Постанова

від 25.04.2022 по справі 212/6738/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 212/6738/18

провадження № 61-10167св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року, постановлене суддею Ваврушак Н. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 01 січня 2013 року сторони почали проживати однією сім`єю, а 03 травня 2014 року вони уклали шлюб. У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 до знайомства з ОСОБА_1 за рішенням Криворізької міської ради від 22 серпня 2012 року № 1328 отримав земельну ділянку, площею 840, 00 кв. м, для будівництва житлового будинку (кадастровий номер 1211000000:04:201:0025). Під час спільного проживання до реєстрації шлюбу та після його реєстрації відповідач розпочав будівництво будинку на зазначеній земельній ділянці. Стверджувала, що витрати на будівельні матеріали та найм працівників позивач і відповідач несли спільно.

Рішенням від 22 червня 2018 року у справі № 213/1332/18 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області розірвав шлюб між позивачем та відповідачем.

Рішенням від 20 вересня 2018 року у справі № 213/1330/18 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивач зазначала, що в червні 2017 року фактично шлюбні відносини між подружжям припинилися. На той момент житловий будинок не був добудований та введений в експлуатацію. Оскільки будинок будували за спільні кошти, позивач вважала, що має право на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна.

У зв`язку з наведеним позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати факт спільного проживання її, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року; визнати будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом спірного будинку спільним сумісним майном жінки та чоловіка, які не перебували в шлюбі, поділити їх та стягнути на її користь грошову компенсацію 1/2 частини вартості будівельних матеріалів з урахуванням вартості виконаних будівельних робіт у розмірі 26 200, 00 грн, залишивши всі будівельні та конструктивні елементи незакінченого будівництва відповідачу ОСОБА_2 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Стислий виклад позиції відповідача

ОСОБА_2 у листопаді 2018 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовував тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 з 03 травня 2014 року до 22 червня 2018 року подружжя не набуло будь-яке спільне майно. Водночас у 2015 році в ОСОБА_2 виникли кредитні зобов`язання перед Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») у розмірі 40 000, 00 грн. Стверджував, що отримані кредитні кошти він витратив в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим вважав, що це зобов`язання також підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям, на підставі чого просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 солідарно суму боргового зобов`язання на загальну суму у розмірі 40 167, 08 грн, що є спільною сумісною власністю подружжя перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором, укладеним в інтересах сім`ї, у розмірі 20 083, 54 грн.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки однією сім`єю з ОСОБА_1 вони почали проживати з травня 2014 року. До цього часу спільного бюджету як подружжя сторони не мали. Крім того, будівельні роботи на належній ОСОБА_2 ділянці здійснювалися лише до 2013 року та вже після розірвання шлюбу, у зв`язку з чим вважав, що позивач не має права на стягнення компенсації частини вартості будівельних матеріалів. У період шлюбу будівельні роботи не проводилися, будівельних матеріалів та конструктивних елементів, компенсацію частини вартості яких просить стягнути ОСОБА_1 , немає, у зв`язку з чим не може бути задоволена така позовна вимога.

Стислий виклад заперечень позивача на зустрічний позов

У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 зазначила, що відповідач у такий спосіб намагається покласти на неї частину його витрат зі сплати аліментів, а свої позовні вимоги підтверджує неналежними доказами, у зв`язку з чим просила суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 12 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Суд визнав факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року.

Визнав будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1211000000:04:201:0025), придбані під час спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року, а саме: цеглу будівельну, що була у використанні, у кількості 700 шт., цемент, вагою 50, 00 кг, у кількості 7 мішків, перемичку, плити перекриття, розміром 4, 7 м х 0,8 м, у кількості 14 шт., плити перекриття, розміром 4, 3 м х 0, 8 м, у кількості 11 шт., плити стінові, розміром 1 м х 1, 2 м х 0, 4 м, у кількості 25 шт., плити перекриття, розміром 1, 2 м х 1, 6 м, у кількості 12 шт., цемент, вагою 25, 00 кг, у кількості 20 мішків, шлак 1 ЗИЛ, арматуру 0, 1 тонни, піну монтажну, об`ємом 750 мл., у кількості 10 флаконів, гідроізоляцію (мастика), вагою 25, 00 кг, у кількості 2 відра, на загальну суму з урахуванням вартості виконаних будівельних робіт - 52 400, 00 грн, спільним сумісним майном жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості будівельних матеріалів з урахуванням вартості виконаних будівельних робіт у сумі 26 200, 00 грн.

Залишив у власності ОСОБА_2 всі будівельні матеріали та конструктивні елементи незакінченого будівництвом житлового будинку, площею 166, 00 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1211000000:04:201:0025).

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач довела належними доказами факт спільного проживання її, ОСОБА_1 , разом із ОСОБА_2 у період з 01 січня 2013 року до 03 травня 2014 року без реєстрації шлюбу як чоловіка і дружини.

У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництва спільним сумісним майном суди першої та апеляційної інстанцій виходили з факту доведеності придбання сторонами у період їх спільного проживання як подружжя без реєстрації шлюбу будівельних матеріалів та оплати зазначеної ОСОБА_1 вартості будівельних робіт на незакінченому будівництві житлового будинку у розмірі 52 400, 00 грн, які в подальшому використано для будівництва будинку.

Стягуючи грошову компенсацію вартості 1/2 частини зазначеної суми грошових коштів з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що будинок, на будівництво якого сторони витрачали спільні кошти, не був введений в експлуатацію, а тому інший з подружжя має право на компенсацію вартості 1/2 частини всіх витрачених коштів на придбання будівельних матеріалів та оплату будівельних робіт.

Додатковим рішенням від 26 січня 2021 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області виклав восьмий абзац рішення суду від 12 січня 2021 року у такій редакції:

«Скасувати заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2018 року (справа № 212/6738/18; № 2-з/212/57/18). Зняти арешт з будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на належній ОСОБА_2 земельній ділянці. Зняти заборону ОСОБА_2 на відчуження зазначених будівельних матеріалів та конструктивних елементів незакінченого будівництвом будинку та житлового будинку у разі реєстрації права власності, за ОСОБА_2 ».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 12 червня 2021 року поштовим зв`язком надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій просить скасувати ці судові рішення та направити справу на новий розгляд, або за результатами касаційного перегляду справи ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд першої інстанції помилково вважав, що його висновки у справі відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження

№ 61-11607св18) та від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18), щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, які ґрунтуються виключно на показаннях свідків;

- суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18) Верховний Суд зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю не може ґрунтуватися лише на підставі показань свідків;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61-2080св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц

(провадження № 61-11607св18), від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18 (провадження № 61-6203св20), щодо визнання осіб такими, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 360/2428/13-ц (провадження № 61-15135св18), з посиланням на постанову Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не обґрунтували неврахування ними правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження № 61-1028св18), на які посилався заявник, обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову;

- оскаржувані судові рішення не містять посилань на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 60, частини третьої статті 61, частини четвертої статті 65 СК України;

- під час вирішення зустрічного позову про поділ боргових зобов`язань суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), підтверджені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 452/926/16-ц (провадження № 14-127цс20);

- суд апеляційної інстанції не досліджував наявні у матеріалах справи докази та не з`ясовував обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, натомість взяв до уваги лише показання свідка;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та огляд доказів за їх місцезнаходженням;

- суд апеляційної інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;

- суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів, зокрема показань свідків позивача, кошторисного розрахунку, який не є розрахунком щодо сплати вартості будівельних матеріалів;

- у справі заявлено обґрунтований відвід судді суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу позивач не подавала.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 03 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 12 квітня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ухвалою від 29 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 11 березня 2019 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя; закрив підготовче провадження, справу призначив до судового розгляду по суті.

Відповідно до рішення від 12 січня 2021 року зазначений суд першої інстанції розглянув цю судову справу в порядку загального позовного провадження.

Надалі ухвалою від 05 березня 2021 року Дніпровський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року. Розгляд справи суд ухвалив здійснювати відповідно до вимог частини першої статті 369 ЦПК України без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами справи.

Серед підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме порушення порядку розгляду поданої ним апеляційної скарги. ОСОБА_2 не погоджується із застосуванням судом апеляційної інстанції частини першої статті 369 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу на рішення суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи.

Тож підлягають аналізу дії суду апеляційної інстанції з приводу оцінки дотримання норм процесуального права, якими врегульовано порядок розгляду апеляційної скарги.

За змістом положень частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Поняття ціни позову визначене в статті 176 ЦПК України, за змістом якої ціна позову визначається виключно у справах за позовами, де пред`явлені вимоги майнового характеру. У позовах немайнового характеру ціна позову не визначається.

Аналіз змісту зазначених процесуальних норм права дає підстави для висновку про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції виключно у разі розгляду апеляційних скарг на рішення суду, постановлені у справах, під час розгляду яких пред`явлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі пред`являлися вимоги немайнового характеру, розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Надаючи оцінку процесуальним діям суду апеляційної інстанції щодо застосування частини першої статті 369 ЦПК України під час визначення належного порядку розгляду поданої у цій справі апеляційної скарги, Верховний Суд врахував аналогічний підхід щодо застосування частини першої статті 369 ЦПК України у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 554/285/19 (провадження № 61-8946св21), від 18 листопада 2021 року у справі № 523/5887/18 (провадження № 61-8153св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 214/3916/18 (провадження

№ 61-2992св21), від 24 травня 2021 року у справі № 204/1738/20 (провадження № 61-605св21).

Наведене свідчить про усталену практику застосування статей 368, 369 ЦПК України щодо визначення належного порядку розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у справі, в якій заявлено позовні вимоги як майнового, так і немайнового характеру.

У цій справі ОСОБА_1 пред`явила позов, що містить вимоги як майнового (стягнення компенсації вартості 1/2 частини суми грошових коштів, витрачених на придбання будівельних матеріалів та оплату будівельних робіт, визнання будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництвом спірного будинку спільним сумісним майном жінки та чоловіка, які не перебували в шлюбі), так і немайнового характеру (встановлення факту спільного проживання осіб без реєстрації шлюбу). Наведене виключає можливість застосування судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 369 ЦПК України для здійснення розгляду цієї справи в апеляційному порядку без здійснення належного повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з обов`язковим повідомленням (викликом) учасників справи і такий висновок відповідає імперативним вимогам цивільного процесуального законодавства та усталеній судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції наведених висновків Верховного Суду не врахував, в результаті чого зробив помилковий висновок про наявність підстав для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи в порядку, передбаченому частиною першою статті 369 ЦПК України.

Викладені порушення позбавили ОСОБА_2 можливості реалізувати свої права представляти власні інтереси як учасника справи в суді апеляційної інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду, що, в свою чергу, перешкодило стороні належно використати передбачені статтею 43 ЦПК України процесуальні права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо порядку апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в цій частині.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в результаті розгляду апеляційної скарги на рішення суду без повідомлення учасників справи, підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що суд апеляційної інстанції помилково переглянув в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми процесуального права, а саме частини першої статті 369 ЦПК України, у подібних правовідносинах.

Оскільки Верховний Суд зробив висновок про обов`язковість направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції помилково розглянув справу за наявними матеріалами та без повідомлення учасників справи, тому не підлягають оцінці інші доводи касаційної скарги по суті спору. Таке порушення норм процесуального права, як перегляд в апеляційному порядку в спрощеному порядку справи без здійснення повідомлення учасників справи тоді, як така справа підлягала розгляду з таким, за відсутності законних на те підстав є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.

У пункті 2 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції повинен врахувати правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 369 ЦПК України.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко