Постанова

від 09.11.2022 по справі 539/3886/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/3886/19 Номер провадження 22-ц/814/1984/22Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.

Суддів: Лобова О.А., Дорош А.І.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Полтаві апеляційну скаргу представника відповідача, ОСОБА_1 , адвоката Мартинюка О.С., на рішенняЛубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року,

у справі за позовом Першого заступника керівникаЛубенської місцевої прокуратуриПолтавської областів інтересах держави до ОСОБА_1 , Березотіцької сільської радиЛубенського району Полтавської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договорів оренди землі

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог

У вересні 2019 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Котяш А.І. звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області із вказаним позовом, відповідно до якого прохав:

- визнати незаконним та скасувати рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22 вересня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробкупроекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 14 га та 19,2 га, із земель запасу не наданих у власність та користування на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду для ведення фермерського господарства;

- визнати незаконним та скасувати рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 04 грудня 2015 року про затвердженняпроектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 11,5930 га та 12,4617 га, в оренду ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства;

- визнати недійсними договори оренди землі, укладені між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 , а саме: № б/н від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га; № б/н від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Полтавської області судовий збір у сумі 11526,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказані рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області прийнято з порушенням законодавства України, оскільки ОСОБА_1 у 2012-2014 роках вже було реалізовано право на отримання земельної ділянки площею 46,4 га для ведення фермерського господарства, укладено договір оренди № б/н від 24.07.2014 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322884600:07:001:0020 площею 46,4 га на території Мгарської сільської ради Лубенського району Полтавської області, після чого ним у 27.10.2015 створене фермерське господарство «Мгарське».

Додатково земельні ділянки громадяни або фермерське господарство можуть отримати відповідно до вимог ст. ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, лише на конкурентних засадах через участь у торгах.

Натомість, без проведення торгів, ОСОБА_1 спірними рішеннями Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області було виділено в оренду дві земельні ділянки загальною площею 24,0547 га із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства. У подальшому, між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 було укладено два договори оренди землі, а саме: № б/н від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га та № б/н від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га.

Після отримання в оренду зазначених земельних ділянок ОСОБА_1 нового фермерського господарства не створив. Натомість, отримані в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства самостійно не використовує, а передав їх в суборенду гр. ОСОБА_2 за договорами від 01.10.2018 та 08.12.2015 із реєстрацією права суборенди в державному реєстрі, що, на думку прокурора, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_1 при отриманні спірних земельних ділянок у користування, уникнення процедури земельних торгів, розширення площ земельних ділянок, що використовуються заснованим ним раніше фермерським господарством «Мгарське», а не для створення нового фермерського господарства. При цьому, в порушення п. 27 договорів оренди та ст. 8 Закону України «Про оренду землі», земельні ділянки були передані в суборенду строком на 18 років, хоча строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

Договори оренди прокурор прохав визнати недійсними, оскільки земельні ділянки отримані в оренду без дотримання встановленого ст. ст. 116, 121, 123, 134 ЗК України та ст. ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство». Окрім того, прокурор вказував, що при укладенні вказаних договорів оренди земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель комунальної власності, не визначалась, що суперечить вимогам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення правочинів), ст. ст. 13, 20, 23 Закону України «Про оцінку землі», та є також підставою визнання їх недійсними у порядку ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦПК України.

Прокурором у позові обґрунтовано, що позов пред`явлено в інтересах держави, оскільки передача ОСОБА_1 в користування земельних ділянок з порушенням встановленого законом порядку істотно суперечить інтересам держави, однак у органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження в сфері земельних правовідносин, тобто у Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження на звернення до суду із позовом про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землею комунальної власності та оспорювання укладених правочинів.

Щодо руху справи

Справа неодноразово переглядалась судами вищих інстанцій.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 рокупозов Першогозаступника керівникаЛубенської місцевоїпрокуратури Полтавськоїобласті вінтересах держави задоволено:

Визнано незаконним та скасовано рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22 вересня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 14 га та 19,2 га, із земель запасу не наданих у власність та користування на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду для ведення фермерського господарства.

Визнано незаконним та скасовано рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 04 грудня 2015 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 11,5930 га та 12,4617 га, в оренду ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства.

Визнано недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га, укладений між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га, укладений між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 .

Стягнуто з Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 9605 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Березотіцька сільська рада не дотрималась приписів статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», передавши в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки без проведення земельних торгів, не звернувши уваги на невмотивованість поданих ним заяв. При цьому, ОСОБА_1 не створив нового фермерського господарства, а через певний час передав землі в суборенду гр. ОСОБА_2 , що, на думку суду, свідчить про недобросовісність дій, спрямованих на уникнення процедури земельних торгів.

Постановою Полтавськогоапеляційного судувід 30вересня 2020року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року скасовано, провадження у справі закрито, повідомлено прокурора, що розгляд справи належить до юрисдикції господарських судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що оскільки фермерські господарства - це юридичні особи, їх земельні спори з іншими юридичними особами підвідомчі господарським судам.

Постановою Верховного Суду від30 червня 2021 рокукасаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково, постановуПолтавського апеляційного суду від 30 вересня 2020 рокускасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_1 вже був засновником СФГ «Мгарське», яке зареєстровано 27 жовтня 2015 року, а спірні земельні ділянки отримано ним із земель сільськогосподарського призначеннякомунальної власності в оренду для створення фермерського господарства. Відомості про створення відповідачем будь-якого іншого фермерського господарства відсутні. Разом із тим,01 жовтня 2018 рокуміж ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 були укладені договори суборенди спірних земельних ділянок. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постановою Полтавськогоапеляційного судувід 05жовтня 2021року апеляційну скаргу представника відповідача, ОСОБА_1 , адвоката Мартинюка О.С., задоволено частково, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року скасовано, позов залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив із того,що прокурор фактично звернувся до суду за захистом прав та інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке, в свою чергу, наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку. Відомості про те, що прокурор звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з повідомленням про виявлені порушення з метою їх усунення, в матеріалах справи відсутні.

Постановою Верховного Суду від31 травня 2022 рокукасаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково, постановуПолтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокускасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у розглядуваній справі прокурор вказував, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності, право розпорядження якими маєБерезотіцька сільська рада, аГоловне управління Держгеокадастру у Полтавській області, за цих обставин, не наділене правами розпорядника землі, у тому числі повноваженнями щодо захисту права власності на землю. Апеляційний суд вказаних доводів прокурора не спростував. Зазначене свідчить про наявність у прокурора права звернутися до суду із відповідним позовом самостійно, без надання доказів на підтвердження попереднього повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області. Таким чином, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для самостійного звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду позовних вимог по суті, а апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність передбачених статтею 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду.

короткого змісту вимог апеляційної скарги

Із рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року, яким позов прокурора було задоволено повністю, не погодився відповідач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника, адвоката Мартинюка О.С.

В апеляційній скарзі прохав скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована відсутністю підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави за наявності повноважного органу, Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, доказів повідомлення якого прокурором, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не надано, та бездіяльність якого щодо звернення до суду не доведена прокурором.

Скаржник вважає, що прокурором не доведено, а судом не перевірено, в чому саме полягала суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питаннярозпорядження земельними ділянками, чим саме порушено принцип справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання права власників.

Вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права. Громадянин має право отримати земельну ділянку після чого зареєструвати фермерське господарство, проте конкретного терміну законодавець не визначив, а тому фермерське господарство має бути створена громадянином за його вільним волевиявленням та власним бажанням, так як має дотримуватися принцип свободи створення юридичних осіб. Крім того, норми чинного законодавства України не забороняють фермерському господарству мати в оренді декілька земельних ділянок, отриманих на підставі рішення органу місцевого самоврядування, без проведення земельних торгів.

Вказував, що доводи прокурора про недобросовісність дій ОСОБА_1 є припущенням.

В апеляційній скарзі скаржником також заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог. Так, скаржник вважає, що прокурором було попущено трирічний строк позовної давності, так як оскаржувані рішення Березотіцької сільської ради та договори оренди укладено в 2015 році, а з позовом прокурор звернувся лише 30.09.2019. Однак, заявити клопотання про застосування строку позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 не зміг, оскільки не був присутній в судових засіданнях через хворобу, крім того, повідомлення про виклик у судове засідання 27.02.2020 (день винесення рішення судом першої інстанції) ОСОБА_1 не отримав з підстави перебування на лікарняному.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи

У відзиві на апеляційну заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Соболєв О.В. прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави зазначено, що відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми права є поняття «інтереси держави», яке охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підпадають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (правова позиція Верховного Суду у постанові 25.04.2018 № 806/10001/17).

Вказував, що звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження земельними ділянками та повернення їх у розпорядження держави, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власника.

Прокурором у відзиві зазначено, що Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області відповідно до свого Положення, не наділено повноваженнями звертатись до суду із позовними вимогами щодо оскарження рішень місцевої ради, що стосуються розпорядження земельними ділянками комунальної власності, та оскаржувати укладені місцевою радою договори оренди землі, розпорядження якими відбулось з порушенням передбаченого законом порядку. Тому, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави, оскільки передача в користування земельних ділянок всупереч встановленому законом порядку істотно суперечить інтересам держави за відсутності в органу державної влади повноважень на здійснення такого захисту.

Вказував, що рішення Березотіцької сільської ради суперечать вимогам ст. ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», прийняті з порушенням ст. 123, ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, а тому суд першої інстанції правомірно визнав їх незаконними та скасував, а вимоги щодо визнання договорів оренди недійсними є похідними від первісних.

Щодо строку позовної давності прокурором зазначено, що в даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави, а не в особі орган, повноважного захищати інтереси держави у даних правовідносинах, а тому перебіг строку позовної давності необхідно обраховувати з дня, коли прокурору стало відомо про порушення інтересів держави, а прокурору стало відомо про порушення інтересів держави саме з листа Березотіцької сільської ради Лубенського району № 321/02-35 від 17.09.2018, наданого останньою під час здійснення досудового розслідування № 42019171240000074 від 09.04.2019, порушеного за фактом незаконного розпорядженнями землями, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

Щодо можливості розгляду справи апеляційним судом за неявкою всіх учасників справи

Відповідно дост.372ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції відкладаєрозгляд справив разінеявки усудове засіданняучасника справи,щодо якогонемає відомостейпро врученняйому судовоїповістки,або зайого клопотанням,коли повідомленіним причининеявки будевизнано судомповажними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач, ОСОБА_1 , та його представник, адвокат Мартинюк О.С. у судові засідання по справі, що призначались апеляційним судом на 23.08.2022 та 09.11.2022, жодного разу не з`явились. У судове засідання 23.08.2022 адвокат Мартинюк О.С. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю у слідчих діях 23.08.2022 та необхідністю ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в іншій справі (а.с. 204 т. 2). У судове засідання 09.11.2022 адвокат Мартинюк О.С. також подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням його довірителя Андрущенка А.В. на лікарняному, який бажає приймати участь у справі особисто.

Апеляційний суд вважає, що повідомлені представником відповідача причини неявки у судові засідання не є поважними.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструватиготовність братиучастьна всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Відповідно, наявність у сторони по справі представника, що залучений до участі у справі, свідчить про можливість представництва інтересів такої сторони у судовому засіданні через свого представника. Неявка самої сторони у судове за сідання не свідчить про неможливість явки її представника, а закон не вимагає обов`язкової участі обох.

Адвокат Мартинюк О.С. у судове засідання 09.11.2022 не з`явився, а хвороба його довірителя, відповідача ОСОБА_1 , не є поважною причиною неявки адвоката.

При цьому, ОСОБА_1 є апелянтом, реалізував своє права на викладення власних доводів, а тому, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), його неявка не є перешкоджає розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання 09.11.2022 також не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань від останнього на адресу суду не надходило, неявка якого не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

встановлених судомпершої інстанціїта неоспоренихобставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21.09.2015 ОСОБА_1 звернувся до Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду (строком на 21 рік) для ведення фермерського господарства в межах с. Суха Солониця, орієнтовною площею 14,0 га. (т. 1 а.с.13).

Рішенням 66 сесії Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області шостого скликання від 22.09.2015 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у оренду строком на 21 рік, орієнтовною площею 14 га із земель запасу та надання у власність та користування сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха, Солониця, Лубенського району в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, встановивши орендну плату в 2015 році в розмірі 7 відсотків нормативної грошової оцінки землі, що становить 22591,40 грн. в рік (а.с. 11).

03.12.2015 ОСОБА_1 звернувся доБерезотіцької сільськоїради Лубенськогорайону Полтавськоїобласті іззаявою,якій просивзатвердити проектземлеустрою щодовідведення земельноїділянки воренду дляведення фермерськогогосподарства площею 11,5930 га строком на 21 рік, яка розташована в межах с. Суха Солониця, Лубенського району. Цього ж дня подав заяву, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства площею 12,4617 га строком на 21 рік, яка розташована в межах с. Суха, Солониця, Лубенського району (т. 1 а.с. 12, 14).

Рішенням 3 сесії Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області сьомого скликання від 04.12.2015 затверджено проектземлеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:002:0054 в оренду гр. ОСОБА_1 площею 11,5930 га, із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха, Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства. Вказану земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_1 терміном на 21 рік, встановивши орендну плату в 2016 році в розмірі 7 відсотків від нормативної оцінки землі, що становить 18 707,28 грн. за 11,5930 га в рік. (т. 1 а.с. 12 зворот)

Рішенням 3 сесії Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області сьомого скликання від 04.12.2015 затверджено проектземлеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:002:0037 в оренду гр. ОСОБА_1 площею 12,4617 га, із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства. Вказану земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_1 терміном на 21 рік, встановивши орендну плату в 2016 році в розмірі 7 відсотків від нормативної оцінки землі, що становить 16 198,96 грн. за 12,4617 га в рік (т. 1 а.с.14 зворот).

08.12.2015 між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 укладено два договори оренди землі: б/н від 08.12.2015 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га та б/н від 08.12.2015 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га.

Згідно даних договорів орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5322880402:02:001:0054 та кадастровим номером 5322880402:02:002:0037, які знаходяться на території Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області, в межах населеного пункту с. Суха Солониця для ведення фермерського господарства.

Пунктом 2 вказаних договорів визначено загальну площу земельних ділянок 12,4617 га ріллі та 11,59340 га ріллі відповідно, а пунктом 8 визначено строк дії договорів - 21 рік.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у 2012-2014 роках було реалізовано право на отримання земельної ділянки державної власності площею 46,4 га для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження голови Лубенської районної державної адміністрації від 31.05.2012 № 271 та наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, та укладено з ним договір оренди б/н від 24.07.2014 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322884600:07:001:0020, площею 46,4 га на території Мгарської сільської ради Лубенського району Полтавської області, після чого ОСОБА_1 27.10.2015 було засноване селянське (фермерське) господарство «Мгарське».

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22.09.2015 та 04.12.2015 суперечать вимогам ст. ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», прийняті з порушенням ст. 123, ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передавши в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки без проведення торгів, який, уклавши договори оренди землі, не створив нового фермерського господарства, а через певний час передав їх в суборенду гр. ОСОБА_2 , що свідчіть про недобросовісність його дій, мету уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ «Мгарське», при чому, суборенда укладена на строк 18 років, що порушує п. 27 договорів оренди та ст. 8 Закону України «Про оренду землі». Крім того, місцевим судом зазначено, що заяви ОСОБА_1 щодо відведення йому спірних земельних ділянок не відповідають вимогам ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки ОСОБА_1 обмежився лише формальним зазначенням «для ведення фермерського господарства».

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Щодо юрисдикції спору

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 (провадження № 14-508цс19) відступила від висновку, який містився у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц (провадження № 14-157цс18) про те, що спори, пов`язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства, та дійшла висновку про те, що такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства.

У даній справі за фактичними обставинами станом на 08 грудня 2015 року, коли між Березотіцькоюсільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 булиукладені договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5322880402:02:001:0054 та 5322880402:02:002:0037, ОСОБА_1 вже був засновником СФГ «Мгарське», яке було зареєстровано 27 жовтня 2015 рок, а спірні земельні ділянки отримані ним для створення фермерського господарства, однак іншого фермерського господарства ним створено не було, разом із тим,01 жовтня 2018 року земельні ділянки ним були передані ним, як фізичною особою, в суборенду гр. ОСОБА_2 .

Отже, з огляду на суб`єктивний склад сторін, характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17.

Щодо наявності підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави

Згідно з частиною 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Пунктом 3 частини першої статті 131Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту (пункт 4 мотивувальної частини постанови КЦС ВС від 16.02.2022 у справі № 530/1315/19).

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Тобто, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Суд, в свою чергу, керуючись принципом JURA NOVIT CURIA ("суд знає закони"), повинен перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати в обраний прокурором спосіб захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними. Також, процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", тобто обов`язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта наявний лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. (вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У даній справі прокурор на виконання вимог статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру»у позові обґрунтував підстави для самостійного представництва інтересів держави. Зазначив, що звертається до суду в інтересах держави самостійно, як позивач, оскільки розпорядження спірними земельними ділянками комунальної власності відноситься до компетенції Березотіцькоїсільської ради Лубенського району Полтавської області, яка прийняла незаконні рішення, що оскаржуються, а тому є відповідачем у справі, тоді як у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження на звернення до суду з позовом про оскарження дій органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності та укладених місцевою радою договорів оренди землі.

Перевіряючи доводи сторін щодо повноважень ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом п`ятим статті 152 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції на час ухвалення оскаржених судових рішень) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, функції:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Предметом спору у справі є земельні ділянки, які належать до комунальної власності, право розпорядження якими належить Березотіцькії сільській раді.

Прокурор звернувся до суду із позовом до Березотіцької сільської ради, предметом якого є визнання незаконними та скасування рішень Березотіцької сільської ради щодо розпорядження спірними земельними ділянками, а також визнання недійсними укладених нею договорів оренди.

За цих обставин Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не наділене правами розпорядника землі комунальної власності, у тому числі, повноваженнями щодо захисту права власності на землю шляхом звернення з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

На такому висновку наголошено у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 при попередньому перегляд даної справи № 539/3886/19, а також аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 917/342/19.

Таким чином, доводи апеляційної скарги з приводу відсутності у прокурора підстав для самостійного представництва інтересів держави у даних правовідносинах, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Щодо порушеного інтересу держави та в чому саме полягає суспільна потреба у відновленні законності

Звертаючись до суду із вказаним позовом прокурор зазначив, що саме Березотіцька сільська рада передала виділила у користування та передала в оренду ОСОБА_1 спірні земельні ділянки з порушенням вимог чинного законодавства. У позовній заяві прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави.

Поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.Надмірна формалізація «інтересівдержави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. (Постанова КЦС ВС від 16.02.2022 - № 530/1315/19).

Колегія суддів погоджується з прокурором, що звернення до суду прокурора із даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час передачі земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Суспільний інтерес полягає у поверненні у розпорядження територіальної громади земельної ділянки, що є умовою забезпечення рівності можливостей всіх суб`єктів набути право оренди земельних ділянок на конкурентних засадах, явно переважає приватний інтерес у використанні земельної ділянки ОСОБА_1 , яким набуто право оренди з порушенням передбаченого законом порядку.

Щодо суті спору

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22.09.2015 та 04.12.2015 суперечать вимогам ст. ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», прийняті з порушенням ст. 123, ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передавши в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки без проведення торгів, який, уклавши договори оренди землі, не створив нового фермерського господарства, а через певний час передав їх в суборенду, що свідчіть про недобросовісність його дій, мету уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ «Мгарське», при чому, суборенда укладена на строк 18 років, що порушує п. 27 договорів оренди та ст. 8 Закону України «Про оренду землі». Крім того, місцевим судом зазначено, що заяви ОСОБА_1 щодо відведення йому спірних земельних ділянок не відповідають вимогам ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки ОСОБА_1 обмежився лише формальним зазначенням «для ведення фермерського господарства».

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема на умовах оренди.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Статтею 123 ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлено загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».

Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Крім того, Закон України «Про фермерське господарство» передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Таким чином, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо наданняземельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство», як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16.

Крім того, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно з вимогами статей 7, 12, «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 124 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додаткові ділянки громадяни або фермерське господарство можуть отримати на конкурсних засадах через участь у торгах.

Судом першої інстанції встановлено, що звернення ОСОБА_1 до сільської ради щодо отримання в користування спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства було повторним, оскільки раніше він вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства та ним було створене вже фермерське господарство за рахунок земель державної форми власності.

Враховуючи викладене,колегія суддівпогоджується ізвисновком судупершої інстанційпро те,що звернення ОСОБА_1 до сільськоїради іззаявою провідведення земельноїділянки воренду дляведення фермерськогогосподарства напозаконкурсній основі суперечить вищевказаним правовим нормам.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 10.08.2022 у справі № 698/119/18 у подібних правовідносинах.

Щодо способу захисту

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення сільської ради в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та рішення про затвердження проектів землеустрою, а також визнати недійсними договори оренди землі.

Щодо визнання незаконними та скасування рішень сільської ради апеляційний суд виходить з наступного.

Рішеннями Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22.09.2015 надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 14,00 га.

Скасування цього рішення, як акту органу місцевого самоврядування одноразової, що вичерпало свою дію після розробки проектів землеустрою та їх затвердження, не відповідає ефективному способу захисту.

Натомість, рішеннями Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 04.12.2015 затверджено проекти землеустрою та одночасновирішено передатив оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею 11,5930 га та 12,4617 га, а тому скасування цих рішень відповідатиме ефективному способу правового захисту, оскільки такі рішення фактично породжують правовідносини з оренди спірних земельних ділянок, розпорядження якими, як встановлено судом вище, здійснено з порушенням закону.

Спірні земельні ділянки передано в користування ОСОБА_1 на підставі договорів оренди, що оскаржується, тобто між сторонами наявні договірні правовідносини, що унеможливлює застосування віндикації.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захистуцивільних правта інтересів,серед іншого,може бутивизнання правочинунедійсним.

Наслідки застосування такого способу захисту визначені в статті 216 ЦК України, яка встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнання недійсними договорів оренди у судовому порядку, що обумовлює констатацію відсутності між сторонами договірних правовідносин, є ефективним способом захисту, передбаченим законом.

Наявність дійсних договорів оренди та державної реєстрації права оренди позбавляє власника можливості як користуватися, так і розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (ст. 8 Закону України «Про оренду землі»).

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 23-28 т. 1) за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди на спірні земельні ділянки, а саме:

04.01.2016 11:43:13 державним реєстратором Халітба Л.М. Лубенського міськрайонного управління юстиції, Полтавська обл., внесено запис про інше речове право №12883177 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га, для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Суха Солониця;

16.06.2016 10:47:45 державним реєстратором Нестеренко Л.М. Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області внесено запис про інше речове право № 14998586 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га, для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Суха Солониця.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час розгляду справи) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Приписи статті 26 вказаного Закону вказують на те, що з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення судових рішень про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав, необхідно зазначати про визнання, зміну чи припинення таких прав.

На думкуколегії суду, у даних спірних правовідносинах для ефективного захисту є необхідним припинення речового права ОСОБА_1 (права оренди) на спірні земельні ділянки. Задоволення позову про визнання спірних договорів оренди землі недійсними без вирішення питання припинення речових прав відповідача (права оренди), не тільки не матиме наслідком поновлення інтересів держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду, а й призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ефективність вказаного способу захисту підтверджується постановами Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 587/1521/17,від 15 квітня 2020 року у справі № 677/1865/16-ц, від 10.08.2022 у справі № 698/119/18.

Щодо строку позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто, цивільні права та обов`язки у правовідносинах щодо користування земельними ділянками на підставі договору оренди виникають з дати його державної реєстрації. (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 698/119/18).

Разом із тим, прокурор у позові обґрунтовував, що про порушення інтересів держави йому стало відомо із відповіді Березотіцької сільської ради Лубенського району № 321/03-35 від 17.09.2018, наданої на запит прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 11 т. 1), а також при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019171240000074 від 09.04.2019, порушеному за фактом незаконної передачі в оренду земельних ділянок, у тому числі ОСОБА_3 , відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.04.2019 на підставі самостійного виявлення прокурором 09.04.2019 кримінального правопорушення (а.с. 31 т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи спірний договір оренди від 08.12.2015 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.01.2016.

Спірний договір оренди від 08.12.2015 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2016.

Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом, що надійшов до суду першої інстанції 30.09.2019 поштовим відправленням від 29.07.2019 (а.с. 36 т. 1). Саме дата поштового відправлення позову є датою подачі позову до суду.

В апеляційнійскарзі скаржником заявлено про застосування строку позовної давності та зазначено, що ОСОБА_1 не зміг заявити клопотання про застосування строку позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки не був присутній у судових засіданнях через хворобу, крім того, повідомлення про судове засідання 27.02.2020 (день винесення рішення) він не отримав по причині перебування на лікарняному.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із тим, в силу вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давністьзастосовується судомлише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими в постанові від 24.10.2018 у справі № 317/3698/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі№ 200/11343/14-ц,апеляційний судвправі вирішувати питання прозастосування строківпозовної давності лише за умови,що відповідачу справіне був належнимчином повідомлений місцевим судом продень тачас судовогорозгляду справи, чи у разі наявностіінших поважних причин,які об`єктивно позбавляли особу зробити умісцевому суді таку заяву, внаслідок чогобуло порушенопринцип процесуальноїрівності сторін.

Доводи представника скаржника про неможливість ОСОБА_1 особисто під час розгляду справи судом першої інстанції заявити про застосування строку позовної давності апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, отримав позовну заяву разом із ухвалою про відкриття провадження у справі (а.с. 44 т. 1), однак диспозитивно розпорядився правом як на надання відзиву на позов, так і правом заявити клопотання про застосування строку позовної давності до ухвалення рішення по суті та таких заяв не подавав.

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про судові засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення йому повісток (а.с. 53, 67, 78, т. 1), а також його заяви про відкладення судових засідань (а.с. 46, 57 т. 1).

Реалізувати своє право подати до суду першої інстанції клопотання про застосування строку позовної давності ОСОБА_1 мав можливість як особисто, так і через свого представника, доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість цього зробити матеріали справи не містять, та до апеляційної скарги не додані.

Так, копію позовної заяви ОСОБА_1 отримано 09.10.2019 (а.с. 44 т. 1); з медичної довідки №2059, що подавалась ОСОБА_1 до суду першої інстанції, вбачається, що він перебував на амбулаторному лікуванні з 07.11.2019 по 11.11.2019 (а.с. 47); з іншої довідки (а.с 58 т. 1) не вбачається відомостей про продовження його перебування на лікарняному, таких доказів не додано і до апеляційної скарги. Рішення ухвалене судом першої інстанції 27.02.2020.

Таким чином, з часу отримання копії позовної заяви до часу ухвалення рішення по суті справи ОСОБА_1 мав можливість заявити про застосування строку позовної давності до винесення рішення суду першої інстанції по суті справи, об`єктивна неможливість вчинити такі дії останнім не доведена.

За таких обставин підстави для застосування апеляційним судом строків позовної давності відсутні.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, серед іншого, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені вище висновки, рішення суду першої інстанції в частині "визнання незаконнимта скасуваннярішення Березотіцькоїсільської радиЛубенського районуПолтавської областівід 22вересня 2015року вчастині наданнядозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 14 га та 19,2 га, із земель запасу не наданих у власність та користування на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду для ведення фермерського господарства" підлягає скасуванню. В цій частині позовних вимог у задоволенні позову необхідно відмовити, а в іншій частині - змінити, скасувавши з метою ефективного способу захисту державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки.

Щодо розподілу судового збору.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно довимог ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подачу позову до суду було фактично сплачено судовий збір у сумі 11526,00 грн. (а.с. 1, 36 т. 1). Позивач виходив із того, згідно з текстом позову, що позов містить 6 самостійних позовних вимог немайнового характеру.

Разом із тим, з такими доводами позивача погодитись не можна, оскільки позов містить чотири самостійні позовні вимоги (вимоги про визнання незаконним та скасування рішення є похідними), за кожну з яких, згідно із статтею 4 Закону України «Про судовий збір», підлягав сплаті судовий збір у сумі 1921 грн.

Тобто, за подачу позову до суду позивачем підлягав сплаті судовий збір у сумі 7684 грн.

Враховуючи те, що ставки судового збору передбачені Законом та судовий збір підлягає сплаті у передбаченому Законом розмірі, внесенний позивачем у справі судовий збір в частині переплати не підлягає розподілу між сторонами, а сума переплати може бути повернута позивачу у передбаченому Законом порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при перерозподілі виходить із суми судового збору, яка підлягала сплаті, а не із фактично сплаченої суми.

Також, в межах розгляду даної справи позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подачу касаційних скарг: 2102 грн (а.с. 23 т.2) та 2270 грн (а.с. 151 т.2), що разом становить 4372 грн.

Загальна сумавитрат позивачазі сплатисудового збору,яка підлягаєрозподілу пропорційнорозміру позовнихвимог складає12056грн.

Позивач у справі, Лубенська місцева прокуратура Полтавської області (наразі Лубенська окружна прокуратура), підпорядкована Полтавській обласній прокуратурі.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу в рівних частках на користь Полтавської обласноїпрокуратури між відповідачами ОСОБА_1 та Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки жодної позовної вимоги до відповідача ОСОБА_2 позивачем не заявлено, судові витрати з нього не стягуються.

Сума витрат відповідача ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги становила 11526,00 грн (а.с. 151, 153 т. 1), із розрахунку 4 позовних вимоги х 1921 х 150%.

Оскільки позов задоволено на 75%, а апеляційна скарга на 25%, з відповідачів ОСОБА_1 та Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області на користь Полтавської обласноїпрокуратури підлягає стягненню сума витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 9042 грн, а саме по 4521,00 грн з кожного, а з позивача на користь ОСОБА_1 2881,50 грн.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Здійснюючи взаємозалік, суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь Полтавської обласноїпрокуратури (4521,00 грн) необхідно зменшити на суму судового збору, що підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 (2881,50 грн), та змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судового збору між сторонами.

За таких обставин, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року в частині стягнення з Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 9605 грн необхідно змінити, зменшивши суму до 4 521 грн, а в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн змінити, зменшивши суму до 1639,50 грн.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384, 141 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача, ОСОБА_1 , адвоката Мартинюка О.С., задовольнити частково.

РішенняЛубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року змінити.

В частині «визнання незаконним та скасування рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 22 вересня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розробкупроекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 14 га та 19,2 га, із земель запасу не наданих у власність та користування на території с. Суха Солониця Лубенського району в оренду для ведення фермерського господарства» - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.

В іншійчастині резолютивну частину рішенняЛубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2020 року з урахуванням мотивів, наведених у мотивувальній частині даної постанови, викласти наступним чином:

«Визнати незаконним та скасувати рішення Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області від 04 грудня 2015 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 11,5930 га та 12,4617 га, в оренду ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території с. Суха Солониця Лубенського району для ведення фермерського господарства.

Визнати недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:001:0054, площею 11,593 га, укладений між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2015 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322880402:02:002:0037, площею 12,4617 га, укладений між Березотіцькою сільською радою Лубенського району Полтавської області та ОСОБА_1 .

Скасувати державнуреєстрацію праваоренди земельноїділянки,кадастровий номер5322880402:02:002:0037,площею 12,4617га,для веденняфермерського господарства,яка розташованаза адресоюПолтавська обл.,Лубенський р-н,с.Суха Солониця,зареєстровану 04січня 2016року державнимреєстратором ХалітбаЛ.М.Лубенського міськрайонногоуправління юстиції,Полтавська область (індекснийномер рішення27745564).

Скасувати державнуреєстрацію праваоренди земельноїділянки,кадастровий номер5322880402:02:001:0054,площею 11,593га,для веденняфермерського господарства,яка розташованаза адресоюПолтавська обл.,Лубенський р-н,с.Суха Солониця,зареєстровану 16червня 2016року державнимреєстратором НестеренкоЛ.М.Виконавчого комітетуЛубенської міськоїради Полтавськоїобласті (індекснийномер рішення30080137).

Стягнути з Березотіцької сільської ради Лубенського району Полтавської області на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 4521 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1639,50 грн».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2022 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді А.І. Дорош

О.А. Лобов