Рішення

від 09.05.2022 по справі 303/1600/22

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2022 року м. Мукачево Справа №303/1600/22

2/303/232/22

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу

за позовом Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів: (1) Івановецької сільської ради;

(2) ОСОБА_1

про визнання недійсним і скасування рішення Бобовищенської сільської ради та скасування права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Мукачівська окружна прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом до відповідачів про:

- визнання недійсним та скасування рішення 24 сесії 7 скликання Бобовищенської сільської ради від 19.12.2019 №407 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність», яким ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку, кадастровий номер 2122780400:02:000:0008 площею 1,9464 га для ведення особистого селянського господарства (надалі - Рішення);

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2016694621227) державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 2122780400:02:000:0008 площею 1,9464 га для ведення особистого селянського господарства (надалі Земельна ділянка).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що Земельна ділянка на підставі Рішення належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Разом з тим, вказаний об`єкт нерухомості входив до складу земель, які на праві постійного користування належали радгоспу-заводу «Бобовищанський», правонаступником якого є АПТП «Бобовище». Рішення прийняте відповідачем (1) всупереч положенням статтей 116,149 Земельного кодексу України, тобто без припинення права АПТП «Бобовище» на постійне користування Земельною ділянкою та без згоди на вилучення Земельної ділянки із постійного користування АПТП «Бобовище». Таким чином, оспорюване за предметом позову Рішення підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація права власності на Земельну ділянку скасуванню.

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 116, 149, 152 Земельного кодексу України.

Від представника відповідача (2) до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому висловлено незгоду із заявленим позовом. На обґрунтування своєї позиція зазначив, що спірна Земельна ділянка передана у власність Бобовищанської сільської ради на підставі Наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області №918-сг від 16.05.2018 та Акту приймання-передачі земельних ділянок від 13.05.2018, які не скасовані та не визнанні недійсними. Також наголошує на тому, що пред`явлення позову є передчасним, оскільки відсутній вирок суду по кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №1201807000000132 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 статті 364, ч. 2 статті 366 Кримінального кодексу України щодо незаконності та протиправності передачі земель ДП АТП «Бобовище», в тому числі спірної Земельної ділянки, - Бобовищанській сільській раді. Крім того, наголошує на тому, що прокуратурою необґрунтовано підстави та необхідність звернення до суду в інтересах ДП АТП «Бобовище» та в інтересах Фонду державного майна України.

Керівником Мукачівської окружної прокуратури подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що підстави для звернення до суду наведені та обґрунтовані в позовній заяві. Також вказує на те, що у випадку задоволення позову будуть вжиті заходи для відновлення порушених інтересів держави та повернення земельної ділянки законному власнику. Крім того, зазначає, що суд надає оцінку поданим доказам в межах розгляду цивільної справи.

Відповідно до ухвали суду від 24 березня 2022 року позовну заяву Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» - повернуто особі, яка її подала.

На підставі ухвали суду від 24 березня 2022 року відкрито провадження у справі та визначено проведення її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та за наявними у ній матеріалами, тому справа розглядається судом без фактичної присутності у судовому засіданні учасників судового процесу, тобто з урахуванням особливостей, регламентованих статтею 279 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що у відповідності до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому вимогу про визнання недійсним та скасування Рішення, скасування державної реєстрації права власності та навів підстави, якими він обґрунтував вимоги за предметом позову, які зазначені судом в описовій частині даного рішення.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення фактів порушення земельного законодавства при наданні відповідачу (2) у власність Земельної ділянки та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права Держави в особі Фонду державного майна України у контексті із вимогами за предметом позову (при наявності порушень прав).

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Земельна ділянка, яка передана у власність відповідачу (2).

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із земельною ділянкою суд наводить наступні обставини справи.

Згідно з даними державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001365 радгосп-заводу «Бобовищенський» надано у постійне користування 763,6 гектарів для ведення сільськогосподарського виробництва.

З даних повідомлення №03/5-09/82/1049 вбачається, що в облікові дані радгосп-заводу «Бобовищенський» неодноразово вносилися зміни щодо назви та організаційно-правової форми вказаного суб`єкта господарювання, зокрема 23.03.1998 було змінено організаційно-правову форму з комунального підприємства на державне підприємство, а згодом назву підприємства - змінено на Агропромислове-торгове підприємство «Бобовище».

На підставі акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» від 20 грудня 2019 року вказане підприємство зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України передано до сфери управління Фонду державного майна України.

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16 травня 2018 року №918-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та актом приймання-передачі земельних ділянок від 23 травня 2018 року передано Бобовищенській сільській раді із земель сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів на території Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.

Відповідно до вищевказаного наказу земельна ділянка за межами населених пунктів площею 23,8143 га, з кадастровим номером 2122780400:02:000:0005 (цільове призначення: землі сільськогосподарського призначення) за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с/рада Бобовищенська зареєстрована на праві комунальної власності за Бобовищенською сільською радою (Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.12.2021 №289029397).

З даних технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності Бобовищенської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2019 рік вбачається, що за результатами топографо-геодезичних вишукувань встановлено поділ земельної ділянки площею 23,8143 га на 13 земельних ділянок.

На підставі рішення двадцять третьої сесії сьомого скликання Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 30 жовтня 2019 року №383 громадянам, в тому числі відповідачу (2), надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності за межами населеного пункту на території Бобовищенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до рішення двадцять четвертої сесії сьомого скликання Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 19 грудня 2019 року №407 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності за межами населеного пункту на території Бобовищенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства та передано у власність, в тому числі, ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9464 га, кадастровий номер 2122780400:02:000:0008.

Згідно з даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.11.2021 №287385116 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на Земельну ділянку, підстава для державної реєстрації: рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 407, виданий 19.12.2019, видавник: Бобовищенська сільська рада; відомості з ДЗК, серія та номер: 17017332, виданий 24.01.2020, видавник: Державний земельний кадастр.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засібповинен забезпечитипоновлення порушеногоправа,а уразі неможливостітакого поновлення-гарантувати особіможливість отриманнянею відповідноговідшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб,який єефективним,тобто таким,що відповідаєзмісту відповідногоправа чиінтересу,характеру йогопорушення,невизнання абооспорення таспричиненим цимидіяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 02.02.2021 у справі від 925/642/19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обранийпозивачем спосібзахисту не передбачений законом або договором та/або є неефективнимдля захиступорушеного правапозивача,у цихправовідносинах позовнівимоги останньогоне підлягаютьзадоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору в цій справі є визнання недійсним та скасування Рішення, скасування державної реєстрації прав власності відповідача (2) на Земельну ділянку, що на думку позивача має призвести до відновлення порушеного права Держави в особі Фонду державного майна України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що обраний позивачемспосіб захиступорушеного праваДержави вособі Фондудержавного майнаУкраїни єнеефективним,оскільки задоволеннявимоги провизнання Рішеннянедійсним тайого скасуванняне можепризвести дозахисту абовідновлення порушеногоречового праваДержави вособі Фондудержавного майнаУкраїни (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної Земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також, суд звертає увагу на те, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

В межах розгляду даної справи, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування Рішення не призведе до поновлення прав позивача (повернення спірної Земельної ділянки у володіння, користування або розпорядження Держави в особі Фонду державного майна України), а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права Держави в особі Фонду державного майна України, в інтересах якого подано позов, та потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо Держава в особі Фонду державного майна України була позбавлена права володіння, користування, розпорядження Земельною ділянкою у спосіб не передбачений законом, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту прав Держави в особі Фонду державного майна України є самостійною підставою для відмови у позові.

В свою чергу, позов Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище») було повернуто ініціатору судового процесу з наведенням відповідних аргументів у контексті з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 щодо неможливості представництва прокурором у суді інтересів держави в особі державних компаній.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовити повністю.

2. Рішеннясуду набирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

4. Позивач: Мукачівської окружної прокуратури (м.Мукачево, вул Л.Толстого, 15) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133 м. Київ, вул Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Відповідачі: (1) Івановецька сільська рада (с. Іванівці Мукачівського району, вул. Миру, 15, код ЄДРПОУ 04350487);

(2) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Суддя В.В. Кость