Постанова

від 16.05.2022 по справі 914/1311/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2022 р. Справа №914/1311/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Олійник Н.

за участю представників сторін:

прокурор Панькевич Р.В.

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Цепко І.С.-представник

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Торговий центр "А" (вх. ЗАГС 01-05/4243/21)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.11.2021 (суддя Манюк П.Т., м. Львів, повний текст рішення виготовлено 30.11.2021)

у справі № 914/1311/21

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області Янчишина С.В., м. Львів в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Торговий центр "А", с. Чернилява, Яворівський р-н, Львівська область

про стягнення пайового внеску

ціна позову: 4 202 147,99 грн.

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області Янчишиним С.В. в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заявлено позов до Господарського суду Львівської області до ПАТ "Торговий центр "А" про стягнення пайового внеску в розмірі 4 202 147, 99 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор та позивач посилаються на те, що відповідач не виконав зобов`язання за договором про пайову участь № 38, укладеного між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПрАТ "Торговий центр "А" 02.02.2017 щодо сплати платежу у сумі 4 202 147, 99 грн. Позивачем 22.01.2021 надіслано на адресу відповідача претензію про наявність заборгованості за договором, яка залишилась без відповіді та реагування. Такі обставини, на думку прокурора та позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів останнього.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.11.2021 у справі №914/1311/21 позов задоволено повністю, стягнено з ПрАТ "Торговий центр "А" на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 4 202 147,99 грн заборгованості зі сплати пайового внеску та 63 032,23 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача. Відтак, право позивача на отримання відповідних грошових коштів підлягає судовому захисту у спосіб стягнення таких з відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ПАТ "Торговий центр "А" подано апеляційну скаргу (вх. ЗАГС 01-05/4243/21), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.11.2021 у справі № 914/1311/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю, посилаючись на те, що судом прийнято рішення з порушенням норми процесуального та неправльним застосуванням норм матеріального права.

На думку скаржника, порушення процесуальних норм полягає у тому, що відповідач не був присутнім при розгляді його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про відмову в задоволені клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, не виніс окремої ухвали, а лише зазначив окремим пунктом в рішенні суду.

Скаржник також зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України. На переконання ПрАТ «Торговий центр «А» при поданні позовної заяви у даній справі керівник Франківської окружної прокуратури не виконав вимог вищезазначеної статті.

На думку скаржника, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Також, скаржник вважає, що судом не враховано та не взято до уваги пояснення відповідача щодо фінансування ним робіт з виготовлення робочого проекту транспортної розв`язки на перетині вулиць Левандівська-Т. Шевченка у місті Львові і вчинення цих дій та оплату коштів, яка підтверджена пред`явленими до суду платіжними дорученнями. Ці дії за домовленістю між сторонами охоплювалися умовами укладеного 02.02.2017 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПрАТ «Торговий центр «А» договору про пайову участь № 38 в рахунок сплат пайових внесків згідно цього договору та додаткової угоди про внесення змін до договору про пайову участь №38 від 02.02.2017 №247 від 18.12.2018.

Прокурором та позивачем відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 справу №914/1311/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Торговий центр "А" залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в розмірі 94 548,33 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Торговий центр "А" (вх. ЗАГС 01-05/4243/21) на рішення Господарського суду Львівської області від 22.11.2021 у справі № 914/1311/21 та призначено розгляд справи на 29.03.2022.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022 та 26.04.2022 відкладено розгляд справи №914/1311/21 на 17.05.2022.

Прокурор та представник скаржника в судовому засіданні виклали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

17.05.2022 представником скаржника подано письмову заяву про відвід суддів Західного апеляційного господарського суду Галушко Н.А., Желіка М.Б., Орищин Г.В. від участі у розгляді справи №914/1311/21, яку ухвалою суду від 17.05.2022 відхилено.

ПрАТ «Торговий центр «А» подано клопотання про зупинення провадження у справі б/н від 26.04.2022 (вх.№01 -05/886/22 від 26.04.2022), в якому відповідач просить зупинити апеляційне провадження у справі №914/1311/21 до набрання законної сили рішенням у справі №914/652/22. Зокрема, скаржник посилається на те, що предметом розгляду справи №914/652/22 за позовом ПрАТ «Торговий центр «А» до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є позовні вимоги про визнання недійсним договору про сплату пайового внеску.

Скаржник зазначає, що предметом розгляду у справі №914/625/22 є вимога про визнання недійсним договору, на виконання умов якого заявлено позовні вимоги про стягнння грошових коштів у даній справі і дана обставина є прямою підставою для зупинення провадження у справі.

Щодо вищенаведеного судова колегія зазначає наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

У разі зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України за вимогами статті 234 цього Кодексу у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановлені ухвали (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 904/4233/18).

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду зазначеної справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати:

1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи

(подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Так, предметом позову у справі № 914/1311/21 є стягнення з ПрАТ «Торговий центр «А» стягнення пайового внеску в розмірі 4 202 147, 99 грн.

Предметом розгляду у справі № 914/625/22 є визнання недійсним договору про сплату пайового внеску.

Однак всупереч положенням процесуальних норм, які регулюють інститут зупинення провадження у справі, зупиняючи провадження у справі, скаржником не наведено мотивів, з яких він дійшов висновку саме про об`єктивну неможливість розгляду справи №914/1311/21, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення судом перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідно до викладених у ньому висновків. Водночас апеляційний господарський суд має достатньо правових підстав та повноважень для розгляду та вирішення по суті цієї справи.

Сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 914/625/22 апеляційний господарський суд має правові підстави для перегляду в апеляційному порядку рішення, ухваленого у справі № 914/1311/21.

Як вже зазначалося, за змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Окрім того, відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржником в ході розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялось клопотання про зупинення провадження у даній справі і останнім не наведео причин, щодо об`єктивної неможливості подати таке клопотання в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.05.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Обставини справи.

02.02.2017 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ПрАТ "Торговий центр "А" укладено договір про пайову участь № 38, відповідно до п. 1.1 якого замовник зобов`язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і порядку, передбаченому цим договором. Адреса і вид об`єкта містобудування, будівництво якого здійснює замовник: м. Львів, вул. Залізнична, 7 (Залізничний район) (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору зобов`язанням замовника є сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктура м. Львова в сумі 4 202 147, 99 грн по 31.12.2018 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

18.12.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 247 про внесення змін до договору про пайову участь № 38 від 02.02.2017, згідно з якою перенесено термін сплати пайового внеску по 20.12.2019 (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію).

Прокурор зазначив, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором щодо сплати пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктура м. Львова в сумі 4 202 147, 99 грн.

Такі обставини, на думку прокурора та позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів останнього і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області Янчишина С.В. в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з позовом до відповідача про стягнення 4 202 147, 99 грн заборгованості.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.

Спір у справі виник щодо виконання умов договору про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Відповідно до ч.3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, чинній на час укладення договору між сторонами, встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Укладаючи 02.02.2017 договір, сторони діяли відповідно до чинних на цей час приписів цього Закону та встановили обов`язок відповідача, передбачений Законом. Більше того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Отже, укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 02.02.2017 є чинним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо посилань скаржника на фінансування ним робіт з виготовлення робочого проекту транспортної розв`язки на перетині вулиць Левандівська - Т. Шевченка у місті Львові, що є підставою для зменшення суми пайового внеску, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій (частина перша статті 40 вказаного Закону).

Водночас частиною п`ятої статті 30 цього Закону передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність.

Отже, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено імперативну норму щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами.

В матеріалах справи відсутні докази звернення скаржника у встановленому порядку з пропозицією щодо зменшення суми пайового внеску.

Помилковим є посилання скаржника на рішення виконавчого комтітету Львівської міської ради №645 від 27.06.2008 «Про будівництво Закритим акціонерним товариством «Торговий центр «А» торгово-офісного комплексу «Квадрат» з багатоповерховим паркінгом на вул. Залізничній, 7 зі знесенням існуючих будівель і споруд», яким, зокрема, дозволено ЗАТ «Торговий центр «А» будівництво торгово-офісного комплексу «Квадрат» з багатоповерховим паркінгом на вул. Залізничній, 7 зі знесенням існуючих будівель і споруд, також, виконавчий комітет прийняв рішення зобов"язати ЗАТ «Торговий центр «А» виготовити до кінця 2008 року робочий проект транспортної розв`язки на перетині вул. Левандійвської - вул. Т.Шевченка та укласти договір про сплату інвестиційного внеску відповідно до вимог ухвали міської ради від 03.04.2008 №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова». Зазначеним рішенням не вирішувалось питання про зменшення суми пайового внеску, визначеного договором про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста №38 від 02.02.2017.

З матеріалів справи вбачається, що договір про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 02.02.2017 стронами підписано у встановленому порядку, зміни додатковою угодою № 247 внесено щодо перенесення терміну сплати пайового внеску, жодних застережень щодо зменшення розміру пайового внеску не містить, доказів визнання його нечинним на момент розгляду справи в суді першої інстанціїї стронами не надано, отже продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами.

Щодо правомірності звернення керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області із позовом про стягнення пайового внеску на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради судова колегія зазначає таке.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Як зазначає прокурор, підставою для представництва інтересів держави стало те, що Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради не вжито ефективних та достатніх заходів по захисту майнових прав та інтересів територіальної громади міста Львова в частині наповнення місцевого бюджету за рахунок коштів пайової участі.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (висновки Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Як вбачається із матеріалів справи, Львівською місцевою прокуратурою № 2 Львівської області 16.02.2021 за вих.№ 14.35/04-17-795 вих-21 скеровано позивачу лист в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та попереджено про те, що у разі невжиття заходів з метою стягнення заборгованості такі будуть вжиті прокуратурою.

Листом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 23.02.2021 №2301-вих-13482 прокурора повідомлено про наявність заборгованості, зазначено, що позов до суду не подавався та надано копії документів для стягнення заборгованості в судовому порядку, причини не вжиття заходів не вказано.

22.03.2021 Франківською окружною прокуратурою м. Львова за вихідним № 14.51/04-16-141 вих-21, повторно скеровано лист на адресу позивача про необхідність вжиття заходів реагування, в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено, що у разі невжиття заходів з метою стягнення заборгованості, такі будуть вжиті прокурором.

Листом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 06.04.2021 №2301 -вих-26943 прокурора повідомлено, що позов до суду не подавався, причини не вжиття заходів не вказано.

Відтак, 16.02.2021 прокурор вперше звернувся до позивача в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та надав можливість відреагувати на порушення інтересів держави. Однак, на час подачі позову прокурором (30.04.2021), позивачем не вжито жодних заходів з метою захисту інтересів територіальної громади міста Львова, натомість надано матеріали прокурору для звернення до суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37); бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38 постанови).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39 постанови).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40 постанови).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови).

З огляду на викладене, вбачається, що позивач будучи обізнаний про порушення умов договору відповідачем, та як наслідок про порушення свого права на своєчасне отримання коштів, не вчиняв дій щодо стягнення грошових коштів по договору. Така поведінка позивача обґрунтовано зумовлює необхідність прокурора здійснювати захист прав та інтересів держави у визначеному законом порядку, щоб такі не залишились не захищеними.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що керівник окружної прокуратури дотримався процедури з`ясування обставин не здійснення позивачем самостійного захисту прав та інтересів, які, на переконання прокурора, порушуються відповідачем, ним встановлено бездіяльність позивача як уповноваженого органу, та, як наслідок, він обґрунтовано звернувся до суду із позовом у даній справі.

З огляду на викладене, суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Торговий центр "А" про залишення позовної заяви без розгляду.

Посилання скаржника, на те, що судом першої інстанції порушено процесуальні норми, оскільки відповідач не був присутнім при розгляді його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, судом не винесено окремої ухвали, а лише зазначено окремим пунктом в рішенні суду, судова колегія зазначає таке.

Заявляючи клопотання про залишення позову без розгляду скаржник посилався на те, що прокурором не дотримано процедури, передбаченої ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", тому він не набув процесуальної дієздатності для представництва інтересів держави у даній справі, в зв`язку із чим зазначений позов підлягає залишенню без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції, враховуючи повторну неявку відповідача в судове засідання, винесено рішення у даній справі, в якому надано оцінку зазначеному клопотанню відповідача та відмовлено у його задоволенні.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

В даному випадку судова колегія не вбачає таких порушень норм пироцесуального права, які б призвели до прийняття судом першої інстанціїї неправомірного рішення у справі та були обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи наведені обставини, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача. Відтак, право позивача на отримання відповідних грошових коштів підлягає судовому захисту у спосіб стягнення таких з відповідача.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скаржником не надано суду належних та допустимих доказів в обгрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Окрім того, Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Судовий збір.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 282-284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 22.11.2021 у справі №914/1311/21 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Торговий центр "А", (вх. ЗАГС 01-05/4243/21) - без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.05.2022.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.