Рішення

від 24.05.2022 по справі 163/101/22

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 163/101/22

Провадження № 2/163/127/22

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2022 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Павлуся О.С.

розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомльського професійного ліцею про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - профспілкова організація працівників Любомльського професійного ліцею),

в с т а н о в и в :

У позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скрипчук О.П. просить ухвалити рішення про визнання незаконним і скасування наказу відповідача № 167 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи працівників ліцею" в частині відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 , стягнення з відповідача в користь позивача середнього заробітку за час відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по 29 грудня 2021 року в розмірі 21675,85 гривень.

Заявлені вимоги представник обґрунтувала тим, що позивач ОСОБА_1 з 02 вересня 2009 року працює в Любомльському професійному ліцеї на посаді викладача історії. 03 листопада 2021 року відповідач вручив позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, за змістом якого позивачу необхідно було надати документ на підтвердження наявності у неї цього щеплення або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення, в іншому ж випадку 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. 08 листопада 2021 року відповідач видав наказ № 167, яким відсторонив позивача від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності у неї щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважає наказ відповідача незаконним та таким, що виданий із порушенням норм права, оскільки жодним законом чи іншим нормативно-правовим актом щеплення від COVID-19 не включено до переліку обов`язкових профілактичних щеплень та це щеплення не внесено до календаря щеплень. Крім цього, нормативно-правовими актами, на які відповідач посилається в оспорюваному наказі, не встановлено порядку та термінів проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. Після отримання 03 листопада 2021 року повідомлення щодо щеплення у розпорядженні позивача було лише два робочі дні, які є нереальним строком для проходження медичного огляду і отримання висновку лікаря про стан здоров`я та подальшого щеплення. У повідомленні відповідач посилається на наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який на момент пред`явлення цього повідомлення позивачу ще не набрав законної сили. Відповідач також не дотримав вимог ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності двох свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також не дотримано вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної снітарно-епідеміологічної служби. Наказ відповідача винесений на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив її законне право на працю. Вказала, що позивач не відмовлялась від здійснення щеплення від COVID-19, а лише в силу певних обставин (вік, стан здоров`я) виявила бажання пройти медичний огляд для отримання висновку лікаря про відсутність у неї жодних протипоказань для такого щеплення. Після проходження медичного огляду і отримання висновку лікаря про відсутність протипоказань позивач здійснила щеплення від COVID-19 та 29 грудня 2021 року її було допущено до виконання посадових обов`язків.

Ухвалою суду від 18 березня 2022 року за позовом відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам згідно їх процесуального статусу надано строки для подання заяв по суті спору у формі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

В межахвстановленого судомстроку,05квітня 2022року відповідачЛюбомльський професійнийліцей подаввідзив напозовну заяву.У ньомудиректор якпредставник цьогоосвітнього закладувказав,що привидачі оспорюваногонаказу адміністраціяліцею діялав межахта увідповідності додіючого законодавстваУкраїни.Позивач 08листопада 2021року надалаадміністрації ліцеюписьмові заперечення,у якихлише наголошувалана незаконностівідсторонення тажодним чиномне вказувалапро своїнаміри пройтиспочатку медичнийогляд,а вподальшому,за відсутностіпротипоказань,здійснити щеплення.Також позивачне просиланадати їйвідпустку дляпроходження позаплановогопрофілактичного медичногоогляду.З приводузаперечень позивачата підтвердженняправильності ізаконності дійліцею 10листопада 2021року довище стоячогооргану булонадіслане відповіднезвернення,у відповідьна якеуправління освітиі наукиВолинської облдержадміністраціївказало навідсутність удіях ліцеюпорушень трудовогозаконодавства.Доказів самостійногопроходження медичногоогляду,терміну йогопроходження таотримання висновкулікаря позивачдо позовуне додала.Крім цього,першу дозувакцини проти COVID-19 позивач отримала наприкінці листопада початку грудня 2021 року, тому з цього часу могла вийти на роботу, однак цього вона не зробила, навмисно затягуючи прогул та уже з власної ініціативи не приступаючи до виконання посадових обов`язків. До роботи позивач була допущена 29 грудня 2021 року після пред`явлення керівнику закладу у застосунку «Дія» сертифіката про проходження повного курсу вакцинації. Згідно цього сертифіката позивач до 28 грудня 2021 року отримала дві дози вакцини, однак причини, які слугували підставою для відсторонення її від роботи були усунуті уже після отримання нею першої дози вакцини. Вважає, що викладена у позові процесуальна позиція позивача свідчить про недобросовісність, необґрунтованість та суперечливість, що є порушенням принципів цивільного законодавства.

02 травня 2022 року до суду поштовим зв`язком надійшла від представника позивача відповідь на відзив відповідача. У ній представник, окрім наведеного у позові обґрунтування, вказала, що проходження медичного огляду, який пов`язується із спірними правовідносинами, згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не є попереднім або періодичним медичним оглядом, тому вимога щодо надання доказів проходження такого огляду суперечить ст.391 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», згідно якого людина має право на таємницю про стан свого здоров`я. Крім цього зазначила, що щеплення від COVID-19 складається із двох доз вакцини, після чого особі видається зелений сертифікат вакцинації. Відповідач у своєму повідомленні не вказав про те, що позивач може приступити до виконання посадових обов`язків після отримання першої дози вакцини. Наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 також не передбачає можливості працівникові приступити до виконання своїх обов`язків після отримання першої дози вакцини.

03 травня 2022 року директор Любомльського професійного ліцею подав заперечення на відповідь на відзив представника позивача. Вказав, що позивач не виявляла бажання вакцинуватись, посилаючись на порушення її конституційних прав та конфіденційність затребуваної у неї інформації. Її ухилення від щеплення підтверджується поданим нею 08 листопада 2021 року запереченням і не вжиттям станом на цю дату жодних дій для проведення такого щеплення. До того ж у запереченнях вона не зазначала про необхідність додаткового часу для проходження медичного огляду. Усі нормативно-правові акти, на підставі яких був виданий оспорюваний наказ, є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними. У врученому позивачу повідомленні відсутнє формулювання щодо проходження повного курсу вакцинації, тому таке тлумачення здійснене позивачем на власний розсуд без детального ознайомлення із повідомленням. Стосовно доз вакцини листом Мінекономіки України від 03 листопада 2021 року усім роботодавцям був запропонований алгоритм дій та роз`яснено, що за інформацією МОЗ України отримання однієї дози вакцини проти COVID-19 не вважається ухиленням або відмовою працівника від проходження щеплення, а відтак не можуть бути підставою для відсторонення.

11 травня 2022 року судом отримано запитувану ухвалою суду від 03 травня 2022 року інформацію щодо отримання позивачем щеплень проти COVID-19.

Аналізом доказів по справі суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 02 вересня 2009 року працює викладачем історії в Любомльському професійному ліцеї, що підтверджується копією її трудової книжки серії НОМЕР_1 .

03 листопада 2021 року директор Любомльського професійного ліцею письмовим повідомленням за № 205 повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників освіти, позивачу необхідно у термін до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595 Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Цим же повідомленням позивача попереджено про те, що у випадку не надання одного із зазначених документів 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

08 листопада 2021 року позивач подала директору ліцею письмові заперечення, у яких з огляду на отримане 03 листопада 2021 року повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 висловила позицію щодо незаконності відсторонення, оскільки у такому випадку буде порушено право на працю, на заробітну плату, на таємницю про стан здоров`я. Посилаючись на ст.ст.8, 64 Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 10 від 28 серпня 2020 року зазначила, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законами, обмеження права на працю можливе лише в умовах військового або надзвичайного стану. У зв`язку із цим пункт 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 не підлягає правозастосуванню та відповідно до ст.19 Конституції України необхідно утриматися від її виконання, тому просила не відстороняти її від роботи із наведених у повідомленні від 03 листопада 2021 року підстав.

08 листопада 2021 року директор Любомльського професійного ліцею видав наказ № 167 «Про відсторонення від роботи працівників ліцею», яким, у тому числі, позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ виданий відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 03 листопада 2021 року № 205.

Ураховуючи подані позивачем заперечення, директор Любомльського професійного ліцею 10 листопада 2021 року звернувся із листом про надання роз`яснень щодо правомірності виданого наказу до управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації, на яке отримав відповідь від 29 листопада 2021 року із наведенням положень постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

Відповідно донаданої КНП«Центр первинноїмедичної допомоги»Любомльської міськоїради інформаціївід 09травня 2022року за№ 282/2.03.22 ОСОБА_1 отримала першудозу щепленняпроти COVID-19 03 грудня 2021 року, другу дозу 28 грудня 2021 року.

З 29 грудня 2021 року наказом директора Любомльського професійного ліцею №210 Шайдуліну С.М. допущено до роботи на підставі її заяви у зв`язку із проведенням щеплення проти COVID-19.

Предметом спору в справі є законність наказу Любомльського професійного ліцею від 08 листопада 2021 року № 167 в частині відсторонення позивача від роботи.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття "законодавством" суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну "законодавство").

У цій справі Конституційний Суд України вказав, що найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

За результатами розгляду справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Як зазначалось вище, при видачі оспорюваного наказу відповідач, окрім ст.46 КЗпП України, керувався ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

У преамбулі Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі наказ МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року).

Нормативно-правовою базою прийняття цього наказу зазначено ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

Відповідно до наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Згідно із приміткою до наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Наказ МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року у встановленому порядку зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями) "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі постанова КМ № 1236 від 09.12.2020) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641.

Постановою КМ № 1096 від 20 жовтня 2021 року указану постанову доповнено пунктом 416, який введений в дію з 08 листопада 2021 року.

Пунктом 416 визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Отже, системний аналіз указаних норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У справі встановлено, що на працівників Любомльського професійного ліцею поширюється дія Переліку № 2153, тому директор цього освітнього закладу, видавши оспорюваний наказ, як керівник виконував вимоги постанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Крім цього, позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Відтак, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників ліцею, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

У зв`язку із наведеним та з огляду на правові висновки Європейського суду з прав людини, зроблені у рішенні від 15 березня 2012 року в справі "Соломахін проти України", а також правові висновки Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, які по своїй суті зводяться до того, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян, викладені у письмових запереченнях позивача на ім`я директора ліцею, у тому числі щодо порушення права на працю, на заробітну плату, є безпідставними.

З приводу рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (справа № 1-14/2020(230/20), у пункті 3.2 якого зазначено, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні, суд зазначає про таке.

У статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, втручання держави у вигляді обов`язковості певних щеплень по своїй суті не є обмеженням передбаченого ст.43 Конституції України права на працю, а є лише захисним (запобіжним) заходом, який ґрунтується на законодавстві і спрямований на охорону здоров`я людей, тобто має законну мету.

Такий захід (щеплення) відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема у даному випадку учасників освітнього процесу, якими згідно ст.52 Закону України "Про освіту" є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Відсутнє й порушення права позивача на таємницю про стан здоров`я, закріпленого у ст.286 ЦК України та ст.391 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», оскільки COVID-сертифікат взагалі не міститься інформації про стан здоров`я вакцинованого, а в довідці лікаря про наявність протипоказань для такого щеплення не зазначається даних про конкретні захворювання особи.

Також у розглядуваному випадку не підлягають застосуванню приписи ч.ч.2, 3 ст.12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки ці норми стосуються випадків проведення профілактичних щеплень за епідеміологічними показниками на окремих територіях та об`єктах, які приймаються Головним санітарним лікарем України, головними санітарними лікарями визначених у цій статті органів, у той час як рішення про обов`язкову вакцинацію певних категорій працівників з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» прийнято не Держаним санітарним лікарем України (держаними санітарними лікарями інших органів), а компетентними органами виконавчої влади.

Посилання позивача на порушення норм ст.12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», яка передбачає можливість проведення профілактичних щеплень виключно після медичного огляду особи в разі відсутності у неї медичних протипоказань та за інформованої згодою повнолітніх осіб не впливають на вирішення спору, оскільки виходячи із змісту наведених норм, інформована згода відбирається медичним закладом (медичним працівником) у пацієнта, який виявив бажання пройти профілактичне щеплення.

Відповідачем у даній справі є заклад освіти, до повноважень якого не віднесено отримання будь якої згоди на щеплення та проведення самого щеплення, а позивач, працюючи на посаді викладача, не виявила бажання пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, як цього вимагало законодавство, а тому до медичної установи не зверталась. За таких обставин не виникли підстави проводити медичний огляд позивача та відбирати інформовану згоду на щеплення.

Доводи сторони позивача про те, що уповноважені посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби не звертались з поданням про відсторонення позивача від роботи, як це передбачено приписами ст. 27, 42 Закону України № 4004-XII від 24 лютого 1994 року «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон № 4004-XII), а тому наказ про її відсторонення від роботи прийнято з порушенням закону, суд відхиляє у зв`язку з таким.

У Преамбулі до вказаного Закону зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Нормами статті 7 Закону 4004-XII передбачено обов`язки підприємств, установ і організацій (в сфері забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення).

Згідно з абз. 6 ч.1 ст.7 Закону 4004-XII підприємства, установи та організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Приписами статті 42 Закону 4004-XII передбачені заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства.

Згідно з пунктом «e» частини першої цієї статті, головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених уабзаці шостомучастини першої статті 7 цього закону.

Із системного аналізу зазначених норм належить дійти висновку, що внесення головним санітарним лікарем подання про відсторонення працівників від роботи є заходом, спрямованим на припинення порушення санітарного законодавства на підприємстві, установі, організації, у разі невиконання вимог законодавства, з однієї сторони, особою, яка зобов`язана пройти обов`язкове профілактичне щеплення, а з іншої сторони, керівником, який допускає бездіяльність і самостійно не виконує приписів законодавства щодо відсторонення такого працівника від роботи.

У даній справі такі обставини відсутні.

Як встановлено дослідженими доказами позивач ОСОБА_1 03 грудня 2021 року отримала першу дозу щеплення проти COVID-19, 28 грудня 2021 року - другу дозу та з 29 грудня 2021 року була допущена до роботи на підставі поданої нею заяви.

Доводи позивача про те, що вона не ухилялася від щеплення проти COVID-19, а лише виявила бажання пройти медичний огляд для отримання висновку лікаря про відсутність у неї жодних протипоказань для такого щеплення, суд відхиляє з огляду на зміст поданих нею 08 листопада 2022 року на ім`я директора ліцею письмових заперечень, які вочевидь свідчать про відсутність у неї станом на цю дату намірів отримати вказане щеплення з причин невідповідності положень п.416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 положенням Конституції України.

З цих же мотивів, а саме існуючої у позивача станом на 08 листопада 2022 року фактичної позиції щодо проведення щеплення, її посилання на ненабрання чинності наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 на момент пред`явлення повідомлення про обов`язковість щеплення правового значення у спірних правовідносинах не мають.

Крім цього, ні 08 листопада 2021 року, ні в подальшому, позивач не заявляла і не повідомляла дирекцію ліцею про бажання пройти медичний огляд з метою з`ясування безпечності отримання щеплення проти COVID-19 для свого здоров`я.

Доказів проходження такого медичного огляду позивач не надала й суду.

Також суд не знаходить обґрунтованості дій позивача щодо надання відповідачу доказу проходження щеплення лише після отримання другої дози вакцини. Перш за все такої вказівки не містить сам оспорюваний наказ, у ньому чітко зазначено, що відсторонення здійснюється на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. До того ж, враховуючи суспільну актуальність у питанні наслідків непроходження щеплення у період листопад грудень 2021 року, загальновідомим був факт можливості виходу працівника на роботу після отримання першої дози вакцини. Крім цього, позивач не була позбавлена можливості звернутися до керівництва ліцею для отримання такої інформації чи роз`яснень, проте цього не зробила.

Згідно із ч.ч.2, 3 ст.10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, між народних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

За приписами ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, на підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що у розглядуваному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено відповідачем у спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.

З огляду на відмову в позові у вказаній частині, решта заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час відсторонення від роботи також задоволенню не підлягають, оскільки по своїй суті є похідними вимогами.

Отже, судом встановлено підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

У зв`язку із таким рішенням понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Сторона відповідача зробила заяву у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України про подання доказів, підтверджуючих витрати на професійну правничу допомогу, упродовж п`яти днів після ухвалення судом рішення, тому питання в частині цих судових витрат даним судовим рішенням не вирішується.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Любомльського професійного ліцею про визнання незаконним і скасування наказу № 167 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи працівників ліцею" в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Ім`я позивача ОСОБА_1 ; місце проживання АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Найменування відповідача - Любомльський професійний ліцей; місце знаходження вулиця Брестська, буд.11, місто Любомль Ковельського району Волинської області; ЄДРПОУ 02540031.

Найменування третьої особи - профспілкова організація працівників Любомльського професійного ліцею; місце знаходження вулиця Брестська, буд.11, місто Любомль Ковельського району Волинської області; ЄДРПОУ 33425050.

Головуючий : суддя О.С. Павлусь