Рішення

від 10.05.2022 по справі 464/661/22

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/661/22

пр.№ 2/464/728/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.05.2022 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.,

секретаря судових засідань Шманько О.І.,

за участю:

позивач ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» про визнання протиправним та скасування наказу, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

позивач ОСОБА_1 , 07.02.2022 звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить: визнати протиправним та скасувати наказ директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 31.01.2022 № 36-к про її відсторонення від роботи за посадою логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді; зобов`язати КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» поновити її на роботі, шляхом допуску до роботи на посаді логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді; стягнути з КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.01.2022 по день фактичного розрахунку, виходячи з її середньоденної заробітньої плати 825,30 грн.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 01.07.2020 вона працює логопедом кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр». 24.01.2022 керівництвом КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» її ознайомлено з повідомленням від 24.01.2022 №17 про те, що до 26.01.2022 вона має надати документи про вакцинацію від COVID-19 чи документи про абсолютні протипоказання до такої вакцинації. У цьому ж повідомленні її попередили, що в разі ненадання запитуваних документів, 31.01.2022 вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітньої плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». 31.01.2022 наказом директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» №36-к її відсторонено від роботи з 31.01.2022 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітньої плати. Вважає, вказаний наказ незаконним, оскільки згідно чинного законодавства і верховенства права, вакцинація в Україні від COVID-19 є добровільною і не входить в перелік обов`язкових. Зазначила, що оспорюваний наказ суперечить чинному законодавству, грубо порушує Конституцію України в частині її прав і свобод. З 31.01.2022 вона відсторонена від роботи і обмежена у праві на працю, що включає заробляти собі на життя, а тому у відповідача виникає заборгованість по виплаті за час незаконного відсторонення.

Ухвалою від 18.02.2022 після усунення недоліків відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження та призначено справу до розгляду.

17.03.2022 від представника відповідача до суду поступив відзив на позовну заяву. В якому зазначила, що рішення директора КНП ЛОР «ЗУСДМЦ» про відсторонення позивачки прийнято на виконання імперативних норм, що регулюють проведення заходів по боротьбі з інфекційними хворобами і такі дії слід вважати правомірними. Наказ №36-к від 31.01.2022 був прийнятий з дотриманням порядку прийняття таких рішень, зокрема, рекомендацій Міністерства економіки України та роз`яснень Міністерства охорони здоров`я України. Крім прав існують також обовязки і відповідальність. Наказ про відсторонення від роботи позивачки прийнято у відповідності до положень Конституції України, ЗУ «Основи законодавства про охорону здоров`я», ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», має захисний характер і захищає інтереси пацієнтів лікарні, а саме дітей, які у зв`язку з станом здоров`я мають ослаблений імунітет, протипокази до вакцинації і відносяться до групи ризику щодо COVID-19 і яким Конституція України в ст.49 гарантує право на охорону здоров`я. У відносинах, що склалися позивачу оскаржувати потрібно не факт відсторонення, а нормативні акти, які зобов`язують відповідача КНП ЛОР «ЗУСДМЦ» приймати рішення про її відсторонення від роботи. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Представником відповідача подано клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн.

Ухвалою від 18.04.2022 в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено, оскільки, відповідачем не відмовлено в наданні публічної інформації, лише роз`яснено вимоги щодо наданання таких, а тому остання не позбавлена самостійно отримати докази.

10.05.2022 від позивача ОСОБА_1 до суду поступила відповідь на відзив.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав зазначених у позовній заяві. Просять суд позов задоволити.

Представник відповідач у судовому засіданні позовні вимоги заперечила. Зазначила, що вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши вступні слова учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.07.2020 працює на посаді логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді у КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», що підтверджується відомостями зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з повідомлення директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» Синюти А. №17 від 24 січня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено про те, що вона до 24.01.2022 має надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595. Повідомлено, що у разі не надання одного із зазначених документів до 26.01.2022 31.01.2022 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітньої плати на підставі ст.46 КЗпП та ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

В знак незгоди з вищевказаним повідомленням позивач ОСОБА_1 надіслала директору КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» Синюті А. заперечення на повідомлення директора КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 24.01.2022 №17.

Як вбачається з Витягу із наказу №36-к від 31.01.2022 ОСОБА_1 логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді відсторонено від роботи з 31.01.2022 на час відсутності щеплення проти CОVID-19 без збереження заробітньої плати.

Отже, як вбачається з долучених до позову документів, позивач повідомлялася відповідачем про намір відсторонення її від роботи у випадку ненадання нею документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень в строк до 26.01.2022. Відомостей про те, що позивач мала тимчасові труднощі у наданні до 26.01.2022 таких документів та повідомлення відповідача про ці обставини, матеріали справи не містять та судом не встановлено. Навпаки, як вбачається із доданих до позову документів, позивач висловила відповідачу незгоду із вказаним вище повідомленням. У тексті позовної заяви позивачем також детально обґрунтовано її позицію з приводу відмови від вакцинації, яка підтверджує, що у позивача немає та не було наміру проходити вакцинацію.

Встановлено, що позивач не мала абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В пунктах а) та б) статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема , піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ст. 46 КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У Рішенні Конституційного Суду України усправі законституційним зверненням Київської міської ради професійнихспілок щодоофіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів пропрацю України (справа протлумачення терміну «законодавство») від 09 липня 1998 року №12-рп/98зазначено, що термін "законодавство"доситьшироко використовується у правовійсистемів основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів,якірегламентуютьтучиіншу сферусуспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 1 Перехідних положень).У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються,цейтермінвживається в різних значеннях:в одних маються на увазі лише закони;в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство"включаютьсяякзакони та інші акти Верховної Ради України, так іакти Президента України, Кабінету Міністрів України, а вдеяких випадках -також інормативно-правові акти центральних органів виконавчоївлади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

На підставі наведеного, суд вважає, що до «інших передбачених законодавством випадків» у широкому значенні поняття «законодавство», як підстава для відсторонення працівників від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Частиною1, 2 ст. 12 Закону України «Про захистнаселеннявідінфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, зі змісту ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» випливає, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч. 1 ст. 12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою КМ України в редакції від 24 січня 2020 року №90, МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та набрав чинності з 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153) .

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності.

В Переліку №2153 також зазначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Судом встановлено, що позивачем не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, такі протипокази у позивача були відсутні.

Пунктом 41-6 постанови КМ України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки позивач, як працівник КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однаквідмовилася від щеплення та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому відповідач правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України,ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом.

Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні привелює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Крім цього, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у листі від 24.12.2021. №3223/0/208-21 роз`яснив, що на сьогодні немає жодної правової позиції ЄСПЛ про відсторонення від роботи працівника, невакцинованого проти COVID-19. В цьому контексті ЄСПЛ висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про тимчасові заходи, які суд може вжити негайно у випадку існування ризику непоправного порушення прав людини. Так, у серпні 2021 року відхилив запит французьких пожежників про вжиття невідкладних заходів з огляду на закон, який передбачає вимогу обов`язкової вакцинації для певних професій з подальшим відстороненням від роботи у разі відмови (Abgrall 671 others vs France). У вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув та відхилив два подібні запити, подані медичними працівниками з Греції, які вимагали зупинити дію закону, що передбачає обов`язкову вакцинацію аби мати змогу продовжити працювати (Kakaleri others vs Greece, Theofanopoulou and Others v. Greece). КЦС ВС також нагадав про рішення ЄСПЛ щодо щеплень від інших інфекційних хвороб. Зокрема, справу «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) та Vavrichka others vs Czech Republic. Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. З огляду на статтю 8 Конвенції, ЄСПЛ в кожному випадку досліджує, чи є втручання в приватне життя заявника: законним; чи відповідає воно законній меті; чи є воно виправданиму демократичному суспільстві. Практики ВС щодо відсторонення працівників від роботи через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби наразі теж немає. В той же час, у провадженні ВС раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їх думку, зазнають діти через відсутність щеплень. Йдеться, зокрема, про рішення у справі №337/3087/17 від 20.03.2018р., №682/1692/17 від 17.04.2019р.,№630/554/19від 08.02.2021р.,№331/5291/19від 10.03.2021р.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

На підставі вище викладеного, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно донаказу МОЗУкраїни від25.02.2022№ 380«Про зупиненнядії наказуМіністерства охорониздоров`я Українивід 04жовтня 2021року №2153» зупинено діюнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Відповідно до наказу №84-к від 28.02.2022 директора КНП ЛОР "Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр" Синюти А. - Алонзову С.А. логопеда кабінету спеціалізованої амбулаторної програми для психічно хворих клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді допущено до роботи з 01.03.2022.

З огляду на те, що у частині позовних вимог щодо скасування наказу про відсторонення позивача від роботи суд дійшов висновку про їх безпідставність, то у задоволенні позовної вимоги про допуск позивача до роботи та виплату заробітньої плати за час вимушеного прогулу також слід відмовити, оскільки по своїй суті такі вимоги є похідними.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Відповідно до ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4ст. 137 ЦПК Українипередбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із п. 2 ч. 3ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Зважаючи на наведені норми процесуального закону, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Данілов проти України»).

Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.

Встановлено, що правнича допомога надавалась відповідачу адвокатським обєднанням «Імунітет» в особі директора Лемик Р.Я. на підставі договору про надання адвокатських послуг від 01.02.2022 та ордеру від 09.03.2022.

Представник відповідача подав до суду: розрахунок суми судових витрат, які поніс відповідач, детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом адвокатського об`єднання «ІМУНІТЕТ» Лемик Р.Я., договір про надання адвокатських послуг; акт надання адвокатських послуг від 14.03.2022 та платіжне доручення від 14.03.2022.

Згідно із вищевказаними доказами щодо надання професійної правничої допомоги, загальна вартість наданих послуг адвокатським обєднанням «Імунітет» відповідачу складає 10 000 грн.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. є співмірними із складністю справи та обсягом правничої допомоги у справі, відтак розмір таких витрат можна вважати необхідними і неминучими для відповідача, який був змушений до залучення професійної допомоги адвоката.

Керуючись п.6 ст. 6, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 3, 27, 49, 53, 55 Конституції України, ст. ст. 46, ч. 1 ст.233 КЗпП України, п. а), б) ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»,ч.1та2 ст. 12 Закону України «Про захистнаселеннявідінфекційних хвороб»,ст. ст. 4, 10, 12, 76, 77, 81, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд,-

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» про визнання протиправним та скасування наказу, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач Комунальне некомерційне підприємство ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», м.Львів, вул.Дністерська,27, ЄДРПОУ 02007101.

Повний текст рішення складено 12.05.2022.

Суддя Чорна С.З.