються лабораторними, а не міжлабораторними. Відтак через відсутність документів-результатів Мукачівська МДЛ ДПСС не може надіслати до ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області копії таких документів. Крім того, терміни акредитації не залежать ані від директора лабораторії, ані від головного управління (яке безпідставно взяло на себе такі повноваження), а безпосередньо залежать від органу, що проводить акредитацію, тобто національного агентства з акредитації України (НААУ) і для усунення наданих НААУ зауважень для проведення акредитації Мукачівської МДЛ ДПСС надано 120 днів.

Наказом начальника ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області від 22 березня 2019 року № 74-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з 22 березня 2019 року з посади директора Мукачівської МДЛ ДПСС, ветеринарного лікаря-бактеріолога на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, Положенням про Мукачівську МДЛ ДПСС та посадовою інструкцією, зокрема, невиконання завдань Головного управління, які належать до компетенції лабораторії, доручення від 01 березня 2019 року № 10, що призвело до неналежної підготовки до акредитації та організації роботи лабораторії і неможливості виконання завдань Держпродспоживслужби, які належить до компетенції лабораторії.

Про звільнення позивача з роботи на підставі наказу роботодавця

від 22 березня 2019 року № 74-к зроблено цього ж дня в трудовій книжці позивача відповідний запис під № 16.

Відповідно до листа Мукачівської районної ради професійних спілок працівників агропромислового комплексу від 29 березня 2019 року на адресу організації ні від ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області, ні від первинної профспілкової організації «Мукачівська районна ветеринарна лікарня» звернень чи подань не надходило, щодо погодження процедури розірвання трудового договору з позивачем.

Згідно з постановою Мукачівської районної ради профспілок працівників АПК від 06 вересня 2019 року № 4-1 та протоколом від 06 вересня 2019 року № 4, остання не давала і не надає згоду на звільнення з посади директора Мукачівської МДЛ ДПСС в Закарпатській області, ветеринарного

лікаря-бактеріолога ОСОБА_1 .

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області в особі начальника ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області ОСОБА_3., третя особа - Мукачівська районна рада профспілки працівників АПК, про визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту частини першої статті 238 КАСУ. Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами ЦПК України.

16 липня 2019 року позивач звернувся до Мукачівського міськрайонного суду з позовом до ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області в особі начальника ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області ОСОБА_3., третя особа - Мукачівська районна рада профспілки працівників АПК, про визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції

в незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 30 КЗпП України працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поновлення строку на звернення з позовною заявою про вирішення трудового спору, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі, допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнення

середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису в трудовій книжці та зобов`язання внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що дії позивача в ситуації виконання доручення керівника не відповідають правилам щодо відповідального, належного, добросовісного виконання ним трудових обов`язків, покладених на нього законом, положенням про лабораторію і трудовим договором.

Разом з тим, певний обсяг лабораторних досліджень (випробувань) на виконання доручення від 01 березня 2019 року був проведений, а про неможливість проведення інших досліджень з огляду на їх специфіку, строки, про неможливість виконання доручення позивач не повідомляв. Посилання позивача на неможливість проведення ряду досліджень в межах строку виконання доручення через те, що строки проведення досліджень є більш тривалими, не є обґрунтованим, зокрема, щодо того, які саме тривалі дослідження були необхідними для виконання доручення, акредитації, чим це обумовлювалося, чи була потреба саме в таких дослідженнях, тобто, мають характер довільних міркувань і припущень, тоді як відповідач заперечував неможливість проведення досліджень у визначені дорученням строки.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд погодився з їх недоведеністю.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП).

Проте, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, оскільки відмова в позові не має наслідком стягнення середнього заробітку.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд установив, що ГУ Держпродспоживслужби

в Закарпатській області наказами від 07 вересня 2018 року № 276-к

та від 30 листопада 2018 року № 362-к за наявності та доведеності вини працівника в неналежному виконанні трудових обов`язків та з дотриманням процедури застосувало до директора Мукачівської

МДЛ ДПСС ОСОБА_1. дисциплінарні стягнення у вигляді доган. Сам факт застосування вказаних дисциплінарних стягнень та зазначені накази позивач не оспорював, відповідного позову до суду не подавав, не спростував правомірності застосування цих дисциплінарних стягнень у строк, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, й в справі, що розглядається.

Роботодавець мав підстави для накладення як кожного окремого дисциплінарного стягнення, так і для висновку про систематичність неналежного виконання позивачем покладених на нього трудових обов`язків.

Таким чином, позивача законно та обґрунтовано звільнено наказом

від 22 березня 2019 року № 74-к. Підстави, що були покладені в основу зазначеного наказу випливають з невиконання завдань

ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області, які належать до компетенції лабораторії, зокрема, невиконання доручення від 01 березня 2019 року № 10, що призвело до неналежної підготовки до акредитації та організації роботи лабораторії і неможливості виконання завдань Держпродспоживслужби, які належать до компетенції лабораторії.

Всі три накази ґрунтуються на підставах, із яких вони були видані, і ці підстави для застосування дисциплінарних стягнень знайшли своє підтвердження та не були спростовані.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Аналіз апеляційним судом пропуску позовної давності за таких обставин не має правого значення.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 826/19147/14 (провадження № К/9901/23668/18);

від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження

№ 61-14794св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18).

