Постанова

від 25.05.2022 по справі 482/871/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 482/871/20

провадження № 61-11997св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Біленський Андрій Григорович,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник відповідачів - адвокат Долгова Людмила Валеріївна,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Долгова Людмила Валеріївна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з січня 1982 року по листопад 1999 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . У період шлюбу ОСОБА_5 набув у власність для ведення селянського (фермерського) господарства 42 га землі на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з яких: 7,74 га - на підставі рішення Воронцівської сільської ради від 17 листопада 1994 року № 37; 34,26 га - на підставі договору купівлі-продажу з органом місцевого самоврядування від 22 грудня 1994 року. Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 42 га, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, ОСОБА_5 отримав 24 листопада 1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Відповідно до заповіту від 12 листопада 2018 року, спадкодавець заповідав належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що частину спірної земельної ділянки (34,26 га) ОСОБА_5 придбав у період шлюбу за спільні кошти подружжя, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 41,67 % земельної ділянки загальною площею 42 га, що розташована на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, а в подальшому доповнивши позовні вимоги, просила також визнати за нею право власності на 1/2 частку трактора колісного ЮМЗ-6, 1992 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , який було придбано подружжям за спільні кошти в 1996 році.

У липні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічні позовні вимоги мотивували тим, що перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з квітня 1993 року остаточно припинили сімейні стосунки, спільного господарства не вели, ОСОБА_5 виїхав на інше постійне місце проживання до села Ульянівка, шлюб між ними розірвано у квітні 1995 року, а землю ОСОБА_5 придбав за особисті кошти під час окремого проживання для здійснення фермерської діяльності. З 1998 року ОСОБА_5 проживав однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 та її дочкою - ОСОБА_3 .

Крім того, зазначали, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання права власності на частку у спільному майні.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд встановити факт окремого проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з квітня 1993 року та визнати земельну ділянку особистою приватною власністю ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбних відносин (шлюбу) між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з квітня 1993 року до 02 листопада 1999 року.

Визнано, що земельна ділянка площею 42 га для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, що розташована на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, належала за життя ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щостатус спільного майна подружжя має визначатись не тільки фактом його набуття за час перебування сторін у шлюбі, але й доведеністю факту його набуття за спільні кошти подружжя. Оскільки станом на 1994 рік подружжя проживало окремо, і ОСОБА_1 не довела, що спірну земельну ділянку було придбано за спільні кошти подружжя, суд вважав доведеними обставини належності такої земельної ділянки на праві особистої приватної власності спадкодавцю ОСОБА_5 .

Спір в частині визнання права власності на 1/2 частку трактора колісного ЮМЗ-6, 1992 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , суд першої інстанції не вирішив.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Біленським А. Г., задоволено частково, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 41/100 частку земельної ділянки площею 42 га для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, що розташована на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, та відмову в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці за заповітом після смерті ОСОБА_5 , не підтвердили достовірними та достатніми доказами того, що з 1993 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 разом не проживали та остаточно припинили сімейні відносини, а також не спростували презумпцію права спільної сумісної власності на спірне майно: земельну ділянку, що належала на праві власності ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 22 грудня 1994 року та трактор колісний ЮМЗ-6, 1992 року випуску. Встановлені судом обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 , хоча і проживав з 1994 року переважно в селі Улянівка за характером роботи, але підтримував зі своєю родиною, у тому числі з дружиною, відносини, які притаманні подружжю та мають ознаки сімейних.

Вирішуючи питання про дотримання правил позовної давності за вимогами ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, апеляційний суд виходив з того, що позивач її не пропустила, оскільки про порушення своїх прав на землю вона довідалась лише після смерті ОСОБА_5 . Зокрема, проаналізувавши копії заповітів від 07 лютого 2001 року, від 15 грудня 2008 року, від 09 жовтня 2015 року, за якими ОСОБА_5 на випадок своєї смерті визначав спадкоємцями належного йому майна ОСОБА_1 та їх спільних синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , суд вважав обґрунтованими пояснення ОСОБА_1 про існування між нею та ОСОБА_5 при розірванні шлюбу домовленості про те, що все майно фермерського господарства «Вектор» є «сімейним» і буде залишено їх синам, саме тому після розірвання шлюбу, не знаючи про новий складений ним заповіт, вона не порушувала питання про поділ майна подружжя, оскільки не вважала свої права порушеними. Надані ОСОБА_1 докази, які не спростовано відповідачами, підтверджують, що про складання ОСОБА_5 нового заповіту, за рік до його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та про порушення своїх прав на земельну ділянку ОСОБА_1 дізналася після смерті колишнього чоловіка у листопаді 2019 року. При цьому рухоме майно - трактор, не був предметом домовленості між подружжям при розірванні шлюбу та предметом попереднього заповіту, відомого ОСОБА_1 , а тому час смерті спадкодавця не може бути початком перебігу позовної давності щодо захисту права на рухоме майно, а отже, наслідком спливу позовної давності є відмова у задоволенні її вимоги про визнання права власності на частку у праві власності на трактор колісний ЮМЗ-6.

Ураховуючи принцип рівності часток подружжя у спільному майні, апеляційний суд виходив з обґрунтованості вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 34,26 га, придбаної на ім`я ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу. Оскільки спірна земельні ділянка площею 34,26 га є складовою земельної ділянки площею 42 га, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, та складає 82/100 часток від цієї земельної ділянки, то 1/2 частка ОСОБА_1 від її загального розміру становить 41/100.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Долгова Л. В., на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій вони просили скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, заявники зазначали пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 09 червня 2021 року у справі № 369/7613/17 (провадження № 61-17851св19); від 19 травня 2021 року у справі № 2-65/11 (провадження № 61-22342св19); від 03 лютого 2021 року у справі № 630/637/17 (провадження № 61-9808св18); від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18); від 21 квітня 2021 року у справі № 305/1188/19 (провадження № 61-12306св20); від 16 вересня 2020 року у справі № 766/22227/17 (провадження № 61-550св19); пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах.

Зазначали, що в порушення вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України апеляційний суд виключно зі слів ОСОБА_1 та її представника, ігноруючи доводи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та обставини, досліджені судом першої інстанції, дійшов висновку, що ними не надано достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що з 1993 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 остаточно припинили сімейні відносини та проживали окремо. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що в апеляційному суді ОСОБА_1 кардинально змінила доказову базу, та в порушення принципу змагальності сторін розглянув справу без участі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , долучивши до матеріалів справи надані ОСОБА_1 нові докази, які попередньо їм не направлялися, а також не надав належного обґрунтування заяві позивачів за зустрічним позовом про застосування позовної давності. На думку заявників, апеляційний суд незаконно скасував рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 20 серпня 2021 року.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Біленський А. Г., в якому вона просила касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Долгова Л. В., залишити без задоволення, судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Зазначила, що апеляційний суд на підставі наявних у справі доказів правильно встановив статус спірного майна та застосував норми матеріального права. Відповідачами за первісним позовом не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

Вважала необґрунтованими доводи відповідачів про незастосування апеляційним судом позовної давності, оскільки суд першої інстанції не встановлював цю обставину та відповідно вона була підставою відмови у задоволенні первісного позову. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених заявниками постановах є безпідставними, оскільки обставини справи, що переглядається касаційним судом суттєво відрізняються від обставин, що встановлені у справах, на які посилається заявник.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Воронцівської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області від 17 листопада 1994 року № 36 дозволено фермеру ОСОБА_5 придбати у приватну власність земельну ділянку розміром 34,3 га ріллі згідно з статтею 18 ЗК України, яка раніше була надана йому в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням виконавчого комітету Воронцівської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області від 17 листопада 1994 року № 37 дозволено фермеру ОСОБА_5 розробку проекту відведення земельної ділянки в межах земельної частки, яка складає 7,74 га ріллі для передачі її у приватну власність, згідно з статтею 6 ЗК України.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Магдою Г. В., зареєстрованого в реєстрі за № 3079, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купив земельну ділянку площею 34,26 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Згідно з копією державного акта на право приватної власності на землю

серії ІІ-МК № 005264, виданого 21 листопада 1996 року Воронцівською сільською радою Новоодеського району Миколаївської області, ОСОБА_5 на підставі рішень Воронцівської сільської ради від 17 листопада 1994 року № 36 і № 37, передається у приватну власність земельна ділянка площею 42,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28 березня 2013 року встановлено, що земельній ділянці площею 42,0 га, належній на праві приватної власності ОСОБА_5 , присвоєно кадастровий номер 4824881600:06:000:0009.

ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_8 з 01 січня 1982 року, який розірвано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 1995 року.

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Новоодеським районним відділом реєстрації актів громадянського стану Миколаївської області 16 листопада 1999 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.

12 листопада 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Д. В., зареєстрований у реєстрі за № 2442, яким ОСОБА_5 заповідав належну йому на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 42,0 га, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, що розташована за адресою: Миколаївська область, Новоодеський район, Воронцівська сільська рада, в рівних частинах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Згідно з довідкою Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 13 січня 2020 року № 08/02/07-04, ОСОБА_5 був зареєстрований на АДРЕСА_1 з 1993 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті ОСОБА_5 у житловому будинку за вказаною адресою ніхто не був зареєстрований та ніхто не проживав.

Після смерті ОСОБА_5 , відповідно до заведеної Новоодеською державною нотаріальною конторою спадкової справи від 14 січня 2020 року № 4/2020, спадщину прийняли ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами.

28 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області, в якій зазначила, що вона є колишньою дружиною спадкодавця ОСОБА_5 , а майно, що залишилося після його смерті є їх спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з чим просила призупинити видачу свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на те, що вона має намір звернутися до суду з позовом про виділення їй частки в спільному майні подружжя.

16 червня 2020 року державними нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Магдою Г. В. надіслано ОСОБА_2 повідомлення про те, що у зв`язку із зверненням до нотаріальної контори ОСОБА_1 про зупинення видачі свідоцтва про право на спадщину та зверненням її до

суду - вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Долгова Л. В., не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов?язків, що виникли після набуття ним чинності. Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов?язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов?язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Отже, до спірних правовідносин, ураховуючи зазначені правові норми, порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися за нормами КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.

Статтею 22 КпШС України (чинною на час придбання спірної земельної ділянки) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них (стаття 28 КПШС України).

Вказані норми, що діяли на час придбання спірної земельної ділянки, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Зокрема відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 1982 року перебували у шлюбі, в період якого народилося двоє синів; 16 листопада 1999 року зареєстровано розірвання їх шлюбу на підставі судового рішення від 18 квітня 1995 року; до 1993 року родина проживала в с. Новопетрівське Новоодеського району Миколаївської області. З 1993 року і по день смерті ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем створення Фермерського господарства «Вектор».

З метою дослідження характеру взаємовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у період 1994 року (набуття спірної земельної ділянки) судом першої інстанції були допитані свідки за клопотанням як позивачки, так і відповідачів, які давали суперечливі пояснення щодо припинення сімейних стосунків між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Аналізуючи пояснення свідків апеляційний суд правильно зауважив, що їх пояснення не можуть братися до уваги як достовірні, оскільки вони містять власні суб`єктивні судження, оцінку та характеристику кожного із подружжя та їх взаємовідносин. З огляду на наведене обґрунтованим та об`єктивним є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали суду достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що з 1993 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали окремо та припинили сімейні відносини, а отже не спростували презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов?язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України визначено та у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз?яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження

№ 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).

Судом установлено, що після розірванні шлюбу ОСОБА_1 не порушувала питання про поділ майна подружжя, оскільки вважала, що відповідно до попередньо складених ОСОБА_5 заповітів та їх домовленості все майно є «сімейним» та буде залишене їх синам, а тому не вважала свої права порушеними. Про складання ОСОБА_5 за рік до смерті нового заповіту (12 листопада 2018 року) та про порушення своїх прав на майно ОСОБА_1 дізналась після смерті колишнього чоловіка у листопаді 2019 року.

Зазначені обставини відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також не спростовані.

Водночас, рухоме майно - трактор, не був предметом домовленості між колишнім подружжям та предметом попереднього заповіту, відомого ОСОБА_1 , за таких обставин суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що час смерті спадкодавця не є початком перебігу позовної давності щодо захисту права на рухоме майно, а тому наслідком спливу позовної давності є відмова у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку трактора колісного ЮМЗ-6.

Не заслуговують на увагу аргументи заявників про неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 766/22227/17 (провадження № 61-550св19) та від 21 квітня 2021 року у справі № 305/1188/19 (провадження № 61-12306св20) про те, що «заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1254 ЦК України)», оскільки у справі, яка переглядається, предметом оцінки судів не була дійсність останнього заповіту ОСОБА_5 від 12 листопада 2018 року (зазначені обставини жодною із сторін під сумнів не ставилися), а оцінку попередньо складеним ОСОБА_5 заповітам судами було надано лише у контексті встановлення моменту, з якого ОСОБА_1 могло стати відомо про порушення її права власності на спірну частину земельної ділянки, придбану у шлюбі з ОСОБА_5 .

Апеляційний суд, виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні, дійшов правильного висновку, що за ОСОБА_1 має бути визначено право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 34,26 га, придбаної на ім`я ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, яка є складовою земельної ділянки площею 42 га, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009.

Твердження заявників, що зазначений висновок апеляційного суду суперечить висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 630/637/17 (провадження № 61-9808св18) та від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18) про те, що «відповідно до положень статей 6, 17 Земельного кодексу України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. Разом з тим, виходячи зі статті 30 Земельного кодексу України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться» є неспроможними. У цій справі спірна частина земельної ділянки площею 34,26 га, що є складовою земельної ділянки площею 42 га, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, набута ОСОБА_5 у шлюбі з ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 22 грудня 1994 року, а не у порядку приватизації.

Щодо доводів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції допустив арифметичну помилку при визначенні розміру 1/2 частки земельної ділянки площею 34,26 га, від всієї земельної ділянки площею 42 га, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, а саме, що частка належна ОСОБА_1 становить 40,79, а не 41/100, то заявники не позбавлені права на звернення до апеляційного суду із заявою про виправлення арифметичної помилки в оскаржуваному судовому рішенні.

Також безпідставними є аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази в повному обсязі, надав пріоритет дослідження доказів та врахування позицій виключно позивача, не дослідивши докази й доводи, на які посилались відповідачі (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), а також не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 369/7613/17 (провадження № 61-17851св19); від 19 травня 2021 року у справі № 2-65/11 (провадження № 61-22342св19) щодо базових принципів цивільного процесуального законодавства зазначених у статтях 12, 81 та 89 ЦПК України.

В оскаржуваних судових рішеннях наведені мотиви відхилення аргументів відповідачів та їх представника, викладених у зустрічній позовній заяві. Наведені у касаційній скарзі доводи заявника щодо неналежної оцінки судами наявних у справі доказів, фактично зводяться до її незгоди з такою оцінкою, намаганні переконати касаційний суд у їх переоцінці, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В контексті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи відповідачів та їх представника були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Долгова Л. В.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишена без задоволення, тому відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв?язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Водночас у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заявлено про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн, на підтвердження яких надано: договір про надання правової допомоги від 19 серпня 2021 року № б/н; акт № 1 наданих правничих послуг від 27 серпня 2021 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 27 серпня 2021 року № 18.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з клопотаннями про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, про стягнення яких просила ОСОБА_1 , до суду касаційної інстанції не зверталися, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача та наявними підстави для стягнення на її користь з відповідачів у рівних частинах витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі - 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Долгова Людмила Валеріївна, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко