Рішення

від 14.02.2022 по справі 760/4139/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;

вул. Полковника Шутова, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08

e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/1254/22

В справі 760/4139/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І . Вступна частина

15 лютого 2022 року в м. Києві

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Семененко А.Д.

представника Позивача - адвоката Гармаш К.Г.

представника Відповідача - Куцого С.О.

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, Ворони Петра Васильовича про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

ІІ. Описова частина

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), першого проректора Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості та просив:

-визнати протиправним і скасувати наказ Відповідача 1 - Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України №5-к від 15.01.2020 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 »;

-поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ з 15 січня 2020 року;

-стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.01.2020 до дня поновлення на роботі та всі інші передбачені законом виплати;

-стягнути з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.)

Ухвалою від 18 лютого 2020 року Солом`янським районним судом м. Києва відкрито провадження.

Свої вимоги Позивач мотивує наступними обставинами.

Починаючи з 2008 року Позивач, як він зазначає, працював в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ). Спочатку на підставі строкових трудових договорів про виконання науково-педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці, а з 01.09.2010 наказом №128-к ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри економіки та управління персоналом за сумісництвом в Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України.

Наказом № 98-к від 02.09.2013 Позивач прийнятий на посаду доцента кафедри управління персоналом та економіки праці, наказом ІПК ДСЗ України № 173 від 31.12.2013 переведений професором кафедри управління персоналом та економіки праці; 07.04.2016 Наказом № 47-к переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці, до визначення результатів конкурсу на заміщення вакантної посади, а наказом від 31.08.2016 №185-к був переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці за результатами конкурсу.

Починаючи з весни 2019 року, після того як Позивач, як він зазначає, виявив в діяльності інституту корупційну складову і повідомив про це адміністрацію ІПК ДСЗУ, по відношенню до нього з боку керівництва ІПК ДСЗУ розпочався тиск, наслідком якого спочатку стало прийняття наказу від 02.12.2019 за №266-к щодо відсторонення від роботи, а згодом - наказу ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ з 15 січня 2020 року «за аморальні проступки (систематичне порушення морально-етичних норм та недостойна поведінка по відношенню до колег ІПК ДСЗУ, порушення вимог абзацу 6,7 част. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», п. 1-1 ч.1 ст.1, п. 2 ч.1 ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», п. 3.27 Контракту №123 з завідувачем кафедри від 01.09.2016) на підставі п.3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України».

Позивач вважає вищезазначений наказ ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к про своє звільнення неправомірним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та таким що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

По-перше: Позивач був звільнений в день прийняття наказу ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к, хоча згідно з вимогами Контракту №123 від 01.09.2016 про його дострокове розірвання, зокрема за порушення зобов`язань з дотримання педагогічної етики та моралі, Позивач мав бути попереджений за два тижні.

По-друге, як вказує Позивач, підставою його звільнення в наказі ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено наступні документи: Рішення Вченої ради Про дотримання етичних стандартів діяльності науково-педагогічних працівників Інституту» від 25.10.2019 Протокол № 9(150), службові записки: вх.№07/1/20/19 від 31.01.2019, вх.№148/1/15/19 від 21.10.2019, вх. №81/1/09/19 від 27.08.2019, вх. №179/16/19 від 19.11.2019 та службова записка першого проректора Ворони П.В. від 22.10.2019.

Проте, як виявилося в подальшому, службової записки першого проректора ІПК ДСЗУ від 22.10.2019, на яку є пряме посилання в наказі про звільнення, не виявлено в журналі реєстрації та її належним чином засвідченої копії адвокату Позивача на його запит не надано.

А крім того, як посилається Позивач, в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за 2019 рік, копія якого була надана адвокатський запит, не міститься інформації щодо реєстрації всіх інших службових записок, на які є посилання в наказі про звільнення (вх. №07/1/20/19 від 31.01.2019, вх. №148/1/15/19 від 21.10.2019, вх. №81/1/09/19 від 27.08.2019, вх. №179/16/19 від 19.11.2019), що дає підстави Позивачу для сумнівів в існуванні цих службових записок на момент засідання Вченої ради 25.10.2019.

Окрім того, Позивач стверджує, що рішення прийняте Вченою радою ІПК ДСЗУ від 25.10.2019 (Протокол № 9 (150) стосується дотримання етичних стандартів діяльності науково-педагогічних працівників Інституту. І пунктом першим зазначеного рішення, рекомендовано ректору ІПК ДСЗУ Р.В. Войтович розглянути питання про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за порушення етичних норм поведінки, проте жодного слова про встановлення факту вчинення аморального проступку ОСОБА_1 в зазначеному рішенні не міститься.

Позивач посилається на Постанову Верховного суду України від 22 березня 2017 року, в якій зазначено, що аморальним проступком слід вважати, зокрема, появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Позивач стверджує, що він не брав участі у засіданні Вченої ради 25 жовтня 2019 року, оскільки перебував на лікарняному. А враховуючи, що йому було невідомо про існування службових записок про начебто вчинені ним аморальні дії, він не давав з цього приводу жодних пояснень.

Ті обставини і факти, які викладені в службових записках, фактично стосуються неприязних відносин між колегами, і є оціночними судженнями, жодного факту щодо вчинення Позивачем «аморального проступку», в зазначених записках немає, більш того, будь яких аргументів щодо того, що поведінка Позивача впливала на виховний процес не наведено. Жодних посилань на скарги, звернення або повідомлення про вчинення Позивачем аморального проступку від учасників освітнього, виховного процесу (студентів) в оскаржуваному наказі не міститься.

Позивач наголошує, що не вчиняв будь якого аморального проступку, а звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 статті 41 КЗпП України) не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2019 у справі №475/9/17).

Крім того, як стверджує Позивач, навіть якщо припустити, що ним було допущено порушення етичних норм, то рішення Вченої ради про дотримання етичних стандартів діяльності було прийнято 25 жовтня 2019 року, а звільнено було позивача 15 січня 2020 року, фактично через три місяці після виявлення проступку, а тому порушено встановлені законом строки притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відтак, Позивач просить визнати протиправним наказ про його звільнення а також поновити на роботі з 15.01.2020. Крім того, просить стягнути з Відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з середньоденного заробітку ОСОБА_1 в листопаді-грудні 2019 року, який згідно з Довідкою про доходи від 22.01.2020 вих.№15 наданої ІПК ДСЗУ, становив 631,35 грн.

Позивач також стверджує, що внаслідок його протиправного звільнення за начебто вчинення «систематичних аморальних проступків» він опинився в стресовій ситуації, переніс переживання розгублення та приниження, обурення несправедливим рішенням, та тривоги за своє професійне майбутнє та спаплюжену репутацію.

У зв`язку зі звільненням, та тим більш з огляду на підстави звільнення, Позивач відчуває постійні душевні страждання, які полягають у почутті приниженої гідності, скривдженої суспільної честі, порушеної професійної репутації, тривоги щодо свого майбутнього з відчуттям обмеженої життєвої перспективи та необхідності виправдовуватися та захищатися. Окрім того, Позивач має хворе серце, з огляду на що має інвалідність 2 групи за загальним захворюванням. Відповідно, стрес та психологічна напруга негативно вплинули і на загальний стан здоров`я Позивача.

Зважаючи на викладене, Позивач оцінює розмір завданої йому моральної шкоди в 50000 гривень.

04 червня 2020 року до суду надійшов відзив Відповідача-1 (ІПК ДСЗУ) на позовну заяву, в якій були викладені заперечення проти позову.

Так, Відповідач-1 зазначив, що службові записки щодо неетичних дій Позивача по відношенню до працівників ІПК ДСЗУ у 2019 році надавались цими працівниками 31.01.2019, 27.08.2019, 21.10.2019, 19.11.2019, 22.10.2019. Позивачу неодноразово пропонувалось надати пояснення щодо обставин, викладених у цих службових записках. Проте Позивач пояснень не надав, на пропозиції надати пояснення 02.12.2019 подав службову записку у вигляді запитань.

В зв`язку з численними заявами щодо порушення Позивачем етичних норм поведінки, на засіданні Вченої ради ІПК ДСЗУ 25.10.2019 було обговорено питання дотримання етичних стандартів діяльності науково- педагогічних працівників Інституту, розглянуто заяви та заслухано науково- педагогічних працівників ІПК ДСЗУ про порушення Позивачем етичних норм поведінки, випадки погроз, морально-психологічного тиску з його боку. Про порядок денний та дату засідання Вченої ради Позивачу було завчасно повідомлено шляхом електронної розсипки та особисто, але на засідання Вченої ради Позивач не прибув.

На засіданні Вченої ради ІПК ДСЗУ 25.10.2019 було з`ясовано, що мали місце численні випадки інцидентів Позивача з іншими працівниками ІПК ДСЗУ. Позивач допускав неетичні та принизливі вирази та висловлювання в адресу окремих працівників ІПК ДСЗУ, несумісні з педагогічною етикою.

За результатами засідання Вчена рада ІПК ДСЗУ ухвалила рішення рекомендувати ректору ІПК ДСЗУ Войтович Р.В. розглянути питання про притягнення до відповідальності Позивача за порушення етичних норм поведінки.

Враховуючи висновки Вченої ради ІПК ДСЗУ, численні заяви працівників, першим проректором ІПК ДСЗУ Вороною П. В., у зв`язку з відсутністю на той момент ректора Войтович Р.В. , видано наказ ІПК ДСЗУ від 15.01.2010 № 5-к про звільнення ОСОБА_1 .

Будь-яких порушень законодавства при звільненні Позивача, як вважає Відповідач-1, не допущено.

26 червня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_1 на відзив ІПК ДСЗУ, в якому той виклав свої заперечення з приводу аргументів Відповідача-1 і просив задовольнити позов.

16 липня 2020 року до суду надійшли заперечення Відповідача-1 на відповідь на відзив.

Відповідач-2 відзиву на позову не подавав, у судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні Позивач та його представник підтримали позов.

Представник Відповідача-1 проти задоволення позову заперечував, наполягаючи на відсутності підстав для задоволення позову.

ІІІ. Мотивувальна частина

Суд, вислухавши пояснення Позивача та його представника, представника Відповідача дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Встановлено, що Починаючи з 2008 року ОСОБА_1 працював в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України на різних посадах, а наказом від 31.08.2016 №185-к переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці за результатами конкурсу.

01 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України був укладений Контракт №123 з завідувачем кафедри.

Згідно з наказом ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ з 15 січня 2020 року за аморальні проступки (систематичне порушення морально-етичних норм та недостойна поведінка по відношенню до колег ІПК ДСЗУ, порушення вимог абзацу 6, 7 ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», п. 1-1 ч.1 ст.1, п.3 част.1 ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», п.3.27 Контракту №123 з завідувачем кафедри від 01.09.2016) на підставі п.3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Підставою звільнення Позивача наказі ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к зазначені наступні документи: Рішення Вченої ради Про дотримання етичних стандартів діяльності науково-педагогічних працівників Інституту» від 25.10.2019 Протокол № 9(150), службові записки: вх.№07/1/20/19 від 31.01.2019, вх.№148/1/15/19 від 21.10.2019, вх. №81/1/09/19 від 27.08.2019, вх. №179/16/19 від 19.11.2019 та службова записка першого проректора Ворони П.В. від 22.10.2019.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, яку зазначено в якості підстави звільнення Позивача, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі від №6-248цс14, аморальним проступком визначено винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Поряд з тим, у Постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року визначено, що аморальним проступком слід вважати, зокрема, появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Аналіз норм матеріального права викладеного у вищезазначеній постанові Верховного суду України, дає підстави для висновку про те, що якщо у разі педагог скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе, як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

А тому, звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

З наявної у справі копії рішення Вченої ради ІПК ДСЗУ від 25.10.2019 (Протокол № 9 (150) вбачається, що ним було рекомендовано ректору ІПК ДСЗУ Р.В. Войтович розглянути питання про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за порушення етичних норм поведінки. При цьому в рішенні не йдеться про жоден факт вчинення ним аморального проступку.

Обставини і факти, які викладені в службових та доповідних записках (а.с. 32-36), про які зазначено в наказі, фактично свідчать про неприязні стосунки, конфлікт між Позивачем та його колегами, проте відомостей про вчинення ним аморального проступку вони не містять. Крім того, будь яких аргументів щодо того, що поведінка Позивача впливала на виховний процес в них також не наведено.

Відповідачами також не наведено жодних посилань на скарги, звернення або повідомлення про вчинення Позивачем аморального проступку від учасників освітнього, виховного процесу (студентів).

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про протиправність звільнення ОСОБА_1 саме з підстав вчинення ним аморального проступку, несумісного з продовженням виховної роботи.

У зв`язку з цим наказ від 15.01.2020 №5-к підлягає визнанню протиправним, а Позивач - поновленню на посаді, з якої був звільнений.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з довідкою ІПК ДСЗУ від 22.01.2020 №15 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 перед його звільненням становила 631,35 гривень.

Таким чином, стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.01.2020 по 14.02.2022 в розмірі:

631,35 гривень Х 523 робочих дні = 330196,05 гривень

При цьому слід звернути увагу на те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість посилань Позивача на те, що діями Відповідача, які виразились у незаконному звільненні ОСОБА_1 , посиланні при цьому на вчинення аморального проступку, позбавленні його засобів до існування, Позивачеві заподіяна моральна шкода.

Разом з тим, виходячи з обставин справи суд вважає, що розмір моральної шкоди, завданої Позивачу діями Відповідача в сумі 50000 гривень є значно завищеним і стягненню з Відповідача-1 на користь Позивача підлягає сума в розмірі 10000 грн, яка уявляється суду співмірною компенсацією за заподіяну шкоду.

Беручи до уваги, що Позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, стягненню з Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь держави підлягає судовий збір в розмірі 4242,76 гривень (3401,96 + 840,80).

Згідно зі ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Відтак, негайному стягненню на користь Позивача підлягає середній заробіток за 1 місяць (20 робочих днів) в сумі 12627,00 гривень.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 41, 232, 233, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 15.01.2020 за №5-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ та поновити його на цій посаді з 15.01.2020.

2.Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 січня 2020 року по 15 лютого 2022 року в розмірі 330196,05 (триста тридцять тисячі сто дев`яносто шість гривень 05 коп.) гривень (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів).

3.Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

4.Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь держави судовий збір в розмірі 4242,76 гривень.

5.Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 12627 гривень (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , ; РНОКПП: НОМЕР_1;

Відповідач-1: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, адреса: 03038, м. Київ, вул. Нововокзальна, 17,код ЄДРПОУ: 16305291;

Відповідач-2: Ворона Петро Васильович , перший проректор Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, адреса: 03038, м. Київ, вул. Нововокзальна, 17.

Суддя: