Ухвала

від 30.05.2022 по справі 910/11018/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 травня 2022 року

м. Київ

Cправа № 910/11018/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - адвокатського об`єднання «Джі Ес Партнерс» (далі - Адвокатське об`єднання) - не з`явився,

відповідача - приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» (далі - Товариство) - Попсуя О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Адвокатського об`єднання

на рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2021 (суддя Гулевець О. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 [колегія суддів: Разіна Т. І. (головуючий), Тарасенко К. В., Іоннікова І. А.]

зі справи № 910/11018/20

за позовом Адвокатського об`єднання

до Товариства

про стягнення заборгованості у розмірі 1 419 500,00 грн.

та зустрічним позовом Товариства

до Адвокатського об`єднання

про визнання договору недійсним і стягнення збитків у розмірі 2 039 500,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Адвокатське об`єднання звернулося до господарського суду міста Києва з п`ятьма позовами до Товариства про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг та правової допомоги від 02.01.2019 № 02/01-19 (далі - Договір).

Ухвалами господарського суду міста Києва від 18.08.2020 та від 08.09.2020 справи № 910/11018/20, 910/11146/20, 910/11565/20, 910/12411/20, 910/12412/20 об`єднано в одне провадження за № 910/11018/20.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Адвокатське об`єднання надало Товариству обумовлені Договором послуги на суму 1 419 500,00 грн., однак останнє відмовилось їх оплатити.

1.3. Товариство подало до господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву, в якій просило визнати недійсним Договір та стягнути з Адвокатського об`єднання на його користь 2 039 500,00 грн. збитків.

1.4. Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що оскаржуваний Договір є фіктивним, оскільки сторони не мали на меті досягнення відповідного правового результату, про що свідчить загальний декларативний характер обов`язків виконавця, відсутність критеріїв оцінки результатів наданих послуг, відсутність доказів практичного використання результатів наданих послуг, складання однотипних актів, відсутність узгодження такої істотної умови договору про надання правничої (правової) допомоги, як вартість послуг, пов`язаність посадових осіб Адвокатського об`єднання та Товариства. За твердженнями Товариства, маючи спільний інтерес, керівники Адвокатського об`єднання (Степанов Д. П.) і Товариства (ОСОБА_1) виводили за допомогою Договору кошти з рахунків Товариства. Між сторонами складалися акти приймання-передачі послуг за Договором, які фактично не надавалися.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021: у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково: визнано недійсним Договір з моменту укладення; в іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

2.2. Відмову судів у задоволенні первісного позову мотивовано тим, що Адвокатське об`єднання не надало жодних документів на підтвердження реального надання послуг, зазначених в актах приймання-передачі наданих послуг, а отже, не довело належними та допустимими доказами факту їх надання. Крім того, Договір є фіктивним.

2.3. Задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним Договору обґрунтовано тим, що обставини справи та відсутність доказів вчинення Адвокатським об`єднанням дій, спрямованих на реальне виконання умов Договору, свідчить про відсутність у його сторін наміру створити правові наслідки за цим правочином. Договір не містить погодженого сторонами розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, а складені Адвокатським об`єднанням акти приймання-передачі наданих послуг - відомостей, в якому розмірі, за яких умов та в який порядок надавались відповідні послуги. Суди при розгляді цих вимог врахували пов`язаність посадових осіб сторін Договору, а також те, що матеріали справи не містять доказів відображення у податковому обліку відповідних господарських операцій з надання послуг за Договором.

2.4. Відмову в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення збитків мотивовано тим, що всупереч приписам статей 13, 74, 76- 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Товариство не надало обґрунтування цих вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Адвокатське об`єднання, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову та повну відмову в задоволенні зустрічного позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. За твердженнями скаржника, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки щодо недоведеності вчинення ним дій, спрямованих на реальне виконання Договору, та дійшли безпідставного висновку про відсутність наміру у сторін спірного правочину створити правові наслідки, оскільки матеріали справи містять акти приймання-передачі наданих послуг з детальним визначенням виду послуг, їх кількості та вартості, а також списки судових справ, у яких здійснювалося представництво Товариства.

4.2. За твердженнями скаржника, навіть якщо припустити, що акти приймання-передачі наданих послуг є неналежними доказами, це не свідчить ні про відсутність факту надання правової допомоги, ні про фіктивність спірного правочину. Необхідно враховувати, що невиконання правочину не означає його фіктивності. Крім того, Товариство здійснило часткову оплату наданих послуг, що останнім не заперечується.

4.3. Скаржник зазначає, що обов`язковою умовою визнання правочину фіктивним є наявність умислу в обох його сторін. Встановлення судами обставин одночасного зайняття однією з осіб керівних посад в обох учасників цього правочину під час його виконання не свідчить про наявність умислу на приховання справжнього наміру правочину.

4.4. Суди попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень застосували норми статей 203, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 зі справи № 369/11268/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 зі справи № 904/3938/18 та постановах Верховного Суду від 08.08.2018 зі справи № 920/1144/17, від 01.11.2018 зі справи № 910/18436/16, від 03.09.2019 зі справи № 904/4567/18.

4.5. Як на підставу для касаційного оскарження прийнятих зі справи судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

Товариство подало відзив на касаційну скаргу Адвокатського об`єднання, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило оскаржувані судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. 02.01.2019 Товариство в особі директора ОСОБА_1 (замовник) та Адвокатське об`єднання в особі керуючого партнера Степанова Д. П. (виконавець) уклали Договір, за умовами якого:

виконавець зобов`язується надати замовнику визначену цим договором професійну правову (правничу) допомогу, юридичні та адвокатські послуги, представляти інтереси замовника в судах, будь-яких інших організаціях, установах та підприємствах і перед фізичними особами, здійснювати юридичний супровід господарської діяльності замовника на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язується приймати надані послуги та здійснювати їх оплату (пункт 1.1);

на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складаються акти наданих послуг (пункт 1.2);

послуги надаються виконавцем замовнику шляхом: усного та письмового консультування; складання позовних заяв та інших необхідних процесуальних документів, в тому числі заяв, скарг, клопотань, відзивів, відповідей на відзив та інших передбачених чинним законодавством України процесуальних документів; складання договорів, угод, листів, заяв, інших документів, проведення зустрічей та переговорів за дорученням та на користь замовника; представництва інтересів замовника в судах, органах прокуратури, внутрішніх справ, досудового слідства, інших органах тощо (пункт 2.1);

замовник зобов`язується своєчасно в порядку та на умовах цього договору оплачувати надані виконавцем послуги (пункт 3.2);

виконавець зобов`язується своєчасно та в повному обсязі надавати замовнику правову допомогу, передбачену цим договором, та інформацію про хід виконання доручень, на вимогу замовника надавати звіт про виконану роботу згідно з умовами цього договору (пункт 3.4);

після фактичного надання правової допомоги та інших послуг за цим договором виконавець складає акти приймання-передачі послуг і надає їх замовнику. Оплата за надану правову допомогу та інші послуги за цим договором здійснюється замовником у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3 робочих днів з дня отримання наданого виконавцем акту приймання-передачі послуг (пункт 4.1);

цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту його розірвання. Договір припиняє свою дію з дати повного розрахунку замовником за належним чином надані виконавцем фактичні послуги на дату припинення договору (пункти 7.1, 7.4).

6.2. 01.01.2020 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжено дію Договору до 31.12.2020.

6.3. На підтвердження надання послуг Адвокатським об`єднанням долучено акти приймання-передачі наданих послуг від 31.03.2019 на суму 209 500,00 грн., від 30.06.2019 на суму 200 000,00 грн., від 30.06.2019 на суму 200 000,00 грн., від 31.08.2019 на суму 200 000,00 грн., від 01.04.2020 на суму 200 000,00 грн., від 01.05.2020 на суму 200 000,00 грн., від 01.06.2020 на суму 200 000,00 грн., від 23.06.2020 на суму 200 000,00 грн., від 23.06.2020 на суму 200 000,00 грн. Від імені Товариства зазначені документи підписані директором ОСОБА_1, а від Адвокатського об`єднання - керуючим партнером Степановим Д. П. На момент їх підписання Степанов Д. П. одночасно за сумісництвом перебував на посаді заступника директора Товариства з юридичних питань, що підтверджується наказом про прийняття на роботу працівника від 06.03.2019 № 41.

6.4. 23.06.2020 Товариство за підписом директора ОСОБА_1 надало Адвокатському об`єднанню гарантійний лист, яким підтверджено наявність боргу в розмірі 1 759 500,00 грн., зазначено про неможливість нагальної його оплати через тимчасовий арешт нерухомого майна Товариства та надано гарантії оплатити заборгованість після зняття цього арешту.

6.5. 23.06.2020 відбулося засідання наглядової ради Товариства, на якому прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора та виключення її з числа осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності з 23.06.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною спору зі справи в оскаржуваній частині стало питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором про надання правової допомоги, а також підстав для визнання цього договору недійсним з підстав його фіктивності.

7.2. За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 27 Закону України «про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

7.3. За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

7.4. Звертаючись з первісним позовом, Адвокатське об`єднання, посилаючись на укладений сторонами Договір, складені акти приймання-передачі наданих послуг, а також списки судових справ, учасником яких було Товариство, стверджувало, що воно надало Товариству послуги, щодо оплати яких існує спірна заборгованість. Водночас Товариство заперечує надання йому таких послуг за Договором.

7.5. Суди попередніх інстанцій при оцінці доводів сторін дослідили умови Договору, долучені Адвокатським об`єднанням докази надання послуг та встановили, що їх фактичне надання не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що:

- визначений сторонами предмет Договору полягає у діях загального характеру, які повинні бути вчинені виконавцем в майбутньому. Сторони у Договорі не погодили виду, порядку, обсягу і строків надання конкретних юридичних послуг, не уклали жодних додаткових угод щодо їх окремого погодження. Надання Адвокатським об`єднанням послуг було можливе за дорученням замовника із погодженням виду, обсягу, порядку надання конкретної послуги, однак доказів існування таких доручень Товариства позивач не надав;

- з наявних актів приймання-передачі наданих послуг неможливо встановити, в якому розмірі, за яких умов та в який порядок надавались послуги, зміст цих послуг;

- ані положення Договору, ані акти приймання-передачі наданих послуг не містять посилання на справи, перелік яких надало Адвокатське об`єднання;

- гарантійний лист Товариства від 23.06.2020 за підписом директора ОСОБА_1 не може підтверджувати надання відповідних послуг і існування заборгованості з їх оплати, оскільки наглядова рада Товариства прийняла рішення про її звільнення з посади директора з 23.06.2020;

- фактичне надання послуг, про які йдеться у названих актах, не підтверджується жодними іншими доказами. Відповідні господарські операції з надання послуг за Договором не відображені в податковому обліку Адвокатського об`єднання.

7.6. Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

За приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).

7.7. Оскільки Адвокатське об`єднання не довело належними і допустимими доказами надання останнім послуг за Договором, матеріалами справи надання таких послуг не підтверджується, а Товариством - заперечується, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відмову в задоволенні первісного позову.

7.8. Водночас, звертаючись із зустрічною позовною заявою Товариство послалось на фіктивність Договору та просило визнати його недійсним.

7.9. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

7.10. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Фіктивний правочин також характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правових наслідків на момент його вчинення.

З огляду на наведене у вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

7.11. Надавши оцінку умовам спірного Договору, фактичним діям учасників цього правочину у спірних правовідносинах, обставинам пов`язаності посадових осіб його учасників, а також, встановивши відсутність доказів реального надання послуг та невідображення відповідних господарських операцій у податковій звітності, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що сторони не мали на меті досягнення відповідного правового результату.

Як встановили місцевий та апеляційний господарські суди, цей висновок підтверджується загальним декларативним характером обов`язків виконавця, відсутністю критеріїв оцінки результатів наданих послуг, відсутністю доказів щодо фактичного змісту послуг, про надання яких стверджує позивач, відсутністю доказів отримання та практичного використання результатів наданих послуг, складанням однотипних актів, відсутністю доказів узгодження такої істотної умови договору про надання правничої (правової) допомоги, як вартість послуг.

При цьому суди попередніх інстанцій, встановивши пов`язаність посадових осіб учасників договору (які підписали акти наданих послуг) у сукупності зі з`ясуванням обставин часткової оплати послуг за недоведеності реального їх надання, дійшли висновку про підставність доводів Товариства стосовно наявності умислу на виведення за допомогою спірного Договору коштів з рахунків відповідача, що разом з іншими дослідженими судами обставинами справи дозволило їм дійти висновку про фіктивність оспорюваного Договору.

7.12. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 зі справи № 369/11268/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 зі справи № 904/3938/18 та постановах Верховного Суду від 08.08.2018 зі справи № 920/1144/17, від 01.11.2018 зі справи № 910/18436/16, від 03.09.2019 зі справи № 904/4567/18, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 зі справи № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини» - на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

7.13. Верховний Суд, проаналізувавши постанови, висновки, які, на думку скаржника, не врахували суди при ухваленні оскаржуваних рішень, встановив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить жодному із зазначених скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами статей 203, 215, 234 ЦК України у вказаних справах залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у визнанні правочину фіктивним, наданих до суду доказів на їх підтвердження, позицій сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовували свою позицію щодо фіктивності спірних правочинів. При цьому критерії оцінки правочину на предмет його фіктивності, перелічені в зазначених постановах, а також у пункті 7.11 цієї постанови, враховані судами попередніх інстанцій у розгляді зустрічних позовних вимог зі справи, що розглядається.

7.14. Отже, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 зі справи № 369/11268/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 зі справи № 904/3938/18 та постановах Верховного Суду від 08.08.2018 зі справи № 920/1144/17, від 01.11.2018 зі справи № 910/18436/16, від 03.09.2019 зі справи № 904/4567/18; оскільки судові рішення прийняті хоч і за однакового правового регулювання, однак за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у наведеній справі, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів на різних підставах, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті відповідні судові рішення, що виключає подібність цих справ зі справою № 910/11018/20.

7.15. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про порушення норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

7.16. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.17. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, фактичні обставини справи, доказову базу та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Адвокатського об`єднання, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи Адвокатського об`єднання про неврахування судом попередньої інстанції відповідних висновків Верховного Суду не знаходять свого підтвердження, а касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою адвокатського об`єднання «Джі Ес Партнерс» на рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 зі справи № 910/11018/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова