Постанова

від 28.04.2022 по справі 914/209/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2022 р. Справа №914/209/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

СуддівМатущак О.І.,Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кострик К.,

за участю представників учасників справи:

прокурора Винницька Л.М.,

відповідача1 (ЛМР) Бірюков Ю.І.(в порядку самопредставництво),

відповідача2 (ДП Бристоль) не з`явився,

відповідача3 (ПП Бристоль-контракт) не з`явився,

розглянувши апеляційні скарги Дочірнього підприємства Бристоль (вх. суду від 31.08.2021 №01-05/2940/21) та Львівської міської ради б/н, б/д (вх. суду від 31.08.2021 №01-05/2941/21)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2021 (повний текст рішення складено 29.07.2021), суддя Мороз Н.В., м. Львів)

у справі № 914/209/21

за позовом: Галицької окружної прокуратури м. Львова, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Дочірнього підприємства Бристоль, м. Львів

до відповідача-3: Приватного підприємства Бристоль-контракт, м. Львів

про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У січні 2021року заступник керівника Галицької окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» про:

- визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19»;

-визнання недійсним договору оренди землі від 30.03.2018, укладеного між Львівською міською радою та ДП «Бристоль», ПП «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за № Г-1604, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 внесено відповідний запис, та застосування наслідків недійсного правочину;

-повернення територіальній громаді м. Львова земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1532743046101) шляхом скасування запису №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право- оренду земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ухвалою міської ради № 2897 від 25.01.2018 затверджено ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 19 та надано вказану ділянку в оренду терміном на 10років для обслуговування нежитлових приміщень(код КВЦПЗ 03.15-для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови. На підставі вказаної ухвали 30.03.2018 міська рада, ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» уклали відповідний договір оренди землі №Г-1604.

Прокурор вважає вказану ухвалу незаконною, посилаючись на те, що будинок на пр. Свободи, 19 знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова (відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005), та є пам`яткою архітектури місцевого значення(згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №280 від 21.05.1991), тому земельна ділянка, на якій він розташований, в силу закону належить до земель історико- культурного призначення. У зв`язку з чим прокурор вказує, оспорювані ухвала та договір оренди землі не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. ст. 19, 20, 21, 53, 54 ЗК України, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі», а відтак, підлягають оскарженню та визнанню незаконними в судовому порядку.

Як на наявність підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави прокурор вказав, що Львівська міська рада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем1, а враховуючи предмет позовних вимог(визнання недійсною ухвали та договору оренди), у органів Держгеокадастру відсутні повноваження на звернення до суду з такими вимогами.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.07.2021 у справі № 914/209/21 позов задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19». Визнано недійсним договір оренди землі від 30.03.2018, укладений між Львівською міською радою та Дочірнім підприємством «Бристоль», ПП«Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за №Г-1604, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 внесено відповідний запис. Присуджено до стягнення з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури по 1513,33 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на імперативність ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, відтак неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування. У зв`язку з чим суд відхилив посилання відповідачів на те, що спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт права власності з іншим цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, а тому не належить до категорії земель історико-культурного призначення. Відтак встановивши порушення міською радою порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, на підставі ст. 21 ЦК України суд дійшов висновку про визнання недійсним в судовому порядку спірного рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним укладеного на підставі цього рішення договору оренди землі від 30.03.2018. Відмовляючи в решті позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину, суд вказав, що неможливо повернути вже здійснене користування земельною ділянкою за спірним договором оренди, а зобов`язання за цим договором припиняються на майбутнє; щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки територіальній громаді м. Львова шляхом скасування запису про оренду земельної ділянки, суд зазначив, що з 16.01.2020 (з урахуванням внесених змін до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" )такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

ДП «Бристоль» та Львівська міська рада не погодились з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подали апеляційній скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідачі просять його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційні скарги обгрунтовані наступним:

-відповідно до прийнятого Міністерством культури інформаційної політики України наказу від 18.01.2021 №14 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухових пам`яток України», органом державної влади, до повноважень якого належить визначення переліку пам`яток культурної спадщини, занесення їх до відповідного Переліку, захисту, визначення режимів використання територій пам`яток є Міністерство культури, а уповноваженим органом є ГУ охорони культурної спадщини та музеїв Директорату культурної спадщини та музеїв та Львівська ОДА, у зв`язку з чим апелянти вказують, що наведені прокурором підстави позову збігаються з обов`язками, покладеними цим наказом на ЛОДА, та контрольними функціями Директорату культурної спадщини та музеїв. Водночас прокурор не надав доказів його звернення до вказаних органів щодо виконання покладених на них повноважень у сфері збереження культурних пам`яток та режиму використання територій, на якій вони розташовані. Відтак апелянти вважають, що прокурор не довів наявності у нього права на звернення до суду у спірних правовідносинах, а суд не перевірив та не встановив відсутності уповноваженого органу здійснювати захист інтересів держави або неналежного виконання таким органом своїх повноважень, внаслідок чого не було застосовано п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України;

-згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована як об`єкт цивільних прав відділом Держгеокадастру 04.04.2016 з присвоєнням відповідного кадастрового номера №4610136600:02:005:0036 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, і подальші рішення та дії, які вчинялись власником ділянки та оспорюються прокурором, стосуються не формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав із зазначенням відповідного цільового призначення та державної реєстрації права власності на неї, а розпорядження міською радою такою ділянкою- прийняття ухвали про передачу ділянки в оренду ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт». Відтак скаржники зазначають, що оскільки прокурор не оскаржує правових підстав формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, виникнення у міської ради прав власності на неї, реєстрації її цільового призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, обраний позивачем спосіб захисту щодо оскарження підстав виникнення речового права оренди, є неефективним та неспроможним захистити чи відновити права і інтереси у спірних правовідносинах;

-вважають безпідставними твердження прокурора про наявність сприятливих умов для незаконного використання земель, посилаючись на укладений Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та ПП «Бристоль» і ДП «Бристоль» охоронний договір №87/12 від 05.04.2012, яким зобов`язано користувачів утримувати територію пам`ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці, доказів порушення якого позивач не надав.

У відзиві на апеляційну скарги прокурор просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу-без задоволення.

Прокурор вказує, зокрема, що позов у даній справі подано ним самостійно в інтересах держави, оскільки міська рада, уповноважена на захист інтересів держави, сама ж допустила порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваної ухвали та наданні земельної ділянки в оренду, а з урахуванням того, що спірна земельна ділянка не є сільськогосподарського призначення і не належить до агропромислового комплексу, органи Держгеокадастру не наділені повноваженнями розпорядника з усіма правами власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексу в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держегокадастр правом на звернення до суду з заявленими у цій справі вимогами. Вважає помилковими доводи скаржника про те, що уповноваженими органами у даній справі є Міністерство культури та інформаційної політики України, ГУ охорони культурної спадщини та музеїв Директорату культурної спадщини та музеїв та Львівська ОДА, оскільки норми ЗУ «Про охорону культурної спадщини» визначають повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та не передбачають жодних положень, за якими відповідні органи були б наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності, на яких знаходяться об`єкти культурної спадщини. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019, прокурор зазначає, що неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди(будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування. Зазначає, що згідно з ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 914/209/21 відкрито апеляційне провадження та прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги Дочірнього підприємства Бристоль та Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2021 у справі № 914/209/21.

Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду.

Так, ухвалою від 15.03.2022 розгляд справи відкладено на 29.03.2022.

У судовому засіданні 29.03.2022 представник міської ради підтримав вимоги апеляційної скарги, прокурор заперечив щодо таких.

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників в судове засідання.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

Рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Згідно з цим рішенням земельна ділянка, що знаходиться за адресою місто Львів, проспект Свободи, 19 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова(том 1,а.с. 75-77).

Відповідно до інформації управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 11.01.2020 № 0004вих-1222, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові розташований в межах історичного ареалу м. Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м Львова» , а також є пам`яткою архітектури місцевого значення згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів №280 від 21.05.1991 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність (охоронний №1669)». Зазначена будівля також розташована в буферній зоні об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО(том 1,а.с. 35).

У Переліку пам`яток архітектури місцевого значення Львівської області, затвердженому вказаним рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів № 280 від 21.05.1991, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові зазначено за № 97(том 1,а.с. 36-38).

Щодо цього будинку були укладені 05.04.2012 охоронні договори на пам`ятку культурної спадщини №86/12 (підписаний кінцевим бенефціарним власником контролером ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" Лідуховером І.Ю.) та №87/12 (підписаний від імені ДП "БРИСТОЛЬ" та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" директором Зозулею М.П.)(том 1,а.с. 39-46).

Згідно з п. 1 договорів користувач бере на себе зобов`язання щодо охорони житлового будинку 1-ї пол. XIX ст. пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з рішенням Львівського облвиконкому №280 від 21.05.1991, охоронний №1669; колишнього готелю 1854 року пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з рішенням Львівського облвиконкому № 227 від 17.07.1990, охоронний №1322, розташованих на проспекті Свободи, 19/21 у м. Львові. Термін дії договорів з 05.04.2012 - на період користування (володіння) приміщеннями в пам`ятці (п. 2 договорів №86/12, №87/12).

Спірна земельна ділянка сформована та зареєстрована Відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області 04.04.2016 з присвоєнням кадастрового номера 4610136600:02:005:0036, як об`єкт цивільних прав із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

25.01.2018 Львівською міською радою прийнято ухвалу №2897, якою затверджено ДП «Бристоль» та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 19; надано ДП «Бристоль» та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" земельну ділянку площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0036) в оренду терміном на 10 років для обслуговування нежитлових будівель (код КВЦПЗ 03.15-для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

30.03.2018 Львівська міська рада (орендодавець), ДП "БРИСТОЛЬ" та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" (орендарі) уклали договір оренди землі №Г-1604, відповідно до п.п. 1, 2 якого, на підставі, зокрема, ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП "БРИСТОЛЬ" та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 19», орендодавець передав орендарям в оренду для обслуговування нежитлових будівель земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 на проспекті Свободи, 19 у м. Львові площею 0,1319 га, строком на 10 років до 25.02.2028.

Відповідно до п. п. 15, 16 цього договору оренди землі № Г-1604 від 30.03.2018 земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлових будівель із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, за категорією земельної ділянки згідно ст. 19 ЗК України - землі житлової та громадської забудови.

У п. 9 договору сторони визначили річний розмір орендної плати в сумі 264 989,47грн в рік.

Пунктом 43 договору оренди землі передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

11.04.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказану земельну ділянку кадастровий №4610136600:02:005:0036 зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Цього ж дня, 11.04.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі згаданого договору оренди землі №Г-1604 від 30.03.2018 зареєстровано інше речове право - право оренди ДП "БРИСТОЛЬ" та Бристоль-контракт строком 10 років до 25.01.2028 спірної земельної ділянки кадастровий №4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15327430, номер запису про інше речове право: 25756680, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018 державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Стрихар М.І.).

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки від 24.09.2019 №607-ДК/АП/09/01/-19, проведеної Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та встановлення цільового призначення всупереч вимогам ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу при прийнятті ухвали Львівської міської ради №2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП "БРИСТОЛЬ" та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19» , якою в межах історичного ареалу надано ДП "БРИСТОЛЬ" та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" земельну ділянку площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0036) в оренду терміном на 10 років для обслуговування нежитлових будівель (код КВЦПЗ 03.15- для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови). При прийнятті ухвали не враховано, що земельні ділянки, які знаходяться в межах, віднесеної до історичного ареалу м. Львова та на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення, відповідно-такі земельні ділянки в силу закону належать до земель історико-культурного призначення. Таким чином, ухвала Львівської міської ради №2897 від 25.01.2018 прийнята з порушенням вимог ст. ст. 20,53, 54 Земельного кодексу України.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У відповідності до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги прокурора про:

- визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19»;

-визнання недійсним договору оренди землі від 30.03.2018, укладеного між Львівською міською радою та ДП «Бристоль», ПП «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за № Г-1604, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 внесено відповідний запис, та застосування наслідків недійсного правочину;

-повернення територіальній громаді м. Львова земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1532743046101) шляхом скасування запису №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право- оренду земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 Про затвердження Списку історичних населених місць України з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини затверджено Список історичних населених місць України, в якому є м. Львів.

Рішенням Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Згідно з цим рішенням земельна ділянка, що знаходиться за адресою місто Львів, проспект Свободи, 19 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова.

У Переліку пам`яток архітектури місцевого значення Львівської області, затвердженому вказаним рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів № 280 від 21.05.1991, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові зазначено за № 97.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами 1, 3 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до ст. 53 та ст. 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

За приписами ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Отже, умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених статями 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини: об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини, земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Відтак оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова, на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення, то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення (така ж правова позиція викладена у п. 43 постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019).

Невиконання Львівською міської радою передбачених робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі на місцевості, віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення не може спростувати належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в силу статей 1, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Як зазначено вище, оспорюваною у даній справі ухвалою № 2897 від 25.01.2018 Львівська міська рада затвердила ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вирішила надати вказану ділянку в оренду відповідачам 2,3.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно з ст. 1 ЗУ «Про землеустрій» (в редакції, чинній на момент прийняття ухвали) технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Порядок оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачений ст. 55 ЗУ «Про землеустрій».

Так, відповідно до вказаної статті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Відповідно до ч. 14 ст. 186 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття ухвали) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.

Частиною 17 вказаної статті передбачено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Отже, Львівська міська рада, затверджуючи технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), повинна була перевірити правильність її формування, в тому числі цільове призначення, і встановивши її невідповідність відмовити у такому затвердженні.

Згідно з ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що на підставі оскаржуваної ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19» 30.03.2018 Львівською міською радою та ДП «Бристоль», ПП «Бристоль-контракт» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Львівська міська рада передала в оренду для обслуговування нежитлових будівель земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 на проспекті Свободи, 19 у м. Львові площею 0,1319 га, строком на 10 років до 25.02.2028.

Відповідно до п. п. 15, 16 цього договору оренди землі № Г-1604 від 30.03.2018 земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлових будівель із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, за категорією земельної ділянки згідно ст. 19 ЗК України - землі житлової та громадської забудови.

Договір оренди зареєстрований у Львівській міській раді 30.03.2018 за №Г-1604, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 вчинено запис.

Статтею 1 Закону України Про оренду землі визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

У п. 13.5. Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1675 від 26.07.2012 (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після досягнення сторонами домовленості зі всіх умов, його підписання та реєстрації у Львівській міській раді. Термін оренди земельної ділянки починається з часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки.

Оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, скріпили договір підписами та відбитками печаток, провели реєстрацію договору у Львівській міській раді, а відтак уклали правочин щодо користування земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при вирішенні земельних питань, Львівська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ухвала Львівської міської ради №2897 від 25.01.2018 та укладений договір оренди землі від 30.03.2018 не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини, ст.ст. 19, 20, 53, 54 ЗК України, ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі, а відтак, підлягають визнанню недійсними.

Львівська міська рада, як орган, який наділений правом розпоряджатися власністю територіальної громади м. Львова, шляхом прийняття оскаржуваної ухвали про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 19 розпорядилась землями комунальної власності, внаслідок чого між Львівською міською радою та ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» виникли договірні відносини.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 справа №6-2161цс16, 522/10652/15-ц.

Водночас, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України) (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15).

Львівською міською радою порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та передачі земельної ділянки в оренду ДП "БРИСТОЛЬ" та ПП "БРИСТОЛЬ-КОНТРАКТ" .

На підставі наявних доказів у даній справі, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Львівською міською радою не було дотримано вимог земельного та цивільного законодавства, що тягне за собою наслідки, передбачені статтями 21 ЦК України, 21 ЗК України - визнання недійсним в судовому порядку спірного рішення органу місцевого самоврядування за позовами зацікавлених осіб.

Таким чином апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вимога прокурора про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристольконтракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19»підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 30.03.2018, укладеного між Львівською міською радою та ДП «Бристоль», ПП «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за № Г-1604, то згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Приписами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Враховуючи те, що договір оренди землі від 30.03.2018, укладений на підставі ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018, яка визнана судом недійсною та скасована, то спірний договір оренди землі від 30.03.2018 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо вимог прокурора про застосування наслідків недійсності правочину та повернення територіальній громаді м. Львова спірної земельної ділянки шляхом скасування запису №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право- оренду земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в задоволенні яких суд першої інстанції відмовив, вказавши про неможливість повернення вже здійсненого користування земельною ділянкою за спірним договором оренди, зобов`язання за яким припиняються на майбутнє, та про обрання прокурором неналежного способу захисту, оскільки чинне законодавство (пункти1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній із 16.01.2020) не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню, то такі висновки суду ніким зі сторін не оскаржені, а відтак відповідно до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України судом не переглядаються.

В апеляційній скарзі скаржники стверджують, що у даній справі прокурор не може бути самостійним позивачем.

У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У пункті 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Як на наявність підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави прокурор вказав, що Львівська міська рада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем1, а враховуючи предмет позовних вимог(визнання недійсною ухвали та договору оренди), у органів Держгеокадастру відсутні повноваження на звернення до суду з такими вимогами.

В контексті наведеного апеляційний суд враховує викладену у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №916/749/17 правову позицію, згідно з якою безпосередність звернення прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить, що власне і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна міська рада, проте, саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення та підписання договору, які є незаконними та порушують інтереси держави в особі територіальної громади, а тому правомірним є звернення прокурора та визначення міської ради одним із відповідачів у цій справі, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, не існує.

В апеляційній скарзі, посилаючись на затверджений Міністерством культури інформаційної політики України наказу від 18.01.2021 №14 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухових пам`яток України», апелянти вказують, що органом державної влади, до повноважень якого належить визначення переліку пам`яток культурної спадщини, занесення їх до відповідного Переліку, захисту, визначення режимів використання територій пам`яток є Міністерство культури, а уповноваженим органом є ГУ охорони культурної спадщини та музеїв Директорату культурної спадщини та музеїв та Львівська ОДА, у зв`язку з чим вважають, що наведені прокурором підстави позову збігаються з обов`язками, покладеними цим наказом на ЛОДА, та контрольними функціями Директорату культурної спадщини та музеїв.

Вказані доводи апеляційний суд вважає необгрунтованими з огляду на таке.

Статтею 3 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» визначено спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Повноваження вказаних органів чітко визначені статтями 5,6 вказаного Закону, з аналізу яких не вбачається наявності будь-яких положень, за якими відповідні органи були б наділені повноваженнями щодо розпорядження (надання в користування) земельних ділянок комунальної власності, на яких знаходяться об`єкти культурної спадщини.

Самим же Наказом Міністерства культури інформаційної політики України від 18.01.2021 №14 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухових пам`яток України» зобов`язано Львівську обласну державну адміністрацію: 1) поінформувати власників об`єктів культурної спадщини або уповноважені ними органи про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; 2) протягом 2021 року забезпечити приведення облікової документації на пам`ятки, занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, у відповідність до цього наказу; 3) забезпечити формування облікових справ на пам`ятки культурної спадщини у паперовій та електронній формах; 4) у місячний строк визначити межі та режими використання території пам`яток. 5) до прийняття в установленому порядку рішення про визначення меж території і режимів використання пам`яток культурної спадщини згідно з переліком, що додається до цього наказу: 2 5.1. межі території визначити відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу IV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 р. № 158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 р. за № 528/23060 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 р. № 501); 5.2. режим використання пам`яток культурної спадщини встановлювати відповідно до рекомендованих в обліковій документації режимів використання.

Контроль за виконанням цього наказу покладено на Головне управління охорони культурної спадщини та музеїв Директорату культурної спадщини та музеїв(п. 3 цього наказу).

Тобто, зі змісту вказаного наказу вбачається, що ні ЛОДА, ні Головне управління охорони культурної спадщини та музеїв Директорату культурної спадщини та музеїв не наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальною власності, спір щодо однієї з них виник у даній справі. З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що у даній справі прокурор правомірно набув статусу позивача та самостійно звернувся до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2021 у справі № 914/209/21 та ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для їх скасування немає, а зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг слід залишити за скаржниками.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Дочірнього підприємства Бристоль (вх. суду від 31.08.2021 №01-05/2940/21) та Львівської міської ради б/н, б/д (вх. суду від 31.08.2021 №01-05/2941/21)- - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2021 у справі № 914/209/21 -залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржників.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

Судді

О.І. Матущак

Г.Г. Якімець