Ухвала

від 19.04.2022 по справі 761/25089/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

20 квітня 2022 року

м. Київ

Справа № 761/25089/17

Провадження № 14-29зц22

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.

ознайомилась зі зверненням ОСОБА_1 щодо скасування постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2021 року та ухвали цього ж суду від 18 травня 2021 року (далі - звернення)

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до приватного нотаріуса Білоконь Раїси Василівни (далі - відповідачка), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними, визнання заповіту недійсним і застосування наслідків такої недійсності та

в с т а н о в и л а :

у липні 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила:

визнати недійсним посвідчений 27 вересня 2012 року відповідачкою від імені ОСОБА_3 заповіт на користь ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (далі - заповіт);

визнати неправомірними дії відповідачки як приватного нотаріуса щодо складання тапосвідчення заповіту;

встановити нікчемність заповіту;

застосувати наслідки недійсності заповіту як оспорюваного та нікчемного.

Суди розглядали справу неодноразово.

24 липня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Вважав, що заповіт за формою та змістом відповідає законодавству; його текст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача; немає підстав вважати, що на момент складання заповіту «відповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними»; дії відповідачки щодо посвідчення заповіту відповідали закону.

27 листопада 2019 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Навів аналогічні, що й останній, мотиви відмови у задоволенні позову.

21 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. Аргументував тим, що заповіт відповідає зазначеним у статті 1247 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимогам, а тому відсутні підстави для визнання заповіту нікчемним з підстав, визначених частиною першою статті 1257 ЦК України. Суд касаційної інстанції виснував, що відповідачка вчинила нотаріальну дію зі складання та посвідчення заповіту з дотриманням встановлених законом вимог.

18 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки від 11 березня 2021 року на рішення судів трьох інстанцій. Мотивував тим, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій вже були предметом перегляду за касаційною скаргою позивачки,а постанову касаційного суду не можна оскаржити у касаційному порядку.

18 лютого 2022 року позивачка надіслала до Великої Палати Верховного Суду звернення (вх. № 61/0/255-22), у якому просила скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2021 року й ухвалу цього ж суду від 18 травня 2021 року, «переглянути справу № 761/25089/17 відповідно до вимог пункту 1 статті 45» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та ухвалити нове рішення. Мотивувала тим, що суд касаційної інстанції «безпідставно не надіслав до Верховного Суду матеріали касаційної скарги позивачки від 11 березня 2021 року, чим знівелював процесуальну діяльність Верховного Суду - юридичну процедуру перегляду справи з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції приписів статей 1247, 1257 ЦК України».

Велика Палата Верхового Суду вважає, що у прийнятті звернення необхідно відмовити та повернути його позивачці.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року. Отже, після прийняття 21 січня 2021 року постанови Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду звернення позивачки. Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.

Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.

Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. А Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав. Тому за відсутності юридичної підстави для розгляду звернення позивачки у його прийнятті необхідно відмовити та повернути авторові.

Така відмова не порушує право позивачки на доступ до суду, бо вона вже реалізувала це право у судах трьох інстанцій.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує «легітимну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).

Звернення до Великої Палати Верховного Суду із проханням ще одного розгляду справи спрямоване на перегляд рішень судів трьох інстанцій за відсутності такої можливості у процесуальному законі. Вказаний перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).

Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1. Відмовити у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду звернення ОСОБА_1 від 18 лютого 2022 року у справі за її позовом до приватного нотаріуса Білоконь Раїси Василівни, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними, визнання заповіту недійсним і застосування наслідків такої недійсності.

2. Зазначене звернення та додані до нього матеріали повернути особі, яка їх подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:В. В. БританчукГ. Р. Крет Ю. Л. ВласовК. М. Пільков Ж. М. ЄленінаО. Б. Прокопенко І. В. ЖелєзнийВ. В. Пророк О. С. ЗолотніковЛ. І. Рогач Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік В. С. КнязєвВ. М. Сімоненко Л. М. ЛобойкоІ. В. Ткач