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі

№ 826/19147/14 (провадження № К/9901/23668/18) у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2016 року відмовлено, оскільки у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли щодо аудиторського звіту № 09-14, дій аудиторської групи Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а також наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 22 вересня 2014 року

№ 656 «Про результати позапланового внутрішнього аудиту

ПАТ «Укргідроенерго». Спір не стосується стягнення збитків (шкоди) і таких приписів у наказі не було. Отже, колегія суддів зазначила,

що правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до тих,

які встановлені у справах, копії судових рішень касаційної інстанції в яких додано до заяви.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18) предметом скарги є дії головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Шведа Р. М. Проте у справі, що переглядається, предметом позову є вимоги про визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі

№ 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18) суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, у справі № 640/14909/16-ц та у справі, яка переглядається, різні за змістом позовні вимоги, у вказаних справах різне матеріально-правове обґрунтування позову.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 826/19147/14 (провадження № К/9901/23668/18);

від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження

№ 61-14794св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18) є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними

до правовідносин у справі, що переглядається.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про постановлення окремої ухвали щодо незаконних дій свідка ОСОБА_2 .

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 262 ЦПК України Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причин та умов, що цьому сприяли.

Так, до касаційної скарги додана заява про постановлення окремої ухвали щодо незаконних дій свідка ОСОБА_2 , який є директором Закарпатської РДЛ ДПСС.

Заява мотивована тим, що апеляційний суд задовольнив клопотання відповідача про виклик свідка - ОСОБА_2 . Натомість, незважаючи на попередження суду про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та підписання присяги говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи і розписки про кримінальну відповідальність, свідок навмисно надав неправдиві покази, що можуть суттєво вплинути на рішення суду, чим умисно ввів суд в оману, переслідуючи власні інтереси. Зокрема, свідком було надано суду неправдиву інформацію щодо відсутності звернень з боку Мукачівської МДЛ ДПСС в особі директора ОСОБА_1. щодо надання консультативної та методичної допомоги в процесі акредитації Мукачівської МДЛ ДПСС. Вказане не відповідає дійсності, оскільки директором Мукачівської МДЛ ДПСС окрім звернень

до Закарпатської РДЛ ДПСС надсилалися і листи

до ГУ Держпродспоживслужби Закарпатській області про відсутність допомоги (як методологічної так і консультативної) з боку Закарпатської РДЛ ДПСС.

Апеляційний суд встановив, що в діях позивача, який був керівником державної установи з визначеними у відповідній сфері важливими функціями, в ряді випадків убачаються ознаки прямого невиконання вимог керівника державного органу управління в області, якому він був підпорядкований, прямої відмови в наданні документів, пояснень з надуманих підстав, надання документів не в повному обсязі, маніпулювання фактами надсилання документів, які до органу управління не надходили і докази протилежного відсутні, маніпулювання питаннями обсягів досліджень, потреби в таких, намагання перекласти власну відповідальність як керівника на інших службових осіб, звинувачуючи їх без належних і доведених для того підстав у несприянні йому в проходженні лабораторією акредитації і таке інше. Такі дії не узгоджуються з обсягом прав і повноважень керівника державної лабораторії, з добросовісністю виконання трудових обов`язків. Це не могло залишатися без відповідного реагування з боку державного органу управління, якому належить забезпечити виконання відповідних функцій та керованість підпорядкованим підрозділом.

Позивач безпідставно наполягає на відсутності та недоведеності складу дисциплінарного проступку, в тому числі, його вини в порушеннях трудової дисципліни, позаяк такі склад і вина встановлені, доведені, позивачем не спростовані та за сукупністю наявних доказів і матеріалів у справі сумнівів у суду не викликають. Зважаючи на тривалий час роботи позивача керівником лабораторії його обізнаність із вимогами трудового та іншого законодавства щодо трудової дисципліни та загалом службових і професійних обов`язків, характеру виконуваної роботи, розуміння ним відповідальності за неналежне виконання трудових обов`язків під сумнів ніким не ставиться.

Міркування позивача про зловмисну змову начальника

ГУ Держпродспожтвслужби ОСОБА_3. з директором Закарпатської

РДЛ ДПСС ОСОБА_2. з метою застосування дисциплінарних стягнень до позивача як до небажаного керівника нічим не підтвердженими, а за обставинами справи у цих службових осіб, які тривалий час безпосередньо взаємодіяли по роботі з позивачем, було достатньо об`єктивних підстав для висновків щодо відповідності його роботи встановленим вимогам.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 у змагальному судовому процесі не довів обґрунтованості свого позову по суті та не спростував доводів відповідача ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області.

Заперечуючи проти позовних вимог, ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області зазначило, що акти, якими регулюється діяльність Мукачівської МДЛ ДПСС та її директора, покладають саме на останнього обов`язки належної організації роботи лабораторії, в тому числі, її акредитації, а також належне виконання доручень керівника

ГУ Держпродспоживслужби в Закарпатській області. Тим часом, заходи щодо підготовки лабораторії до акредитації у визначений керівництвом та робочим графіком час не були здійснені, акредитацію, строк для якої позивачу як керівнику лабораторії неодноразово продовжувався, не було проведено.

Вказане підтверджується показаннями свідка ОСОБА_2 , який підтвердив необґрунтованість позиції позивача щодо неможливості виконання доручення керівника у визначений строк.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для постановлення окремої ухвали щодо незаконних дій свідка ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для задоволення заяви про постановлення окремої ухвали також відсутні.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 жовтня 2019 року в незміненій частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк