Постанова

від 22.06.2021 по справі 482/871/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.06.21

22-ц/812/997/21

Провадження № 22ц/812/997/21 Доповідач апеляційної інстанції -Данилова О .О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року м. Миколаїв

справа №482/871/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.

із секретарем Горенко Ю.В.,

переглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

(третя особа - ОСОБА_4 )

про визнання права власності на частку у спільному майні

та зустрічним позовом

ОСОБА_2 , ОСОБА_3

до ОСОБА_1

про встановлення факту та визнання майна особистою власністю подружжя

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1 - адвоката Біленського Андрія Григоровича

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області, ухвалене 11 березня 2021 року суддею Баранкевич В.О. в приміщенні цього ж суду (дата складення повного рішення не зазначена),

У С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні.

Позивачка зазначала, що з січня 1982 року по листопад 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . У період шлюбу ОСОБА_5 набув у власність для ведення селянського (фермерського) господарства 42 га землі на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, в тому числі 7,74 га на підставі рішення Воронцівської сільської ради № 37 від 17 листопада 1994 року та 34,26 га на підставі договору купівлі-продажу з органом місцевого самоврядування від 22 грудня 1994 року. Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 42 га з кадастровим номером 4824881600:06:000:0009 отримав 24 листопада 1998 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, залишивши заповіт від 12 листопада 2018 року, за яким заповідав земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що частину спірної земельної ділянки (34,26 га) ОСОБА_5 придбав у період шлюбу за спільні кошти подружжя, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 41,67% земельної ділянки загальною площею 42 га, що розташована на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Доповнивши позовні вимоги ОСОБА_1 також просила визнати за нею право власності на Ѕ частку трактора колісного ЮМЗ-6, 1992 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , який було придбано у 1996 році подружжям за спільні кошти.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не визнали та звернулись з зустрічними вимогами.

У відзиві на позов ОСОБА_1 та у позовній заяві (зустрічній) відповідачі зазначали, що, перебуваючи у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 остаточно припинили сімейні стосунки з квітня 1993 року, спільного господарства не вели, ОСОБА_5 виїхав на інше постійне місце проживання до с.Ульянівка, шлюб розірвано судом у квітні 1995 року, а землю придбав для здійснення фермерської діяльності за особисті кошти під час окремого проживання. З 1998 року ОСОБА_5 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_6 . Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка не має ознак спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили встановити факт окремого проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з квітня 1993 року та визнати земельну ділянку особистою приватною власністю ОСОБА_5 . Вважають, що ОСОБА_1 у будь-якому разі пропустила строк позовної давності, а спірні правовідносини мають регулюватись нормами КЗпШС, який діяв на час придбання спірного майна.

У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 заперечувала факт окремого проживання у період 1993-1999 року та припинення ведення спільного господарства, посилаючись на те, що шлюб як фактично, так і юридично розірвано у листопаді 1999 року.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 9 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 та ОСОБА_6 об`єднано в одне провадження.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт окремого проживання при фактичному припиненні шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , починаючи з квітня 1993 року по 2 листопада 1999 року. Визнано, що земельна ділянка площею 42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4824881600:06:000:0009, розташована на території Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, належала за життя ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Біленський А.Г. просив скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 . Апелянт посилався на те, що суд дав неналежну оцінку показанням свідків та не зазначив доказів, які би спростовували презумпцію статусу спірної ділянки як спільної сумісної власності подружжя.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючи через представника, посилались на те, що судове рішення відповідає вимогам сімейного законодавства, підкреслюючи, що ОСОБА_1 не довела факту придбання спірного майна за спільні кошти подружжя.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що статус спільного майна подружжя має визначатись не тільки фактом його набуття під час перебування сторін у шлюбі, але й доведеністю факту його набуття за спільні кошти подружжя. Оскільки станом на 1994 рік подружжя проживало окремо, а ОСОБА_1 не довела, що землю придбано за спільні кошти, то доведеним є статус земельної ділянки як особистої власності спадкодавця ОСОБА_5 .

Проте не з усіма висновками суду та застосуванням ним норм сімейного та цивільного законодавства можна погодитись.

Крім того, судом взагалі не вирішено спір щодо трактора колісного ЮМЗ-6, 1992 року випуску.

Так, спір виник у сфері сімейних правовідносин та має регулюватись нормами відповідного законодавства.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 КпШС встановлено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до статті 28 КпШС у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічні положення закріплені у статтях 60, 70 СК та статті 368 ЦК.

Згідно зі статтею 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 4 статті 368 ЦК передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статті 61 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто (пункт 3 частини 1 статті 57 СК).

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (частина 6 статті 57 СК).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК).

Отже, сімейне законодавство, діюче як на час придбання спірного майна, так і на час його поділу, встановлює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя , яка існує доки не спростована.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду (КЦС) від 18 грудня 2019 року (справа № 727/4106/15ц), від 6 лютого 2018 року (справа № 235/9895/15ц) та інш.

Можливість спростування презумпції статусу майна, придбаного у шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя, та положення статті 24 КпШС (статті 57 СК) щодо переліку майна, яке є особистою власність одного з подружжя, кореспондується у загальне правило, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №214/1520.

Отже, необхідність встановлення факту придбання майна, набутого у шлюбі, за спільні кошти подружжя не спростовує презумпцію такого майна як спільної власності, а лише дає можливість її оспорити у судовому порядку.

При цьому не те подружжя, яке підтримує статус спільності майна, має доводити придбання його за спільні кошти, а подружжя (або правонаступник), яке спростовує цю презумпцію, має довести, що майно є його (або його попередника) особистою власністю.

За правилами частини 1 статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1,5,6 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази мають бути належними, тобто такими, що містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК); допустимими, тобто доводити обставини певними засобами доказування, встановленими законом (стаття 78 ЦПК); достовірними, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК) та достатніми, тобто які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 1 січня 1982 року перебували у шлюбі, мали двох синів.

Рішенням виконавчого комітету Воронцівської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області від 17 листопада 1994 року № 36 фермеру ОСОБА_5 надано дозвіл придбати у приватну власність земельну ділянку розміром 34,26 га ріллі згідно статті 18 ЗК, яка раніше надана йому в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Оформлення договору доручено землевпоряднику ОСОБА_7 (а.с.112 том 1).

Рішенням виконавчого комітету Воронцівської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області від 17 листопада 1994 року № 37 фермеру ОСОБА_5 дозволено розробку проекту відведення земельної ділянки в межах земельної частки, яка складає 7,74 га ріллі для передачі її у приватну власність, згідно статті 6 ЗК (а.с. 114 том 1).

22 грудня 1994 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбано у власність земельну ділянку площею 34,26 га, що знаходяться у віданні Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.50 том 1).

24 листопада 1998 року ОСОБА_5 видано державний акт серії ІІ-МК № 005264 на земельну ділянку загальною площею 42 га для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішень Воронцівської сільської ради від 17 листопада 1994 року № 36 і № 37. Ділянці присвоєно кадастровий номер 4824881600:06:000:0009 (а.с.115,117 том1).

У 1996 році році ОСОБА_5 придбано трактор колісний ЮМЗ-6, 1992 року випуску заводський номер НОМЕР_1 № двигуна НОМЕР_2 , свідоцтво НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (а.с.53 том 1).

16 листопада 1999 року зареєстроване розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за судовим рішенням від 18 квітня 1995 року (а.с.зворот, 124 том 1).

12 листопада 2018 року ОСОБА_5 було складено заповіт, яким земельну ділянку площею 42,0 га він заповів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а все інше майно, яке не охоплює заповіт - ОСОБА_2 (а.с.121 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с.120 том 1).

Спадщину за заповітом прийняли ОСОБА_3 (співмешканка спадкодавця), ОСОБА_2 (її донька) та ОСОБА_4 (син спадкодавця та позивачки) (а.с. 159-180).

Зі змісту позовних вимог та виходячи з диспозиції статті 28 КпШС щодо умов визнання набутого у шлюбі майна особистою власністю одного з подружжя, суду необхідно встановити, чи підтримувало подружжя ОСОБА_8 шлюбні (сімейні) відносини у період 1994-1998 років.

Судова практика вважає ознаками спільного проживання сім`єю, коли чоловік та жінка мають взаємні права та обов`язки, ведуть спільне господарство та мають єдиний бюджет.

При цьому судом встановлено, що до 1993 року родина проживала в с.Новопетрівське Новоодеського району Миколаївської області.

З 1993 року ОСОБА_1 зареєструвався у АДРЕСА_1 ), де і був зареєстрований по день смерті (а.с.122, 221).

Позивачка ОСОБА_1 пояснювала, що реєстрація чоловіка у с.Ульянівка, де він народився, була пов`язана з тим, що саме там було створено фермерське господарство Вектор і ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка в постійне користування для ведення фермерського господарства (42 га).

З цього часу ОСОБА_5 проживав як за місцем роботи на землі (с.Улянівка), так і з родиною у с.Новопетрівське у вільний час.

З метою дослідження характеру взаємовідносин ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у період 1994 року (часу набуття ним спірної земельної ділянки) судом допитані свідки за клопотанням як позивачки, так і відповідачів.

Так, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили факт підтримання сімейних стосунків у 1994 році між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 зазначали, що ОСОБА_5 з 1993 року проживав в с. Ульянівка сам у батьківській хаті, обробляв землю, періодично їздив до с. Новопетрівське, допомагав, з його слів, дітям.

Про припинення сімейних відносин з ОСОБА_1 з 1993 року свідки, які підтвердили цей факт, знають зі слів ОСОБА_5 .

Але характер інформації, джерелом якої є свідки, має певні особливості, бо, поряд з відомостями про факти, вони містять і суб`єктивні судження. Всі свідки добре знайомі із сторонами, або з однією з них, в тій чи іншій мірі та з різного боку знають розвиток спірних правовідносин. У таких випадках свідки, як правило, не обмежуються розповіддю щодо конкретного факту, а викладають свої міркування, судження і здогади, що містять власну оцінку спірної ситуації, дають характеристики кожному з подружжя та їх взаємовідносинам.

Саме цим, на переконання суду, пояснюється різне сприйняття та оцінка свідками характеру відносин між подружжям ОСОБА_8 у 1994 році.

З пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що сімейні стосунки з останньою ОСОБА_5 став підтримувати з 1998 року.

Посилання ОСОБА_2 на те, що з 1993 року ОСОБА_5 не підтримував сімейні відносини з ОСОБА_1 не можуть бути належним доказом окремого проживання подружжя у розумінні статті 28 КпШС та статті 57 СК.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 , хоча і проживав у 1994 року переважно в с.Улянівка за характером роботи, але підтримував зі своєю родиною, в тому числі і з дружиною відносини, які притаманні подружжю та мають ознаки сімейних.

При збереженні взаємних прав та обов`язків подружжя ці обставини не змінюють характер сімейних відносин.

Належних, достовірних та достатніх доказів того, що з 1993 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 постійно проживали окремо та остаточно припинили сімейні відносини, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду не надали.

Крім того, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу у 1995 році, ОСОБА_1 посилалась на зловживання чоловіком спиртними напоями, але не вказувала на припинення ними сімейних відносин та остаточне окреме проживання. З мотивувальної частини судового рішення цих обставин не вбачається.

Позивачка ОСОБА_17 також наполягала на тому, що з 1993 року була членом фермерського господарства Вектор та виконувала обов`язки бухгалтера, складала щорічні звіти до 1999 року.

До сих пір вона має штамп фермерського господарства, який пред`являла суду.

Відповідно до статті 1 Закону Про фермерське господарство такі господарства завжди створюються лише за родинними або сімейними ознаками.

Твердження ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка була придбана подружжям на ім`я ОСОБА_5 , як голови фермерського господарства, за кошти, набуті подружжям від здійснення фермерської діяльності у попередні роки, відповідачками не спростоване.

Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає встановленим, що спірна ділянка була набута подружжям (1994 рік) за час шлюбу за спільні кошти, при цьому презумпція спільності права власності на майно подружжя не спростована.

Аналогічно оцінюється і статус придбаної сільськогосподарської техніки -трактора колісного ЮМЗ-6, 1992 року випуску, який подружжя придбало у 1996 року.

Ці обставини підтвердила і відповідачка ОСОБА_2 .

Тому в силу положень статтей 22 та 28 КпШС, яка кореспондується з положеннями статті 70 СК суд вважає, що спірне майно (земельна ділянка та трактор) є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 .

При вирішенні питання про дотримання правил позовної давності, апеляційний суд виходить з наступного.

За загальним правилом статті 256 ЦК строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права, є позовною давністю.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).

Відповідно до статті 72 СК позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, під час визначення початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли подружжя розірвало шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя.

На необхідність доведення часу, з якого право одного з подружжя на майно порушується або заперечується іншим з подружжя, що має значення для визначення порядку перебігу позовної давності, звертав увагу Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року (справа №466/9338/16-ц).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року (справа № 6-17цс17).

В суді позивачка ОСОБА_18 пояснила, що порушенням свого права на нерухоме майно (земельну ділянку та сільськогосподарську техніку) вона вважає факт набуття всіх прав на це майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка пояснила, що при розірванні шлюбу між нею та ОСОБА_5 у 199 році була домовленість про те, що все майно господарства є сімейним та буде залишене їх синам.

Внаслідок цього ОСОБА_4 та його брат, поряд з батьком, протягом декількох років займався фермерським господарством, працював на землі.

На підтвердження цієї домовленості ОСОБА_1 надала суду копії декілька заповітів, складених ОСОБА_5 протягом 2001-2016 років.

Так, за заповітами від 15 грудня 2008 року, від 7 лютого 2001 року, від 9 жовтня 2015 року спадкоємцями майна ОСОБА_5 зазначені ОСОБА_1 та їх сини ОСОБА_4 та ОСОБА_19 (а.с58-61 том 2).

За заповітом від 14 квітня 2016 року спадкоємцями спірної земельної ділянки також призначені ОСОБА_4 (син) та ОСОБА_3 (а.с. 61 том 2).

Ці докази підтверджують посилання ОСОБА_1 на те, що при розірванні шлюбу вона не порушувала питання про поділ майна подружжя, оскільки, враховуючи домовленість колишнього подружжя, свої права порушеними не вважала.

Про складання ОСОБА_5 за рік до смерті нового заповіту (12 листопада 2018 року) та про порушення своїх прав на майно ОСОБА_1 дізналась після смерті колишнього чоловіка у листопаді 2019 року.

Ці обставини відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не спростували.

Оскільки позовна давність обчислюється від дня, коли співвласник спільного майна дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, а про порушення своїх прав ОСОБА_1 могла довідатись лише після смерті спадкодавця (тайна заповіту), апеляційний суд вважає, що встановлений законом строк позовної давності щодо земельної ділянки позивака не пропустила.

При цьому рухоме майно - трактор не був предметом домовленості між подружжям при розірванні шлюбу та не був предметом попереднього заповіту, відомого ОСОБА_1 .

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав вважати час смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) початком перебігу позовної давності щодо захисту права на рухоме майно.

Наслідком спливу позовної давності є відмова у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на частку трактора колісний ЮМЗ-6.

Виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні, закріпленому статтею 70 СК, за ОСОБА_1 має бути визначено право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 34,26 га, придбаної на ім`я ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу.

Спірна земельна ділянка цього розміру (34,26 га) є складовою земельної ділянки з кадастровим номером 4824881600:06:000:0009 (42 га) та складає 82/100 частки. Частка ОСОБА_1 (1/2) від загального розміру складає 41/100 частку всієї ділянки.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги сімейного законодавства, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати.

Судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за вимоги щодо визнання права на часту земельної ділянки складають 840,80 грн. при поданні позовної заяви та 5713 грн. при поданні апеляційної скарги.

Враховуючи задоволення судом цих вимог, відшкодуванню підлягають витрати на сплату судового збору в розмірі 6553,80 грн.

Витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу складають 5000 грн., що підтверджено договором про надання правової допомоги від 15 квітня 2020 року, актом № 1 наданих правничих послуг від 11 квітня 2011 року, актом №2 здачі-приймання наданих правничих послуг від 2 червня 2021 року та квитанціями від 11 квітня 2021 та 2 червня 2021 року.

Правила частини 4 статті 137 ЦПК визначають, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК ).

Отже, гонорар адвоката визначається за умовами договору про надання правничої допомоги, залежить від обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Такі витрати мають бути спів мірними (складність справи, витрачений час тощо). На підтвердження своїх вимог сторона, яка вимагає їх відшкодувати, має надати детальний опис робіт, виконаних адвокатом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, враховуючи конкретні обставини справи (постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2019 року у справі № 335/9780/15).

Враховуючи характер спору, відсутність в актах відомостей про витрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважає, що критеріям реальності та співмірності відповідає відшкодування в розмірі 4 000 грн.

Обов`язок відшкодування судових витрат покладається на відповідачів в рівних частках.

Керуючись статтями 374, 376, 382ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 41/100 частку земельної ділянки площею 42 га для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 4824881600:06:000:0009, в межах Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 5 276,90 грн. судових витрат з кожної.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

повну постанову складено 22 червня 2021 року