Ухвала

від 22.05.2022 по справі 125/1259/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 травня 2022 року

м. Київ

справа № 125/1259/21

провадження № 61-4344ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс»» на ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс» про розірвання договорів оренди земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс» (далі - ТОВ «ВП «Імпульс Плюс») про розірвання договорів оренди земельних ділянок.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі.

Заяву обґрунтовував тим, що він є власником земельних ділянок з кадастровими номерами: 0520281400:02:002:0069, 0520281400:02:002:0176, 0520281400:02:001:0055, 0520281400:02:002:0070, які були передані в оренду ТОВ «ВП «Імпульс Плюс». У зв`язку з тим, що ТОВ «ВП «Імпульс Плюс», як орендар земельних ділянок, не виконувало істотні умови договору, а саме, не здійснювало розрахунки орендної плати з урахуванням індексації, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про розірвання вищенаведених договорів оренди земельних ділянок. Окрім вищезазначеного порушення, ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» в результаті здійснення сільськогосподарської діяльності на земельних ділянках, належних позивачу, було допущено погіршення корисних властивостей переданих йому в оренду земельних ділянок. Проте, сторони не дійшли згоди щодо розірвання зазначених вище договорів, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання цих договорів оренди та повернення йому земельних ділянок. Також, позивачем було виявлено факт підміни перших сторінок договорів оренди, що призвело до збільшення терміну оренди з 5 до 20 років. Крім того, підпис від імені позивача в договорі оренди земельної ділянки № 467 від 11 листопада 2013 року та № 468 від 11 листопада 2013 року виконаний іншою особою. Позивач вважає, що ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» може здійснювати дії з передачі земельних ділянок в оренду третім особам з метою ухилення від виконання рішення суду, оскільки умовами догорів, а саме, п. 19 договорів передбачено, що відповідач може без письмової згоди позивача як орендодавця, передавати земельну ділянку в оренду чи суборенду іншим фізичним чи юридичним особам.

На підставі вищевикладеного, заявник вважав за необхідне вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельні ділянки та заборони ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» проводити будь-які сільськогосподарські роботи, здійснювати посіви та передачу в оренду або суборенду іншим фізичним або юридичним особам вказаних земельних ділянок, оскільки їх невжиття може зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача, а відтак призведе до порушення прав та законних інтересів його, як власника земельних ділянок.

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на:

1) земельну ділянку з кадастровим номером: 0520281400:02:002:0069 загальною площею 2,2647 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

2) земельну ділянку а кадастровим номером: 0520281400:02:002:0176 загальною площею 2,2653 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

3) земельну ділянку з кадастровим номером: 0520281400:02:001:0055, загальною площею 2,2672 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

4) земельну ділянку з кадастровим номером: 0520281400:02:002:0070 загальною площею 2,2647 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

Заборонено ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» передавати в оренду або суборенду іншим фізичним або юридичним особам такі земельні ділянки:

1) земельну ділянку з кадастровим номером: 0520281400:02:002:0069 загальною площею 2,2647 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

2) земельну ділянку а кадастровим номером: 0520281400:02:002:0176 загальною площею 2,2653 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

3) земельну ділянку з кадастровим номером: 0520281400:02:001:0055, загальною площею 2,2672 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

4) земельну ділянку з кадастровим номером: 0520281400:02:002:0070 загальною площею 2,2647 га., що розташована на території Гулівської сільської ради, Барського р-н., Вінницької обл.

В частині вимог щодо заборони ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» проводити будь-які сільськогосподарські роботи та здійснювати посіви відмовлено.

У травні 2022 року ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення заявлених вимог. За результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

1. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Перевіривши доводи клопотання, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для його розгляду, оскільки заявник, подавши 13 травня 2022 року касаційну скаргу на ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, повний текст якої було складено 14 квітня 2022 року, не пропустив передбачений статтею 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження.

2. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,

з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом

в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суди встановили, що ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з позовом до ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» про розірвання договорів оренди належних йому на праві приватної власності вищевказаних земельних ділянок.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення у вигляді заборони передавати спірні земельні ділянки в оренду чи суборенду іншим особам може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, оскільки за таких умов відбудеться фактична заміна сторони оспорюваного договору, адже права та обов`язки орендаря ТОВ «ВП «Імпульс Плюс», що є відповідачем у цій справі, перейдуть до іншої фізичної або юридичної особи.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, внаслідок повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зробив правильний висновок щодо обґрунтованості доводів сторони позивача щодо наявності у відповідача об`єктивної можливості передати спірні земельні ділянки в оренду іншим особам з метою ухилення від виконання рішення суду про задоволення позовних вимог у разі ухвалення такого рішення.

Так, відповідно до п. 19 оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, відповідач може без письмової згоди позивача як орендодавця, передавати земельну ділянку в оренду чи суборенду іншим фізичним чи юридичним особам.

Таким чином, доводи ТОВ «ВП «Імпульс Плюс» про те, що позивачем не надано жодного доказу, який свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову, і тому відсутні підстави для забезпечення позову, Верховним Судом не приймаються до уваги, оскільки умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, що знайшло своє підтвердження під час вирішення заяви про забезпечення позову по суті заявлених вимог.

Враховуючи, що предметом спору у справі є розірвання договорів оренди земельних ділянок у зв`язку з невиконанням орендарем своїх зобов`язань, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, які, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивача, зокрема права на негайне повернення у власність земельних ділянок.

Тому, обраний судом першої інстанції спосіб забезпечення позову шляхом накладення заборони на передачу земельних ділянок в оренду іншим фізичним або юридичним особам, є таким, що відповідає, як предмету позову, так і вимогам статей 149, 150 ЦПК України.

Таким чином, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та не порушує права відповідача, як орендаря здійснювати сільськогосподарську діяльність на орендованих земельних ділянках, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

Отже, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання в майбутньому рішення суду.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд є судом права і його повноваження визначені статтями 400, 409 ЦПК України.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс»» на ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року та постанову Вінницкього апеляційного суду від 12 квітня 2022 року за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс Плюс» про розірвання договорів оренди земельних ділянок, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць