Рішення

від 05.06.2022 по справі 275/576/21

БРУСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 275/576/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

із секретарем судового засідання Довгаленко О.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Лупини О.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Тиніва І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду смт. Брусилів Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко Олег Іванович, Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обгрунтували тим, що 14.01.2021 у медичному закладі «Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №1 Івано- Франківської міської ради» (далі КНП) помер брат позивачів - ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 за заявою Гейтоти О.В. приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області була заведена спадкова справа. При зверненні з заявами про прийняття спадщини за законом як двома сестрами позивачкам стало відомо, що 13.01.2021 ОСОБА_5 склав заповіт, у якому заповів будинок з господарськими прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 своїй цивільній дружині ОСОБА_2 , автомобіль «Volkswagen Caddy», ДНЗ НОМЕР_1 заповів ОСОБА_4 ; пайову земельну ділянку 3,9871 га, а земельні ділянки огороду заповів сестрі - ОСОБА_1 . Заповіт на зазначених вище осіб був посвідчений 13.01.2021 о 15 годин 40 хвилин ОСОБА_6 , який, на момент його посвідчення займав посаду заступника директора з медичної частини КНП «Міська клінічна лікарня» №1 Івано-Франківської міської ради». Позивачі є рідними сестрами померлого ОСОБА_5 та спадкоємцями другої черги за законом, інших спадкоємців за законом, які б прийняли спадщину - немає. Вважають що заповіт від 13.01.2020 є нікчемним в силу закону, оскільки складений з грубими порушеннями вимог законодавства щодо його форми та порядку посвідчення, а саме: відсутнє точне місце складання заповіту; відсутній час складання заповіту, відсутні дата та місце народження заповідача; відсутній власноручний запис заповідача про те, що «заповіт вголос прочитано та заповідачем», порушено порядок залучення свідків для посвідчення заповіту, так як залучено свідків-посадових осіб закладу, які свідками бути не можуть; заповіт посвідчено не уповноваженою особою, яка не передбачена ст. 1252 ЦК України, а текст заповіту виготовлений, ймовірно, свідком.

На підставі викладеного, враховуючи визначений спосіб захисту своїх прав, позивачі просили визнати за кожною з них в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 право власності на: 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розміром 0.0634 га, кадастровий номер 1820986001:01:001:0292, розташовану в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.9871, кадастровий номер 1820986000:11:000:0051, розташовану в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 га, кадастровий номер 1820986001:01:001:0291, розташовану в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства розміром 0,1866 га, кадастровий номер 1820986001:01:002:0167, розташовану в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 га, кадастровий номер 1820986001:01:002:0168, розташовану в селі Ставище, Житомирського колишнього Брусилівського) району Житомирської області; 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства розміром 0,3724 га, кадастровий номер 1820986001:01:002:0169, розташовану в селі Ставище, Житомирського (колишнього Брусилівського) району Житомирської області; ата, ОСОБА_5 , право власності на спадкове майно: 1/2 частину будинку загальною площею 73,6 кв. м, житловою площею 40,1 кв. м, реєстраційний номер 4387132, розташованого в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину колісного транспортного засобу, легкового автомобіля «Volkswagen Caddy», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, констатувавши при цьому в рішенні суду нікчемність заповіту від 13.01.2020.

Процедура та позиції сторін

Ухвалою судді від 13.07.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.

Також ухвалою суду від 13.07.2021 забезпечено позов шляхом заборони приватному нотаріусуБрусилівського нотаріальногоокругу Житомирськоїобласті ОтрищенкуО.І.видавати свідоцтвапро правона спадщинуза заповітом,яка відкриласьпісля смерті ОСОБА_5 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання рішенням у даній справі законної сили.

02.08.2021 від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони проти позову заперечили. Свою позицію мотивують тим, що зі змісту позовної заяви не вбачається порушення відповідачами прав, свобод чи законних інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, оскільки позивачі не ставлять під сумнів і не оспорюють право- та дієздатність заповідача, добровільність його волевиявлення, факт лікування та смерті в міській клінічній лікарні № 1 Івано-Франківської міської ради, справжність підпису заповідача. Крім того, позивачі не підтверджують підтримання постійних стосунків з померлим, будь-яких понесених ними витрат на лікування за період з 03.12.2019 по 14.01.2021 і поховання заповідача, чи сплату комунальних послуг та належного утримання спадкового майна, що здійснювалось виключно за кошт відповідача ОСОБА_2 . Також спростовують твердження про істотні порушення форми і посвідчення заповіту. Так, звертають увагу на те, що ОСОБА_5 було власноручно складено і підписано ідентичний текст заповіту, що додатково підтверджує дійсність його волевиявлення і останньої волі. Зазначають, що заповіт від 13.01.2021, відповідає вимогам закону щодо його форми, а саме він викладений у вигляді письмового документу, підписаний власноруч заповідачем, посвідчений посадовою особою МОЗ, заступником директора з медичної частини, який до реорганізації закладу обіймав посаду заступника головного лікаря з медичної частини. Вказують, що посвідчувальний напис наявний, відповідає вимогам , а несуттєві порушення в тексті заповіту не вказують на його нікчемність, адже в такому випадку не буде виконано волю спадкодавця. Зазначили про істотні обставини, за яких укладено заповіт тяжка хвороба й стан заповідача, коронавірусні обмеження в доступі до лікарні, що унеможливило залучення нотаріуса. Тобто вважають, що 13.01.2021 було дотримано порядок посвідчення заповіту, тому нема підстав для висновку про його нікчемність. Відтак просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

02.08.2021 від позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив, мотивована тим, що заповіт від 13.01.2021 складений з грубими порушеннями Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого Постановою КМУ № 419 від 15.06.1994 (у редакції постанови КМУ від 06.07.2006 № 960) та ст.ст. 1247, 1252, 1253 Цивільного кодексу України, що вказує на його нікчемність. Також зазначили що позивачами не ставиться під сумнів волевиявлення заповідача, на чому акцентують увагу відповідачі, а підставами позову є саме грубі порушення порядку посвідчення заповіту та його форми, які і призводять до його нікчемності.

Ухвалою судді від 05.08.2021 за клопотанням позивача було витребувано у приватного нотаріусаБрусилівського районногонотаріального округуЖитомирської областіОтрищенка О.І. належним чином завірену копію спадкової справи, яка була відкрита після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була надана суду 05.08.2021.

Ухвалою судді від 13.08.2021 підготовче провадження по справі було закрито і справа призначена до судового розгляду. Також указаною ухвалою задоволено клопотання позивачів та постановлено викликати для допиту у справі свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розгляд клопотання про призначення почеркознавчої експертизи вирішено проводити після допиту свідків.

24.01.2022 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору директора КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» до суду надійшли додаткові письмові пояснення в яких вказали на дотримання процедури посвідчення заповіту. Вказали, що з 09.01.2021 по 14.01.2021 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради». 13.01.2021 ОСОБА_5 звернувся до адміністрації КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» із проханням посвідчити складений ним заповіт. Оскільки форма заповіту, власноручно складеного ОСОБА_5 не відповідала вимогам чинного законодавства, заступник директора з медичної частини запропонував йому підготувати шаблон заповіту та заповнити його зі слів ОСОБА_5 , на що останній погодився. 13.01.2021 о 15:40 заступником директора з медичної частини КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» складено та посвідчено заповіт ОСОБА_5 .. Заповіт записано заступником директора з медичної частини ОСОБА_6 зі слів ОСОБА_5 в присутності двох свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем та власноручно підписаний ним. Заповіт ОСОБА_5 зареєстровано в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей за № 1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер перебуваючи на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради». Крім того, зазначають що дотрималися всіх вимог законодавства щодо форми, складення і посвідчення заповіту. Вказують на недоведеність обставин нікчемності спірного заповіту.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених у заявах по суті спору. Вказала, що за життя їх мати заповіла будинок (який є спадковим майном) всім чотирьом дітям, в 2004 році ОСОБА_5 оформив договір дарування будинку від матері на себе, хоча потім мав бажання залишити його сестрам. Пояснила, що з 2018 року брат та відповідачка стали співмешкати, брат був фінансово забезпечений, потім захворів на тяжку хворобу, рак. Про смерть брата дізналася по телефону, після чого звернулася з сестрою до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини. Вважає, що заповіт вчинено з порушеннями, він не є справедливим відносно позивачок, просили позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, в заяві від 26.10.2021 просила розгляд справи проводити без її участі.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лупина О.М. в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, позов підтримав. Вказував на порушення форми заповіту відсутність рукописного запису про його прочитання, та на порядок посвідчення заповіту. Акцентував на тому, що свідки, які були посадовими особами лікарняного закладу, не могли бути свідками при посвідченні заповіту. Крім того, текст заповіту здійснено свідком ОСОБА_7 , як і дії по його реєстрації, що виходить за межі її участі саме як свідка при посвідченні заповіту. Також вказав на недоліки посвідчувального напису на заповіті, де невірно зазначено як посаду ОСОБА_6 , так і факт зачитування ним заповіту.Також вказує, що посада, яку займав ОСОБА_6 на час посвідчення заповіту заступник директора з медичної частини не входить до переліку посад, які можуть посвідчувати заповіти в лікарняному закладі, вичерпний перелік яких зазначений в ст. 1257 ЦК України та Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених затвердженого постановою КМ України від 15.06.1994 № 419 (у редакціїпостанови КМУкраїни від 06.07.2006 № 940). Вважає, що оскільки невідомо, хто саме написав рукописний текст заповіту, та враховуючи відсутність рукописного запису про його прочитання, то такі обставини також вказують на нікчемність такого заповіту. Вважає, що заповіт міг бути посвідчений черговим лікарем навіть без залучення нотаріуса, при цьому свідками могли бути інші хворі, і за таких обставин не було б питань до законності заповіту. Враховуючи вказане, посилаючись на судову практику щодо способів захисту прав позивачів у тотожних спорах, просив суд констатувати нікчемність заповіту від 13.01.2021 та, як наслідок, визнати за позивачками як єдиними спадкоємцями за законом право власності на спадкове майно померлого ОСОБА_5 . Також в судовому засіданні зробив заяву в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України щодо подальшого надання доказів щодо понесених позивачкою витрат на правничу допомогу адвокату у даній справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила підстав, зазначених представником. Пояснила, що тривалий час мала близькі відносини з ОСОБА_5 . Коли той захворів, то докладала зусиль і фінансів для його лікування, разом з дітьми купували дорогі ліки, що дало змогу довше прожити ОСОБА_5 . При цьому вказала, що всі кошти ОСОБА_5 витратив на ремонт свого будинку, тому сам вже не мав змоги себе лікувати, а сестри належну допомогу не надавали. Вказала, що укладення заповіту було волею ОСОБА_5 , він наполягав на його укладенні, однак нотаріуса залучити не було можливості через обмеження, запроваджені через коронавірус. Просила відмовити в позові та не спотворювати волю заповідача щодо частини свого майна.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Тинів І.Д. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позов. Вказує, що волевиявлення спадкодавця не ставиться під сумнів, підтверджується його ж рукописним заповітом, зміст якого було перенесено і в посвідчений 13.01.2021 заповіт. Зазначає, що заповіт має запис про час його посвідчення, має підпис спадкодавця, що підтверджує його обізнаність зі змістом заповіту та прочитанням йому його тексту. Щодо особи, яка посвідчила заповіт, то вказує, що ОСОБА_6 працював на посаді заступника головного лікаря КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» та в зв`язку з реорганізацією був переведений на посаду заступника директора, так як посади головного лікаря та директора з 2019 року вже не були передбачені штатним розписом лікарні. Вказує, що посада заступника директора КНП тотожна посаді заступника головного лікаря, що вбачається і з посадових інструкцій. Тому ОСОБА_6 мав повноваження посвідчити заповіт, що і зробив. Ті обставини, що текст заповіту виконала юрисконсульт ОСОБА_7 , залучена як свідок, не вказує на порушення порядку посвідчення заповіту. Також наголосив, що можлива наявність незначних недоліків у тексті заповіту не вказує на його нікчемність, адже в іншому випадку через формальні порушення буде недотримано волю спадкодавця щодо розпорядження своїм майном. Посилаючись на судову практику вказав, що оскільки волевиявлення спадкодавця підтверджено, то незначні недоліки при посвідченні заповіту не є підставами для позбавлення відповідачів права на спадщину за заповітом.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, тому суд розглядає справу без його участі на підставі ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» Холява Н.В. в судовому засіданні 14.12.2021 проти позову заперечила, посилаючись на дотримання вимог законодавства при його посвідченні. Вказала, що доступ до лікарні в той час був обмежений, вважає, що ОСОБА_6 мав право посвідчувати заповіт як заступник директора. В подальшому від представника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа Приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко О.І., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася, неодноразово повідомлений про час і місце розгляду справи за адресою здійснення нотаріальної діяльності, причини неявки суду не відомі, пояснень щодо позову не надав.

Суд, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, в межах що мають значення для правильного вирішення справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Фактичні обставини встановлені судом

В ході розгляду справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 25).

Згідно свідоцтв про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , серії НОМЕР_5 та свідоцтв про народження серії НОМЕР_6 , серії НОМЕР_7 та серії НОМЕР_8 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними сестрами ОСОБА_5 (19-22, 108-110).

Згідно копії заповіту №1 від 13.01.2021, складеного в м.Івано-Франківськ та посвідченого Кобиляком Ярославом Васильовичем, заступником головного лікаря з медичної частини Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» та підписаного Директором КНП МКЛ № 1 ІФМР Т.Василиком, ОСОБА_5 , заповів будинок з господарськими прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 своїй цивільній дружині ОСОБА_2 , автомобіль «Volkswagen Caddy», ДНЗ НОМЕР_1 заповів ОСОБА_4 ; пайову земельну ділянку 3,9871 га, а земельні ділянки огороду заповів сестрі - ОСОБА_1 (а.с. 23, 98).

Згідно витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 63907507 від 12.03.2021 заповіт ОСОБА_5 від 13.01.2021 є чинним і зареєстрований у спадковому реєстрі за номером 67154546 (а.с. 24).

Наказом в.о. директора Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» ОСОБА_9 з посади заступника головного лікаря з медичної частини адміністративно-управлінського персоналу переведено на посаду заступника директора з медичної частини КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» з 02.12.2019 на підставі наказу КНП «МКЛ № 1 ІФ МР» від 02.12.2019 № 4 «Про внесення змін в штатний розпис» (а.с. 27).

Посадовою інструкцією № 3 заступника директора з медичної частини ОСОБА_6 визначено права, обов`язки, відповідальність та інші питання щодо роботи останнього на посаді (28-31).

Витягами з наказів № 104-к від 27.04.2020 та № 95-к від 26.04.2019 ОСОБА_8 прийнята на посаду лікаря-невропатолога ІФ ОПНКЛ № 1 з 04.05.2020, а ОСОБА_7 на посаду юрисконсульта адміністративно-управлінського персоналу з 03.05.2019 (а.с. 34, 35).

На заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання нікчемним заповіту ОСОБА_5 , приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко О.І. листом від 16.01.2021 індекс 51/01-16 повідомив, що в повноваження нотаріуса не входить визнавати заповіт нікчемним чи незаконним, рішення суду про визнання заповіту ОСОБА_5 від 13.01.2021 не має та рекомендував звернутися до суду у разі порушення їх прав (а.с. 36, 37).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_5 останньому на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 1820986000:11:000:0051 площею 3,9871 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області та будинок площею 73,6 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 38-40).

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку ОСОБА_5 на праві власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 1820986001:01:001:0291 площею 0,25 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 1820986001:01:001:0292 площею 0,0634 га для ведення особистого селянського господарства, 1820986001:01:002:0167 площею 0,1866 га для ведення особистого селянського господарства, 1820986001:01:002:0168 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 1820986001:01:002:0169 площею 0,3724 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с.Ставище Брусилівського (нині Житомирського) району Житомирської області (а.с. 41,42,43,44,45).

З копії рукописного тексту заповіту від імені ОСОБА_5 вбачається, що останній розпорядився, що на випадок його смерті він заповідає: будинок з господарськими прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 своїй цивільній дружині ОСОБА_2 , автомобіль «Volkswagen Caddy», ДНЗ НОМЕР_1 заповів ОСОБА_4 ; пайову земельну ділянку 3,9871 га, та земельні ділянки огороду через дорогу заповів сестрі - ОСОБА_1 (а.с. 83).

Згідно спадкової справи № 29/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заяви про прийняття спадщини за заповітом подали відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , також заяви про прийняття спадщини за законом подали позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 97-111).

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що пам`ятає події посвідчення заповіту. Вказав, що станом на 13.01.2021 працював на посаді заступника директора КНП з медичної частини, а перед тим на посаді заступника головного лікарня з медичної частини. Того дня до нього звернувся ОСОБА_10 , який був хворий на онко та ковід та який наполягав на посвідченні заповіту, який він записав власноруч. Оскільки той заповіт не відповідав вимогам, ОСОБА_6 попросив юрисконсульта ОСОБА_7 оформити посвідчення заповіту. Через якийсь час він, та ОСОБА_7 з ОСОБА_8 повернулись до ОСОБА_5 з надрукованим текстом заповіту, тотожним власноруч записаному на листі, ОСОБА_7 прочитала заповіт, ОСОБА_5 його підписав, та потім було проставлено посвідчувальний напис. Вказав, що пересвідчувався в волі ОСОБА_5 щодо розпорядження майном в заповіті, сумніві у його бажанні не виникало, текст заповіту він сам говорив та потім підписав. Рукописний текс в надрукованому бланку заповіту виконана ОСОБА_7 , як і текст посвідчувального напису. Вказав, що на той час діяли жорсткі коронавірусні обмеження в лікарні, ніхто з пацієнтів не хотів бути свідком, бо ОСОБА_5 також хворів на ковід. Вказав, що перед тим за 7 років рази 4 посвідчував заповіти. Пояснив, що після реорганізації лікарні в 2019 році посади головного лікаря та його заступників зникли, а ввели посади директора і заступників. Також вказав, що в лікарні чергує близько 10 чергових лікарів. Вказав, що має повноваження посвідчувати заповіти як заступник директора (як посада, релевантна посаді заступника гол. лікаря), на той час змінювався штатний розпис та проводилась реорганізація, переведення осіб на відповідні посади, функції залишились ті ж само, тому і було допущено помилка в назві посади. Вказав, що про бажання скласти заповіт хворим йому повідомили лікарі з відділення, тому він залучив юрисконсульта саме для належної організації вчинення заповіту, а допущені в заповіті недоліки є випадковими, допущені юристом при виготовленні тексту.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що 13.01.2021 працювала лікарем в КНП, її залучили як свідка, бо вона була черговим лікарем та хворий хотів скласти заповіт. До цієї процедури залучалась вперше, також була залучена юрисконсульт ОСОБА_7 . Заповіт зачитувався хворому ОСОБА_10 в палаті, були присутні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 чи був хтось інший не пам`ятає. ОСОБА_5 був у тяжкому стіні, розмовляв, був у свідомості. Тест заповіту зачитувала ОСОБА_7 , а потім ОСОБА_5 його підписав, чи зачитувала вона не пам`ятає. Вказала, що рукописний текст написав ОСОБА_5 в той день до обіду, а ОСОБА_7 його перенесла в заповіт протягом дня. Сумнів у волі ОСОБА_5 не виникало, він чітко формував своє бажання.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що 13.01.2021 працювала на посаді юрисконсульта в КНП, тоді хтось з керівників їй повідомив, що особа хоче скласти заповіт. Вона телефонувала до нотаріусів, однак ніхто не хотів їхати до лікарні через ковідну епідемію та введені обмеження. Потім вона, та ОСОБА_6 пішли до ОСОБА_5 , той наполягав на укладенні заповіту та розпорядженні конкретним майном саме в той день, сумнівів у його волі не виникало, ОСОБА_5 надав написаний лист з заповітом, при цьому ОСОБА_5 вказував, що це він написав листок власноруч, однак не бачила, як він його писав. Оскільки написаний заповіт не мав всіх реквізитів, тому не міг бути посвідчений. Далі ОСОБА_7 в інтернеті знайшла зразок (бланк) заповіту, переписала зміст листа ОСОБА_5 , і вони разом з ОСОБА_8 знову спустились до ОСОБА_5 , це була друга половина дня. Самостійно ОСОБА_5 заповіт не заповняв, бо мав поганий почерк, писав «коряво й нерозбірливо» і текст не помістився б на підготовлений бланк, ОСОБА_10 хотів щоб текс записала ОСОБА_7 . Там заповіт йому зачитали, хто саме та чи читала заповіт ОСОБА_8 не пам`ятає, при цьому ОСОБА_5 усно повторював те саме розпорядження, що було написано в листі та перенесено в заповіт, потім ОСОБА_10 його підписав. Хто був в палаті не пам`ятає, але, здається, нікого крім ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та її самої. Вказала, що 13.01.2021 був тяжкий, день , було багато хворих, раніше не залучалась до посвідчення заповіту, цим пояснює можливі його недоліки. Де оригінал листа, власноруч написано, пояснити не може, другий примірник заповіту віддала ОСОБА_5 , а сам заповіт в той же день було зареєстровано. Щодо ролі ОСОБА_6 , то вказала, що він заповіт посвідчував як відповідна посадова особа, переконувався в волі ОСОБА_5 , наніс посвідчувальний напис.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4ЦПК України та ч. 1, п.п. 1, 3, 4, 7, ч. 2 ст.16ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, позивачі та представник посилаються на те, що заповіт складений особою, яка не мала на це права та з підстав недотримання його форми та порядку під час посвідчення є нікчемним в силу вимог закону, тому визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом захистить їх порушене право на спадкування майна. Тобто спір стосується правових наслідків нікчемного, на думку позивачів, правочину.

При цьому суд констатує, що сторонами не оспорюється належність ОСОБА_5 майна, яке є предметом позову та коло спадкоємців після смерті ОСОБА_5 як за спірним заповітом, так і за законом, а також позивачем не ставилось питання про недійсність заповіту в зв`язку з сумнівах у тому, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Вказані правовідносини регулюються нормамиЦК України.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 5 та 6статті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановленихКонституцією Українита законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно дочастини першої статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої-п`ятоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положеньстатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.1ст.1220 ЦК України-спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статей1233,1234 ЦК Українизаповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями1247,1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно дост.1252ЦК України,заповіт особи,яка перебуваєна лікуванніу лікарні,госпіталі,іншому стаціонарномузакладі охорониздоров`я,а такожособи,яка проживаєв будинкудля осібпохилого вікута осібз інвалідністю,може бутипосвідчений головнимлікарем,його заступникомз медичноїчастини абочерговим лікаремцієї лікарні,госпіталю,іншого стаціонарногозакладу охорониздоров`я,а такожначальником госпіталю,директором абоголовним лікарембудинку дляосіб похилоговіку таосіб зінвалідністю. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положеннястатті 1247цього Кодексу. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій - шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Частина першастатті 1257 ЦК Українизаповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

На заповіт, як односторонній правочин поширюються загальні правилаЦК Українищодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Частиною 2статті 1253 ЦК Українивизначено, що у випадках, встановлених, в томустаттею 1252 цього Кодексу( в разі посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою), присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Згідно із ч.4ст.1253 ЦК України-свідками не можуть бути, нотаріус або інша посадова особа, службова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Згідно з пунктом 1 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюється до нотаріально посвідчених, затвердженого постановоюКабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 (далі - Порядок) посвідчувати заповіти і довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, відповідно до статей 245 і 1252ЦК Українитастатті 40 Закону України «Про нотаріат»мають право такі посадові, службові особи: головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, начальники госпіталів - заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах. Згідно п. 2 Посадові, службові особи, які посвідчують заповіти і довіреності (далі - посадові, службові особи), керуютьсяКонституцієюі законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мін`юсту, а також цим Порядком.

Згідно п. 4, 5 Порядку, посадові, службові особи: 1) роз`яснюють фізичним особам, від імені яких посвідчуються заповіти і довіреності, їх права і обов`язки, попереджають про наслідки їх посвідчення для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; 2)перевіряють відповідністьпосвідчуваних заповітіві довіреностейвимогам закону; 2-1)встановлюють дійснінаміри особи(правильнерозуміння неюзначення,умов правочинута йогоправових наслідків),що звернуласяза посвідченнямзаповіту чидовіреності,до їхпосвідчення,а такожвідсутність унеї будь-якихзаперечень щодокожної зумов правочину; 3)попереджають проправові наслідкипосвідчення заповітіві довіреностей; 4) роз`яснюють порядок скасування та складення нового заповіту, скасування довіреностей; 5) складають у разі потреби проекти заповітів чи довіреностей на усне прохання фізичних осіб; 6)посвідчують заповітиі довіреностіна уснепрохання фізичнихосіб. Посадові, службові особи з`ясовують обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які звернулися за посвідченням заповітів і довіреностей, виходячи з того, що цивільною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Пунктами 7, 9, 10 Порядку передбачено, що заповіти і довіреності підписуються заповідачем або довірителем у присутності посадової, службової особи. Тексти заповітів і довіреностей повинні бути написані зрозуміло і чітко; дати в тексті посвідчуваних заповітів і довіреностей щонайменше один раз позначаються словами. У заповітах і довіреностях прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, а також місце їх проживання зазначаються повністю. Якщо заповіт чи довіреність викладено неправильно або неграмотно (чи складено з порушенням вимог законодавства), посадова, службова особа пропонує фізичній особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, скласти новий заповіт чи довіреність.

Для посвідчення заповіту і довіреності посадовими, службовими особами на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи за формами, затвердженими Мін`юстом. Посвідчувальний напис: може бути розміщений як на лицьовому, так і на зворотному боці заповіту чи довіреності; повинен бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток, виправлення - застережені підписом посадової, службової особи та скріплені печаткою; вчиняється у день посвідчення заповіту чи довіреності. Для вчинення посвідчувального напису може застосовуватися штамп з відповідним текстом.

Згідно п. 15 - 18 Порядку, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Посадова, службова особа посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб у присутності свідків. Не допускається вчинення заповіту через представника. Заповіт складається однією фізичною особою (крім заповіту, що складається подружжям). Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення, дати та місця народження заповідача і підписується заповідачем власноручно. Заповідач може написати заповіт власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів. Посадова, службова особа може на прохання заповідача записати заповіт з його слів власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів. У такому разі заповіт вголос зачитується заповідачем, який робить запис перед своїм підписом. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності та у присутності запрошених ним двох свідків заповіт може підписати інша фізична особа згідно зпунктом 7цього Порядку. Текст заповіту складається так, щоб розпорядження заповідача не викликало непорозумінь чи сумнівів під час оформлення спадщини.

Присутність не менш як двох свідків є обов`язковою умовою при посвідченні заповітів. Свідком може бути фізична особа, що має повну цивільну дієздатність. Свідком не може бути: інша посадова,службова особа; спадкоємець за заповітом; член сім`ї та близький родич спадкоємця за заповітом; фізична особа, що не може прочитати або підписати заповіт внаслідок фізичної вади або хвороби. У заповіті зазначаються прізвище, ім`я та по батькові свідка, дата його народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Згідно п. 22 Порядку, заповіт складається і посвідчується у двох примірниках. Один примірник заповіту видається заповідачу. Другий примірник у той самий день передається до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача.

Відповідно п. 6 Інформаційного листа ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13, підставою нікчемності заповіту єпорушення вимог щодо його форми та посвідчення. Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (статті 1251, 1252 ЦК); зазначення у заповіті місця та часу його складання; підписання заповіту заповідачем.

Відповідно п. 5Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення по встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Пункт 7Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9передбачає, що у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, недійсним є правочин, якщо його недійсністьвстановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 викладена правова позиція щодо встановлення нікчемності правочину, згідно із якою:

Аналіз норм Книгишостої ЦК Українисвідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті1236-1240,1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті1248,1249,1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першійстатті 1257 ЦК Українивстановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимогЦК Українищодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

При цьому, враховуючи, що за розташуванням вказана стаття є останньою углаві 85 ЦК Українипро спадкування за заповітом, за правилами розміщення правових норм стаття 1257 встановлює правові наслідки саме тих вимог, які викладені до форми та посвідчення заповіту углаві 85 ЦК України.

Виходячи з наведеного недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першоїстатті 1257 ЦК України.

Тобто контекстуальний аналіз частини першоїстатті 1257 ЦК Україниу смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені углаві 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним (або особою, визначеною в ст. 1252 ЦК) посвідченням.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.

Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

У заявах по суті спору та судовому засіданні сторона позивачів як на підставу його нікчемності вказувала, що в заповіті (а.с.23), відсутнє зазначення точного часу складання заповіту, точного місця його складання, відсутня дата та місце народження заповідача, відсутні дати народження свідків, повні реквізити їх паспортів та відсутній власноручний запис заповідача про те, що заповіт вголос зачитаний заповідачем. Водночас, як встановлено судом, в посвідчувальному написі (на звороті заповіту) міститься інформація про те, що заповіт підписаний заповідачем о 15 год. 40 хв. , тобто, незважаючи на відсутність посилання про час початку і кінця складання заповіту, він все ж містить точний час його підписання. Також, хоч заповіт і не містить відомостей про його складання й посвідчення саме в лікарняному закладі, однак наявне зазначення про населений пункт такої дії м. Івано-Франківськ, тобто заповіт містить місце його складання з посиланням на конкретний населений пункт, обставини його складання і посвідчення саме в конкретному лікарняному закладі та в конкретний день підтверджені як свідками, так і не ставились під сумнів сторонами в ході судового розгляду. Крім того, в тексті заповіту зазначено прізвища імена по-батькові, адреси проживання та серії і номер паспорту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , тобто повних з паспортних даних свідків відсутня лише інформація про дату видачі паспорту та орган, що їх видав, інші реквізити наявні. При цьому, ч. 6 ст. 1253 ЦК щодо відомостей про особу свідків не містить обов`язкової вимоги про зазначення в заповіті всіх повних відомостей їх паспортних даних чи дати народження, а лише містить загальну вимогу про зазначення відомостей про їх особу, що в достатній мірі відображено в заповіті від 13.01.2021.

Що стосується відсутності власноручного запису ОСОБА_5 в заповіті про його особисте прочитання та підписання заповіту, то свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердили, що текст заповіту переносився з власноруч записаного ОСОБА_5 тексту-розпорядження, при посвідченні заповіту його текст зачитувався заповідачу, останній категорично підтвердив свою волю на розпорядження майном згідно тексту заповіту, заповіт записаний від першої особи і тотожний власноруч написаному розпорядженню ОСОБА_5 , заповіт підписаний самим заповідачем після виготовлення його проєкту. Враховуючи все вказане вище, надруковане, а не написане власноруч застереження про його прочитання та підписання не є грубим порушенням форми заповіту. Крім того, у посвідчувальному написі на заповіті міститься інформація про те, що заповіт записано зі слів ОСОБА_5 , заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у присутності ОСОБА_6 . Отже зі змісту заповіту та показів свідків видно, що ОСОБА_5 був ознайомлений із його змістом, підтвердив його текст та його підписав, тобто викладення напису про прочитання заповіту друкованим засобом не спростовує той факт, що заповіт був прочитаний і підписаний заповідачем.

За таких обставин, суд хоч і погоджується з доводами позивача про наявність у заповіті певних недоліків, зазначених вище, однак вважає такі недоліки заповіту не настільки суттєвими, щоб призводили до висновку про його нікчемність через порушення встановленої форми заповіту.

До вказаних висновків суд дійшов, зокрема, застосовуючи на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України висновок Верховного Суду, зазначений в Постанові від 07.03.2018, справа №525/607/17, у якій Суд зазначив, що відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених відповідним Порядком, може розцінюватися як порушення форми заповіту у тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, однак вказані обставини, у тому числі волю спадкодавця, було безспірно встановлено. Як також роз`яснив Верховний Суд у постанові від 24.03.2021 у справі № 692/1164/18, якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту. Щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд також пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Що стосується доводів позивачів про порушення форми посвідчувального запису, де зазначено посаду ОСОБА_6 , як заступника головного лікаря замість заступника директора, то вказану помилку суд вважає технічною опискою, викликаною змінами в шатному розписі лікарні, що і пояснювали свідки. Щодо наявності запису про те, що заповіт записаний ОСОБА_6 , тоді як згідно показів свідків, текст заповіту готувався ОСОБА_7 , то вказана обставина також не вказує на нікчемність заповіту, адже з тексту заповіту, підписаного ОСОБА_5 вбачається, що його проект виконувався технічними засобами та з врахуванням власноруч написаного ОСОБА_5 тексту, підготовка проекту заповіту іншою особою, юрисконсультом лікарні, на прохання ОСОБА_6 не вказує на порушення процедури його посвідчення, адже воля заповідача на конкретне розпорядження своїм майном достеменно підтвердження його власноруч написаним ідентичним за змістом розпорядженням.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.04.2021 у справі № 272/583/19 зазначив, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Що стосується того, що свідок ОСОБА_7 окрім безпосередньої участі як свідка при посвідченні заповіту ще й вчиняла інші дії, пов`язані з його посвідченням друкувала бланк заповіту, переносила текст заповіту та консультувалась з приводу процедури його посвідчення й реєстрації, то це пояснюється як її роботою на посаді юрисконсульта в лікарняному закладі, так і вказівкою керівництва по забезпеченню законності процедури посвідчення. При цьому ані ЦК України, ані відповідним Порядком не встановлено заборони особі вчиняти організаційні заходи пов`язані з складанням заповіту та бути свідком його посвідчення. Тобто вказані обставини не призводять для порушення процедури посвідчення заповіту від 13.01.2021.

Що стосується доводів позивачів щодо залучення до посвідчення свідків, які не могли бути залучені до процедури складання та посвідчення заповіту так як були посадовими (службовими) особами лікарняного закладу, то суд їх відхиляє, виходячи з наступного.

Як вбачаєтьсяз положеньп.8Порядку,ним встановленозагальне обмеження,що свідком(припосвідченні заповіту),зокрема,не можебути:інша посадова,службова особа.Пункт 1ч.4ст.1253ЦК України,більш детальнозазначає вказанеобмеження,визначивши,що свідкамине можутьбути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт. Тобто, дана норма ЦК України чітко забороняє бути свідкам при посвідченні заповіту виключно нотаріусу та іншим посадовим, службовим особам, які саме і посвідчують заповіт. Оскільки ні ОСОБА_8 ні ОСОБА_7 не посвідчували заповіт ОСОБА_5 , а інші обмеження на них також не поширюються, то не існувало законних обмежень у залучені їх свідками у даному випадку в порядку ст. 1253 ЦК України.

Відтак враховуючи вказане вище суд зауважує, що поширене тлумачення обмеження бути свідком будь якій посадовій чи службовій особі лікарняного закладу, де посвідчується заповіт, на чому наполягає сторона позивачів, не гурунтується на нормах ст. 1253 ЦК України, тому суд вказаний аргумент порушення порядку посвідчення заповіту та його нікчемності відхиляє як необгрунтований. Суд погоджується з доводами сторони відповідачів та третьої особи, що під час коронавірусної пандемії та враховуючи захворювання на ковід заповідача, залучення як свідків працівників лікарні, а не інших хворих, було не лише законним, а й обгрунтованим та доцільним.

Що стосується оцінки доводів сторони позивача про те, що заповіт посвідчено особою, яка не передбачена в ст. 1252 ЦК України та, відповідно не мала права посвідчувати заповіт, то суд приходить до наступних висновків.

Дійсно, в ст. 1252 ЦК України заповіти осіб, які перебувають в закладах охорони здоров`я, можуть посвідчувати трьома категоріями осіб - головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні.

Як встановлено в ході судового розгляду, на час посвідчення заповіту ОСОБА_6 займав посаду саме заступника директора з медичної частини, а не заступника головного лікарня, як зазначено в ч. 1 ст. 1252 ЦК України та п. 1 Порядку.

Водночас також встановлено, що станом на 13.01.2021 (а саме, з часу змін штатного розпису 02.12.2019, а.с.27) лікарняний заклад КНП «Міська клінічналікарня №1Івано-Франківськоїміської ради» за штатним розписом вже не містив такої посади як головний лікар та його заступник з медичної частини, однак містив нововведені (перейменовані) керівні посади - директора та, відповідно, його заступника з медичної частини, яку й займав ОСОБА_6 , та який до реорганізації юридичної особи КНП і займав посаду заступника головного лікарня з медичної частини.

Редакція ч. 1 ст. 1252 ЦК України не зазнавала змін з введення в дію ЦК з 16.01.2003 року.

В свою чергу, Наказом МОЗ України від 31 жовтня 2018 року № 1977 «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск «Охорона здоров`я», що набрав чинності з 01 січня 2019 року, внесено зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого та впровадженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117.

З Випуску 78 «Охорона здоров`я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій виключено кваліфікаційні характеристики: медичний директор та виключено кваліфікаційні характеристики таких посад для нових призначень після 01 січня 2019 року: головний лікар лікувально-профілактичного закладу; головний лікар обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень; заступник головного лікаря обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень; заступник головного лікаря з медсестринства. Працівники, які обіймали посади заступника головного лікаря з медсестринства, до набрання чинності цього наказу продовжують виконувати свої обов`язки.

До Випуску 78 «Охорона здоров`я» додали кваліфікаційні характеристики: генерального директора (директора/начальника (завідувача) закладу охорони здоров`я; заступника генерального директора (директора/начальника (завідувача) закладу охорони здоров`я; медичного директора; начальника (завідувача, керівника) структурного підрозділу закладу охорони здоров`я).

Оскільки назву посади «головний лікар» змінено на «директор», відповідно «заступник головного лікаря» змінено на «заступник директора». При цьому, відомостей про зміну посадових обов`язків після зміни назв керівних посад лікарні - суду не надано.

Тобто в 2019 році було змінено структуру керівництва медичного закладу, і з того часу посад головного лікаря та заступника головного лікаря з медичної частини, які зазначені в ст. 1252 ЦК України, взагалі не існує в таких закладах.

Суд враховує, що відповідно ч. 1 ст. 8 Конституції України, В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а згідно ст. 129 Конституції, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Конституційний Суд України у рішенні від 6 червня 2019 року№ 3-р/2019 зазначив, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

Досліджуючи поняття«якість закону»як складовупринципу верховенстваправа тагарантію застосуваннясудом найбільшсприятливого дляособи тлумаченнязакону,передусім слідзазначити,що відповіднодо частинидругої статті3Конституції Україниголовним обов`язкомдержави єутвердження тазабезпечення праві свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

Безперечно, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону». Однак, у практиці трапляються непоодинокі випадки, коли закон неповною мірою відповідає таким критеріям.

Стосовно цього критерію у пунктах 11 та 75 Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься якість законів, прийнятих законодавчими органами (зокрема, досконалість написання проєктів законів або чіткість у змісті законів, а також відсутність порушень процесуальних правил).

Вбачається, що поняття «якість закону», зокрема, охоплює таких два складових елементи: передбачуваність актів права та сталість і послідовність приписів права.

У контексті охарактеризованого критерію «якості закону» слід зазначити, що встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону», зобов`язують такий суд застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону. Вимога щодо «якості закону» та обов`язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях ч. 1 ст. 57 Конституції України, яка встановлює, що «кожному гарантується право знати свої права і обов`язки». Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов`язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов`язки.

Суд бере до уваги принцип„jura novit curia(суд знає приписи права), згідно з яким суд, розглядаючи справу, може незалежно від думок учасників спору самостійно витлумачити та застосувати приписи права. Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 28 квітня 2021 року№ 2-р(ІІ)/2021 надмірний формалізм у вимогах щодо текстуального викладу окремих приписівКодексуабо іншого акта цивільного законодавства з метою, зокрема, звуження змісту та обсягу характерних для приватного права оцінних понять або зменшення ролі суду в оцінці фактів та тлумаченні й застосуванні приписів права перестає слугувати меті забезпечення юридичної визначеності та нівелює значення правосуддя в державі, керованій правом.

Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким і різноманітним колом осіб, зазначених устатті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач - отримати це майно у спадщину (п. 98 Постанови Верховного Суду від 25.05.2021, справа № 522/9893/17).

Враховуючи вказані вище підходи, суд констатує, що як вбачається з загального підходу законодавця, в переліках осіб, які можуть, зокрема, посвідчувати заповіти (ст. 1253 ЦК та п. 1 Порядку) згадуються загальні керівні посади закладів охорони здоров`я та вживаються різні терміни керівників лікарень, госпіталів інших стаціонарних закладів охорони здоров`я: начальник, директор, головний лікар. Тобто підхід законодавця є зрозумілим та послідовним, що такі дії як посвідчення заповіти мають вживатися, зокрема, саме керівництвом (очільниками) відповідних закладів чи установ, в залежності від того, де саме перебуває особа, яка складає свій заповіт.

Як зазначалось вище, в ст.1253 ЦК України до таких осіб відносно закладів охорони здоров`я віднесено головного лікаря, заступника з медичної частини та чергового лікаря. Оскільки з 2019 року в КНП не було посади головного лікаря та його заступника з медичної частини, то формальне тлумачення й застосування ст.1252 ЦК України фактично звужує коло осіб, які у даному лікарняному закладі можуть посвідчувати заповіт, обмежуючись виключно лише черговим лікарем (згаданим у ч.1 ст. 1252) та фактично позбавляючи керівника (і заступника з медичної частини) такого закладу, яким з 2019 року є директор, а не головний лікар, права посвідчувати заповіти осіб, які перебувають і лікуються в КНП. Суд вважає, що такий підхід був би проявом порушення принципу правової визначеності, адже особа, яка лікується в КНП та має на меті скласти заповіт не має позбавлятися такого права чи звужувати його реалізацію через несвоєчасність внесення змін до законодавства та невідповідність переліку назв керівників закладів, зазначеним в ст. 1252 ЦК України, актуальним штатним розписам лікарняних закладів.

Тобто, суд приходить до висновку, що директор КНП та його заступники з медичної частини відповідають вимогам до керівників лікарняного закладу як до осіб, які мають право посвідчувати заповіт, хоча в ст. 1253 ЦК та п.1 Порядку і зазначена застаріла назва такого керівника саме як «головний лікар» та його заступник з медичної частини.

Суд вважає, що зміна назви керівництва лікарні, виключення з штатного розпису посади головного лікаря та його відповідного заступника і не приведення положень ЦК у відповідність до змінених назв керівників лікарняних закладів не може позбавляти права заповідача на посвідчення заповіту керівником установи чи його заступником.

В протилежному випадку, висновок про нікчемність заповіту в зв`язку з тим, що керівництвом лікарняного закладу змінено з назви посад з «головного лікаря» на «директора» та який після змін не може посвідчувати заповіти, грубо порушило б принцип поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також було б неспівмірним втручанням держави у право спадкоємця за заповітом мирно володіти своїм майном.

При цьому також відсутні підстави вважати, що законодавець свідомо обмежив коло осіб, які можуть посвідчувати заповіти в лікарняних закладах, залишивши таке право лише черговим лікарям, як це вбачається у випадку формального тлумачення положень ст. 1252 ЦК України.

Суд зазначає, що визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

Окрім цього, за усталеною практикою ЄСПЛ, особа не може відповідати за можливі помилки представників органів влади під час виконання ними своїх обов`язків в процесі забезпечення їх законних прав та інтересів.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Дослідивши наявні докази та проаналізувавши практику вищих суддів і ЄСПЛ у подібних спорах, суд приходить до висновку, що недоліки, на які посилався позивач по справі, не впливають на загальний зміст заповіту та законність процедури його посвідчення та жодним чином не вказують на сумніві у волевиявленні заповідача.

Скасування заповіту внаслідок допущеної неістотної помилки представником влади буде означати необґрунтоване (свавільне) втручання в права та інтереси як заповідача ОСОБА_5 так і вигодонабувачів за заповітом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . При цьому суд зазначає, що виправлення цієї помилки є неможливим внаслідок смерті заповідача, а скасування (встановлення нікчемності) заповіту із формальних підстав означатиме нехтування останньою волею померлого, дотримання якої є ключовим завданням заповіту як правочину, що є неприпустимим, зважаючи як на норми Конституції та законів України, так і на моральні засади суспільства.

Суд також враховує, що недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України), як це роз`яснив Верховний Суд у п. 87 Постанови від 25.05.2021, справа № 522/9893/17.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи досліджені докази по справі в сукупності з висновками, до яких дійшов суд при системному і детальному аналізі матеріалів справи, в сукупності також і з проаналізованими положеннями законодавчих актів, суд дійшов висновку, що позивачем та його представником не зазначено доказів, які б свідчили про те, що заповіт, вчинений спадкодавцем ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суперечитьЦК Україничи іншим актам цивільного законодавства щодо його форми чи порядку посвідчення, тобто не доведено тих обставин нікчемності спірного заповіту, на які позивачі посилались у обґрунтуванні пред`явленого цивільного позову.

Окремо суд звертає увагу на те, що нотаріус, який заводив спадкову справу № 29/2021 в своєму листі від 16.01.2021 індекс 51/01-16 не вважав заповіт нікчемним, що також вказує на його загальну відповідність вимогам законодавства та відсутність істотних порушень при його укладенні чи посвідченні.

Враховуючи викладені обставини справи суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для встановлення судом нікчемності заповіту від 13.01.2021.

Як наслідок, позовні вимоги позивачів про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом не підлягають задоволенню, оскільки в зв`язку з висновками суду про чинність заповіту від 13.01.2021, спадкування спадкового майна після смерті ОСОБА_5 має відбуватися з врахуванням виконання заповіту від 13.01.2021, кола спадкоємців як за заповітом, так і за законом у відповідності до вимог Книги 6 ЦК України, а визнання права власної на майно в даному спорі можливе лише у випадку, якщо суд констатує нікчемність заповіту. Крім того, у позивачів як спадкоємців за законом відсутні жодні перешкоди в отриманні свідоцтв про право на спадщину в нотаріальному порядку на майно, на яке вони мають право за законом, а в позивачки ОСОБА_1 і в порядку спадкування за заповітом від 13.01.2021.

Розподіл судових витрат, вирішення інших процесуальних питань

На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, понесені позивачами судові витрати у виді судового збору покладаються на позивача, як і витрати на правничу допомогу адвоката, а стороною відповідачів чи іншими учасниками справи суду не надано доказів понесення судових витрат у даній справі.

Також на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, підлягають скасуванню і застосовані судом заходи забезпечення позову у виді заборони приватному нотаріусу Брусилівського нотаріального округу Житомирської області Отрищенку Олегу Івановичу на видачу свідоцтвпро правона спадщинуза заповітом,яка відкриласьпісля смерті ОСОБА_5 . При цьому в силу вимог ч. 10 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 158, 263-266, 273, 355 ЦПК України, ст.ст. 1, 2, 5, 6, 202, 203, 204, 1220, 1233, 1234 ,1236-1240, 1246-1249, 1252, 1253, 1257ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко Олег Іванович, Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради» про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Скасувати забезпечення позову у виді заборони приватному нотаріусу Брусилівського нотаріального округу Житомирської області Отрищенку Олегу Івановичу на видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який застосовано ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 13.07.2021.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складене 10.06.2022.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_11 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_12 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради», код ЄДРПОУ 01993322, юридична адреса: вул.Матейки, 34, м. Івано-Франківськ.

Третя особа: Приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко Олег Іванович, юридична адреса: вул. Митрополита Іларіона, 40, смт. Брусилів, Житомирського району Житомирської області.

Суддя П.В. Миколайчук