Постанова

від 30.05.2022 по справі 539/3886/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 539/3886/19

провадження № 61-18321св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави,

відповідачі: ОСОБА_1 , Березотіцька сільська рада Лубенського району Полтавської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П., від 05 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області, ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22 вересня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 14 га та 19,2 га, із земель запасу, не наданих у власність та користування, на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду для ведення фермерського господарства;

- визнати незаконним та скасувати рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 04 грудня 2015 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 11,5930 га та 12,4617 га, в оренду ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства;

- визнати недійсними договори оренди землі, укладені між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та

ОСОБА_1 , а саме: від 08 грудня 2015 року б/н щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га;

від 08 грудня 2015 року б/н щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га.

На обґрунтування позову прокурор зазначив, що вказані рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області прийнято з порушенням законодавства України, оскільки ОСОБА_1 у 2012-2014 роках вже було реалізовано право на отримання земельної ділянки, площею 46,4 га, для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки громадяни або фермерське господарство можуть отримати лише на конкурентних засадах через участь у торгах. Натомість ОСОБА_1 спірними рішеннями сільської ради було виділено дві ділянки без проведення торгів.

Крім того, при укладенні спірних договорів оренди земельних ділянок між Березотіцькою сільською радою та ОСОБА_1 нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель комунальної власності, не визначалась, а тому договори оренди суперечать приписам чинного законодавства.

Також прокурором встановлено, що ОСОБА_1 отримані в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства самостійно

не використовує, а передав їх в суборенду ОСОБА_2 .

При виявленні порушень земельного законодавства 10 квітня 2019 року прокуратурою направлено до Березотіцької сільської ради лист щодо проведення перевірки законності дій посадових осіб, вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, у тому числі шляхом пред`явлення позовів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та інформація про рух справи у судах

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Алтухової О. С., від 27 лютого 2020 року позов першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22 вересня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 14 га та 19,2 га, із земель запасу не наданих у власність та користування на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду для ведення фермерського господарства.

Визнано незаконним та скасовано рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 04 грудня 2015 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 11,5930 га та 12,4617 га, в оренду ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства.

Визнано недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054,

площею 11,593 га, укладений між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га, укладений між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Березотіцька сільська рада не дотримала приписів статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», передавши в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки без проведення земельних торгів, не звернувши уваги на невмотивованість поданих ним заяв. При цьому ОСОБА_1 не створив нового фермерського господарства, а через певний час передав землі в суборенду ОСОБА_2 , що, на думку суду, свідчить про недобросовісність дій спрямованих на уникнення процедури земельних торгів.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого

2020 року скасовано, провадження у справі закрито, повідомлено прокурора, що розгляд справи належить до юрисдикції господарських судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що оскільки фермерські господарства - це юридичні особи, їх земельні спори з іншими юридичними особами підвідомчі господарським судам.

Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Полтавського апеляційного суду

від 30 вересня 2020 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів виходила з того, що на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_1 вже був засновником СФГ «Мгарське», яке зареєстровано 27 жовтня 2015 року, а спірні земельні ділянки отримав із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в оренду для створення фермерського господарства. Відомості про створення відповідачем будь-якого іншого фермерського господарства відсутні. Разом із тим 01 жовтня 2018 року між відповідачем і ОСОБА_2 укладені договори суборенди спірних земельних ділянок.

З огляду на склад учасників справи, характер спірних правовідносин, Верховний Суд вказав, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст оскаржуваної постанови

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого

2020 року скасовано, позов першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що прокурор фактично звернувся до суду з позовом про захист прав та інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку. Відомості про те, що прокурор звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з повідомленням про виявлені порушення з метою їх усунення, в матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 листопада 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з міськрайонного суду.

У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження прокурор зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 917/342/19, від 31 березня 2021 року у справі № 922/3272/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17,

від 02 жовтня 2018 року у справі № 4/166«Б», від 31 березня 2021 року у справі № 922/3272/18, від 24 вересня 2020 року у справі № 920/3272/18,

від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 917/342/19, від 21 січня 2019 року у справі № 909/516/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що з огляду на фактичні обставини справи, належність спірних земельних ділянок до комунальної власності, прокурором належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави та наявність підстав для їх представництва, як самостійним позивачем.

Натомість апеляційний суд помилково зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є органом, уповноваженим державою, здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області шостого скликання від 22 вересня 2015 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 » надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 21 рік, орієнтовною площею 14 га (ріллі), із земель запасу у власність та користування сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, встановивши орендну плату в 2015 році в розмірі 7 відсотків нормативної грошової оцінки землі, що становить 22 591,40 грн у рік.

Цим рішенням також вирішено укласти договір на виконання робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з проектною організацією, яка має ліцензію на виконання зазначених робіт, та представити даний проект на затвердження в сільську раду.

Рішенням Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області сьомого скликання від 04 грудня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0054, у оренду ОСОБА_1 , площею

11,5930 га, із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району, для ведення фермерського господарства, передану ОСОБА_1 терміном на 21 рік, встановивши орендну плату в 2016 році в розмірі 7 відсотків від нормативної оцінки землі, що становить 18 707,28 грн за 11,5930 га в рік.

Рішенням Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області сьомого скликання від 04 грудня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, у оренду ОСОБА_1 , площею

12,4617 га, із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства, передану ОСОБА_1 терміном на 21 рік, встановивши орендну плату в 2016 році в розмірі 7 відсотків від нормативної оцінки землі, що становить 16 198,96 грн за 12,4617 га в рік.

08 грудня 2015 року між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 укладені два договори оренди землі: від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га та від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га.

Згідно із вказаними договорами орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5322880402:02:001:0054 та кадастровим номером 5322880402:02:002:0037, які знаходяться на території Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області, в межах населеного пункту с. Суха Солониця, для ведення фермерського господарства.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. До виключної компетенції міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 172 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі

№ 698/119/18).

У розглядуваній справі прокурор зазначив, що звертається до суду самостійно, як позивач, оскільки предметом спору є земельні ділянки комунальної власності, тоді як у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження на звернення до суду з позовом про оскарження дій органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності.

Березотіцька сільська рада в даному випадку є суб`єктом, який, на думку прокурора, прийняв незаконні рішення, а тому вказана у позові як відповідач.

Отже, прокурор на виконання вимог статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував, підставу самостійного звернення до суду.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, апеляційний суд вважав, що прокурор фактично звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, однак прокурор при цьому попередньо не звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з повідомленням про виявлені порушення з метою їх усунення.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками апеляційного суду, зважаючи на наступне.

Відповідно до частин першої-другої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом п`ятим статті 152 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції на час ухвалення оскаржених судових рішень) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, функції:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

У розглядуваній справі прокурор вказував, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності, право розпорядження якими має Березотіцька сільська рада, а Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, за цих обставин, не наділене правами розпорядника землі, у тому числі повноваженнями щодо захисту права власності на землю.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові

від 09 вересня 2020 року в справі № 917/342/19, на яку посилається прокурор.

Апеляційний суд вказаних доводів прокурора не спростував.

Зазначене свідчить про наявність у прокурора права звернутися до суду із відповідним позовом самостійно, без надання доказів на підтвердження попереднього повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Таким чином, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для самостійного звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду позовних вимог по суті, а апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність, передбачених статтею 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду.

Крім того, не вказував на наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду і Верховний Суд під час попереднього розгляду цієї справи (провадження № 61-16687св20).

При цьому Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року, скасовуючи постанову апеляційного суду про закриття провадження у цій справі, вказав, що під час продовження розгляду справи апеляційному суду необхідно дослідити усі наявні у справі докази, розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства України та ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович